Лекции по "Социологии"

14. Документи як джерело соціологічної інформації, правила їх відбору та аналізу.

Список  рекомендованої літератури:

1. Бизюков П.  В., Савельев Е. Б. Метод структурирования наблюдения при оценке работы городского транспорта // Социс. — 1991. — №1.

2. Бутенко И.  А. Анкетный опрос как общение  социолога с респондентом. — М., 1989.

3. Воронов Ю.  И. Методы сбора информации  в социологическом исследовании. — М., 1974.

4. Давыдов А.  А. Экспертные оценки дает респондент // Социс. — 1989. — №3.

5. Давыдов А.  А. Репрезентативность выборки  // Социс. — 1990. — №1.

6. Давыдов А.  А. Объем выборки // Социс. —  1990. — №6.

7. Докторов Б.  З. Типология методических исследований // Социс. — 1989. — №1.

8. Иванов М.  А. Беседа как метод исследования // Социс. — 1989. — №4.

9. Клюшкина Н.  А. Причины, вызывающие отказ  от ответа // Социс. — 1990. — №1.

10. Лютынский  Я. Вопрос как инструмент социологического  исследования // Социс. — 1990. — №1.

11. Методы сбора  информации в социологических  исследованиях. — М., 1990.

12. Паниотто  В. И. Качество социологической  информации: методы оценки и процедура  обеспечения. — К., 1986.

13. Хайкин С.  Р., Павлов Э. В. Как помочь  интервьюеру? // Социс. — 1991. — №4.

14. Чурилов Н.  Н. Проектирование выборочного  социологического исследования. Некоторые  методологические и методические  проблемы. — К., 1986.

 

Тема 1.3. Історичні етапи розвитку соціології.

1.3.1.  Протосоціологічний  етап розвитку суспільствознавства.

1.3.2. Класичні  соціологічні теорії (О.Конт, Г. Спенсер,  Е. Дюркгейм, М.Вебер).

1.3.3. Основні парадигми сучасного соціологічного знання та його структура.

1.3.4. Емпірична соціологія та її основні школи.

1.3.5. Основні  риси вітчизняної соціології.

Методичні рекомендації:

     Звертаючись  до проблеми періодизації історичного  розвитку соціологічної науки  варто звернути увагу на те, що хоч соціологія є порівняно  молодою наукою,а її інституціоналізація відбувалася з середини XIX ст., проте більшість дослідників вважає, що перші соціологічні концепції з'явилися ще у спробах античних мислителів пояснити суспільне життя. Але це були лише теоретичні передумови, що протягом століть накопичувалися у різних галузях знань і готували дисциплінарне оформлення соціології. Щоб охарактеризувати історичний розвиток соціології, важливо відійти від уявлення про цей процес як про хаотичне нагромадження персоналій, шкіл, парадигм тощо. Цей розвиток має свою логіку і структурованість, які показують, що ті парадигмальні зміни, що відбувалися у соціології, збігаються із загальними тенденціями зміни суспільних умов (контексту) існування соціології.

      Західні дослідники пропонують кілька варіантів періодизації історії соціології, які в принципових моментах збігаються. Перший етап: становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (типові теорії такого типу знаходимо у О. Конта, Г. Спенсера). Другий етап: формування національних соціологічних шкіл, початок існування «великих соціологічних теорій», що претендують на універсальність пояснення будь-яких проявів соціальності і закладають основи власне соціологічної методології. Ці теорії досить часто називають «класичними». Це, зокрема, теорії М. Вебера, Е. Дюркгейма, К. Маркса, Ф. Тьонніса, Г. Зіммеля та ін. Третій етап: вихід соціології за національні межі, її інтернаціоналізація. Проте цей період супроводжувався і поширенням теоретико-методологічного розмежування, зумовленого суперечністю між прибічниками теорій еволюційного розвитку (структурний функціоналізм) і послідовниками К. Маркса, які намагалися пояснити усі соціальні процеси, грунтуючись на виділенні об'єктивно існуючих соціальних суперечностей. У цей період важливим чинником розвитку соціології стало протистояння методологічних орієнтацій макро- і мікросоціології, що довели існування істотно різних картин соціальної реальності. Четвертий етап почався у 80-х роках і тісно пов'язаний з «постмодернізмом» як тлом, на якому розвивалася сучасна культура. Цей етап позначений заявами про чергову методологічну кризу в соціології, що веде до усвідомлення необхідності нового бачення світу, корегування уявлень про предмет, метод, суб'єкта пізнання тощо.

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Етапи становлення і розвитку зарубіжної соціології в прадавній період розвитку цивілізації.

 2.Позитивізм О. Конта і становлення соціологічної теорії та практики.

3. Органіцистична  теорія суспільства Г.Спенсера.

4. Соціологічний напрямок в розвитку марксизму.

5. Теорія “розуміючої” соціології М.Вебера.

6. Концепція “соціологізму” Е.Дюркгейма.

7. Історія виникнення та розвитку індустріальної (промислової) соціології.

8. Структурно-функціональний напрям в соціології Т. Парсонса.

9. Концепція соціальної структури Р.Мертона.

10. Інтегральна соціологія П. Сорокіна.

11.Витоки та джерела української протосоціологічної думки.

12. Соціологічна проблематика у творчості М.Грушевського.

13. Інституалізація української соціологічної думки у науковій спадщині М.Шаповала, С.Кістяківського, В.Липинського.

14. Особливості сучасного етапу розвитку соціології в Україні(основні течії та напрями).

15. Сучасний етап розвитку зарубіжної соціологічної думки (основні течії та напрями).

Список  рекомендованої літератури:

1. Гавриленко  І.М. Соціологія: соціальна динаміка. - К., ВЦ Київський університет, 2000.

2. Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття. - К., 1993.

3. Маковецький  А. М. Західна соціологія та  її найважливіші напрями і  школи: Навч. посібник. - Чернівці, Рута, 2003.

4. Піча В.М., Черниш  Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. - Львів, 1995.

5. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. - К., 1996.

6. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К., Наукова думка, 1995.

7. Социологический энциклопедический словарь / под ред. Г.В. Осипова. - М., ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник (уклад. В.І. Волович та ін.). - К., Український центр духовної культури, 1998.

9. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. - Харків, Константа, 1996.

.

Змістовий модуль 2.

Тема 2.1. Суспільство як соціальна система.

2.1.1. Співвідношення понять “cоціальна система” і “соціальна структура”.

2.1.2. Соціальні групи і спільноти. Види соціальних груп.

2.1.3. Соціальна стратифікація і мобільність.

2.1.4.Соціальні інститути і соціальні організації. Види інститутів. Інституціоналізація та її соціальна роль.

Методичні рекомендації:

   Вихідним положенням, з якого слід починати розгляд питань даної теми, є констатація того факту, що суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

     Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

   Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

   Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

    У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

—спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);

—спільним просторово-часовим  існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

—груповими  установками та орієнтаціями.

    Соціальна стратифікація — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

    Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства.   Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

   Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність — посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з вищим чи нижчим статусом, і горизонтальну соціальну мобільність — рух між соціально однорідними позиціями й категоріями населення. Обидва види переміщення переплітаються, взаємодіють.

     Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя.

    Інституціалізація є процесом, за якого певна суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальна. Для її реалізації у суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділяються ресурси.

 

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Зміст основних соціологічних понять: ”структура”, “стратифікація”, ”мобільність”, “маргінальність”.
2. Основні тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства, умови і напрямки реформування.
3. Основні елементи соціальної структури суспільства.
4. Джерела і фактори стратифікації, мобільності і маргінальності в українському суспільстві.
5. Зміст поняття “соціальний інститут”, типологія соціальних інститутів, їх функції у суспільстві.
6. Різновиди соціальних інститутів, їх сутність.
7. Основні різновиди соціальних спільностей  в українському суспільстві, умови і напрямки їх формування.
8. Класифікація соціальних спільностей у суспільстві, їх функції.
9. Механізми формування і основні функції соціальних інститутів в українському суспільстві

Список  рекомендованої літератури:

1. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.

Курс лекцій - К.: Генеза, 1993.

2. Вебер М. Избранные произведения. М. Прогресе. 1990.
3. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура. // Социологические исследования. 1992. N9.
4. Радугін А.А., Радугин К.А. Социология. Курс лекций. - М.1995.
5. Основи соціології: матеріали до лекційного курсу // За ред. Климанської Л.Ф. Савки В.Е. - Львів 1997.
6. Смелзер Н. Соціологія. -М.:1994.
7. Социология: Наука об обществе. - Харьков, 1997.
8. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. — М.: Изд. полит. лит., 1992.
9. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск / - Львів.: Кальверія. 1996.
10. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. Харків. Константа. 1996.

 

Тема 2.2. Сутність, причини і чинники соціальних змін.

2.2.1. Співвідношення понять ”соціальна зміна” і ” соціальний розвиток”.

2.2. 2. Причини і чинники соціальних змін.

2.2.3. Види і форми соціальних змін.

2.2.4.  Революційні та еволюційні форми соціального розвитку.

2.2.5. Соціальний прогрес і соціальний регрес.

Методичні рекомендації:

     Соціальні зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку. Соціальна зміна - найбільш загальна форма буття всіх матеріальних об'єктів і духовних явищ, яка пов'язана з частковим або повним перетворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об'єктів, їх місцеперебуванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.

     Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація".

Найчастіше  соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - розповсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільства, так і між ними. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільством розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.

   Соціальна трансформація - процес внутрішніх змін суспільства, внаслідок яких долається втрата ним рівноваги, межа крайньої соціальної напруги, досягається новий, більш диференційований і більш високий рівень впорядкованості і організованості у всіх основних сферах життєдіяльності.