Соціальна структура сучасного суспільства

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни  “Філософія”

 

 

Тема: „Соціальна структура сучасного суспільства”

 

 

 

 

Зміст

 

 

1. Поняття "суспільство"  в філософії. Особливості соціальної  детермінації.....................................................................................................3

2. Структура і функції суспільства................................................................7

3. Основні чинники  суспільного розвитку та їх  взаємозв’язок................11

4. Історичні типи суспільства.  Поняття  "суспільно-економічна  формація"  і "цивілізація".............................................................................13

Список літератури.........................................................................................16

 

 

 

 

1.  Поняття   "суспільство"   в   філософії.  

Особливості   соціальної детермінації.

 

  

 Поняття "суспільство"  в філософії має не одне  визначення.  "Суспільство - найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми,  що  складається в процесі   їхньої   життєдіяльності   ("людське   суспільство");    історично визначений тип  соціальної  системи  (первісне,  рабовласницьке,  феодальне, капіталістичне,  комуністичне  суспільство);  специфічна  форма   соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної  країни"  (10, с. 678).

     Е.Дюркгейм  так характеризує суспільство  в своїй праці  "Соціологія  та теорія пізнання": "Суспільство -  це  найбільш  могутній  фокус  фізичних  і моральних сил, який тільки існує у світі. Ніде в  природі  не  зустрічається таке багатство різноманітних матеріалів, сконцентрованих в  такій  мірі.  Не дивно, тому що з суспільства виділяється своєрідне життя, яке,  реагуючи  на елементи, що його складають, перетворює їх  і  підіймає  до  найвищої  форми існування" (12, с. 5).

П.Сорокін дає таке  визначення  суспільства:  "Суспільство  означає  не тільки сукупність декількох одиниць (осіб, індивідів тощо),  але  припускає, що ці одиниці не ізольовані одна  від  одної,  а  знаходяться  між  собою  в процесі взаємодії, тобто впливають одна  на  одну  тим,  чи  іншим чином, стикаються одна з одною і мають між собою той чи інший зв’язок" (5, с. 28).

Н.Смелзер в своїй  праці "Соціологія" визначає певні  умови, які  повинні виконуватись, щоб соціальне об’єднання можна було назвати  суспільством.  До цих  умов  належать:  "(а)  певна  територія;  (б)  поповнення   суспільства головним чином за рахунок  дітонародження;  (в)  розвинута  культура  і  (г) "політична" незалежність" (12, с. 6).

Соціальна філософія, як одна з галузей філософського знання,  визначає специфіку  і  тенденції  розвитку  людського  суспільства,  механізми   його утворення та закони  існування,  місце  в  ньому  людини,  соціальну  будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс  людської історії, духовні основи суспільства.

    Суспільство  є надскладною системою,  яка   формується  в  міру  розвитку здатності людей відокремлювати себе  від  природи.  Філософія  визначає  три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:

    - праця (специфічно  людська доцільна діяльність);

    - спілкування  (колективний характер діяльності  і життя);

    - свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської  діяльності).

    Суспільство  (соціум) можна визначити як сукупність  всіх форм і способів взаємодії  і  об'єднання  людей.  В  такому  широкому  значенні  суспільство включає в себе все, що відрізняє цю  систему  від  природно-космічних  явищ, дозволяє розглянути створену  людиною  реальність  як  особливу  форму  руху матерії. Суспільство,  як  система  взаємодії  людей,  визначається  певними внутрішніми суперечностями  -  між  природою  і  суспільством,  між  різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.  Ці  зв'язки  стали основою для  розробки  різноманітних  соціологічних  концепцій  суспільства.

Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між  суспільством  і  природою (натуралістичні концепції), інші - абсолютизують її  (ідеалістичні  вчення).

У  новий  час,  особливо  в  XVII-XVIII  ст.,  значного   поширення   набула натуралістична  концепція  суспільного  життя.  Натуралізм  (від  natura   - природа)  як  філософський  принцип  вимагає  пояснювати   соціальні   явища винятково   дією   природної   закономірності:    фізичної,    географічної, біологічної тощо. Ш.Фур’є намагався створити  "соціальну  науку"  на  грунті всесвітнього тяжіння, тобто на основі вчення Ньютона. Натуралізм вищі  форми буття зводив до нижчих,  а  людину  -  до  рівня  тільки  природної  істоти.

Головний його недолік  полягає в нехтуванні якісною своєрідністю  людини,  в приниженні людської активності, у запереченні людської  свободи.  Наприклад, У філософії Томаса Гоббса свободі належить  досить  скромне  місце;  свобода для нього, є чимось неістотним, випадковим. Інший  недолік  натуралістичного підходу до суспільства полягає в уподібнюванні людини соціальному  атому,  а суспільства механічному агрегату  індивідів  -  атомів,  замкнених  лише  на своїх власних інтересах. Таким  чином,  натуралізм  занадто  матеріалістично трактує людину, виділяючи в ній лише природну  субстанцію.  Внаслідок  цього людські  зв’язки  набувають  винятково  природного  характеру.   Суспільство визнається,  але  в  ролі   цементуючого   начала   виступає   або   користь (просвітителі XVII-XVIII  ст.),  або  статева  любов  (Л.Фейєрбах).  І  хоча постійно йдеться про індивіда, справжнього розуміння індивіда і  суспільства бракує.

    На  відміну   від   натуралістичних   концепцій,   ідеалістичні   вчення відривають людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного  життя на  самостійну  субстанцію.  Ідеалістичне  розуміння  історії   виникає   як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці  це означає дотримуватися просвітницького принципу: "Думки правлять світом".

    Ідеалізм не  заперечує об’єктивного чинника  історії, але  якщо  з   точки зору натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи,  то в  ідеалізмі  функцію  творчого  начала,  соціального  ватажка  виконує  або світовий  розум  (об’єктивний  ідеалізм),  або  ж  нічим  не   детермінована людська, насамперед  духовно-вольова,  активність  (суб’єктивний  ідеалізм).

Ідеалістичне розуміння  історії  в  багатьох  випадках  небезпечне  тим,  що породжує соціальну міфологію і прирікає соціальні  суб’єкти,  які  опинилися під владою ілюзій міфів, на гонитву за міражами.

    Отже, як натуралізм, який значною  мірою  розчиняє  людину  в  природі, занадто заземляє її, так і ідеалізм, який  відриває  людину  від  природи  і перетворює духовне начало в людині на самодостатню сутність,  орієнтують  на однобічне розуміння суспільства.

      В   певних  теоріях  визначається  первинність  індивідного   начала  в суспільстві  (М.Вебер,  Т.Парсонс,  П.Сорокін),  в  інших  -   вихідними   є надіндивідуальні соціальні структури (Е.Дюркгейм, К.Маркс).

    Зіммель   писав:  "Суспільство  існує   всюди,  де   декілька   індивідів знаходяться у взаємодії, яким би не  було  останнє".  А  П.Сорокін  в  своїй праці "Людина,  цивілізація,  суспільство"  казав,  що  "соціальне  явище  є соціальний зв’язок, що має психічну  природу  і  реалізується  в  свідомості індивідів, виступаючи в той же час по змісту і тривалості за його  межи.  Це те, що називають "соціальною душею", це те, що інші  називають  цивілізацією і культурою, це  те,  що  треті  визначають  терміном  "світ  цінностей",  в протилежність світу речей, що створюють об’єкт наук  про  природу.  Будь-яка взаємодія, між ким би вона не відбувалася, якщо вона має психічний  характер (в вищевказаному змісті цього слова) - буде соціальним явищем" (5, с. 39).

     На противагу  їм Е.Дюркгейм вважав,  що  соціальні   структури  "існують реально поза індивідами, які постійно до них пристосовуються.  Це  речі,  що мають своє особисте існування. Індивід знаходить їх цілковито готовими і  не може зробити так, щоб їх не було, або щоб вони  були  іншими,  ніж  вони  є.

Безперечно, індивід відіграє певну роль в їх виникненні. Проте, щоб  існував соціальний  факт,  потрібно,  щоб,  по  крайній  мірі,  декілька   індивідів об’єднали свої дії і щоб ця комбінація породила будь-який  новий  результат.

А оскільки цей синтез має місце поза кожного з нас (тому що він  утворюється з множини  свідомостей),  то  він  обов’язково  має  наслідком  закріплення, встановлення поза нами певних способів дій, суджень,  які  не  залежать  від кожної окремо взятої волі" (4, с. 405). Соціальні  явища  Е.Дюркгейм  вважав зовнішніми по відношенню до індивіда. "Вони  (соціальні  явища),  не  будучи матеріальними, існують певним чином, вони мають постійний  спосіб  існування і особливу природу, не залежну від індивідуального свавілля; вони  виникають з необхідних відносин" (4, с. 406).

    К.Маркс вважав, що в суспільстві діють "свої  особливі  закони,  що  не мають ніякого відношення до осіб, які складають суспільство", а сам  індивід "включається у "зовнішнє" спілкування "тільки як природній член  будь-якого людського колективу" (1, с. 208).

    В сучасній  соціальній  філософії  усвідомлення  поняття  "суспільство" пов'язане з інформаційною революцією, з новим баченням світу. "Інформаційно-комп’ютерна революція  реалізується  як  "процес  інформатизації  усіх  сфер життя суспільства і життєдіяльності людини. В основі  кожної  соціотехнічної революції знаходяться свої особливі технологічні системи. Для  інформаційної революції це інформаційні технології. Її кінцевим результатом повинно  стати створення  нової  інформаційної  цивілізації.  При   чому   все   радикально змінюється:  матеріальне  виробництво   і   світогляд,   побут   і   освіта, спілкування і мистецтво  змінюють  не  тільки  свої  зовнішні  риси,  але  й внутрішні механізми  -  зміст  діяльності..."  пише  А.І.  Ракітов  в  праці "Філософія   комп’ютерної   революції"   (12,   с.   273-274).    Формується загальнопланетарна  цивілізація  на  засадах,  з  одного  боку,  єдності   і

неподільності світового  співтовариства, з другого -  множинності,  відносної незалежності і різноманітності народів, культур.

    В розумінні  поняття "суспільство" потрібно  виділяти  два  аспекти,  два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це  самі  люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища  є  врешті-решт  результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного  вибору.  Причому  діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не  просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків  і взаємодій.  По-друге,  суспільство  є   такою   системою,   що   здатна   до саморегуляції.  Процес  упорядкування  та  організації  суспільних  відносин породжує відносно самостійні і  незалежні  від  індивідів  форми  суспільної інтеграції  і  регулювання  відносин   між   індивідами,   між   соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил,  прав  і обов'язків, заборон і дозволів).

    Саме  така  суперечлива  особливість   суспільної  реальності   -   бути продуктом  взаємодії  індивідів,   відбитком   їх   суб'єктивності   (цілей, інтересів,  бажань)  і  разом  з  тим  незалежним  від  них   надіндивідним, об'єктивним  утворенням  -  обумовлює  специфіку  соціальної  закономірності (соціальної  детермінації),  що  якісно  відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас  предметний  світ складаються з зусиль конкретних  індивідів,  є  результатом  їх  діяльності, продуктом конкретно-історичної форми  відношення  людей  до  природи.  Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського  існування.  Незважаючи на  те,  що  люди  самі  творять  свою  історію  і  суспільне  життя,  форма "включення" їх в суспільно-історичний процес обумовлена не  тільки  ступенем освоєння ними культурної спадщини, не тільки їх  суб'єктивними  прагненнями, свободою вибору,  але  й  об'єктивними  умовами  матеріального  виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, в тому  числі  -  рівнем  суспільної свідомості. Отже, те, що має назву  "соціальної  детермінації",  є  фактором залежності людей від продуктів та  результатів  їх  власної  діяльності.  Із сукупної  діяльності  індивідів розвиваються  нові   об'єктивні   історичні обставини, які, в свою  чергу,  визначають  наступний  розвиток  людей.  Тим самим, не існує закономірних тенденцій історії без  діяльності  людей.  Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом  з тим створюють і змінюють ці обставини.

 

 

2. Структура  і функції суспільства.

 

     Суспільство  як система взаємозв'язків і  взаємодій індивідів має  певну структуру. Структура суспільства має два аспекти.

По-перше, це  те,  що  має назву "соціальної структури суспільства", тобто  сукупність  "мікросоціумів" - соціальних груп, спільнот, які є суб'єктами суспільного життя. 

По-друге, це  є  система  основних  сфер  життєдіяльності  суспільства   (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і  відповідних  до  них суспільних   відносин   (економічних,   політичних,   правових,   моральних, релігійних тощо).

    Суб'єктами  суспільного життя є самі люди, саме вони  творять   історію.

Творцями соціального  процесу вони є разом з іншими людьми,  у  взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи  групу  (або  в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є  не  тільки індивіди, але й  соціальні  спільноти,  що  формуються  на  засадах  єдності історичної долі, обставин  життя,  інтересів  та  цілей  індивідуального  та суспільного  розвитку.   Сукупність   різноманітних   соціальних   спільнот, зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.