Соціальна структура сучасного суспільства

    Отже, історія  обумовлена сукупністю різних  факторів,  одні  з  яких  в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими за  інші  і постають  в якості основних  детермінант.

 

 

4. Історичні  типи суспільства.  Поняття  "суспільно-економічна  формація"  і "цивілізація".

 

   

У сучасній філософії  співіснують два підходи до типології  суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне  одного  -  інформаційний  і цивілізаційний.  Основною  проблемою,  на  вирішення  якої   спрямовані   ці підходи, є проблема логіки,  певного  порядку  і  спрямованості  історичного процесу.  Чи  є  історія  розвитком,  рухом  вперед,  чи  вона  є   історією "броунівського руху",  історією  локальних,   замкнених   цивілізацій,   не пов'язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес.  Формаційний  підхід однозначно вирішує цю проблему: історія є прогресивним  розвитком,  лінійним процесом сходження від менш досконалої  формації  до  більш  розвиненої.  На відміну від нього, цивілізаційний  підхід  до  історії  набагато  обережніше ставиться  до  історії,  він  не  передбачає   наперед   заданого   сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність єдиної  закономірності  історії.

Зупинимось на сутності цих двох підходів.

    Формаційна  теорія грунтується на розумінні   суспільства  як  соціально-економічної   цілісності,  тобто  вирішальна  роль  відводиться  економічному фактору.   Розробка   поняття   "суспільно-економічна   формація"   належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння  історії, що  значним  чином  вплинуло  на  подальший  розвиток  соціологічної  науки.

Суспільно-економічні формації -  це  конкретно-історичні  типи  суспільства, послідовні "сходинки" історичної еволюції,  що  обумовлені  певним  способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин,  насамперед  -  формою відносин  власності.  Згідно  з  формаційним  підходом,  спосіб  виробництва детермінує усю різноманітність суспільних  відносин  і  зв'язків.  Основними елементами суспільно-економічної формації є базис  і  надбудова.  Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний  лад  суспільства,  називається базисом. Від базису залежать всі  інші  суспільні  відносини.  Він  визначає характер і зміст надбудови - ідеологічних, політичних, правових  відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються.

    Суспільно-економічна  формація розглядається як загальна  характеристика основних  типів  суспільства.  Первіснообщинне,  рабовласницьке,  феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство - такі  ступені  розвитку  соціуму.

Світовий історичний процес  розуміється  як  лінійне  сходження  від  однієї формації до іншої.

    Формаційний  підхід, на який спирався К.Маркс  в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він  належав  періоду  переходу  від  феодалізму,  до капіталізму, саме на даному етапі історії  об'єктивні  соціально-економічні, технологічні   і    техніко-економічні    процеси    однозначно    визначали функціонування  і  розвиток  суспільства.  Сьогодні  формаційний  підхід   є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним  виявився  не сам по собі цей  підхід,  а  його  абсолютизація,  догматичне  ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому  етапі  історії соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя  в  цілому.  По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації  до формації не залишає місця для  свободи  людини,  для  вибору  альтернативних шляхів розвитку. Насправді - історія є проявом творчої діяльності  людей,  а процес творчості ніколи не можна абсолютно  передбачити.  По-третє,  реальна історія  народів,  суспільств,  держав  не   вкладається   в   тісні   рамки формаційного розвитку по висхідній, при такій  спрощеній  схемі  втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації,  вони  виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства.

    Отже, теорія  формаційного розвитку суспільства  є  історично  обмеженою.

Вона була адекватна  епосі, яка пройшла  під  знаком  і  гаслом  наукового  і технічного прогресу (XVIII-XIX століття) і відображає  об'єктивні  тенденції саме цього періоду.

Потребам більш досконалого  осмислення сучасного суспільства  відповідає цивілізаційний підхід, що утверджується в сучасній філософії. В його  основі лежить  факт  перетворення  історії  людства  в  глобальну,  загальнолюдську історію.  Раніше  вона  була  історією  окремих народів,   племен,   країн, регіонів, культур. Створення планетарної цивілізації  -  складний  і  досить суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про  цивілізаційну кризу сучасності. В соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ історії  на  період  традиційної  (аграрної),  техногенної  (індустріальної) цивілізації і нової, яка  лише  формується,  але  деякі  ознаки  якої  дають підставу   називати   її   постіндустріальною    (інформаційною).    Аграрна цивілізаційна революція, яка  відбулася  6-8  тисяч  років  тому,  здійснила перехід   від   споживацького   типу   життєдіяльності   до   продуктивного; індустріальна революція пов'язана з появою машинного  виробництва  (XVI-XVII століття);  інформаційна  революція,  в  яку  вступають  найбільш  розвинені країни сучасності, є початком нової цивілізації.

    Термін "цивілізація"  досить  багатогранний  і   не  має  однозначного  і чіткого визначення. Іноді  цивілізацію  ототожнюють  з  поняттям  "культура" (коли  йдеться про китайську цивілізацію,  шумерську,  латиноамериканську тощо). Нерідко під поняттям "цивілізація" розуміється більш  високий  рівень розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству)  і який пов'язаний з  високим  рівнем  техніки  і  технології.  Але  у  всякому випадку  поняття  "цивілізація"  вживається  для  характеристики  цілісності матеріальної  і  духовної  життєдіяльності   людей.   Щодо   цивілізаційного підходу, який ми розглядаємо, то  під цивілізацією  тут розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку,  сукупність  культур і  соціумів,  об'єднаних  спільними  ознаками.  Чим  же  відрізняються  типи цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?

   На відміну від формаційної типології (членування)  суспільства,  яка базується на економічних структурах, певних виробничих  відносинах,  поняття "цивілізація" фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на  сукупності всіх   форм   життєдіяльності   суспільства    -    матеріально-кономічній, політичній,  культурній,  моральній.  Основу  цивілізації  складає  не  лише економічний базис, але  в  більшій  мірі  -  сукупність  культурних  зразків ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів,  що  перетворюються  в  певні психологічні настанови людей. Типи цивілізацій більш глобальні, більш  сталі утворення, ніж типи  формацій.  У  межах  одного  типу  цивілізації  можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізації  є  більш  могутнім,  значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що  кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій  власний механізм детермінації.

    Традиційна  цивілізація охоплює періоди  стародавності і середньовіччя  - це Стародавня Індія і Китай,  Стародавній  Єгипет,  держави  мусульманського Сходу, середньовіччя тощо. Цей тип  соціальної  організації  зберігся  і  до наших  часів,  багатьом  країнам  третього  світу   притаманні   такі   риси традиційного суспільства. Для традиційної цивілізації притаманні  такі  риси і ознаки: аграрна спрямованість економіки;  екстенсивний  і  циклічний  типи соціального розвитку; високий рівень залежності від  природних  умов  буття, зокрема від географічного становища; консерватизм в соціальних  стосунках  і способі життя; орієнтація не на розвиток,  а  на  відтворення  і  збереження прийнятого  порядку  і  наявних  структур   соціального   життя;   негативне ставлення  до  будь-яких  нововведень   (інновацій);   пріоритет   традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету; високий рівень  залежності  людини  від соціальної  групи  і  жорсткий  соціальний   контроль;   різка   обмеженість індивідуальної свободи.

    Техногенна   цивілізація   сформувалась   на   руїнах   середньовічного суспільства.   Екстенсивний   тип   соціального   розвитку   змінюється   на інтенсивний.  Найвищими  принципами  життя  людини  і   суспільства   стають зростання,  оновлення,   розвиток.   Циклічний   тип   розвитку   змінюється поступальним.  Розвиток  економіки  на  основі  техніки,  технології,  науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку.  Виникає  нова система цінностей, основу якої складають наука,  техніка,  технологія.  Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає  провідною  в  культурі техногенної  цивілізації.  Цінністью  стає  сама  новизна,   оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється  становище  індивіда  в  техногенній цивілізації:  утверджується  цінність  свободи,  принцип  вихідної  рівності людей, незалежно від соціального походження, автономія  індивіда.  Саме  тут набувають   особливого   значення    цінності    демократії,    суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і  свобод.  Основною  настановою діяльності індивіда стає досягнення успіху завдяки  власним  зусиллям  через реалізацію своїх особистих цілей.

    Техногенна  цивілізація не тільки динамічна   і  рухлива,  але  й   досить агресивна. Вона подавляє, підкоряє традиційні суспільства та їх культуру.  І це не випадково, тому що  серед провідних цінностей цієї  цивілізації не останнє місце  належить  цінностям  влади,  сили,  боротьби,  панування  над природними і  соціальними  обставинами.  Саме  на  цьому  грунтується  культ корисності  і  спрямованість  на  володіння  товарами   (речами,   людськими здібностями, інформацією як товарними цінностями).

    Еволюція західних  суспільств  ХІХ-ХХ  століть   виявила  фундаментальну суперечність  техногенної  цивілізації.  З  одного  боку,   її   вища   мета (збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення  техніко-економічних систем) перетворює людину на просту функцію,  засіб  економічної сфери.  Збільшилась  частина  не  стихійних,  а  організованих  зв'язків   в суспільстві, зокрема духовне виробництво перетворилось на складну  індустрію свідомості. Індивід стає об'єктом маніпулювання  з  боку  масової  культури, засобів  масової  інформації.  Але  з  другого  боку  -  та   ж   техногенна цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську  активність, стимулює  розвиток  і  потреб,   і   здібностей   людини,   внаслідок   чого відбувається  гуманізація  суспільства,   заснованого   на   капіталістичній економіці. Таким чином техногенна цивілізація породжує і економічний  базис, і  новий  тип  людини,  яка  здатна  модифікувати,  гуманізувати  цей  базис (проявом чого є розвиток економічного і політичного лібералізму -  визнання принципу  соціальної   справедливості,   створення   механізму   соціального захисту, обмеження влади буржуазії, демократичні  свободи  тощо).  Надбудова (всупереч  формаційній теорії)  виявила здатність набувати  все   більшої незалежності від економічного базису.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Андреев И.Л. Происхождение  человека и общества. Москва, Мысль, 2002.

2. Бердяев Н. Смысл  истории. Москва, 1999.

3. Вебер М. Избранные  сочинения. Москва, Прогресс, 1999.

4. Дюркгейм Э. О разделении  общественного труда. Метод   социологии.  Москва, Наука, 2001.

5. Сорокин П.А. Человек,  цивилизация, общество. Москва, Политиздат 2002.

6. Старовойт І.С.,  Сілаєва   Т.О.,  Орендарчук  Г.О.  Філософія.  Навчальний посібник. Тернопіль, Астон, 1997.

7. Поппер К. Відкрите  суспільство та його вороги. Київ, Основи, 2003.

8. Тойнби А.Дж. Постижение  истории. Москва, 1991.

9. Філософія: Підручник. За редакцією Заїченко та ін. Київ, 2001.

10.  Філософський  словник.  За  редакцією  В.І.  Шинкарука.  Київ,  Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1996.

11. Франк С. Духовные  основы общества. - М., 2002.

12. Человек и общество (основы современной  цивилизации).  Москва,  Геликон, 1992.

13. Ясперс К. Смысл  и назначение истории. - М., 1998.