Матеріальне та духовне у розвитку суспільства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з філософії на тему:

«Матеріальне  і духовне у розвитку суспільства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття суспільства

РОЗДІЛ 2. Матеріальні основи у розвитку суспільства

РОЗДІЛ 3. Сутність духовного життя суспільства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. З початком XXI століття значно ускладнилося життя суспільства, структурно і функціонально змінився облік світу, загострилися глобальні проблеми, загальні проблеми суспільного розвитку, осмислення яких має важливе значення для вивчення якісних перетворень сучасного світу.

На сучасному етапі  кожна людина поставлена динамізмом суперечливого світу в складні умови соціального життя. Зростаюче напруження, зв'язане зі зміною ціннісних орієнтацій, необхідністю пошуку і швидкого знаходження рішень, стресові ситуації — усе це проблеми людського буття, збереження і розвитку особистості, її внутрішнього світу, формування особи, її соціалізації духовного зростання.

 З огляду на все  вище зазначене, дослідимо питання матеріального та духовного у розвитку суспільства.

Об’єкт роботи зосереджено на комплексному аналізі матеріального та духовного у розвитку суспільства.

Предмет роботи спрямований на дослідженні суспільства.

Мета: дослідити матеріальне та духовне у розвитку суспільства.

Відповідно до цієї мети були виявлені наступні завдання:

• Аналіз літератури з проблеми;
• Охарактеризувати поняття суспільства;
• Звернути увагу на матеріальні основи у розвитку суспільства;
• Визначити сутність духовного життя суспільства;
• Отримані дані записати у вигляді висновків, узагальнень тощо.

 

 

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Що ж таке суспільство? Суспільство — це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, що розвивається на основі об'єктивних соціальних законів.

Проте суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їх взаємодії. Одні з них  є визначальними, інші — похідними, одні — матеріальні, інші — ідеальні, одні вважаються об'єктивними, інші —  суб'єктивними.

Відмічу, суспільство — це система, що постійно розвивається. У своєму розвиткові воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в цивілізаційних критеріях.

Кожний новий етап цивілізаційного  процесу характеризувався освоєнням  більш високих технологій, ускладненням соціальної структури, більш широким  масштабом взаємодії з навколишнім  середовищем, певними формами колективної  суспільної діяльності. Але головними  показниками в розвитку суспільства  завжди були:

— характер суспільних відносин;

— рівень духовності людського фактора;

— рівень демократичності соціальних структур. Характерними рисами сучасного суспільства є:

— глобальні масштаби виробництва (матеріального і духовного);

— інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин;

— утвердження демократичних форм життєдіяльності;

— випереджаючий розвиток науки і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства.

 Як зазначалось, суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”, “соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі.

У наш час поняття “суспільство” вживається у різних значеннях у філософській, історичній та економічній літературі:

– Суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця  історичного розвитку (суспільство  стародавнього Єгипту чи Афін, середньовічної Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних відносин, розвивається відносно незалежно від інших суспільств, або ж, як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”.

– Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”).

– Суспільство певного  типу (первісне, феодальне, індустріальне  чи постіндустріальне, інформативне).

– Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто  людство в цілому. 
Надзвичайна складність, динамізм суспільного життя створюють для дослідників-суспільствознавців чимало труднощів. Сутність проблеми заключається у тому, щоб зрозуміти, яким чином люди пов’язані з суспільством? Яка природа цих зв’язків і виникаючих між людьми відносин? Що визначає у кінцевому результаті розвиток суспільства і хід світової історії? Відповідей на ці та подібні до них питання в соціальній історії давалося багато, але їх можна звести до декількох основних типів.

У філософії Нового часу були розповсюдженими натуралістичні концепції суспільного життя, тобто  пояснення суспільних явищ виключно діями природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних  тощо, або ж особливостями людини як природної істоти (раса, стать  та ін.) 
Натуралізм зводить вищі форми буття до нижчих, людину – лише на рівень природної істоти, як “соціального атома”, а суспільство – до механічного поєднання атомів (тобто індивідів), які замкнені лише на власних інтересах. Це і є теоретичним обґрунтуванням індивідуалізму, анархізму та егоїзму, утвердженням моделі суспільства, в якому йде війна кожного проти всіх (згадаймо “Людську комедію” О.Бальзака як художнє втілення цього принципу).

У ХХ ст. продовжується розвиток теорій, заснованих на натуралістичному підході до пояснення суспільних явищ і людини. З цих позицій суспільство розглядається як продовження природних і космічних закономірностей. Або хід історії і долі народів визначаються ритмами Космосу чи сонячної активності (точки зору А.Чижевського, Л.Гумільова), або особливостями природно-кліматичного середовища (Л.Мечніков), або ж еволюцією природної організації людини, її генофонду (соціобіологія). Здебільшого суспільство розглядається як вище, але не саме вдале творіння природи, а людина – як найнедосконаліша жива істота, обтяжена генетичним прагненням до руйнації та насилля. Це призводить до посилення загрози самому існуванню людства і визначає можливість його переходу в інші, космічні форми його буття (К.Ціолковський).

Ідеалізм занадто одухотворює людину, відриває її від природи, перетворює духовну сферу суспільного життя в самостійний і визначальний чинник його існування і розвитку. У цих тлумаченнях суспільства його сутність вбачається у комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів тощо (звідси принцип “Ідеї правлять світом”).

Ідеалістичний підхід до суспільства  найчіткіше відображений у філософській системі Г.Гегеля, в якій абсолютний дух відображає себе в “усвідомленні  свободи” в людській історії (тобто  свобода є для духу матеріалом, в якому він пізнає себе й підіймається на новий, вищий ступінь. 
Поширеними є й релігійні концепції суспільства, адже світові релігії (християнство, іслам, буддизм), як і національні (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство) мають свої трактування суспільного й державного устрою, в основі яких – ідеї божественної передвизначеності суспільного життя. 
В цілому всі названі, як і чисельні неназвані теорії суспільства не можуть претендувати на повну істину, оскільки вони відображають лише певні сторони тієї найскладнішої реальності, яка визначається поняттям “суспільство”.

Марксистська філософія  стверджує, що у соціальний організм людей пов’язує не спільна ідея чи спільний Бог, а матеріальне виробництво  – продуктивні сили й виробничі  відносини, про що йтиме мова далі. Останні складають основу суспільно-економічних формацій як етапів світової історії. Ці ж чинники, у свою чергу, залежать від природно-кліматичних умов, засобів спілкування, мови, культури тощо. Але визначальним є суспільне буття людей, тобто своєрідна “соціальна матерія”, яка є реальним процесом життя людей.

Матеріалістичне розуміння  історії спирається на об’єктивність  процесів, які відбуваються у суспільстві, на принципи детермінізму (тобто визначеності), згідно з якими певні форми  матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства  і певні відносини людей до природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний процес, подібно до того, як природознавство вивчає природу та її закони. Але це не заперечує суб’єктивного фактору в історії, тобто діяльності людей. При її розгляді завжди необхідно досліджувати витоки, причини, об’єктивні умови, які вирішальним чином впливають на дії людей. Але в основі суспільних зв’язків знаходиться система матеріальних відносин. 
Поняття “суспільні відносини” в літературі вживається у двох розуміннях: в широкому, коли мають на увазі всі, будь-які відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише відносини між великими соціальними групами, які мають безпосередньо соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні, міжнародні та внутрішні тощо). Саме такі відносини і є соціальними, хоча у першому випадку поняття “соціальне” є синонімом “суспільного”. 
Соціальні відносини складають соціальну систему суспільства, яка відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою, самокерованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин, носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це мова далі).

Характеристиками соціальної системи є наступні:

– існує значне багатоманіття  соціальних систем, адже індивід включений  у різні соціальні групи: планетарне співтовариство людей; суспільство  у межах певної країни; клас, нація, сім’я та інші. Тому суспільство має надзвичайно складний і ієрархічний характер;

– головним у системах є їх інтегративна якість, не властива частинам чи складовим, що їх утворюють, але притаманна системі в цілому;

– людина є універсальною  складовою соціальних систем, вона з необхідністю включена в кожну  з них, починаючи від суспільства і закінчуючи сім’єю;

– соціальна система відноситься  до самокерованих, має певний механізм управління (органи, інститути, норми тощо).

Соціальними інститутами  є певна сукупність установ, соціальних норм культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки  та дії, систему поведінки у відповідності  до цих норм. 
Соціальними нормами (латин. норма – керівне начало, правило, взірець) є загальновизнані правила, взірці поведінки або дії людей. За допомогою цих норм забезпечується упорядкованість, регулярність соціальної взаємодії індивідів та груп. Це – регулятори взаємовідносин між людьми, соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.

• Підводячи підсумок вище сказаному відмічу, що суспільство — цс певною мірою відокремлена від природи частина матеріального світу, форма життєдіяльності людей. Воно історично розвивається. Його сутність становить уся сукупність суспільних відносин, тобто тих різноманітних зв'язків між людьми, соціальними групами і верствами населення, що формуються і функціонують у їх спільній діяльності. До таких зв'язків належать: матеріальні (виробничі відносини та відносини в побуті створення матеріальних засобів життя); ідеологічні (політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні); соціальні (національні, родинні, побутові, між суспільством і людиною, державами, народами та ін.) відносини. Отже, суспільство — цс сама людина у її суспільних відносинах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Перш ніж розглядати наше питання відмічу, що значна частина філософів виводять на перший план матеріальні фактори, що спричиняє більш плідного і послідовного пояснення надзвичайно розмаїтої і складної суспільної життєдіяльності людини. Наприклад, новий підхід до розкриття природи суспільства, характеру суспільних відносин, рушійних сил їхнього розвитку зробив англійський економіст і філософ А.Сміт (1723-1790). Він вважав, що праця, прагнення людини до благополуччя виступають головним джерелом суспільного багатства, основою життя суспільства.

На думку А.Сміта, розподіл праці є основою суспільних зв'язків  людини. Внаслідок розподілу праці  відбувається обмін плодами праці  кожної людини. Отже, кожен працює на себе і в той же час змушений працювати на інших, а працюючи на інших, одночасно працює на себе. За А.Смітом, у трудовому суспільстві, щоб воно успішно функціонувало  і розвивалося, необхідно дотримуватися  трьох основних умов: панування приватної  власності, невтручання держави  в економіку та відсутність перешкод для всебічного розвитку особистої ініціативи.