Матеріальне та духовне у розвитку суспільства

Послідовники матеріалістичних ідей, поглядів, спираючись на досягнення передової суспільної думки, суттєво переглянули попередні уявлення про суспільство, його основу та рушійні сили. Вони висунули принцип матеріалістичного розуміння історії. Відповідно до цього принципу стверджується, що першоосновою розвитку є трудова, виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб суспільної людини.

Саме потреби спонукають виробництво безпосередніх засобів  до життя. За відправний момент цієї точки  зору береться той простий факт, що до того, як мислити, займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і тощо, люди мають їсти, пити, мати житло й одягатися. Звідси випливає, що основою будь-якого суспільства виступає виробництво безпосередніх засобів до життя, тобто матеріальні блага.

Більшість представників  суспільних наук і природознавців вважають, що саме виробництво матеріальних благ, праця спричинили виділення людини з тваринного царства і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи та розвитку культури.

Зазначу, що людині необхідно  шляхом праці, своєрідною діяльністю, здобувати та отримувати якісь матеріальні блага, адже саме ця діяльність спрямована на отримання своєрідних благ та матеріальних речей, що так необхідні людині в її житті.

Звідси праця — це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб. Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної діяльності тим, що вона є цілеспрямованим, доцільним зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб людини.

Необхідно відмітити, що процес формування людини як особистості, завдячує саме праці, яка може здійснюватися лише на основі соціальних зв'язків. За своєю формою праця завжди є соціальним процесом. Разом з тим вона має фізіологічний аспект, тобто в процесі праці витрачається енергія м'язів, нервів та ін. З цього погляду виробництво робочої сили є використанням вироблених матеріальних благ, їх споживанням. Саме ж споживання слугує відтворенню м'язів, нервів, кісток, мозку робітника, який у свою чергу є умовою відтворення нових робітників. Праця — це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною і природою, тобто неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва має бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва є першою і найважливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи праці людина може розкрити свою людську сутність, привласнювати предмети природи з метою задоволення своїх потреб.

При цьому слід пам'ятати, що саме задоволення потреб, дія  задоволення стає основою для  наступної, нової потреби, нових  дій для задоволення. Тобто відбувається не одноразовий акт задоволення  певних потреб, а взаємозумовлений безкінечний історичний процес зростання  потреб, все більш складних, високих. Відповідно дії задоволення поступово  ускладнюються, вимагаючи більш  досконалих знарядь задоволення  нових потреб, що створює людина.

Звідси можна зробити  висновок, що процес задоволення потреб людини не обмежується лише виробництвом матеріальних благ. Виробляючи матеріальні блага, вдосконалюючи засоби задоволення потреб, люди тим самим створюють сферу свого буття, розвиваючи і відтворюючи самих себе. Таким чином, трудова діяльність у суспільстві, суспільне виробництво являє собою не що інше, як постійний, безперервний процес руху людей. У ході такого процесу людина оновлюється тією ж мірою, в якій вона оновлює, розвиває та вдосконалює оточуючий її світ.

• Отже, матеріальні основи  у розвитку суспільства слід розглядати з точки зору принципу матеріалістичного розуміння історії. Зазначу, що основою розвитку є трудова діяльність людини, що спрямована на  задоволення потреб будь-якої особи, а саме її матеріальних потреб. Окрім цього ми прийшли до того, що  основою будь-якого суспільства є виробництво відповідних засобів до життя, а саме матеріальних благ. Відповідно до цього, щоб отримати матеріальні блага необхідно працювати. Отже, людська праця є цілеспрямованою, щоб забезпечити свої певні потреби.

 

 

РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ДУХОВНОГО  ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного  життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття. Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства  охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб’єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв’язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб’єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — и духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв"язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива  складова суспільного виробництва  духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво  суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин. У сучасних умовах духовного  розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід"ємну рису психології людини, її морального обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі — моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу — роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає. У сучасних умовах суспільного  розвитку надвзичайно зростає роль моральної відповідальності особистості  у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль — це мораль активної діяльності. При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностей пов’язана з тим, що міра моральної відповідальності у значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов"язку.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об"єктивну дійсність шляхом певних художніх образів.

На відміну від наукового  пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв’язку з розвитком усього суспільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в <удожній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціальне культу-ротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою художньої творчості, а має поширюватися на все суспільне життя. Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості і художньо-образного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонування тісно пов"язане з процесами об"єктивного буття, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичній свідомості безпосередньо пов’язане з розвитком духовної культури, місце і роль якої в становленні почутйв прекрасного, загальнолюдського в розвитку самосвідомості людини все більше посилюється.

Важливе місце в духовному  житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.

Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов"язані головним чином з вірою в надприродне.

• Отже, духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей, внутрішній світ людини. Відмічу, що важливу роль у духовному розвитку займають моральні цінності.  Окрім цього, зауважу, що в духовному житті суспільства окрему нішу займає релігія, а також релігійна свідомість як така, адже вона пройшла довгий час становлення, розвитку, а сучасні світові релігії охоплюють багатовікову історію людства, що так важливо для сучасного духовного життя суспільства. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, ми розглянули питання матеріального та духовного  у розвитку суспільства та прийшли  до наступних висновків, а саме:

1). Суспільство – одна  з основних категорій філософії  та певною мірою відокремлена  від природи частина матеріального  світу, що  постійно розвивається. Окрім цього, суспільство має  своєрідні зв’язки, а саме: матеріальні,  ідеологічні, соціальні.

2). Матеріальні основи  у розвитку суспільства розглядають через призму матеріалістичного розуміння, адже основою розвитку є трудова діяльність людини, що так чи інакше спрямована на задоволення своєрідних потреб. Зазначу, що окреме місце займають матеріальні блага, що необхідні кожній особистості. Для досягнення  своєї мети людина змушена працювати та досягати поставлених цілей, саме для цього вона використовує працю. Таким чином, трудова діяльність у суспільстві являє собою безпреривний процес руху людей, що так чи інакше розвиває та вдосконалює оточуючий її світ.

3). Відмічу, що духовне життя суспільства – вбирає в себе багатогранні процеси, явища пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей, внутрішній світ людини. Релігія є формою суспільної свідомості, яка необхідна людині та суспільству в цілому.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.  Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. - К., 1996. – 365с.
2. Вебер М. Вибрані твори. – Ч. 3, розділ: Наука як покликання і професія. – К., 1999. – 365с.
3. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М., 1988. – 295с.
4. Гегель. Энциклопедия философских наук. - М.,  1959. – 508с.
5. Духовне оновлення суспільства. – К., 1990. – 298с.
6. Маркс К. Йосифу Вейдемейєру, 5 березня 1852. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 28
7. Материальное и духовное в социальном развитии. – М., 1986. – 276с.
8. Общественное сознание и его формы. – М., 1986. – 317с.
9. Печчеї А. Людські якості. – К., 1998. – 215с.
10. Пролеев В.С. Духовность и бытие человека. – К., 1992. – 285с.
11. Принципы организации социальных систем: теория и практика. – К., 1988. – 321с.
12. Уледов А.К. Духовная жизнь общества. – М., 1980. – 237с.
13. Філософія: конспект лекцій : Збірник праць. Філософія: конспект лекцій Збірник праць / Київ, 2012.- 750 c.
14. Філософія. Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене і доповнене. К., 2000. – 415с.
15. Федотова В.Г. Практическое и духовное освоение действительности. – М., 1989. – 277с.