Лекции по "Социологии"

     Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.

    Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за порушення соціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіант-ної поведінки.

     Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов'язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку. Девіантна поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим уданому суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

     Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. Водночас співіснують різноманітні «нормативні субкультури».

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Проблеми культурного  відродження в Україні.

2. П. Сорокін  про культуру.

3. Культура як спосіб функціонування цінностей.

4. Норми  як  засіб  добровільної  та  усвідомленої  співпраці  людей.

5. Цінності  як  засіб соціокультурного регулювання.

6. Знання  як  елемент  культури.

7. Значення  (смисли)  як  елемент  культури.

8. Структурні  компоненти  духовної  діяльності:  міфологія.

9. Релігія в системі  соціокультурного регулювання.

10. Ідеологія і культура.

11. Функції культури в суспільстві.

12. Соціокультурна  стратифікація  і  субкультури. 

Список  рекомендованої літератури:

1. Спільник С.І. Соціальний контроль і його забезпечення в Україні // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 28. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2003. - С. 207-211.
2. Спільник С.І. Соціальний контроль та його специфіка в Україні // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Випуск 13. - Запоріжжя, 2003. - С. 154-161.
3. Спільник С.І. Соціальний контроль як соціальний інститут // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Випуск 16. - Запоріжжя, 2004. - С. 178-183.
4. Спільник С.І. Нова парадигма соціального контролю в сучасному українському суспільстві // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 44. - Київ, 2005. – С. 19-24
5. Спильник С.И. Социальный контроль в условиях глобализации // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 46. – Київ, 2005. – С. 47-54.
6. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія девиантного поводження // Соціально-політичний журнал. – 1993. - № 4.
7. Іванов В.Н. Девиантное поводження: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. – 1995. - № 2.
8. Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс. – 1998. - № 9.
9. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. – М., 1995
10. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс. 1988. № 5. С. 62
11. Савоскул С. Суверенізація України: етнічна ідентичність українського  та  російського  населення / Соціологія :  теорія,  методи,  маркетинг.− 2003, №4.
12. Соціокультурні  ідентичності  та  практики / За ред. А. Ручки. К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

 

  Тема 2.4. Особистість у системі соціальних зв’язків.

2.4.1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та  її місця в             суспільстві.

2.4.2. Соціологічна  структура особистості.

2.4.3.Соціалізація особистості. Етапи особистісної соціалізації. Агенти соціалізації.

2.4.2.  Соціальний статус та соціальна роль особистості. Особистісний статусно-рольовий набір.

Методичні рекомендації:

  Специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у з'ясуванні, в першу чергу, того в людині, що безпосередньо пов'язане із соціальним життям, включеністю людини у систему соціальних відносин, — тобто не її біологічних чи психічних особливостей, а суто соціальних характеристик.

   В соціології особистість вивчається насамперед як член суспільства, носій певних соціальних функцій. Тому основною соціологічною теорією особистості в соціології є зображення її через структуру виконуваних ролей. Соціальна роль у соціології розглядається як соціальна функція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи в системі суспільних відносин та міжособових стосунків. Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням.

   З'ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття «соціальний статус ». Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо).

  Мотиваційна сфера особистості в різних теоретичних напрямах і різними авторами зображується через систему різних понять: потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки тощо. Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреби — усвідомлення і переживання людиною необхідності в тому, що потрібно для життєдіяльності її організму та розвитку особистості. Наявність потреб зумовлює виникнення такого мотивуючого утворення, як інтерес. Саме інтерес є реальною причиною дії людини в певному напрямі.

   Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

  Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, потрібна спадковість соціальна. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних повноправним членам суспільства, звичайно називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація — це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум.

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Характеристика особистості як об`єкта і суб`єкта  соціальних відносин.
2. Соціалізація особистості і проблеми регулювання і саморегулювання поведінки, статус і роль особистості у суспільстві.
3. Особа  як об`єкт і суб`єкт соціальних відносин і діяльності.
4. Соціальні риси особи, їх формування у практичній діяльності і спілкуванні.

Список  рекомендованої літератури:

1. Андрущенко  В.П., Волович В.И., Горлач Н.И., Головченко  Г.Т., Добрускин М.Е. Социология: наука об обществе. – Харьков, 1997.

2. Зернецький  П. Типологія особистості: міжкультурні, психологічні та мовленнєві // Соціальна  психологія. – 2004. – № 3 (5). –  C.119-131

3. Злобіна О.Г.  Особистість як суб’єкт соціальних  змін / НАН України. Ін-т соціол. – К., Ін-т соціол. НАН України, 2004

4. Лукашевич  М.П., Туленков М.В. Спеціальні  та галузеві соціологічні теорії. – К., МАУП, 19995. Наумова Н.Ф. Философия  и социология личности. – М., Канон+; РООИ "Реабилитация", 2006.

6. Социологический  энциклопедический словарь / под ред. Г.В. Осипова. – М., Инфра-М-Норма, 1998. 7. Соціологія: короткий енциклопедичний словник (уклад. В.І. Волович та ін.). – К., Український центр духовної культури, 1998.

8. Туленков Н.В.  Социология личности: Конспект лекции  по социологии. – К., УГУФВС, 1994.

9. Харченко О.В.  Соціальний статут особистості:  структура, детермінанти розвитку  та форми прояву: Автореф. дис.  канд. філос. Наук. – К., 2001. 10. Циба  В.Т. Соціологія особистості: системний  підхід (соціально- психологічний  аналіз): Навч. посіб. – К., МАУП, 2000.

11. Черниш Н.Й.  Соціологія: Курс лекцій. – Львів,  Кальварія, 1996.

12. Якуба О.О.  Соціологія. Навчальний посібник  для студентів. – Харків, Константа, 1996.

 

Змістовий модуль 3.

  Тема 3.1. Політична соціологія.

  3.1.1.   Об’єкт і предмет політичної соціології. 

  3.1.2.   Політика як соціальний інститут.

  3.1.3.  Основні  проблеми соціології політики.

  3.1.4.  Електоральні  дослідження в соціології політики.

  Методичні рекомендації:

    Соціологія політики складає одну з підсистем (є складовою частиною) загальної соціології. Вона виникає на межі двох відносно самостійних наукових дисциплін — соціології і політології. Тому об'єктом дослідження соціології політики є соціально-політичні інститути і відносини, що розглядаються у взаємодії з іншими інститутами.

       Предмет соціології політики становлять способи і форми взаємодії    (взаємовпливу) соціального і політичного.

      Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує цілу низку понять. Найбільш широким з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру, простір, де протікають політичні процеси. Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на управління суспільством, на владу, то політична сфера — це той простір, в межах якого політика здійснюється.

       Політична культура включає характерну для даного суспільства сукупність політичних знань, норм, правил, звичаїв, стереотипів політичної поведінки, політичних оцінок, політичний досвід і традиції політичного життя, політичне виховання і політичну соціалізацію.

    Соціологія електоральної поведінки — це галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті суспільства, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

    Дослідження електоральної поведінки можливі тільки у таких суспільствах, у яких державна влада організована таким чином, що виборці реально впливають на прийняття політичних рішень. Зрозуміло, що йдеться тільки про демократичні суспільства, оскільки у авторитарних чи тоталітарних країнах виборці позбавлені такої можливості.

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Політична культура і політична диференціація.
2. Політична культура як різновид загальної культури.
3. Типологія політичних субкультур.
4. Політична комунікація та її характеристика.
5. Механізми політичної комунікації.
6. Політична диференціація як розходження між політичними пануючими групами та масами.
7. Політичний конфлікт як різновид соціального конфлікту.

Список  рекомендованої літератури:

1. Барматова  С.П. Політична соціологія: Курс  лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К. 2003. – 252 с.

2. Вебер Макс. Соціологія. Загальноісторичні аналізи.  Політика / О. Погорілий (пер.). –  К.: Основи 2004. – 534 с.

3. Головатий  М.Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП 2003.

4. Димитрова Л.М. Соціологія управління та організацій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. – К.: Політехніка НТТУ КПІ 2005.

5.Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства: Підсумкові матеріали круглого столу (17 червня 2004 року) / Національна академія держ. управління при Президентові України Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. Кафедра філософії соціології держ. управління. – Д.: ДРІДУ НАДУ 2004.

6. Павловський  М.А. Стратегія розвитку суспільства:  Україна і світ (економіка політологія соціологія). – К.: Техніка 2003.

7. Політична  соціологія: Метод. рек. / Чернівецький  національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Н.В. Стрельчук (уклад.). – Чернівці: Рута 2003.

8. Соціальна  політика в Україні та сучасні  стратегії адаптації населення:  Зб. наук. ст. / Український ін-т соціальних досліджень Інститут соціології НАН України / О.О. Яременко (ред.) – К.: НВФ „Студцентр” 2003.

9. Суспільство:  історія методологія дослідження  практика: Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф. (Тернопіль 18 червня 2004 р.) / Н.Ф. Гнатюк (уклад.) – Т. 2004.

10. Українське  суспільство 1994-2004: соціологічний  моніторинг / Інститут соціології  НАН України ТОВ „Соціс” –  Центр соціальних і політичних  досліджень Фонд „Демократичні  ініціативи” / Н. Паніна (ред.). – К. 2004.

 

  Тема 3.2. Економічна соціологія.

   3.2.1.  Економічна соціологія  як  галузь  соціологічної  науки.

   3.2.2.  Основні проблеми економічної  соціології.

   3.2.3.  Соціальна нерівність як одна  з проблем економічної соціології.

   3.2.4. Теорія  економічної поведінки і свідомості. Класифікація видів                                  економічної поведінки. Структура економічної свідомості.

   3.2.5. Основні  економічні соціальні інститути.

Методичні рекомендації:

   Студентам-економістам варто усвідомити, що на відміну від економічних наук предметом економічної соціології  є соціальні відносини, що виникають в економічній сфері суспільного життя і відображають нерівні соціальні позиції в ньому людей різних соціальних груп та класів, соціальних організацій та інститутів.