Лекции по "Социологии"

Лекція №9. Економічна соціологія.

1. Економічна соціологія  як  галузь  соціологічної  науки.

2.Теорія економічної поведінки і свідомості.

3. Основні економічні соціальні інститути.

 

 1.  Суспільство органічно потребує не лише політичної та правової, але й економічної впорядкованості. Як показує досвід історії, відсутність такої впорядкованості викликає не менш важкі негативні наслідки, ніж невпорядкованість політичного і правового життя суспільства. Економічна впорядкованість суспільства досягається безпосередньо за допомогою такого особливого соціального інституту або навіть комплексу соціальних інститутів, як економіка (економічна система суспільства).

  Економічна соціологія – це вид галузевої соціології, що вивчає форми соціальної взаємодії в економічній сфері суспільства.

 Об‘єктом економічної соціології є економіка як соціальний інститут. Економічна соціологія не підміняє економічні науки, які досліджують економічну реальність у відповідності зі своїми предметами і методами, а вивчає специфічний, соціальний аспект функціонування і розвитку економіки. На відміну від предмета економічної науки, предметом економічної соціології є не економічні, а соціальні закономірності функціонування і розвитку економіки, дослідження впливу соціальних чинників на економіку і соціальних результатів, наслідків змін у ній. Економічна соціологія цікавиться передусім соціальною діяльністю людей, груп і соціальними взаємодіями між ними в економічній сфері.

  Економіка як соціальне явище – це система взаємодій соціальних суб’єктів з приводу власності, виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

  З точки  зору соціології, головною функцією  економіки як соціального інституту  є здійснення найважливішої потреби  соціальної системи – адаптації до мінливих умов природного середовища і задоволення матеріальних інтересів індивідів. Чим вищий рівень економічної впорядкованості суспільства, тим вищий ступінь його адаптації, а, відповідно, і ефективність розвитку, що наочно демонструють сучасні постіндустріальні суспільства.

  Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і соціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.

  Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фактором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н.Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспільне життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етнічні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уявлення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.

   На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшого розвитку економічної соціології.

  В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:

• все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;
• необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;
• зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).

 Об'єктом економічної соціології є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.

  За визначенням Т.І.Заславської та Р.В.Ривкіної, «економічна сфера - це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей». М.Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е.Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. К.Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка як соціальний інститут являє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальних структур, взаємодію економічного і соціального розвитку суспільства.

  З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.

  Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль людського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом розгляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.

   Щоб з’ясувати, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відомі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку економіки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

2. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори, а в основі

  Економічна діяльність – це виконання індивідами або групами соціальних ролей, що пов’язані з використанням, розподілом і придбанням економічних ресурсів.

  Виконання економічних ролей починається вже на перших етапах соціалізації і триває протягом всього життя людини.

 Економічна поведінка – сукупність дій соціальних суб’єктів, в яких виражається спосіб здійснення економічної діяльності.

  Економічна поведінка є одним з видів соціальної поведінки, мотивацією якої, перш за все, виступає бажання задовольнити матеріальні і духовні потреби індивіда, групи, суспільства. Це взаємодія індивідів і соціальних груп з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних та інших благ.

   Параметри економічної  поведінки залежать від різних  факторів, насамперед від задіяних  економічних ресурсів. Тому існує  кілька її класифікацій. Однією  з найпоширеніших є класифікація, в основі якої — різні фази відтворювального циклу, відповідно до яких виділяють дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживчу економічну поведінку.

  Основою соціальної  поведінки економічного типу  є система норм і правил, закріплених  юридично на державному рівні,  у різних угодах між людьми, у традиціях повсякденного життя. Ці норми і правила можуть бути закріплені спеціальними законодавчими актами, у звичаєвому, природному праві, традиціях, соціальних звичках, стереотипах.

  Важливим чинником, що  визначає економічну поведінку соціальних суб’єктів, виступає економічна культура.

Економічна  культура – система цінностей, традицій, символів, що забезпечують регуляцію і мотивацію економічної діяльності. До складу цінностей, що мають суто економічну природу, належать, наприклад, такі: праця, власність, професіоналізм, підприємливість, практицизм тощо.

  Регулятивні можливості економічної культури закладено у взаємодії інституціональної та особистісної складових економічної культури.

  Інституціональний аспект економічної культури – це, по-перше, цінності та соціальні норми, що характеризують інститути, які функціонують усередині економіки (виробництво, споживання, розподіл, ринок, підприємництво та ін.); по-друге – цінності та норми, що утворюються не економічними, а іншими соціальними інститутами суспільства (право, мораль, політика, ідеологія, наука, сім'я, освіта, релігія та ін.). Хоч вони лежать за межами економіки, але безпосередньо взаємодіють із нею.

  Особистісний аспект економічної культури фіксує цінності, норми, інтереси ті інші риси свідомості суб'єктів економіки. До них відносять два основні різновиди цінностей: 1)статусні цінності (вид роботи, посада, зарплата та ін.); 2) цінності самореалізації суб'єктів у економічній сфері (можливості кар'єри, професійне удосконалення, цінність володіння й розпорядження власністю, ресурсами, економічна самостійність та ін.).

 З економічною поведінкою тісно пов’язана економічна свідомість, яка виступає в якості раціональної основи її суб’єктивних механізмів. Вона пов’язана також з економічною системою, являючи собою її суб’єктивний фундамент.

Традиційно  виділяють три основні форми економічної свідомості : масову, групову та індивідуальну.

У першому вимірі економічна свідомість визначається як масова свідомість суспільства (або його частини) стосовно економічних питань, що мають важливе для багатьох значення та далекосяжні економічні наслідки. Масова економічна свідомість обумовлює найтиповіші масові варіанти економічної поведінки.

  У другому вимірі економічна свідомість розглядається як групова, тобто як узагальнена свідомість краще організованих конкретних груп людей, наприклад, соціальних класів, певних прошарків населення. Групова економічна свідомість розглядається як сукупність думок та уявлень, які визначають основний зміст та напрямок економічної активності цієї групи.

  У третьому індивідуальному вимірі економічна свідомість розглядається як особлива якість окремої особистості, здатної певним чином сприймати економічну ситуацію, більш або менш точно її оцінювати та відносно цілеспрямовано діяти.

  До структури  економічної свідомості належать  економічні уявлення та економічне мислення. Економічні уявлення – це уявлення про те, як функціонує економіка, як створюється суб’єктивний економічний образ: здатність людини або соціальної групи відображати, розуміти економічні явища, пізнавати їх сутність, засвоювати та співставляти економічні поняття, категорії, теорії з вимогами економічних законів, з об’єктивною реальністю та на основі цього будувати власну економічну діяльність.

   Економічне мислення, в свою чергу, є системою поглядів людини на закономірності економічного розвитку, сутність економічних явищ і процесів та причини їх виникнення.

 Якщо економічна свідомість пов´язана з пізнанням функціонування і розвитку соціально-економічних законів, то економічне мислення — із включенням людини в соціально-економічну практику. Це дає змогу розглядати економічне мислення як форму економічної свідомості в конкретній суспільній ситуації. Відповідно відсталість і нерозвиненість економічної свідомості зумовлює суперечливість економічного мислення, яке сприймає динаміку економічних відносин переважно емоційно.

3.    Економіка є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.

  Економічна сфера – це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.

 Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією.

  Економічні соціальні інститути належать до головних інститутів суспільства і є носіями родових ознак соціального інституту, маючи при цьому специфічні видові характеристики, зумовлені спрямованістю їхніх функцій.

Економічні  соціальні інститути – комплекси статусів, ролей, норм, цінностей і санкцій, що регулюють відносини виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

   Спираючись на подані в соціологічних джерелах підходи щодо структури економічних інститутів, доречно включати до неї такі:

• інститут власності;
• інститут виробництва;
• інститут ринку.

Основні економічні інститути	Об’єкти регуляції	Соціальні ролі	Норми, правила (приклади)	Соціальні організації (приклади)	Санкції (приклади)
Інститут власності	Відношення користування, володіння і розпорядження матеріал-ми та інтелектуал-ими об’єктами.	Власник, інвестор, боржник, кредитор, орендар, орендодавець тощо	Цивільний кодекс, договори, нотаріальні акти.	Банки, інвестиційні фонди, ломбарди.	Юридична    відповід-сть, моральний осуд
Інститут ринку	Відношення  товарно-грошового конкурентного  обміну.	Продавець - покупець, виробник - посередник	Антимонопольне законодавство, договори між діловими партнерами	Торгові підприємства, біржі	Юридична відповід-сть  за монопол. зговір, фінансові стягнення за порушення термінів поставок, репутаційні втрати підприємств
Інститут виробництва	Відношення  в процесі виробництва товарів  і послуг.	Роботодавець, робітник, керівник, підлеглий,	Статут підприємства, трудове законодавство, трудові  договори тощо.	Заводи, фабрики, аграрні  підприємстві, транспортні підприємства	Штрафи, догани, премії, заохочення, позбавлення ліцензій