Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Таке полярне протистояння стилів поведінки персонажів, нав’язливе. без зайвої дидактики демонстрування наслідків кожного з них саме підводить юного перцепієнта до необхідних самостійних висновків, стимулює виховання. Дитина може простежувати в казковому соціумі наміри щодо співробітництва дійових осіб, їх утвердження як особистостей, реалізацію заявлених здібностей. Цьому сприяють ті різноманітні взаємини, в які казковий персонаж вступає в соціумі (співробітництва, взаємодопомоги, керівництва, підлеглості тощо).

З огляду на обмеженість  життєвого досвіду своїх адресатів  народна педагогіка зосереджувалася  на застережній функції свого  виховного впливу. Мотиви цих застережень  різноманітні, але у більшості  своїй типові, при метафоричному співвіднесенні явищ сучасності й історичного минулого. Це викликало до життя так звані вічні сюжети, які відображають характерні для людини особливості поведінки за подібних обставин, пов’язаних із ареалом проживання, кліматом, ієрархією родинних стосунків, способом життя. психологічними схильностями населення тощо. Один із них на тему передбачливості (казка „Як цап хизувався перед бараном”), інший – людської жадібності („Золотий черевичок ” та ін.) [28].

Серед них „Казка про  липку і зажерливу бабу” привертає до себе увагу не тільки тим, що перегукується з баладним переказом О. Пушкіна російської народної „Казки про золоту рибку”, а показом ідеалів українського родинного життя – прагнення достатку, заможності, що гідне наслідування. Але не менш значущою є кульмінація української казки – у ній засуджується навіть натяк на поневолення людини людиною. У цьому плані, на нашу думку, в усіх українських народних казках, при всьому їхньому надзвичайному різнотем’ї, ідея вільнолюбства, суверенності особистості виступає як наскрізна, визначає поведінку різних за характером і походженням позитивних героїв, а невільники переможно визволяються – чи то у казках для найменших („Котик і півник”, „Лев і мишеня”), чи для дітей перед підліткового віку („Котигорошко”, „Дев’ять братів і сестриця Галя”).

Народна мудрість у художній формі наочно демонструє, що діяльність, праця формують насамперед волю, здатність  стримувати, переборювати свої безпосередні бажання й інстинкти, спрямовувати їх на благородні наміри, на віддяку  за зроблене добро. Даний мотив досить часто образно обігрується художніми засобами у народній казці з огляду на його важливість з точки зору народної етики, але далеко не завжди вловлюється за зовнішньою розважністю твору. Це промовисто простежується за широко відомим серед дітей мультфільмом за мотивами казки „Як вовк псові допоміг”, де мотив засудження людської невдячності не фігурує, нагнітається не властивий творові комізм навколо народного весілля. У казці ж увага зосереджена навколо досить розповсюджених між особистісних взаємин, які можуть простежуватися як між близькими людьми, між дітьми і батьками, так, і зрештою, за сучасних умов – між роботодавцями і найманим працівниками. Несправедливо відкинута окремою людиною, групою чи суспільством, а  за умов школи – колективом класу, особа може збитися на манівці. У даному випадку завдана несправедливість здружує між собою навіть антиподів – собаку і вовка. На противагу авторам мультфільму пропонувалося увагу дітей звертати на долі безпритульних дітей, обійдених любов’ю батьків й увагою суспільства, їхнє часте моральне падіння, криміналізацію їхньої поведінки, вдавання до різноманітних домагань, шантажу, рекету.

Серед анімалістичних образів  тільки образ вовка чи не єдиний постійно негативний образ, оскільки це образ відвертого хижака. Хижацтво як риса поведінки не вибачливе у народній казці і недарма поєднане з образом вовка – най хижішої тварини на території України. Агресивності, хижацтву, розбою не місце в поведінці людини – такий однозначний вердикт у педагогіці казки цьому соціальному злу, яке набуває. на жаль, у нашу добу свого поширення. Виходячи з того, що найдошкульніша зброя для людської психіки – це сміх, висміювання, образна етнопедагогіка на його прикладі моделює най ганебніші прояви поведінки хижака, всіляко викриваючи та висміюючи їх („Вовк і кобила”, „Дурний вовк”, „Куций вовк та кравець” та ін.). Зокрема, у казці „Як вовк та заєць покумалися” найагресивніший звір зіштовхується з найполохливішим – зайцем і потерпає від винахідливості останнього.

У казці „Про сумні й веселі співанки” простежується ідея, яка набуває своєї актуальності, що матеріальні нестатки, яких зазнають сьогодні багато сімей в Україні, не мають на потурання недалекоглядним новоспеченим багатіям із їх бездуховною ерзац культурою змушувати їхніх дітей відмовитись від власних пісень, розуміючи ширше – від сімейних традицій, традицій українського розводу.

Мотив мужності, особистої  відваги як визначальна манера поведінки  героя присутній у значній  частині наших народних казок. Він  продиктований самими історичними обставинами, необхідністю для відстоювання повноцінного життя, а не рабського виживання. Це і казки про тварин, адресовані найменшим („Козел і баран”, „Як заєць ошукав ведмедя” та ін.), і чарівні казки, насичений зміст яких явно розраховувався „на виріст” („Про сопілку, скрипку і цимбали”, „Шовкова держава” та ін.), і, так би мовити, чисто соціально-побутові казки з конкретною спрямованістю особистого завзяття („Про бідного сироту”, „Срібні воли”).

Гуманне ставлення до подібного собі, до всього, що живе не за рахунок інших, не завдаючи їм шкоди, широко пропагується української народною казкою. Її педагогіка вкрай рідко і обережно користується застосування крайніх засобів покарання до своїх персонажів. Так само і крайнє зло у казці має узагальнюючий характер, боротьба з яким під силу або громаді або винятковим героям. Приміром, у казці з загостреним сюжетом „Про найперший суд” акцентується на тому, до чого може привести сліпа доброта до того, хто не усвідомлює своїх недоліків, вад, егоїстичних звичок, а то й хижацької вдачі. Вона лаконічна за обсягом, має притчовий, узагальнюючий характер, а тому під час колективного обговорення легко засвоюється й інсценізує дітьми, які на доступному їм рівні переймаються нинішніми болючими суспільними проблемами, знеціненням моральних норм, почастішанням випадків не передбачуваної, а то й кримінальної поведінки у тому числі й серед дітей.

Складні соціально-політичні  обставини, у яких упродовж віків  розвивалося українське суспільство, не могли суперечливо не позначитися на розвитку тих виховних концепцій, якими керувалася народна педагогіка при своєму впливі на підростаючі покоління. Основна ідея між особистісних стосунків, за народною мудрістю, проста: добро має віддячуватися добром – взаємодопомогою, щедрою винагородою, а зло злом. Недотримання пропагованого всім багатим художньо-образним арсеналом фольклору цього принципу веде до жорстокої, а то й жорсткої відплати, демонстрування проявів насилля, що з точки зору сучасного гуманізму взагалі недопустимо перед дітьми.

Прикметна з цього  погляду одна з найвідоміших українських  казок, отож на виховній ситуації, заданій  нею, детальніше зупиняємось – про  Козу-дерезу – свідому відверту обмовницю. Цей твір можна розглядати у різних класах початкової школи, поступово опановуючи її виховну ідею. Подібний соціальний тип серед дітей – явище рідкісне у пору шкільного дитинства, яке викликається хіба що асоціальним впливом найближчого. здебільшого родинного оточення. Народний автор у даному випадку вдається до зображення рідкісної у творі, безпосередньо адресованої дітям, антипедагогічної за своєю суттю сцени фізичної розправи над обмовницею, яка зрозуміло, не сягає мети. Обмовниця і надалі змальовується безцеремонною нахабою. Поведінка і вчинки подібних вискочок донині не раз шокують громадськість, яка у своїй більшості виявляється безсилою перед цим суспільним злом. Як і в казці „Рак –неборак”, у реальному житті справжніми поборювачами цього зла найчастіше виступають особистості, зовні непримітні, але цілеспрямовані й рішучі в обстоюванні добра і справедливості, що й мають усвідомити з даного довершеного твору діти. У такий спосіб народний твір переконує, що моральні риси особистості формуються і засвідчуються внаслідок конкретних дій і вчинків.

Неоднозначні стосунки між героями простежуються і в не менш популярній серед дітей за її динамічний сюжет казці „Солом’яний бичок” про винахідливого дідуся, який змайстрував хитру подобу домашньої тварини, щоб у такий спосіб відловлювати диких звірів. Але подальша сцена відкупу звірів з неволі не може не сприйнятися сучасними дітьми інакше як рекет, висловлюючись по-сучасному, з відповідною оцінкою спостереженого.

Серед інших, слід звернути увагу на максимально стислу казку  „Вовк-колядник”, де лаконічно, без  коментарів, у тому й полягає саркастичне звучання твору, на розсуд адресата винесено сцени безрозсудного розпоряджання долями близьких людей, зрештою, й власною. Наша дійсність переповнена фактами подібної бездумності і дорослих, і дітей, яка нерідко обертається особистими трагедіями.

У популярній на цю тему серед дітей народній казці „Котигорошко”  в образній формі виразно простежується  мотив, який значно актуалізувався в  Україні за сучасних суспільних обставин, при суверенізації сімейного  життя – необхідність родинної згуртованості, готовності до самооборони. З цього погляду, можна сказати, у зв’язку із загостренням криміногенної обстановки у нашому суспільстві, її сюжет набуває нового звучання. Викрадення члена родини – дочки – викликало відповідну реакцію: здатність до згуртування й самооборони сім’ї. Наступний, третій син, який виріс і сформувався за нових, загрозливих умов – після загибелі двох своїх старших братів, які поплатилися життям, намагаючись визволити сестру, виявився готовим до успішних дій за нових суспільних обставин, виявляє самовідданість, докладає неймовірних зусиль і визволяє сестру з неволі, за казковим сюжетом – з полону змія. На відміну від своїх старших сестер і братів, він виріс і сформувався за нових умов, з іншими, бійцівськими якостями характеру.

Досить поширений у наших народних казках мотив протиборства силами зла, захисту слабких і потерпаючи переростає в окремих із них у мотив захисту рідної землі, тему патріотизму, почуття, без якого неможливе засвідчення своєї приналежності до певного соціокультурного простору, на тлі якого випадки пропаганди у суспільстві космополітизму, необов’язковості засвоєння, а то й відмови від рідної культури сприймаються як прояви асоціальності й бездуховності, що виливається на практиці у безкультур’я й цинізму у поведінці. Засобами казки образна етнопедагогіка виконує перед дітьми, які поступово наближаються до бурхливого підліткового етапу соціального визрівання, свою застережну функцію. На той час всі ті численні загрози, серед яких зароджувалося й проходило життя українця, образною етнопедагогікою сконцентрувалися в персонажі Змія, який фігурує у циклі так званих чарівних казок („Казка про Івана Голика і його брата”, „Неньова сопілка й батіжок”, „Чабанець” та ін.). В одній із них „Іван Іванович – руський царевич та морське чудовисько” захисник рідної землі від страшного змія знаходить пораду як діяти від старої бабусі, яка уособлює мудрість народу, і перемагає.  

У практиці виховної роботи школи значну роль мають відігравати  народні твори притчового характеру. Стислі за формою, але місткі й глибокі за змістом, вони сприятливі для оперативної повсякденної виховної роботи, легко сприймаються, запам’ятовуються й „розшифровуються” самими школярами. Вони значно ефективніші за нудні моралізаторські повчання, до яких нерідко вдаються дорослі перед дітьми. Кожна з них точно і влучно, у прозорій алегоричній формі підкреслює певну людську чесноту („Бджоли і ведмідь” – згуртованість, „”Ведмідь і черв’як – наполегливість, „Хворий лев і лисиця” – обачність) чи висміює необразливо якусь загальну ваду людей („Дві миші” – заздрощі, підступність, „Жаба боязкіша від зайця” – боягузтво, „Про лисичку” – злодійство, „Провчений журавель” – невдячність тощо). В одній з них відображено ситуацію, яка досить легко проектується на нинішнє ставлення частини дорослих, які втратили своє моральне обличчя, до своїх нащадків („Орел і тхір”) – батько заради власного благополуччя жертвує життям рідних дітей. Інша казкова мініатюра („Як звірі ходили за моря сонця шукати”) містить достатньо прозору алегорію, пов’язану з патріотичним вихованням, яке, на нашу думку, має бути стрижнем усієї виховної системи в Україні. Герої твору шукають сонця, тобто щастя, у чужих краях і зазнають особистої трагедії.

Гуртові, толокою, як колись їх визначали, тобто громадою, пізніше – колективні, які є основою соціокультури суспільства, постійно перебували під увагою народного педагога-казкаря. Не випадковим для його уяви є виникнення казок на хліборобську тематику, які відобразили культуру народу-хлібороба з його специфічною традиційною звичаєвістю. У казці простежується ідея відданості поставленій меті для досягнення позитивного результату, що є запорукою послідовності, витримки у поведінці, свідченням моральності, порядності, обов’язковості.

Наприклад у невеликій  за обсягом, а отже й доступній з першого класу казці „Як птахи гуртом орали” висміюється легкодухе птаство, яке взялося за обробіток землі, як з’ясувалось, до першої перешкоди, і відразу розбіглося. Далеко не поодинока ситуація не тільки з життя дітей, а навіть дорослих, яка недвозначно вказує на соціальну незрілість і культурну недовихованість обертається невмінням організуватися не тільки для продуктивної, а й притаманної їхньому вікові ігрової діяльності. Дітям стає зрозуміло, чому так важлива взаємодопомога, здатність, сила волі долати задля цього труднощі на шляху навіть до найпростішої мети.

Характер соціального  розвитку суспільства, а відтак його соціальна культура, яка у той  чи інший спосіб впливає на поведінку  кожного члена суспільства, значним  чином залежить від принципів розподілу матеріальних благ, необхідних для фізичного існування й духовного розвитку людини. Образна педагогіка пропагує не гонитву за сліпою удачею (мотив, який стрімко осучаснюється у нашому суспільстві), не перерозподіл статків за правом сильнішого, можновладнішого, не золоту лихоманку (казки „Золота пшениця”, „Закопане золото”, „Хліб і золото”), а працьовитість і бережливість як неодмінну основу людського життя, форму діяльності, спосіб поведінки („Гостинець батькові ”, „Ківш лиха”, „Чоботи”). Особливо повчальною для дітей виявилась казка „Хто не робить той не їсть” про ледащицю Марусю, сповнену тонкою іронією щодо дитячого інфантилізму, споживацтва, розманіженості, спроваджених недалекоглядністю деяких батьків дітей, явища, полярного дитячій безпритульності та жебракуванню.

Діти поступово починають  помічати, що герої казок зазнають не тільки захоплюючих пригод, а  й спонукаються жорсткими умовами  морального вибору до активних поведінкових актів на основі саме емоційно-вольової й ціннісної сфер свідомості. Цей  емоційний і світоглядний вибір у вихованців за сучасних умов може спричинятися явищами майнової, соціальної, загалом, суспільної нерівності батьків дітей. До закінчення початкової школи ця нерівність сьогодні всі конкретніше відчувається й усвідомлюється вихованцями. Значна частина українського фольклору, у тому числі й казок, звернених до дітей даного віку, образно осмислює цю тему („Про злидні”, „Про бідного і багатого брата”, „Про бідного сироту”).