Лекции по "Социологии"

2) єдина мета – всі соціальні норми спрямовані на впорядкування життя, на стабільність і спокій у суспільстві. Результатом реалізації (втілення в життя) соціальних норм є громадський порядок. Норми релігії, моралі, права мають також величезний виховний потенціал, вони впливають на формування людської особистості;

3) єдність оцінки бажаної і небажаної для суспільства поведінки - нерідко і право, і релігія, і мораль забороняють чи дозволяють ту саму лінію поведінки. Наприклад, крадіжка розцінюється правом як злочин, релігія — як гріх, мораль — як дурний вчинок.

   Взаємозв’язки соціальних норм носять парний або багатобічний характер. Наприклад, і мораль, і релігія вимагають поважного ставлення дітей до батьків. У той же час право не містить аналогічного наказу. Повага, любов, прихильність — це глибоко внутрішні почуття людини, що не піддаються правовому регулюванню. Не містять будь-яких вимог щодо цього й інші соціальні норми. Таким чином, взаємозв’язок моралі та релігії в цьому випадку має парний характер.

Розглянемо з позицій  соціального регулювання таке явище  як власність. На її захисті стоять і право, і мораль, і релігія, і  корпоративні норми. У цьому випадку  можна казати про багатобічний взаємозв’язок  соціальних норм.

3. Термін "соціальний контроль" був запроваджений в науковий обіг французьким соціологом і соціальним психологом Габріелем Тардом. Він розглядав його як важливий засіб виправлення кримінальної поведінки. Згодом Тард розширив розуміння цього терміна і розглядав соціальний контроль як один із найголовніших факторів соціалізації.

Соціальний  контроль – спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного впливу на діяльність соціальних суб'єктів.

   Повноцінний соціальний контроль являє собою сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації. Дієвим соціальний контроль може бути лише тоді, коли використовують різні його механізми, враховуючи особливості самих відхилень.

До таких механізмів належать:

• власне контроль, який здійснюється зовні, у тому числі шляхом покарань та санкцій;
• внутрішній контроль, який забезпечується інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;
• побічний контроль, зумовлений ідентифікацією з референтною законослухняною групою.

   Неформальний контроль ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

   У традиційному суспільстві існувало дуже мало усталених норм. Більшість аспектів життя членів традиційних сільських спільнот контролювалися неформально. Суворе дотримання ритуалів і церемоній, пов'язаних із традиційними святами й обрядами, виховувало повагу до соціальних норм, розуміння їх необхідності.

   Неформальний контроль обмежений невеликою групою, у великій групі він неефективний. Агентами неформального контролю є родичі, друзі, сусіди, знайомі.

   Формальний контроль ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку офіційних органів влади й адміністрації. У суспільстві зі складною структурою неможливо підтримувати порядок засобами неформального контролю. У сучасному суспільстві контроль за порядком здійснюють спеціальні соціальні інститути, такі як суди, освітні заклади, армія, церква, засоби масової інформації, підприємства та ін.

  Якщо індивід виходить за межі суспільних норм, а його поведінка не відповідає соціальним очікуванням, він неодмінно стикається з санкціями.

Соціальні санкції — це реакція суспільства або соціальної групи на поведінку особистості в соціально значущих ситуаціях.

  Оскільки соціальний контроль буває формальним або неформальним, то виділяють чотири головних типи санкцій: формальні позитивні, формальні негативні, неформальні позитивні і неформальні негативні.

  Формальні позитивні санкції — це публічне схвалення з боку офіційних організацій: грамоти, премії, титули і звання, державні нагороди і високі посади. Вони тісно пов'язані з наявністю приписів, які окреслюють, як повинен себе поводити індивід і які передбачені нагороди за дотримання ним нормативних приписів.

 Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені юридичними законами, урядовими постановами, адміністративними інструкціями і розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, ув'язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, службове стягнення, догана, смертна кара та ін. Вони пов'язані з наявністю приписів, які регулюють поведінку індивіда і вказують яка кара призначена за недотримання цих норм.

 Неформальні позитивні санкції — це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

  Неформальні негативні санкції — це покарання, непередбачені офіційними інстанціями, такі як зауваження, висміювання, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

   З огляду на спосіб застосування санкцій виділяють актуальні та перспективні санкції.

Актуальні санкції — це ті, які фактично застосовуються у певній спільноті. Кожен може бути певен, що якщо він вийде за межі існуючих суспільних норм, то буде покараний або нагороджений, відповідно до наявних приписів.

  Перспективні санкції пов'язані з обіцянками застосування до індивіда покарання чи нагороди у випадку виходу за межі нормативних приписів. Дуже часто сама тільки погроза карою (обіцянка нагороди) є достатньою для того, щоб утримати індивіда в нормативних рамках.

4. Життя будь-якого суспільства характеризується наявністю поведінкових відхилень. Відхилення, або, як вони називаються науково, девіації, присутні в кожній соціальній системі. В основі відхилень часто лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.

Девіантною називається поведінка особистості або групи, що спрямована на руйнування соціальних норм і цінностей даного суспільства.

  Сутність девіантної поведінки полягає в недотриманні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспільства, особистості й групи.

  Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застарілістю його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.

   У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зародження майбутніх суспільних змін.

Слід зауважити, що соціальні  відхилення (девіації) в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

    До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості.

  Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

  Перше  соціологічне  пояснення відхилень дав Емiль Дюркгейм, який

Запропонував теорiю  аномiї. Слово "аномiя" буквально означає

"вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм

позначив  ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли

соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або

навiть ( для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.

Соціальна аномія являє собою негативний, кризовий стан суспільства, за умов якого більшість або значна частина його суб'єктів порушує встановленні  соціальні норми або  ставиться  до  них байдуже.

     Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи  криз

та радикальних соцiальних змiн , коли люди втрачають впевненiсть в тому,

що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях

узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видають-

ся доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не

досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi нас-

танови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікува-

ти зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.

Термiн «соцiальна дезорганізація»  позначає теж саме, що й аномія,

тобто  такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв'яз-

ки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.

Подальший розвиток теорiя Дюркгейма отримала у працях вiдомого

американського соцiолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною

вiдхилу (девiацiї) є розрив мiж цiлями суспiльства та соцiально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазi така ситуацiя, коли у бiльшостi випадкiв соцiально прийнятнi засоби не дають можливостi до-

сягнути мети, що визначається цiннiстю культури.