Соціальний капітал

     Відомий  філософ  Ф. Фукуяма  виводить  соціальний  капітал  з  культури співробітництва. Для нього високий соціальний капітал – неофіційна норма, що просуває  співробітництво  між  індивідуумами,  що  є  невидимою  умовою  ринку  і ліберальної демократії. Фукуяма вбачає  економічну функцію соціального  капіталу  в зменшенні  трансакційних  витрат,  пов’язаних з формальними механізмами координування,  наприклад,  з  контрактами  і  бюрократичними  процедурами.  Він підкреслює,  що  координація,  заснована  на  неофіційних  нормах,  залишається важливою частиною  сучасних  економік,  і, можливо,  стає більш  значущою,  оскільки природа  економічної  діяльності  й  технологій  виявляється  більш  складною.  Багато послуг  є  дорогими,  тому  контроль  над  їх  наданням  краще  робити  шляхом упровадження  професійних  стандартів,  а  не  через  формальні механізми. Крім  того, формальний обмін  інтелектуальними  технологіями в  рамках діяльності  економічних суб’єктів  спричиняє  великі  витрати, що,  у  свою  чергу,  підвищує  значення  довіри  в рамках  неформальних  відносин  для  зменшення  цих  витрат.  Норми  ж,  що допомагають  утворити  соціальний  капітал,  повинні  містити  в  собі  такі  цінності,  як правдивість, виконання зобов’язання, співробітництво з іншими людьми. Фукуяма зазначав, що всі суспільства мають деякий запас соціального капіталу, реальні розходження між ними пов’язані з тим, що можна назвати «радіусом довіри».  Іншими  словами,  норми  співробітництва,  такі  як  чесність  і  взаємність,  можуть поділятися членами обмеженої групи людей, але не всіма членами цього суспільства. Велику  роль  він  приділяв  родині  як  важливому  джерелу  соціального  капіталу. Соціальний  капітал,  на  думку  Ф. Фукуями,  є  необхідною  умовою  створення здорового  громадянського  суспільства,  тобто  безлічі  груп  і  об’єднань, що  займають місце між родиною і державою. Соціальний капітал дозволяє різним групам усередині неоднорідного суспільства поєднуватися один з одним, щоб  захищати свої  інтереси, якими в протилежному випадку може знехтувати могутня держава [7, с. 400]. На  думку  Ф. Фукуями, «соціальний  капітал  відрізняється  від  інших  форм людського  капіталу  тим,  що  він  зазвичай  створюється  і  передається  через  такі культурні  механізми,  як  релігія,  традиція  або  історична  звичка» [11],  а найважливішою  його  складовою  є  спонтанне  спілкування  як  здатність  створювати нові  асоціації  та  співпрацювати  за  встановленими принципами.  Головна  характерна риса  таких  асоціацій,  вважає Ф. Фукуяма,  полягає  в  тому, що  вони  являють  собою «об’єднання  нового  типу,  що  відрізняються  як  від  традиційно  існуючих  груп, скажімо, сім’ї, так і від організацій, свідомо створених урядом на основі формальних правил». Що  ж  до  вітчизняних  суспільних  і  соціальних  наук  у  країнах  СНД,  то  тут феномен  соціального  капіталу фактично не  вивчений. Спроби  інтерпретації поняття  «соціальний капітал» епізодично трапляються в окремих публікаціях, таких як стаття російського соціолога Н. Бусової «Культурні корені соціального капіталу» [12]. Однак ця робота являє собою не власне аналіз поняття «соціальний капітал», а тлумачення поняття на підставі дослідження Ф. Фукуями «Віра: соціальні переваги  і формування просперіті».

     Попри  деякі  розбіжності  в  тлумаченні  поняття «соціальний  капітал»  можна говорити  про  певний  консенсус  стосовно  характерних  рис  соціального  капіталу. Принаймні  спільним  моментом  є  те,  що  соціальний  капітал  підтримує  здатність індивідів одержувати «прибуток» у межах колективу, в соціальних мережах та інших соціальних структурах. 

         1.2. Форми існування соціального капіталу

      Розрізняють три основні форми соціального капіталу: зв'язки-"тенета", зв'язки-"мости" і зв'язки-"ланки". Зв'язки-"тенета" відносяться звичайно до відносин усередині родини й в етнічних групах, зв'язки-"мости" характеризують відносини з не дуже близькими друзями, знайомими й колегами по роботі, зв'язки-"ланки" визначають відносини між різними соціальними шарами в ієрархії, де влада, соціальний статус і благополуччя доступні лише певним групам. До останньої форми відносять, наприклад, здатність індивідів або груп використовувати ресурси, ідеї або інформацію формальних інститутів, що не є безпосередньо елементом групи.                                       

    Хоча сильні " зв'язки-тенета" дають певним суспільствам або групам почуття єдності й загальної мети, без  зв'язків-"мостів", які долають різні соціальні розподіли (наприклад, релігійний, етнічний, соціально-економічний статус), зв'язки-"тенета" можуть стати основою реалізації дуже вузьких інтересів і відторгнення всіх аутсайдерів. Відносно однорідні групи можуть характеризуватися дуже високою довірою й кооперацією усередині групи, ні низькою довірою й кооперацією з іншим суспільством. Тоді  зв'язки-"тенета" стають бар'єром для соціальної єдності й особистого розвитку, тобто мають місце сильні "тенета" і слабкі "мости". Обмежений радіус довіри усередині тісно сплетеної групи, наприклад, членів родини або вузького кола друзів, сприяє соціальній взаємодії, спрямованому всередину цієї групи й меншою мірою орієнтованому на довіру й співробітництво в широкім співтоваристві . Така зосередженість на інтересах групи на шкоду суспільним інтересам може провокувати соціально деструктивну діяльність. У трудових колективах занадто міцні відносини довіри й взаємних зобов'язань можуть блокувати будь-яку інформацію ззовні й перешкоджати інноваціям .                                      

  Хоча етнічні зв'язки безумовно допомагають адаптації, коли іммігранти вперше прибувають у нову країну, зв'язки винятково в іммігрантському середовищі перешкоджають розширенню спілкування за межі цього середовища. Відповідно важливість соціального капіталу як джерела  зв'язків-"мостів" особливо підкреслюється, коли мова йде про безліч співіснуючих етнічних груп. Разом з тим, справедливості заради слід зазначити позитивну роль сімейного й етнічного капіталу в питаннях підтримки здоров'я й особливо в розв'язку проблеми пошуку роботи, що непрямим образом позитивно впливає на ситуацію в суспільстві в цілому. При певних обставинах конкретні форми зв'язків соціального капіталу потенційно можуть перешкоджати соціальній єдності. Щодо цього соціальний капітал не відрізняється від інших форм капіталу, використання яких може переслідувати різні цілі, зовсім не обов'язково схвалювані співтовариством у цілому. Деякі тісно зв'язані групи, наприклад, нарко-картелі, співтовариства нелегальних іммігрантів, мафіозні й терористичні об'єднання можуть мати найвищий ступінь внутрішньої довіри й взаємної відповідальності. Аналогічним образом, члени даних груп можуть мати найвищий людський капітал і використовувати фінансовий та інші види капіталу в соціально деструктивних і небажані для суспільства цілях. Але й  зв'язки-"мости", особливо якщо вони проявляються у вигляді тоталітарних або екстремальних ідеологій, можуть мати вкрай негативні соціальні наслідки. Ці приклади не применшують, а скоріше оттінюют потенціал людського й соціального капіталу в створенні вигод для всього суспільства або більшості його членів, подібні вигоди від більшості видів соціальних зв'язків - "тенет" і "мостів" - безумовно перевищують деякі деструктивні наслідки.

    Але без високого рівня довіри між членами групи, цей інститут не міг би існувати - оскільки люди, що одержали свою суму раніше інших, могли б вийти з колективу, залишивши інших у збитку. Такі асоціації поширені в Південно-східній Азії, у той же час важко представити, щоб вони могли стійко функціонувати в міських агломераціях, де високий рівень соціальної роз'єднаності, тобто відсутній цей аспект соціального капіталу.

            1.3  Джерела формування соціального капіталу

   Соціальний капітал створюється на рівні родини, співтовариства, фірми, національних або суб- національних адміністративних одиниць. Звичайно ідея соціального капіталу зв'язується з відносинами в громадянському суспільстві. Однак відносини довіри й зв'язки включають також громадські організації й інститути. Соціальний капітал втілений у нормах і інститутах, що включають державні й юридичні основи. Предметом аналізу можуть стати й різні (гендерні, професійні, язикові або етнічні) групи населення. Для вивчення формування соціального капіталу потрібні наступні джерела інформації: 1) родина; 2) школа; 3) територіальне співтовариство; 4) фірми; 5) громадянське суспільство; 6) державний сектор; 7) етнічне походження. Наукові дискусії останніх років приділяють велику увагу добровільним і цивільним асоціаціям, на жаль, практично ігноруючи значення родини, школи й фірми.

     Родини в інтересах своїх членів створюють норми й соціальні зв'язки й сприяють входженню в певне соціальне коло, що особливо важливо, коли мова йде про розширені родини й родинах-співтовариствах. Відносини в родині, засновані на взаємній довірі й готовності йти назустріч духовним і матеріальним запитам дітей, сприяють формуванню відносин довіри й співробітництва за межами вузького сімейного кола. Взаємна матеріальна й духовна підтримка, добровільно здійснювана членами родини, створює неявне бажання й очікування такої підтримки не тільки усередині родини, але й за її межами. Родина є також первинним джерелом навчання й потенційним стимулом до успішного навчання в системі формалізованої освіти. За умови, що освіта впливає на збільшення соціального капіталу (про що докладніше мова йтиме нижче), роль родини в одержанні освіти виявляє непрямий позитивний вплив на соціальний капітал. Існує методика оцінки соціального капіталу родини за наступними показниками: 1) фізична присутність (наявність) дорослих або батьків у родині; і 2) якість і інтенсивність уваги, яку дорослі, або батьки, приділяють дітям. Останній показник вважають як відношення кількості дорослих до кількості дітей. У цілому, за інших рівних умов, чим більше утриманців і менше дорослих у родині, тим менше соціальний капітал, яким можуть розпоряджатися студенти. Однак, сильні внутрішньо сімейні зв'язки-"тенета" у деяких випадках можуть перешкоджати встановленню відносин типу більш широких зв'язків-"мостів". Соціальні відносини, що утворюють соціальний капітал, нерідко розриваються, коли родина міняє місце проживання. Звичайно, за інших рівних умов, соціальний капітал менше в дітей з неповних родин. Чим більша кількість дорослих у родині, чим менше дітей, чим рідше родина міняє місце проживання, тим більше (у середньому) приділяється уваги кожній дитині. Дослідження показують, що розлучення, як правило, супроводжується втратою доходу, зниженням участі батьків у вихованні дітей, скороченням доступу до ресурсів співтовариства, що в сукупності приводить до погіршення добробуту дітей і їх успішності в навчанні. Проживання в неповній родині або з вітчимом (мачухою) тісно пов'язане з такими несприятливими явищами як незакінчена шкільна освіта, високий рівень злочинності й підліткової вагітності . Таким чином, склад родини суттєво впливає на формування соціального капіталу, хоча багато причинно-наслідкових залежностей залишаються до кінця не дослідженими. Наприклад, є дані, що при рівних доходах діти самотніх матерів отримують освіту не гірше, чим їх ровесники з повних родин. Тобто , негативні наслідки розпаду родин можуть бути, хоча б частково, компенсовані іншими факторами, наприклад, матеріальним достатком.

     Школа може сприяти прищеплюванню цінностей співробітництва й взаємодії й надавати місце для проведення різних видів суспільної роботи. У більш широкому плані, інститути вищої освіти, навчання й професійної підготовки дорослих можуть створювати нові зв'язки, сприяючи не тільки підвищенню рівня знань, ні й підприємництву або суспільній активності.. У тій мері, у який методи й організація навчання заохочують взаємне збагачення знаннями й роботу в команді, а також відкритість до нових ідей і різноманітність культур, відбувається розвиток соціального капіталу за допомогою встановлення " зв'язків-мостів" між різними групами суспільства.

     Місцеві співтовариства сусідів також відіграють свою роль у формуванні соціального капіталу. Соціальні взаємозв'язки між сусідами, друзями й групами створюють соціальний капітал і можливість спільно працювати на досягнення загальної мети. Соціальний капітал розглядають як "місцеві суспільні блага", вироблені співтовариством. Ці блага можуть бути дуже загальними по своїй природі й включати контакти, вплив, дружбу й інші зв'язки.

Рівень  довіри, соціальної участі й типи участі (формальне, неформальне) можуть значно різнитися в чоловіків і жінок, тому що для них характерні різні соціальні зв'язки й різний доступ до інформації. У ряді випадків зв'язки чоловіків носять більшою мірою формальний характер, тому що чоловіка частіше залучені у формальну зайнятість, у той час як зв'язки жінок більшою мірою носять неформальний характер і більше орієнтовані на родину. Здатність дітей до довіри сходить коріннями до відносин з матір'ю в ранньому дитинстві - насамперед тому що саме матері, як правило, няньчаться з дитиною в цьому віці - хоча характер і зміст відносин дитину з батьком теж дуже важливі. Соціальний капітал може створюватися й завдяки активній участі жінок у суспільному, політичному житті й на ринку праці.

  Етнічні зв'язки служать ще одним прикладом того, як актори, об'єднані загальними цінностями й загальною культурою, діють спільно в ім'я взаємної вигоди. Такі елементи людських відносин, як взаємність, солідарність, довіра (у тому числі, у формі певних соціальних обов'язків і зобов'язань) стають ключовими характеристиками співвідношення між етнічними зв'язками й соціальним капіталом. Для іммігрантів, які вперше прибувають у нову країну, етнічні зв'язки служать підтримкою в адаптації, вони покладаються на соціальний капітал як джерело дороговказної інформації й різносторонньої підтримки. Через етнічні зв'язки, як правило, надходить коштовна інформація про місцевий ринок праці. Ці ж зв'язки забезпечують соціальний захист, допомагаючи морально й матеріально у важкі часи, опікуючись про дітей і старих. Безумовно, етнічні зв'язки можуть поєднувати й підтримувати одних, залишаючи інших осторонь . 

Розділ  ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

             2.1. Роль соціального капіталу  у регіональному розвитку

     Дослідження вчених в області економіки, соціології, політології показують, що співтовариства, засновані на довірі і співпраці, сприяють реалізації людського потенціалу. Все ширше в науковій літературі визнається той факт, що соціальні зв'язки і довіра виконують важливу роль в підтримці соціально-економічного розвитку. Соціальний капітал розглядається навіть як необхідний «зонтичний» термін для таких аспектів життя суспільства, які, не дивлячись на складність вимірювання і включення у формальні моделі, розглядаються як найважливіші детермінанти довгострокового економічного успіху. Усвідомлення того, що «соціум має значення», вимушує не тільки вчених, але й управлінців-практиків, держуправлінців зважати на цей чинник.

     Соціальні цілі є ширшими, ніж бажання стрімкого зростання економічного добробуту, тому що важливим є розвиток сукупного, а не тільки економічного добробуту, а отже, аналіз варіантів політичних рішень повинен як чинник включати довгострокову дію на економічні, екологічні й соціальні тенденції. Тому при розгляді поточних інвестицій і моделей виробництва з урахуванням очікуваних майбутніх негативних наслідків важливо зрозуміти вплив ухвалюваних рішень не тільки на фізичне і природне середовище, але й на соціальну сферу.

    Дедалі більше стає очевидним, що доля не тільки окремої людини, але й того чи іншого регіону, тієї чи іншої країни залежить від динаміки розвитку соціального капіталу. Його роль в соціально-економічному розвитку суспільства постійно зростає, що обумовлено змінами у сфері економічної діяльності і посиленням ролі людського чинника у системі суспільного відтворення.  

     Становлення громадянського суспільства є наслідком еволюції демократичних традицій і відбувається одночасно з розвитком правової держави, яка створює певні умови для існування громадянського суспільства, затвердження його цінностей. Громадянське суспільство є системою суспільних інститутів і відносин, які існують для реалізації приватних і групових інтересів. Тому формування цього суспільства, включаючи розвиток мережі громадянських інститутів, має бути пріоритетом соціальної і правової політики держави. А оскільки місцеве самоврядування є найбільш близькою до населення формою влади, то основи громадянського суспільства закладаються саме на рівні місцевих співто-вариств. Тому державна соціальна політика на регіональному і місцевому рівнях має не тільки враховуваті історичні, етнокультурні та релігійні особливості жіття людей, але й включаті механізми перетворення місцевих співтовариств та громадських об'єднань, які входять до їхнього складу, у самостійні та відповідальні суб'єкти процесу суспільного розвитку.