Лекции по "Социологии"

  Саме у взаємодії названих інститутів здійснюється задоволення матеріальних потреб людей шляхом вироблення, розподілу, обміну та споживання в умовах певного соціального порядку. При цьому економічні інститути включені у цей соціальний порядок через взаємодію з іншими соціальними інститутами владою, культурою, сім'єю, освітою, релігією та ін.

Власність – це соціальний інститут, що являє собою сукупність норм і цінностей, санкцій та установок, які регулюють відношення між людьми з приводу отримання і реалізації прав на об’єкти привласнення.

  Власність як інститут виконує економічні та соціальні функції. З економічного погляду ефективність форм власності оцінюється, виходячи з того, наскільки вони забезпечують власнику можливість організовувати вільне використання ресурсів, що йому належать. Щодо цього кожна форма власності повинна забезпечити відповідне співвідношення між вільною конкуренцією та державним регулюванням при використанні економічних та інших ресурсів. Показниками ефективності реалізації економічної функції є: можливість акумулювати необхідні капітали, раціональне використання економічних ресурсів, рівень стимулювання різними формами власності активності суб'єктів економічного процесу, піднесення підприємницького духу та збільшення можливостей у цій сфері діяльності.

  Соціальні функції власності визначаються її роллю в формуванні соціальної структури суспільства й відносин нерівності між соціальними групами та спільностями. Показниками соціальної ефективності власності є: можливість вільного розвитку особи та окремих соціальних спільнот; ступінь соціальної нерівності; можливість соціальної мобільності; адекватне реагування та врегулювання конфліктів; охорона природного середовища та забезпечення екологічної безпеки населення і т.ін.

  Власність забезпечує певний соціальний статус, владу та престиж у суспільстві. Володіння певними економічними ресурсами означає не тільки отримання більш високих доходів, але й приносить людям незалежність та свободу. Зміни у формах власності й перерозподілу власності детермінують зміни соціальної структури суспільства.

 Інститут власності є таким, що спирається практично на всі групи залученого у сферу економіки населення, члени яких у тій чи іншій формі є суб'єктами відносин власності.

  Для соціологів власність – це, по-перше, сукупність соціальних норм, що санкціонують ті чи інші економічні дії. Причому ці норми зовсім не обов'язково фіксуються в законах чи контрактах. До того ж, правове закріплення аж ніяк не скасовує необхідності соціального визнання норм.

  Суспільна система функціонує й розвивається за допомогою обміну результатів діяльності різноманітних форм суспільного виробництва, а ринок є інститутом, що створює правила та регулює відносини між суб'єктами обміну. Соціологія досліджує ринок як соціальний інститут, що інтегрує дії людей у всіх сферах суспільства: виробничій, побутовій, освітній, духовній та інших - і перетворює їх у ринкову поведінку економічних суб'єктів.

   Ринок виникає як результат поділу праці, внаслідок якого відособлюються різні виробники і створюється потреба в обміні вироблених ними продуктів. Відособлення виробників має не тільки технологічний та економічний вимір. Соціологічна структура ринкових суб'єктів визначає комплексний характер обмінних процесів, що містять різнорідні - економічні, політичні, соціальні, культурні й психологічні - компоненти.

  Ринок функціонує як соціальна система за допомогою взаємодії трьох підсистем: споживчого попиту, торговельних організацій, товарних фондів.

  Споживчий попит є складним соціально-економічним процесом, що інтегрує економічні можливості споживачів з їх культурними, моральними та психічними якостями. В основу споживчого попиту покладено потреби людей, що перетворюються в мотив участі в ринкових відносинах за умови підкріплення необхідними економічними ресурсами (платоспроможністю).

   Споживчий попит формує соціальні параметри ринку. Вони розширюються або звужуються залежно від соціальних позицій споживачів, а отже, і від обсягу та рівня їх потреб.

   Критерії соціологічного виміру споживчого попиту ґрунтуються на ієрархії потреб, споживчому стилі й ринкових стереотипах.

Соціальний  інститут виробництва – це комплекс статусів, ролей, норм, цінностей та організацій, що регулюють відносини у процесі створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб суспільства.

  Інститут виробництва здійснює організацію праці та управління трудовою діяльністю, спираючись на систему соціальних організацій (фабрики, заводи тощо).

  Інституту виробництва притаманна також система стимулів та санкцій як щодо учасників виробничого процесу, так і тих, хто здійснює інституалізаційні функції.

  Інститут виробництва реалізує потреби як всього населення - у продуктах, товарах та послугах, так і значних соціальних груп, залучених до процесу виробництва. Останні мають різні соціальні статуси і відповідні соціальні ролі: робітники і роботодавці, управлінці і виконавці, підприємці, службовці, спеціалісти та ін.

  Інститут виробництва має за мету забезпечення матеріальних ресурсів для задоволення життєвих потреб людей у продуктах харчування, предметах ужитку та засобах виробництва.

  Ще однією важливою функцією інституту виробництва є його соціалізаційна функція в процесі праці. На відміну від економістів, які розуміють працю як цілеспрямовану діяльність людини щодо пристосування природи до її потреб, є ще й інший соціологічний аспект праці, де вона виступає як процес соціалізації. Трудовий процес стає організаційною рамкою, за допомогою якої відбувається входження людини в колектив, що характеризується своїми групами інтересів і відносно закритими коаліціями, особливими ритуалами і стратегіями взаємодії. Тут людина прилучається до встановленого порядку і стає об'єктом спостереження, контролю і дисциплінарного впливу.