Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

У низці досліджень (А. Богуш, С. Бакуліна, С. Литвиненко, А. Щербо) казка розглядається як засіб  морального виховання. Однак, в умов школи за браком часу не можливо відтворити та опрацювати всі зразки народних казок, тому є доречним визначення тих критеріїв, за якими слід їх добирати для використання у формуванні морально-естетичних почуттів учнів початкових класів. На наш погляд, головними з них є:

• оптимальна кількість творів , яка не повинна заважати природному перебігу навчально-виховного процесу;
• художньо-виховна, емоційно-почуттєва доцільність та значущість кожного окремого твору;
• доступність та відповідність викладу матеріалу віком особливостям і творчим можливостям молодших школярів;
• вимога не видозмінювати першооснову фольклорного матеріалу;
• перспектива колективного прилюдного виступу з приводу прочитаного;
• добре продуманий сценарій виховних вправ з чергуванням сольних та групових номерів, їх видовищність, яскравість та колоритність оформлення.

На основі наведених  вище критеріїв нами було розроблено програму „Найкращі казки про виховання гуманних почуттів”. До її складу увійшли найбільш придатні, з виховного погляду, українські народні казки, а саме: „Про бідного парубка і царівну”, „Як пес врятував господаря від смерті”, „Ведмідь і павучок”, „Батьківські поради”, „Мурашка і голуб”, „Лев і Мишеня”, „Як білочка допомогла ведмедеві”, „Як музика змудрувала звірів”, „Хліб і золото”, „Правда і Кривда”, „Козак Мамарига”, „Як кролики покарали орла”, „Сопілка й батіжок”, „Срібні воли”, „Їжак та заєць”, „Сірко”, „Яйце-Райце”, „Чарівна скрипка”, „Названий батько”, „Дві вивірки”, „Крадений віл”, „Як навчено ліниву невістку робити”, „Кіт, цап і баран”, „Як звірі хату будували”, „Закопане золото”, „Про старого батька” та інших багато. 

Що стосується жанру  українських народних казок, то перевага надавалась казкам про тварин, які  є найбільш близькими для дітей  досліджуваного віку. Це випадково  В. Анікін називав казки про тварин дитячими, адже молодші школярі дуже люблять тварин. У цих тварин присутні рух, енергія, гумор. Почуття та емоції, викликані цими казками, яскраві та іскрометні. Тут різко розмежовані негативні і позитивні герої. У казках про тварин характеристики персонажів лаконічні, виділяється лише головне, а характеристику кожний образ одержує саме в поєднанні дій та розмови декількох протилежних за ідейно-смисловими якостями персонажів – добро творців, знедолених, несправедливих. Свійських тварин, як правило протиставлено диким звірам благородство поведінки, розумом, добротою, вони становлять у цих казках категорію добро творців, а лісові хижаки – носії зла [45].

У чарівних казках основою  конфлікту є протиборство представників  різних морально-естетичних переконань, персонажі казки розподіляються як носії добра і зла, естетичним вираженням їх є прекрасне та огидне, причому, перемагає завжди добро. Головний герой обов’язково піддається складним випробуванням, він має виявити високодуховні почуття – милосердя, повагу до старших, співпереживання і т. д., продемонструвати вміння розв’язувати важкі завдання, хоробрість, силу не лише фізичну, а й волю, характер; пережити, можливо, навіть смерть, подорож до підземного світу, воскресіння. І – отримати кінцеве та непорушне благополуччя: королівство, красуню-дружину, довге і щасливе царювання ... Взагалі в певній частині цих казок переважає фантастичний компонент, в іншій частині – героїчний. Тому інколи чарівні казки називаються ще фантастичними чи героїчними.

Соціально - побутові казки  серед дітей менш популярні, ніж казки про тварин та чарівні. Проте, притаманний їм реалізм допомагає критично осмислити зображувані явища соціальної дійсності та сприяє формуванню морально-естетичних почуттів.

Ведучи мова про стиль  і поетику побутових казок, слід звернути увагу на:

а) характерні зачини, кінцівки, і т. д.

б) трикратне повторення типового казкового епізоду трапляється рідше

в) необов’язкові традиційні словесні формули 

В самому понятті „побутова  казка” не можна не помітити неясності, що у свою чергу, змусило дослідників шукати інші назви. Такі назви було знайдено: реалістичні казки (що вказує на близькість казкових подій до реалій життя) та новелістичні казки (подібність цих казок до новел).

Отож. українські народні  казки розподіляються на казки про тварин, чарівні казки (героїчні чи фантастичні) та соціально-побутові казки (новелістичні чи реалістичні).

Казки, як правило формують одночасно цілу гамму гуманних почуттів. Скажімо, казки „Сірко”, „Як пес  врятував господаря від смерті”  та „Як музика змудрувала звірів” виховують почуття милосердя, благородства, чуйності, доброти, любові до братів наших менших. У казці Сірко хазяїн безжалісно виганяє старого собаку. „Никає Сірко по полю і так йому гірко: „скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав”. Вовк допомагає Сіркові у скрутну хвилину і пес знову повертається до господаря. На відміну від жорстокого хазяїна Сірко віддячує вовкові добром. ”Ти мені добро зробив, а я тобі!””.

Герой казки „Чарівна скрипка” Петрик змінює світ, робить його кращим, викликає почуття прекрасного  в людей за допомогою гри на музичному інструменті. Коли Петрик грав, „ ... листя на деревах і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – як місяць із зірницею. І всі пустилися до танцю-тропотанцю”. Однак коли його гру почули лихі люди, то „у палаці одразу притихли. Граф згорбився, зігнувся, руки затремтіли”. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і до нині”, - стверджує казка.

Чудові казки „Кошовий Сірко”, „Козак Мамарига” виховують  почуття патріотизму, благородства, гордості, за нашу приналежність до славного козацького роду. Так, головний герой твору „Козак Мамарига”  уособлює в собі кращі риси українського менталітету: товариськість, гостинність, щедрість, ввічливість, винахідливість та, безперечно, мужність і оптимізм. Він прагне встановити справедливість допомогти побратимам, власне, творити добро. Використовуючи чарівних помічників – „торбинку-дротянку”, „торбинку-волосянку”, „чоботи, що поверх води ходять” та вірного коня Гивера, виконує складні завдання короля: за ніч зрубати столітнього дуба, викорчувати коріння, дістати скарби. Мамарига одружується з дочкою короля та оселяється з дружиною на великому камені посеред Чорного моря. Зрадлива королівна, прагнучим позбутися „простого козака”, викрадає чарівні речі і коня Гивера, повертається до батька. Однак, козак Мамарига виходить зі скрутної ситуації переможцем, „перевиховує” дружину, отримує назад чарівні речі, коня, королівство ... „а живуть в тому королівстві всі багаті та щасливі”.

Отож, головним критерієм  добору казок є їх моральний потенціал, який містить у собі можливість виховання  гуманних почуттів. Вивчення феномену виховного впливу української народної казки не лише на емоційно-чуттєву сферу, а й на психіку взагалі дає підстави зробити висновки про доцільність та дієвість використання кращих з них для виховання високого рівня гуманних почуттів молодших школярів. Варто зазначити, що більшість українських народних казок містить різноманітні повчальні соціокультурні аспекти нашої історичної дійсності, тобто охоплює явища соціального і культурного життя у їх єдності. Надзвичайна подієвість української народної казки – не самоціль. Стрімким, а то й бурхливим розвитком сюжету казка не тільки захоплює, а й переконує, що процес набуття життєвого досвіду, досвіду прийняття рішень потребує засвоєння певного соціального досвіду, культури, взаємодії з умовами життя.

Неважко помітити, що найпопулярніші серед дітей українські народні казки зосередженні на кардинальних виховних ситуаціях, образному обігруванні визначальних для нашого соціуму моральних і поведінкових норм шляхом моделювання картин казкової та реальної дійсності, де вони втілюються у близьких і зрозумілих дітям з психологічного боку діях та вчинках. Неперевершеним зразком демонстрації якості народної мудрості, зверненої до дітей, і відповідної соціальної поведінки є, наприклад, одна з казок про тварин „Рукавичка”. По суті, тут демонструють принципи товариської взаємодопомоги, приязного ставлення до ближнього, альтруїзму, яких часто бракує сучасному суспільству. Найповніший варіант цієї казки демонструє, як одним персонажам непросто доводиться поступатися власним комфортом заради благополуччя інших, але вони йдуть на це, що далеко не завжди відбувається у реальному житті.

Бути самим собою, за будь-яких обставин зберігати власне обличчя, не втрачати почуття гідності своїм прикладом навчають персонажі  більшості українських народних казок. Це, насамперед, ті твори, головні герої яких теж діти зі зрозумілими й близькими особливостями поведінки та психологією вчинків („Телесик”, „Три брати і кицька”, „Про золоту гору”, „Чабанець” тощо) та казки про тварин. Труднощі й перешкоди на життєвому шляху героїв казок починають сприйматися дітьми як обов’язковий атрибут життя, як бар’єр між їхніми прагненнями і вже досягнутими можливостями. Подібні розходження в реальному житті дітей не завжди переборюють, внаслідок чого може зароджуватись невпевненість у собі, знижуватися рівень самооцінки, рівень домагань, виникати відчуття дискомфорту серед ровесників. Це може спричиняти також такі негативні явища, як розлад між мріями про майбутнє і дійсністю, поринання у світ фантазій. Герой однієї з адресованих дітям цього віку народних казок Колобок є уособленням самовпевненого хвалька, який, як правило, і в реальному житті легко потрапляє в критичну ситуацію, від якої недалеко й до розпачу, зневіри в житті. Натомість обачний і кмітливий Телесик, з іншої однойменної казки, подає приклад переборення життєвих труднощів, діяльнісної поведінки, які у дитинства хоч і специфічні з точки зору дорослих, але не менш для нього значущі [17].

Проблема сприйняття кожного його безпосереднім оточенням, зрештою, його зовнішнього вигляду  – це та відлікова точка, з вирішення якої і починається формування юної особистості. У казці „Як цап хизувався перед бараном”, власне, порушується не чужа сьогоднішньому учневі-початківцю проблема стилю одягу, за яким у повсякденні почасти визначається соціальний статус особистості, її станова приналежність. Тут вона переростає у проблему практичної доцільності в оформленні своєї зовнішності, ідея якої близька й знайома сучасному школяреві, демонструє йому перехідність, спадкоємність, моделей побутової поведінки. Зіткнення у казці всіх протидіючих сил, у тому числі й живої природи, має форму прозорої алегорії, з тією етичною визначеністю, яка забезпечується єдністю слова і діла, вчинку, яка підводить до однозначного висновку, що основа людської етики, поведінки – це діяльність, конкретні результати здійснення задумів.

Логічним наслідком  одухотворення живої природи  в казках є використання цих творів народною педагогікою в екологічному вихованні дітей, яке складає  невід’ємну частину соціокультурного виховання. Турбота про природу, культурне обходження з нею в українській народній казці завжди винагороджуються („Дідова дочка і бабина дочка”, „Півник та курочка”, „Дарунки з трьох зерен” та ін.). В останній з названих казок традиційна, за народним повір’ям, турбота про ластів’яче гніздо віддячується сімейним достатком, а намагання використати цю нагоду в суто корисливих цілях обертається значними ускладненнями людського існування, як це й випливає з безпосередніх спостережень дітей над екологічним недбальством довкола них.

Таким чином народна педагогіка у своїх виховних зусиллях, у тому числі за допомогою казки, завжди виходить з реальної життєвої практики. Засоби образності в даному випадку гранично цілеспрямовані. Щодо світу дитинства найперше враховується та обставина, що він існує і розвивається під безперервним впливом і в середовищі дорослих. Діти постійно намагаються автономізуватися від дорослих, заявити право на власне „Я”. У цьому плані стосунки між дорослими й дітьми – важлива як виховна, так і поведінкова проблема, одна з невід’ємних складових соціокультури суспільства. В українських народних казках взаємини між батьками і дітьми, дорослими та юнню, великими й малими, сильними й слабкими складають те й своєрідне етичне тло, на якому розвиваються педагогічні концепції народу-вихователя („Лев і мишеня”, „Котигорошко”, „Про бідного парубка і царівну”, „Семиліточка”, „Закопане золото” та ін.). Серед них казку „Лев і мишеня” можна сприйняти досить узагальнено: як зіставлення могутнього світу дорослих з його поважними клопотами і грайливого, метушливого світу дитинства, який багатьом дорослим нині здається обтяжливим. Тим часом турботи про менших і слабших, поблажливе ставлення до їхніх вікових особливостей, розумне задоволення їхніх потреб дедалі частіше підмінюються сумнівним виховним і психологічним впливом електронних супер розваг, які за їх негативною роллю у суспільстві можна зіставити із загрозами фантастичних зміїв у казках.

Такі загальні загрози, переконує образна педагогіка численними чарівними казками, постійно переслідують тендітне дитинство. І обов’язок дорослого застерегти і оберегти свою слабшу меншу частину, підготувати її до розпізнавання зла та протистояння й спротиву йому. Особливої уваги ці застережні мотиви набувають на сучасному, перехідному періоді життя нашого суспільства з його невизначеністю духовних ідеалів. За таких обставин щоденне шкільне виховання дедалі частіше дотримується постулату народної педагогіки. який легко простежується в нашому фольклорі, особливо за казками: виховувати – отже, застерігати. У цьому є своя закономірність, яка випливає зі складних суспільних умов протягом багатьох століть, за яких народна педагогіка властивими їй різноманітними засобами весь час намагалась вберегти своїх вихованців від численних, зовнішніх стосовно суспільства (громади. поселення, вулиці, цеху тощо) впливів. Засилля на сучасному етапі закордонної, чужорідної культури актуалізує ці концептуальні підходи, які особливо виразно простежуються у народній казці, що в межах дитячого світосприйняття найбільш вдало конденсує суспільний досвід народу.

Обачність, застережність, як визначальна риса поведінки українців, виразно простежуються у виховних настановах нашого народу в казках для дітей різного віку, в тому числі й у межах початкової школи. Як і в казці „Дві вивірки” – на іншу поширену у світовій фольклористиці й літературі тему протиставлення обачності й крайньої безтурботності на прикладі підготовки двох вивірок (білок) до зими. Але легковажний персонаж в українському творі не відштовхується передбачливим партнером у його біді в зимову пору року, а з гуманних почуттів дістає допомогу від нього і рятується від голодної та холодної смерті, чим дістає необхідний урок на майбутнє, усвідомлює свою помилку, під впливом пережитих труднощів і гуманного до себе ставлення змінює свою поведінку.