Лекции по "Социологии"

Лекція №6. Соціологія культури.

1. Соціальна сутність культури.

2.  Соціальні цінності  та соціальні норми. 

3. Сутність та роль  системи соціального контролю.

4. Поняття соціальної девіації. Соціальна аномія.

   Слово “культура” - латинського походження, яке спочатку буквально означало обробку, догляд, поліпшення. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці.

   На сьогоднішній день важко віднайти інше поняття, яке мало б стільки різних відтінків смислу і було настільки широковживаним, як поняття культури. З іншого боку, культура й досі залишається поняттям, в яке кожен бажаючий відповідно до власних уподобань ладен вкласти будь-який зміст. І все ж, простежується певна загальна тенденція його осмислення як повсякденною, так і науково-теоретичною свідомістю. Ця тенденція концентрується у розумінні культури як утворення духовного, як того, що підвладне людському духу і є його проявом. Так, у широкому вжитку культура переважно асоціюється або з чемністю та освіченістю, або зі сферою функціонування соціокультурних інститутів ідеології, моралі, релігії, мистецтва, або навіть обмежується лише мистецтвом та релігією.

  Суть соціального призначення культури розкривається в цілому ряді дефініцій (визначень). Наприклад, культура це: 1) надбіологічний спосіб адаптації (пристосування) людства до природного середовища, яке змінюється; 2) форми і способи комунікації; 3) соціальна пам'ять людства; 4) нормативно-спадкове програмування суспільної поведінки людей; 5) характеристика типу суспільства або певної стадії його розвитку; 6) єдність людських дій, відносин і установ, які забезпечують соціальну стабільність. Сучасне розуміння культури у контексті соціальної історії розглядає її як систему життєвих орієнтацій людини. Культура – це сфера духовної, ціннісної, комунікативної організації суспільства, яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів різних верств населення і націй в цілому.

   Культура відіграє важливу роль у житті суспільства. Ця роль, насамперед, у тому, що культура виступає засобом акумуляції, збереження і передачі людського досвіду. Ця роль культури реалізується через ряд функцій.

1. Виховна функція культури. Індивід стає людиною, членом суспільства, особистістю в міру соціалізації, тобто освоєння знань, мови, символів, цінностей, норм, звичаїв, традицій свого народу, своєї соціальної групи і всього людства. Рівень культури особистості визначається її соціалізованістю, тобто прилученням до культурної спадщини, а також ступенем розвитку індивідуальних здібностей.

2. Інтегративна і дезінтегративна функції культури. Культура єднає людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність суспільства. Але, згуртовуючи одних на основі якої-небудь системи цінностей, вона протиставляє їх іншим. Таким чином, культура може і нерідко виконує дезінтегруючу функцію.

3. Регулююча функція культури. У ході процесу соціалізації цінності, ідеали, норми і зразки поведінки стають частиною самосвідомості особистості. Вони формують і регулюють її поведінку. Можна сказати, що культура в цілому визначає ті рамки, у яких може і повинна діяти людина. Культура регулює поведінку людини в родині, на виробництві, у побуті тощо.

   У вузькому значенні культура — цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії особистості або спільноти із середовищем існування (природним і соціальним). Таким чином, культура — це поняття, яке означає певний історичний рівень розвитку суспільства, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в цінностях, які створюються ними.

Отже, в соціології культура – система соціально значимих цінностей, норм і правил поведінки, ідей, вірувань і традицій, що передаються від покоління до покоління і сприяють соціальному регулюванню в межах усього суспільства або окремої соціальної групи.

   Культура функціонує в суспільних системах на різних рівнях у визначених конкретних формах. Для відображення такої конкретної форми буття культури в соціології використовується поняття субкультури. Субкультура – це набір символів, переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, які відрізняють ту чи іншу спільноту або соціальну групу. Кожна соціальна спільнота створює свою субкультуру. Субкультура не заперечує загальної культури, але в той же час вона має свої специфічні відмінності. Ці відмінності зумовлені особливостями життєдіяльності тих чи інших спільнот.

  Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові групи (молодіжна субкультура), великі неформальні групи, територіальні спільності (городяни, сільські жителі, населення малих міст), національно-етнічні утворення  і т.д. Носії субкультури, як правило, не заперечують панівної культури, проте все ж істотно відрізняються від неї.

  Коли субкультура  вступає в суперечність з панівною культурою, вона може переходити у форму альтернативної культури або навіть контркультури.

Альтернативна культура — це різновид субкультури, що принципово розходиться за певними позиціями з основною, панівною в суспільстві культурою. Відмінності її, як правило, задаються насамперед особливостями ціннісної ієрархії, яка не збігається із традиційною або панівною системою норм і цінностей. До альтернативних можуть належати молодіжні субкультури, нетрадиційні релігійні рухи тощо.

  Ряд соціологів виділяє також так звану контркультуру, у якій відбиваються опозиційні соціально-культурні установки й настрої.

   Контркультура — це субкультура певної соціальної групи, яка протистоїть або перебуває у стані конфронтації з пануючою культурою. Наявність і поширення контркультури розцінюється соціологами як ознака кризи культури того або іншого суспільства, незадоволеності людей існуючою системою цінностей культури.

2.   В соціології  традиційно розглядають культуру як сукупність цінностей. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання соціальної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму.

   Культура є фундаментом будівлі суспільного життя, а цінності — осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що — антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, утворюють соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріп в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості і організованості його членів.

  Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'являються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведніки, що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях, як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В них кодуються еталони суспільно схваленої поведінки людей. В подальшому вартісні взірці транслюються, зберігаються і передаються через соціальні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо. Підсумком і метою тривалого прищеплювання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі.

 Соціальні цінності — це загальновизнані поведінкові стандарти, тобто соціально схвалені переконання щодо цілей, яких необхідно досягнути, і тих основних шляхів і засобів, які ведуть до цих цілей.

  Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, ідо потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби.

  Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл.

  Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це — функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.

  Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей, складають фундамент індивідуального світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору.

  На основі соціальних цінностей виробляється система соціальних норм, яка регулює суспільні відносини. Щоб підкреслити взаємозв'язок ціннісних і нормативних систем, вживають термін "ціннісно-нормативна система".

Норма посідає в цій системі підпорядковане місце щодо цінності. Цінність є фундаментом, підставою, джерелом норми.

  Категорія норми почала активно розроблятись в соціологічних працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Відштовхуючись від типології форм раціональності людської поведінки, норму вони витлумачували функціонально, як стандарт поведінки, що характеризує соціальну роль індивіда, його приналежність до конкретної соціальної групи. Норми встановлювали межі діяльності соціальних груп.

Соціальні норми — це правила поведінки, очікування і стандарти, що регулюють поведінку людей, у відповідності з цінностями певної культури і зміцнюють стабільність та цілісність суспільства.

Норми можуть існувати як стандарти  поведінки чи як очікувана поведінка. Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:

• інтеграційну – полягає в об'єднанні членів групи;
• контрольну – проявляється в контролі за поведінкою членів групи;
• еталонну – полягає у виробленні зразків і стандартів поведінки.

Види соціальних норм:

1) норми моралі (етичні норми). Мораль оцінює поведінку людини за поняттями «добрий» і «поганий». Норми моралі, зазвичай, не зафіксовані документально, вони існують як моральні орієнтири у свідомості людей;

2) норми права. Норми права орієнтують людей на виконання та дотримання встановлених державою правил поведінки;

3) релігійні норми. Норми релігії регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації, порядок відправлення релігійних культів;

4) корпоративні норми. Головним чином вони закріплюють порядок формування корпорацій, права й обов’язки їх членів.

5) звичаї та традиції. Такі, наприклад, як звичай потискувати один одному руку під час зустрічі, традиція зустрічати Новий рік;

6) естетичні норми. Цих норм люди дотримуються найчастіше не цілком свідомо (вибір одягу, манера поведінки).

  Соціальні норми можна класифікувати і за іншими підставами:

залежно від кола осіб, на які поширюється дія соціальних норм, розрізняють загальні норми (поширюються на все суспільство) та спеціальні (поширюються на окремі соціальні групи або колективи). Прикладом загальних соціальних норм є норми права та моралі, спеціальних – корпоративні норми;

за ступенем визначеності та конкретності розрізняють формально визначені норми (наприклад, правові, корпоративні) і формально невизначені норми (наприклад, етичні);

за способом забезпечення соціальні норми поділяють на забезпечені державним примусом (правові норми) та забезпечені соціальним недержавним примусом – громадським  осудом, совістю, примусовими заходами соціальної групи або колективу (етичні, корпоративні).

       Попри всі свої відмінності соціальні норми щільно взаємозв’язані. Їх    взаємозв’язок виявляється в наступному:

1) регулятивність – усі соціальні норми регулюють суспільні відносини шляхом встановлення певних правил поведінки людини в суспільстві;