Лекции по "Социологии"

Лекція  № 1. Предмет, структура і функції соціології

1. Предмет і  об’єкт дослідження науки соціології.

2. Закони і категорії  соціології.

3. Структура соціологічної  науки.

4. Функції соціології.                                                                                    

5. Місце соціології  в системі суспільствознавства,  її зв’язок з іншими науками.

  1.Термін «соціологія» був вперше використаний французьким науковцем Огюстом Контом (1798-1857) у роботі “Курс позитивної філософії” (1842 р.). Він походить від латинського слова societas (суспільство) і грецького слова logos (наука, знання). Таким чином, у буквальному розумінні, соціологія – це наука про суспільство. Спочатку Конт називає соціологію соціальною фізикою. Ця наука, на його думку, повинна запозичити в природничих наук об’єктивність, перевірюваність, доказовість. Соціологія в розумінні Конта ототожнювалася із суспільствознавством у цілому.

  На сучасному етапі за соціологією закріпилося специфічне місце в системі наук, для розуміння якого необхідно, насамперед, визначити її об’єкт й предмет. Кожна наука досліджує свій особливий предмет, зміст якого розкривається через систему теорій, законів, категорій, принципів та виконує особливі функції по відношенню до практичної сфери людської діяльності. Існує певна взаємозалежність між предметом, змістом і функціями науки.

    В  соціології, як і в будь-якій іншій науці, предмет і об’єкт тісно взаємопов’язані, проте не тотожні. Різні науки можуть мати спільний об’єкт дослідження, проте кожна з них має в цьому об’єкті свій специфічний предмет.

   Об'єктом науки є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Прийнято вважати, що об’єктом соціологічного пізнання є вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, що мають назву соціальних. Проте щодо самого соціального в буденній свідомості існує прикра тенденція ототожнення його з суспільним. Етимологічно слова "суспільний" і "соціальний" є однаковими. За великим рахунком, "суспільний" це є переклад на українську мову латинського слова "соціальний". Однак практика їх використання в соціологічній науці призвела до певного розділення цих понять, що було пов’язано з розвитком соціології та вдосконалення її понятійно-категоріального апарату.

   Соціальне – це сукупність властивостей суспільних відносин, що виявляються у ставленні індивідів або спільнот одне до одного, до свого положення в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище або процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда опиняється під впливом інших індивідів чи груп. Саме в процесі взаємодії індивіди здійснюють вплив один на одного, сприяють тим самим тому, що кожний з них стає носієм і виразником певних соціальних якостей. Таким чином, об’єктом соціологічного дослідження вважають соціальні зв’язки, соціальні відносини та спосіб їхньої організації.

    Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура та інше можуть виступати об’єктом дослідження різних наук. Так, наприклад, тваринний світ може бути об’єктом вивчення біології, зоології, психології, палеонтології. Людина, суспільство й культура вивчаються соціологією, філософією, історією, психологією, культурологією і т.д. Таким чином, науки часто відрізняються одна від одної не об’єктом, а предметом вивчення.

   Предмет науки завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має враховувати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій особливий предмет.

  Особливість  соціології як науки полягає  в тому, що соціальні зв’язки та відносини вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей. Отже, предмет соціології складають соціальні закони і закономірності виникнення, розвитку та функціонування суспільних утворень.

  Виходячи з такого трактування предмета, можна запропонувати наступне визначення:Соціологія – наука про загальні і специфічні соціальні властивості та закономірності організації, функціонування і розвитку суспільства.

2. Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

  Соціальний закон – це вираз суттєвого, загального та необхідного  зв'язку соціальних явищ і процесів.   Соціальні закони визначають відносини між індивідами або спільностями, виявляючись внаслідок їх діяльності. Це – відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами.

   Як і закони природи, соціальні закони перебувають у необхідному плині подій, є результатом цілеспрямованої діяльності індивідів у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках. Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

   За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон культурного відставания – за У.Огборном – закон, згідно з яким зміни у сфері матеріальної культури відбуваються більш швидкими темпами, ніж у сфері нематериальної культури. Порушення рівноваги у розвитку культури призводить до социальної дезорганизації, конфліктів, руйнування екологичного середовища тощо). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами . Так, наприклад, в економічній сфері суспільства діє закон, що має назву “ Крива Філіпса ” (чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції).

   За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні. Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

   Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, закон сімейної взаємодії Боссарда, згідно з яким, збільшення кількості членів сім’ї, що відбувається у арифметичній прогресії, призводить до зростання кількості індивідуальних взаємодій у геометричній прогресії). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

   Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, закон зростання потреб, згідно з яким,  по мірі задоволення одних потреб виникають інші, більш  розвинуті потреби), так і закони функціонування («залізний закон олігархії» - принцип переродження політичної влади, згідно якому, влада неминуче концентрується в руках правлячої меншості, незалежно від форми правління ).

   Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.

  Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості соціальної об'єктивної реальності, яка стала об'єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.

Розрізняють дві основні  групи категорій соціології:

1.Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

2. Категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні зміни – причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об'єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

  Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:

1. Загальнонаукові категорії  у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).

2.Специфічні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).

3. Категорії дисциплін,  суміжних із соціологією («особистість», «сім'я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).

   Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, метасоціології, поняття методологічного значення.

  3. Структура соціології. Структура будь-якої науки завжди  обумовлена тими завданнями і функціями, які вона виконує в суспільстві. Структура соціології обумовлена, по-перше, тим, що вона вирішує наукові проблеми, пов’язані з формуванням знань  про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концепцій, методології і методів дослідження суспільства. По-друге, соціологія вивчає проблеми,  пов’язані з перетворенням соціальної дійсності, аналізом шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на соціальні процеси. Отже, теоретична і прикладна соціологія розрізняються не за об’єктом і методом дослідження, а за метою, досягнення якої вони прагнуть.                                                                                                                                    Складність суспільства, різноманітність явищ та процесів, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневого, системного наукового пізнання .У відповідності з цією потребою сформувалась складна, багатовимірна та багаторівнева структура соціологічної науки .                   Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. Більшість дослідників дотримується трирівневої структури соціології, яка передбачає виокремлення таких  рівнів соціологічного знання, як теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпірично-соціологічні дослідження. На рівні теоретичної соціології вирішуються такі дослідницькі завдання:                                                                                                       — формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності; — вироблення методологічних  принципів  розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;                                                 — виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства; — інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, зведення їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.                                          

   Другий рівень структури соціології – спеціальні соціологічні теорії. На цьому рівні вивчаються закономірності розвитку окремих соціальних утворень, соціальних процесів, функціонування соціальних інститутів і  організацій (наприклад, соціологія соціальних груп, соціологія міста, етносоціологія, економічна соціологія, соціологія політики тощо). 

  У сучасній соціології також отримало  розповсюдження структурне розмежування двох основних рівнів соціологічних досліджень. Мікросоціологія і макросоціологія - це взаємопов'язані галузі соціологічного знання, тому що пов'язані між собою ті соціальні явища, що відбуваються на макро- і мікрорівнях. Макросоціологія вивчає соціальні структури, спільності, великі соціальні групи, шари, системи і процеси, що в них відбуваються. 

   Мікросоціологи вважають  за краще міркувати про стимули стимул-реакції поведінки людей і їх реакції, чинники, що зумовлюють їх конкретні вчинки, динаміку показників соціальної життєдіяльності індивідів, норму і патологію їх поведінки і тому подібне. Мікросоціологія вивчає повсякденну поведінку людей в їх міжособовій взаємодії.

Мікросоціологія приділяє велику увагу аналізу кількісної сторони  психологічних стосунків людей, які визначаються соціометристами в термінах байдужості, симпатії (тяжіння) і антипатії (відштовхування).

                                                                                                                                                                                                                   4. Функції соціології. Відповідно до предмета наукового дослідження соціологія виконує низку специфічних та універсальних функцій, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати соціальні процеси, відносини, зв'язки.                                                                                         

   Зв'язок соціології з життям суспільства, основні завдання, які вона ставить перед собою, реалізуються через ЇЇ основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до тлумачення їх сутності та визначення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну.   .Відсутність  серед  науковців єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які соціологія повинна вирішувати, а також із різноманітністю явищ соціальної дійсності, яку вона вивчає. Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології:                                                                                        Теоретично-пізнавальна функція спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:                                                            1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, робить висновки про закономірності розвитку суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування, розвитку соціальних процесів і явищ                                                              2. Соціологічні теорії дають науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку як суспільства загалом, так і його окремих сфер, вказують реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.                                           3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.                                                                      4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та соціальні спільноти, їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.                                                                                                                  Практично-перетворювальна функція тісно пов'язана з теоретично-пізнавальною. Єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Практична її функція виявляється насамперед у тому, що вона виробляє науково обґрунтовані прогнози стосовно розвитку суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу побачити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.                                  Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства загалом, так і конкретних регіонів. Світоглядно-ідеологічна функція спрямована на забезпечення наукової дискусії з іншими концепціями, поширення наукової ідеології, формування у широких верств населення соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Важливу роль в її реалізації відіграють соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте з їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.                                                                                                               Гуманістична та культурна функції пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є дуже важливим чинником, який сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, – головний принцип дослідницької та викладацької роботи, що супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Різноманітними є зв'язки соціології та культури. По-перше, соціологія виробляє культурні цінності, засоби вдосконалення й облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини; по-друге, одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій важливій для людини і суспільства сфері.                                                                                                             Описова функція зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних наукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності досліджуваних соціальних об'єктів. На основі його результатів роблять практичні висновки та приймають відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.