Лекции по "Социологии"

     Саме ці ознаки трансформації і відрізняють її від реформ, які завжди є оновленням або зміною становища без принципового зламу. Реформи, щоналежать, як правило, до часткових змін суспільства і мають справу головним чином з процесами на технічному, соціально-технічному і в меншій мірі на рівні суспільних проблем, які стосуються життя суспільства в цілому.

 Трансформаційний процес, включає в себе ряд стадій:

• соціальну діагностику(тобто об'єктивну характеристику дійсності, її коренів в минулому, можливостей і шляхів її виходу із кризової ситуації);
• переоцінку існуючого стану суспільства як кризового і оцінку сутності, змісту і масштабів кризи, яка має системний характер;
• демонтаж старої системи, ліквідація її наявних невідповідностей існуючому рівню суспільного розвитку і його тенденціям;
• нове самовизначення суспільства, висування і обґрунтування шляхів подальшого розвитку.

  Складність процесу трансформації полягає в тому, що відсутня якась оптимальна модель(технологія) трансформаційних змін. Існує декілька підходів до подолання старої системи і входження в нову. Тож не випадково країна мусить сама розробляти політику перетворень, використовуючи досвід інших.

      Соціальний прогрес. Під прогресом зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементі в, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу.

      Нині існує декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Суспільний прогрес має як загальний прояв (зокрема, загальний поступ людства до його загальної мети - створення всесвітньо-цивілізованої людності), так і правові моменти такого прояву, що носять або регіональний характер (коли мова йде про конкретне суспільство деякої країни чи групи країн), або характеризують окремі сфери суспільного життя (прогрес в галузі освіти, науки).

      Суспільний прогрес віддзеркалює загальну лінію розвитку суспільства, яка не виключає можливість тимчасових і часткових історичних поворотів, зламів і зигзагів, застоїв, тупикових ситуацій і навіть відступних рухів, за гибелі окремих цивілізацій і т.д.

     Поняття регресу означає протилежний прогресові процес руху від вищого до нижчого, деградацію. Він, як правило, охоплює не все суспільство, а лише окремі його сфери (економічну, технічну, культурну, моральну і т.д.). Він може бути швидким або тривалим, мінливим або обов'язковим, змінювати долю людей одного покоління, або навіть декількох поколінь. Соціальний розвиток. Поняття розвитку є інтегральною характеристикою всіх об'єктів, яким притаманна зміна. Це поняття стає важливою категорією багатьох наук, в тому числі і соціології. Без цього поняття практично неможливо зрозуміти і пояснити ті процеси, які відбуваються в окремих соціальних структурах, в суспільстві в цілому.

Під розвитком розуміють  незворотню, закономірну, направлену зміну  матеріальних або ідеальних об'єктів. Саме наявність цих трьох властивостей відрізняє процеси розвитку від всіх інших змін:

- зворотність змін характеризує  процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

- відсутність закономірності  характерно для випадкових процесів  катастрофічного типу;

- за відсутності направленості  зміни не можуть нагромаджуватись, і тому процес позбавляється  характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв'язаної лінії.

В результаті розвитку виникає  новий якісний стан об'єкта, який виступає як зміна його складу або  структури (тобто, виникнення, трансформація  або зникнення його елементів  і зв'язків).

       За своїм характером, внутрішньою структурою, ступенем впливу на суспільство соціальні зміни можна поділити на дві великі групи – еволюційні та революційні. Першу групу становлять зміни часткові й поступові, що мають вигляд досить стійких і тривалих тенденцій до збільшення або зменшення будь-яких якостей, елементів у різних соціальних системах; вони (ці зміни) можуть мати, у зв‘язку з цим, висхідну або низхідну спрямованість.

    Революційні соціальні зміни відрізняються від еволюційних істотно: по-перше тому, що вони не просто радикальні, а у найвищому ступені радикальні, що припускають докорінне ламання соціального об‘єкта; по-друге – тому, що вони не часткові, а загальні або навіть всезагальні.

Перелік питань, що пропонуються для самостійного опрацювання:

1. Необхідні  і достатні передумови соціального розвитку.

2. Механізми  і типи соціального розвитку.

3. Наука і  техніка як ресурси соціального розвитку.

4. Роль культури  та освіти у соціальних перетвореннях.

5. Соціальні  показники здатності суспільства  до розвитку взагалі, особливого  типу розвитку зокрема.

Список  рекомендованої літератури:

1. Ковтуненко Е. Про категоріальний статус поняття "соціальна трансформація" в загальносоціологічній теорії // Соціальні виміри суспільства. Збірник наукових праць. Випуск 5. – К.: НАНУ, Інститут соціології, 2002. – С.31-40.
2. Ковтуненко Е.С. Соціальні зміни: поняття та види // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2002. – С.224-228.
3. Ковтуненко Е.С. Образ трансформаційних процесів в сучасних західних соціологічних парадигмах // Соціологічні дослідження: збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2002, №1(2). – С. 97-103.
4. Ковтуненко Е.С. Аналіз основних понять теорії соціальних трансформацій // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип.15-16. - К.: ВПЦ "Київський університет". - 2003. - С.78-81.
5. Ковтуненко Е.С. Методологічні проблеми соціологічного дослідження трансформаційних процесів // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип.19. - К.: ВПЦ "Київський університет". - 2003. - С.10-13.
6. Українське суспільство 1994 – 1999. - К.: НАН України, Інститут соціології, 1999.
7. Шморгун О. Україна: шляхи відродження. Економіка, політика, культура. - К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1994.
8. Штомпка П. Социология социальных изменений. - М.: Аспект-Пресс, 1996.

Тема 2.3.  Соціологія культури.

2.3.1.Соціальна  сутність культури. Структурні елементи  та форми вияву культури в  житті суспільства.

2.3.2.  Соціальні  цінності та соціальні норми. 

2.3.3. Сутність  та роль системи соціального  контролю. Види соціального контролю.

2.3.4.Система  соціальних санкцій.

2.3.5. Поняття  соціальної девіації. Види девіації. Соціальна аномія. 

Методичні рекомендації:

     У  розгляді цієї теми варто зосередити  увагу на тому, що термін «культура» використовується соціологією в різних аспектах. У широкому розумінні термін «культура» уживається для позначення системи взаємодії (методи, форми, взірці, засоби, орієнтири) окремих людей, соціальних груп, суспільства в цілому з середовищем існування (природним і соціальним), яку вони генетично не успадковують, а створюють у соціальному житті, засвоюють як досвід попередніх поколінь і використовують для підтримки певних структур соціальної діяльності.

    У вузькому розумінні культура — це система цінностей, переконань, зразків та норм поведінки, визнаних певною людиною, соціальною групою, суспільством. Останнє визначення не суперечить попередньому, а доповнює його, бо культурою є не самі собою норми, цінності, а саме норми й цінності як засоби, що забезпечують підтримку соціальної діяльності, її розвиток.

    Знання і переконання. Знання і переконання – основні елементи будь-якої культури. Адже в переконаннях є те, в чому люди дійсно переконані, чим керуються в повсякденній діяльності, що втілюють в зразках, нормах і звичаях, поведінці. Переконання – певне духовне становище, властивість. Для переконань характерна генетична нероздільність інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоціонального і вольового компонентів. Переконання – чуттєве, творчо перетворене знання як особистісно-значуще, достовірне, сповнене потоком, енергією волі. Переконання, зв'язані з соціальними об'єктами – етичні, економічні, політичні знання, уявлення про традиції, звичаї, ритуали, етапи поведінки, дані про те, що вважається в межах культури бажаним або небажаним, справедливим або несправедливим та ін.

     Цінності виступають фактором, що відіграє значну роль у регуляції соціальних взаємодій. Цінності – визначальний елемент культури, її ядро. Культура – спосіб, метод саме ціннісного освоєння дійсності: і явищ природи, і технологічних винаходів, і взаємовідносин в сім'ї. Щоб визначити, оцінити, що корисно, значуще, а що – шкідливо, що – добро, а що – зло, важливо визначити оцінки, критерії. Саме критерії, оцінки предметів, дій, ідей, думок і визначають суттєве в культурі. Цінності – це своєрідний соціальний механізм, що відтворює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне, що є з суспільстві. Соціологічний підхід до ціннісних явищ полягає в дослідженні їх саме як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки.

    Соціальні цінності характеризують значимість для суспільства або індивіда певних явищ дійсності. Соціальні цінності – основа прийняття рішень людиною, що визначають її життєдіяльність з допомогою надання стратегічних орієнтирів (рівність, свобода, щастя, добробут, справедливість, чесність, вірність та ін.). В сучасному світі цінності багатоманітні за змістом і функціями. Соціологію цікавлять цінності як фактори, що відіграють певну роль в регуляції взаємовідносин людей в суспільстві. Ролі цінностей як регуляторів поведінки людини проявляються в тому, що орієнтують її в навколишньому світі, пробуджують до конкретних дій і надають діяльності певну спрямованість і зміст.

    На основі своїх цінностей та ціннісних орієнтацій суспільство, держава, нація чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Це ще один канал впливу соціуму на формування та розвиток особистості, регуляції її поведінки.

   Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів.

         Щоб підкреслити взаємозв'язок ціннісних і нормативних систем,   вживають термін "ціннісно-нормативні системи". Цінність є фундаментом, підставою, джерелом норми. Специфічний зв'язок двох соціальних регуляторів, які розглядаються, можна побачити при аналізі дієвості норм. Чим повніше норми відповідають прийнятим цінностям, тим вони дієвіші, тим ефективніше виконують свою регулятивну функцію, сильніше впливають на свідомість і поведінку особистості.

      Соціальні норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні) виконують регулятивну роль, визначають взірці, еталони поведінки особистості. Вони є також засобом узгодження інтересів різних індивідуумів, їхніх груп і суспільства.

    Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю. Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання. Соціальний контроль охоплює контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас особистість не зможе набути, розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.

   Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки. Санкція — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяються на правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами), сатиричні (насмішки, глузування, презирство), релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності.