Соціальний капітал

     Незаперечним виглядає факт, що ступінь розвитку громадянського суспільства є показником демократизації відносин у державі: що більше розвинена сфера громадянського суспільства, то більше суспільна система є демократичною. Крім цього, дієве громадянське суспільство постійно вдосконалює механізми та процедури «повсякденної демократії», уможливлює співіснування і взаємодію носіїв різних груп суспільних інтересів, що дає змогу громадянам робити вільний вибір і добровільно брати на себе відповідальність на основі своїх соціальних і громадянських пріоритетів.

     У здоровому демократичному суспільстві основними його складовими є:

— інституції, які забезпечують незалежність та права  окремих громадян (приватна власність, свобода публічного висловлювання, вільний вибір місця проживання й переміщення);

— інституції, які забезпечують політичні права  громадян (право бути обраним до органів влади, право оцінювати  діяльність влади в періоди між  виборами);

• інституції, які забезпечують співіснування різних суспільних груп та легітимність їх інтересів (ЗМІ, незалежні угруповання громадян).

     До основних акторів громадянського суспільства належить мережа сформованих на вільній і добровільній основі груп, що захищають цінності й інтереси громадян. Такими групами є громадські організації, незалежні профспілки, релігійні, правозахисні організації, професійні асоціації тощо. Відносини між громадянами та їхніми асоціаціями, які формуються на принципах самостійності та автономії щодо держави, спрямовані на встановлення балансу із державною владою, не допускаючи тиранії останньої. Організації громадянського суспільства відіграють важливу роль, здійснюючи моніторинг та контролюючи діяльність уряду, виступаючи проти зловживань посадових осіб та захищаючи інтереси знедолених груп.

     Акцент на важливості різноманітних об'єднань громадян у сприянні економічному розвитку та підвищенню якості врядування віднаходимо в теорії «соціального капіталу» —концепті, який користується сьогодні величезною популярністю серед представників суспільних наук, що вивчають демократичні перетворення в «транзитних» країнах, а також як один із основних термінів публічної політики. Наслідком існування соціального капіталу буде громадська активність, оскільки соціальний капітал — це ті риси нашого громадського життя, що підвищують нашу продуктивність: активна участь у фомадському житті, довіра та взаємність.

     Саме наголос у концепті соціального капіталу на активному громадському житті є своєрідним містком до розуміння, взаємозв'язку між головними акторами громадянського суспільства та місцевим самоврядуванням. Громадське життя означає безпосередню співпрацю в групах за інтересами з упорядкованими горизонтальними зв'язками, які створюють соціальний капітал, що може бути використаний для впливу на справи суспільства. Ідеться про участь населення у добровільних громадських об'єднаннях, що прищеплює уміння спільно працювати на благо громади, брати на себе відповідальність заколективну діяльність та посилює довіру між членами громади.

      Це дозволяє зробити важливий висновок: розгалужені мережі громадських об'єднань як основних акторів фомадянського суспільства є однією з передумов ефективної роботи місцевих органів влади, зокрема органів самоврядування. В Італії не добробут сприяв виникненню й розвитку фомадських організацій, а, навпаки, останні сприяли добробуту в країні, забезпечуючи згуртованість та силу спільноти, сприяючи ефективнішій роботі уряду. За таких умов виникає одна із засадничих складових соціального капіталу — довіра,яка полегшує співпрацю й сприяє колективному подоланню проблем.

     При цьому існує певна взаємозалежність,що є ключем до розуміння економічного процвітання певних регіонів: щойно стає потужним громадянське суспільство — зростає соціальний капітал. І навпаки. На думку Патнама, ті регіони, де активно діють футбольні клуби, хорові гуртки або йдеться про високий рівень участі громадськості, є найбільш економічно розвиненими, зазнаючи впливу соціального капіталу з його горизонтальними зв'язками. Дослідник навіть розрізняє «фомадські» та «нефомадські» регіони Італії: для перших характерна велика кількість громадських організацій, населення активно бере участь у розвитку своїх фомад, рівень соціального капіталу є високим, а громадянське суспільство — сильним. Відповідно, протилежні явища властиві «негромадським» регіонам.

    Досі точиться чимало дискусій довкола концепції Р. Патнама, що застерігає від беззаперечного впровадження його ідеї на українському фунті. Зокрема, деякі його гіпотези все ще потребують глибоких аналітичних розвідок та обгрунтувань (наприклад, чи можливий «соціальний капітал» зі знаком «мінус»?), його працю часто піддають критиці (зокрема, за спосіб добору фактів із минулого Італії) тощо. Однак незаперечною є наукова та практична цінність згаданої концепції, яка багато в чому пояснює демократичні перетворення в країнах колишнього соціалістичного табору.

    Громадська участь — індикатор соціального капіталу.

   В Україні дослідження соціального  капіталу лише розпочинаються. Евристичну цінність цієї концепції аналізувала А. Колодій [23] ; Ю. Савко[24] вивчає виникнення теорій цього поняття та основні концептуальні підходи до його природи. Однак, на жаль, поодинокими є дослідження щодо вимірювання, форм і каналів впливу соціального капіталу та його визначальних компонентів в українських громадах [25] .            

   У 2003 році побачила світ публікація Світового  банку Measuring Social Capital: An Integrated Questionnaire , яка є своєрідним інструментом до вимірювання показників соціального капіталу в країнах, що розвиваються. Такими показниками визначені:

1) фомадські  асоціації та мережі;                                                                        

2) довіра  та солідарність;

3) колективні  дії та співпраця; 

4) інформація  та комунікації; 

5) соціальна  єдність та включення; 

6) фомадська  участь/діяльність.

     Наскільки нам відомо, в Україні ще не було застосовано дану методологію щодо визначення загального рівня соціального капіталу. Не під силу буде й це завдання, оскільки воно потребує великих фінансових, людських, технічних та інших ресурсів. Однак деякі індикатори вже вивчено в ході реалізації різноманітних проектів технічної допомоги. Зокрема, в сільських фомадах певні дослідження форм соціального капіталу було проведено в рамках Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Міністерства у справах міжнародного розвитку Великобританії (DFID). Досліджували громадську участь/діяльність на прикладі найбільш змаргіналізованих громад в Україні - сільських, які сьогодні практично виключені з процесу формування політики. Сучасні сільські громади в Україні досить показовим прикладом взаємозв'язок розвитку громадянського суспільства (і його основного багатства — соціального капіталу), часті громадськості та місцевого самоврядування. Для вимірювання цього індикатора використовувалися такі питання: Чи берете Ви часть у процесі прийняття рішень місцевими органами влади? Як часто? Яким чином Ви виявляєте свою незгоду з ухваленими владою рішеннями? Чи дослухаються місцеві  органи влади до голосу громадськості? Справді, дуже важливо, щоб селяни мали слово у розвитку своєї громади. Вони повинні прикласти чимало зусиль, щоб подолати ті не шкоди, які не дають їм можливості повною мірою брати участь у прийнятті рішень. З іншого боку, влада має створити відповідні умови для контролю її діяльності з боку громади в цьому відношенні чи не найперша проблема полягає в тому, шо 25 % сільського населення не розуміє, як саме відбувається процес схвалення рішень в їхніх громадах. Така ситуація є цілком передбачуваною, адже в Україні розподіл політичної влади між різнимиї гілками та рівнями залишається суперечливим і хаотичним, вимагає реформування. Це ускладнює розробку й реалізацію політики негативно впливає на можливість участі громадян у місцевому розвитку. Крім того, 24 % сільських жителів не можуть визначити, що є «громадська участь» лише 14% опитаних визнають вплив громадської думки в процесі ухвалення рішень. Натомість, на думку селян, оптимальна схема процесу прийняття важливих для села рішень —рішення ухвалюються сільським головою та сільською радою. Це означає домінування загальної позитивної позиції селян, відсутність ініціативи їхнього боку щодо вирішення проблем своєї громади. Більшість сільського населення не мають власної ролі у проведенні реформ на селі. За таких умов навряд чи можна говорити про серйозний вплив сільських громадських організацій на процес прийняття рішень у громадах. Результати дослідження життя здатності сільських громадських організацій виявили, що лише 5 % НДО назвали свій вплив на прийняття рішень на місцевому рівні високим. 41 % респондентів визначають цей вплив середнім, 38 % — низьким, а 16%  вважають, що такого впливу немає взагалі.

     Однак зараз місцеві органи влади дедалі більше цікавляться думкою сільських громадських лідерів та НДО.   77 % недержавних організацій відчувають цей інтерес із боку місцевої влади. Втім, цим організаціям ще треба вивчити головні механізми впливу на політичний процес та засоби захисту інтересів громадськості. Без цих знань і вмінь спроби долучитися до прийняття рішень не матимуть результатів.

     Опитування представників громадського сектора виявило, що 74 % сільських організацій відвідують громадські форуми та зібрання, але тільки 34 % є членами дорадчих комітетів, 18% брали участь у бюджетних слуханнях, а   11 % респондентів — у стратегічному плануванні в своїй громаді. Варте подиву те, що 15 % сільських об'єднань громадян взагалі не беруть участі в таких ініціативах.

     Звичайно, в Україні вже можна знайти чимало прикладів активного залучення селян і сільських громадських організацій до вироблення й реалізації політики на місцевому рівні. Безперечно, їх варто поширювати, аби збільшити кумулятивний ефект та соціальний капітал і заохотити інших брати участь у цьому процесі. У багатьох регіонах представники сільських НДО відвідують пленарні засідання місцевих рад, допомагають місцевій владі визначати проблеми, висловлюють побажання щодо варіантів політики, мають дорадчий голос у спеціальних комітетах місцевих рад тощо.

      Цей позитивний досвід співпраці з владою дедалі поширюється, однак його можна примножувати, застосовуючи інші ефективні громадські експертизи законодавства, дискусії, інформаційні заходи тощо.

Враховуючи  вищесказане, можна констатувати, що, хоча рівень впливу селян процес прийняття рішень у своїх громада є вкрай низьким, тенденції до його збільшення шляхом застосування різноманітних форм участі громадськості вселяють оптимістичні настрої щодо покращення показників цього індикатора соціального капіталу. Проаналізований один з індикаторів соціального капіталу є гарною ілюстрацією того, що ефективним способом накопичення соціального капіталу є збільшення рівня залученості громадян до розвитку місцевого самоврядування та застосування механізмів самоорганізації громадян для вирішення питань місцевого значення.

      Насамкінець, на мою думку, значно сприяли б зміцненню соціального капіталу в Україні наступні кроки:

— активне  залучення організацій громадянського суспільства (НДО, церков, профспілок, фондів тощо) до мобілізації ресурсів з метою ефективного впливу на розвиток громад;

— зміцнення  неформальних зв'язків, наприклад, пропагування ідеї міцної здорової сім'ї та «гарних  сусідських» зв'язків, що значно б  посилило довіру та солідарність в межах громади;

— розширення ринку праці для забезпечення зайнятості населення та збільшення рівня  соціальної єдності;

— інвестиції в населення через освіту й  оздоровчі ініціативи, сучасний розвиток технологій, навчання та перекваліфікація згідно з європейськими стандартами. 

          3.2. Занепад соціального капіталу – індикатор занепаду України

     Київ – Падіння довіри до влади в Україні яскраво ілюстрували президентські вибори. Новий Президент і його команда неминуче зіткнеться з цим фактором – владі без довіри до неї апріорі «незатишно»… Під знаком питання (яке виглядає Дамоклевим мечем) сьогодні і легітимність влади, і становлення громадянського суспільства. А загалом – і буття України як самостійної держави, незалежність якої повсякчас опиняється під загрозою в перманентній боротьбі з кризами – економічною, фінансовою, політичною. Криза соціального капіталу в Україні – теж істотна загроза.

    Фахівці звертають увагу на те, що соціальний капітал міг би стати в Україні фактором об’єднання суспільства. Та досі не став.                                                                 

   Які причини занепаду соціального капіталу в Україні? Чи подібні до тих, які існують в інших країнах? Чи «рецепти» використання соціального капіталу як суспільного явища – розгорнуті в країнах світу, придатні для засвоєння в Україні? Що необхідно, щоб соціальний капітал «залучати», за теорією Френсіса Фукуями, та «оперувати ним» – задля поступального розвитку країни?

    Пошуки втраченого капіталу

    Варто пригадати запропоноване Фукуямою визначення соціального капіталу під час його публічної лекції в Києві у 2006 році, це: «Норми, неформальні норми або цінності, що роблять можливими дії у групах людей. Це може бути мала група, із двох друзів, які допомагають один одному переїхати в іншу квартиру, або велика група, корпорація, або суспільство загалом».

    А ще на початку 1990-х років у книзі «Довіра» Френсіс Фукуяма означив соціальний капітал як «довіру, взаємодопомогу й активність». Тоді світ опинився перед викликами економічної кризи, і вчені замислилися над використанням соціального капіталу в подоланні криз. Відтоді їхні пропозиції успішно розгортаються в різних країнах.