Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Л. С. Виговський визнає лише естетичну цінність казки. Але, розмірковуючи над цим питанням, автор приходить до протиріччя. Як приклад виховання в дитини моральної поведінки він наводить епізод чеховського оповідання „Дома”: батько не зумів переконати свого семирічного сина короля, який палив, але згодом захворів та помер, це дуже сильно вразило психіку дитини. Хлопчик зрозумів та усвідомив виховний урок. Казка стала надзвичайно ефективним засобом морального виховання.

На користь казки психолог сформував „закон емоційної реальності фантазій”: незалежно від того, реальна чи нереальна дійсність, котра впливає на нас, наші емоції, які пов’язані з цією дійсністю, завжди реальні. Тому виправданням казки, на думку психолога, є її реальна емоційна основа.

У працях П. Еббса, якого  вважають виразником сучасних педагогічних ідей Великобританії, Канади, США, зазначається, що базою будь-якої художньої діяльності є два джерела: біологічне й культурологічне. Якщо дитина складає казки, танцює, співає, малює, то її внутрішній чуттєвий світ збагачується через культурологічні форми, що накопичувались раніше. Автор рекомендує стимулювати фантазію дітей і вивчати у школах більше казок, міфів, легенд.

Український фольклор є  предметом вивчення різних дослідників  уже понад п’ять століть. У  ХІХ столітті фольклорні джерела привертали увагу етнографів, літературознавців. педагогів, філософів: Ф.Колеси, С. Людкевича, М. Максимовича, О. Потебні, М. Костомарова, П. Куліша, М. Драгоманова, А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Шашкевича та ін.

Проблемні збирання фольклорних текстів приділяли увагу майстри художнього пера Г. Квітка-Основ’яненко,  Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, С. Руданський, І. Нечуй-Левицький, Л. Глібов та інші[5; 49].

Володіючи багатою народнопоетичною спадщиною, фольклористи підготували  грунт для глибокого дослідження казки як жанру, невичерпної духовної скарбниці народу. Так, філологи досліджували позначення кольору і світла у казці. (Т. Коротич); особливості літературної казки як жанру (О. Сорокотенко); мовну картину української фантастичної казки (С. Лавриненко); семантико-синтаксичну структуру казки (С. Шевчук); структурну форму мовлення персонажів (Т. Вавринюк); часову структуру (О. Боднар); жанрові особливості різних видів казок (В. Анікін, В. Бахтіна, О.Бріцина, Н. Відерникова, Л. Дунаєвська, І. Копка, С. Мишанич, В. Пропп, А. Никифоров, Н. Рошияну). Ними вивчені поетико-стильові традиції фантастичної казки (В. Шабліовський); особливості реалізації антропоцентризму (О. Лещенко); питання історичного розвитку структури і семантики казок (Б. Кербеліте).

З погляду філософів  казковий текст розглядається як феномен культури (О. Величко), що має у своїй структурі „глибинні варіанти ... які є збереженими у своїх метаморфозах єдиної казкової основи”.

Психологічною наукою виявлено особливості сприймання і розуміння дітьми казкового змісту (В. Андронова, І. Бех, Л. Виготський, Л. Гурович, І. Ельконін, Г. Леушина, Н. Циванюк).

Дослідженню освітньо-виховного потенціалу української етнопедагогіки, аналізу  сутності її понять, методів, засобів  і компонентів присвяченої праці Г. Ващенка, О. Духновича, М. Євнуха, В. Кузя, А. Марушкевича, В. Мосіяшенка, І. Огієнка, С. Русової, Р. Сеульського, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, Є. Сявавко, П. Щербаня.

У сучасних науково-педагогічних дослідженнях різні аспекти використання народної педагогіки у вихованні підростаючих поколінь розкриті у працях І. Беха, А. Богуш, О. Вишневського, Н. Лисенко, О. Матвієнко, З. Мустафаєвої, Ю. Підборотського, Л. Повалій, Л. Редькіної, Н. Рогальської, О. Романченко, Ю. Руденка, О. Сухомлинської, В. Хайруліної, В. Чайки, М. Чепіль, К. Чорної, Ж. Юзвак, О. Єрмоленка[49]

Проблеми морального виховання  молодших школярів на етнопедагогічних засадах українців останні роки привернули увагу таких дослідників, як М. Гагарін, (виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки), М. Геник (формування морально-етичних цінностей молодших школярів засобами народознавства), Т. Гуменникова (формування першооснов моральної культури молодших школярів у позаурочній діяльності), Т. Гризоглазова (формування морального досвіду молодших школярів засобами музичної казки), Г. Кловак (традиції української етнопедагогіки як фактор формування національної самосвідомості молодших школярів) та ін.

Отже, у галузі філософії, психології, педагогіки дослідниками вивчались різноманітні аспекти впливу народної творчості на виховання моральних почуттів, гуманістичних цінностей і на формування особистості в цілому. Однак у педагогічній науці залишаються нерозробленими теоретичні та прикладні аспекти використання у моральному вихованні учнів початкової школи засобів української педагогіки, незважаючи на те, що актуальність даної проблеми засвідчена державними документами і сучасною шкільною практикою. Звідси випливає необхідність пошуку ефективних шляхів підвищення інтересу вчителів до етнопедагогічних надбань українців та використання їх у моральному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

1.2. Сутність і зміст казки як першооснови формування гуманного ставлення до людини.

На протязі третього тисячоліття Україна, обравши шлях кардинальних реформ, поступово входить  у європейський освітній простір. Сьогодні особливої уваги потребує поліпшення якості освіти як теоретико-методологічному, так і в практичному планах. Завдання щодо створення моніторингу якості освіти викладені в нормативних і програмних державних документах.

У Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти особлива увага відводиться культуротворчим аспектам, які передбачають прилучення учнів до здобутків літератури, яка має неоцінене значення в одержанні учнями якісної освіти і сприяє всебічному розвиткові особистості [9].

Через художнє слово  чуні усвідомлюють власні національні  корені, приналежність до свого народу, його звичаїв і культури. Це те, що ми не маємо права втрачати на шляху  до європейського вибору.

Саме у фольклорних творах знайшли відбиток особистості світогляду, мислення, моралі нашого народу. У цьому жанрі втілено думки, надії, сповідання, естетичні ідеали українців, відображено багатовікову боротьбу із ворогами. Знання фольклору сприяє вихованню позитивних літературних смаків, розумінню людських стосунків, міцному й глибокому усвідомленню учнями матеріалу з української літератури, орієнтує педагогів на широке використання фольклористичних жанрів під час вивчення будь-яких предметів.

Серед засобів морального виховання дітей особливе місце посідає українська народна казка. Атмосфера казки завжди чарівна, таємнича. Привабливість української казки для виховання в тому, що в ній має місце художня вигадка, присутні національні символи, етичні елементи, думки героїв про ті чи інші події або випадки, які мають місце в реальному житті. Доцільність використання національної казки у вихованні дитини підтверджується тим, що саме через ці елементи відбувається несвідомий вплив на емоції та почуття дитини, який підсилюється динамічним імпульсом на етнічну свідомість.

За С. Лур’є, під етнічністю розуміють організацію безлічі  людей у певну групу, і в  такому випадку демонстрація етнічності в українській народній казці  відбувається за допомогою національної символіки: українського одягу, танців, зразків поведінки й особливих моральних цінностей та традицій. Такі традиції зазвичай включають релігійні вірування і народні звичаї українців, рідну мову, розуміння національної історії, уявлення про славетних предків, українську землю.

Отже, українська народна казка тісно пов’язана з етнічною свідомістю, основними характеристиками якої є наявність цілісної картини світу та її співвідношеннями з нормами та цінностями, які домінують в інших народів; передача з покоління в покоління традицій; поведінкові стереотипи життя народу – системи між особових і між групових стосунків, обрядів та ритуалів, ідеології, мистецтва і фольклору, системи між етичних стосунків (правила поведінки з „чужими”) тощо.

За допомогою етнічної свідомості обумовлюються особливі специфічні „захисні механізми”. У критичній ситуації сформований належним чином психологічний захисний механізм спроможний відтворити цілий комплекс реакцій та почуттів, які в минулому, у схожій ситуації, дали можливість пережити її іншим з найменшими втратами.

Специфічні захисні  механізми завжди скеровані на подолання  конкретної загрози, що приходить до дитини. Для цього загроза немовби  „вписується” в національну казку, отримує свою назву та спосіб захисту  – ритуальну або реальну дію.

Найголовнішим поняттям для виховання морального почуття засобом казки є вигадка про відображення певної етичної норми чи дії, яку приводить у життя дитина, чоловік, жінка. У свою чергу казка, якщо будь-яка етична норма порушується, має трагічну розв’язку або завершується підсумком події, яка сталася, своєрідною констатацією фактів, логічним умовиводом. Наприклад, водяна богиня (русалка), яка часто зустрічається в українських казках, уявлялась українцями як утоплена дівчина, а залякування її „лоскотанням” повинно було застерегти від довгих прогулянок у невідомій місцевості. Такий невеличкий приклад дає можливість усвідомити рівень глибинної психологічної роботи впродовж віків, що давав можливість локалізувати джерело зла, розширити джерело добра, мати уявлення про спосіб дії, за якої добро перемагає зло.

„Народ – не тільки сила, яка створює всі матеріальні  цінності, він єдине і невичерпне джерело цінностей духовних, перший за часом, красою й геніальністю творчості  філософ і поет, який створив усі  великі поеми, всі трагедії землі й найвеличнішу з них – історію всесвітньої культури” – так свого часу зазначав М. Горький [10]  Український народ як передбачливий педагог засобами словесного мистецтва розробив цілісну систему виховання підростаючого покоління. У казках певна моральна норма чи позиція ніколи не з’ясовується, не виступає оголеною, а випливає з художньої тканини твору, існує як підтекст, як повчальний висновок, який належить зробити адресатові.

Для аналізу ми обрали ту частину української народної творчості, яка найповніше відображає перед власним дитинством поведінкові аспекти рідного народу – його суспільного й індивідуального життя. Це унікальний жанр – народні казки.

В одній із своїх статей К. Ушинський писав про народні  казки: „Багато з них, мабуть, народ  переробив або заново склав спеціально для дітей. Це – перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Народну казку діти читають легко вже тому, що у всіх дитячих народних казках безперервно повторюються ті самі дитячі слова та звороти, і з цих безперервних повторень, що якнайбільше задовольняють педагогічне значення оповідання, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тільки становить прекрасну вправу в самому початковому читанні, весь час повторюючи слова й звороти, але надзвичайно швидко відбивається у пам’яті дитини з усіма своїми мальовничими деталями та народними висловами ... У народній казці велика, сповнена поезії дитина – народ – розповідає дітям свої дитячі та, принаймні, наполовину вірить сам у ці мрії”.

„Українськими засобами виховати розумну працьовиту дитину, не одірвану від свого народу, а  навпаки – пов’язану з ним пошану до усього свого, знанням усього того, серед чого вона виросла”, - це кредо поборників українського шкільництва М. Драгоманова, С. Русової, П. Чубинського якнайкраще засвідчує всю вартість народної педагогіки для української інтелігенції. У статті „В оборону казки” С. Русова писала: „Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що якби педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму ... ” [45; 11]

І. Я. Франко неодноразово вказував, що педагогічні ідеї українського народу виростають на таких культурних національних традиціях, які мають  першочергове значення у формування у молодого покоління почуття  любові до власного народу, до своєї  рідної землі. У формуванні моральності засобами фольклору І. Я. Франко особливо виділяв казки, за мотивами яких він створив низку чудових творів: „Коли ще звірі говорили”, „Лис Микита”, „Кішка”, „Казка про казку” та ін. Високо цінуючи педагогічне значення народних казок, поет писав: „Я бажав би щоб наші діти в інтересах здорового й морального розвитку як можна більше витали фантазію в тому світі простих характерів і простих відносин ... Звідси вони винесуть міцні основи захоплення і чесності, правдивості, справедливості ...” [17; 143]. На думку І. Я Франка, моральні норми і категорії повністю залежать від конкретних історичних умов, суспільного розвитку життя.

Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях психологів (О. Запорожець, Н. Карпинська, Т. Рубцова, Н. Молдавська) та педагогів (А. Абдуліна, Н. Бібко, М. Львова, Н. Свєтловська).