Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Спочатку подаються  правила поведінки для дітей. Потім конкретні поради вчителю  щодо проведення занять з даної теми, тексти віршів, оповідань, які ілюструють основні правила поведінки.

С. Г. Мельничук, Т. Я. Довга  наголошують на тому, що головний метод і засіб планомірного залучення дітей до занять з вироблення правил культурної поведінки – це спеціальні вправи, що супроводжуються позитивними переживаннями, емоціями, активними прагненнями до правильного вчинку. Ці вправи як результат систематичних занять повинні включатись у повсякденне життя.

Педагогічні умови виховання  доброзичливості розглядала В. К. Котирло, вона надавала великого значення атмосфері, в якій зростає дитина. „В пройнятій  взаємин піклування і любов’ю  сім’ї завжди панує атмосфера доброти, приязного, щирого ставлення один до одного і до людей. Коли дитина постійно живе в атмосфері людяності, доброти, чуйності, вона перехоплює від дорослих все хороше, добре”.

Педагог застерігає батьків  від надмірної опіки. Діти, яким постійно вказують і підказують, стають безініціативними. Щоб цього не сталося, треба виховувати почуття дитини – вміння переживати добре, зле, заподіяне нею іншому. Для цього треба викликати переживання. Слід подбати, щоб дитина зрозуміла і могла відчути, що зробила іншому хороше, приємне. Відчувши, вона сама радітиме, а значить, захоче і наступного разу зробити хороше.

Дослідники вказують на те, що дітям уже в перші  дні перебування в школі треба  засвоїти низку моральних норм поведінки. Кожну вимогу доцільно обґрунтовувати. Потрібно одночасно засвоювати багато правил, норм. Залишити  щось на наступні роки – означає допустити можливість закріплення деяких негативних навичок і звичок. Педагог повинен передбачати формування необхідних навичок, але дотримуватись при цьому розумної послідовності [27].

З. Н. Варбанець наголошує  на тому, що для закріплення тих  чи інших норм поведінки доцільно організовувати спеціальні вправи (продемонструвати перед класом, як слід поводитись в  даній ситуації). Їх можна виконати як на уроці, так і в позаурочний час. Постійний контроль за виконанням встановлених правил, норм сприяє формуванню у дітей відповідних звичок і навичок: вони починають реагувати на кожне порушення правил товаришами, стежать за своєю поведінкою, відверто зізнаються у своїх проступках. Педагог зазначає, що моральні норми поведінки можуть бути сформовані у дітей лише тоді, коли вимоги вчителя знаходять підтримку в сім’ї. Тому на батьківських зборах, під час бесід і консультацій з батьками вчитель має ознайомлювати їх з цими правилами, допомагати їм організовувати систему вправ для дітей з вироблення відповідних навичок. Доцільно також використовувати ігри-вправи, ігри-змагання, що захоплюють всіх дітей, навіть пасивних, які важко піддаються вихованню.

У свій час Ш. О. Амонашвілі проводив у своєму класі уроки людяності, на яких діти вправлялися в морально-етичних, гуманних вчинках із застосуванням: уяви, коли дитина інсценує в уяві свою можливу поведінку в передбачуваній ситуації; рольової гри, коли дитина чи група дітей моделюють можливу дійсність, розігруючи її, виконуючи різні ролі; реальної дійсності, коли діти поводяться так чи інакше в реальних умовах: у сім’ї, школі, на вулиці.

Цілий арсенал методів  впливу на особистість з метою  виховання у неї моральних цінностей можна знайти у творчій і педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Розглянемо лише деякі з них. Зокрема метод спонукання до активного виявлення думки і почуття. „Майстерність морального виховання, як показує досвід практичної роботи, полягає в тому, щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували насамперед власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань – усього, що народилося в процесі активної діяльності. Багатство духовного життя починається там, де благородна думка і моральне почуття, зливаючись воєдино, проявляються у високоморальному вчинкові. Ми спонукаємо вихованців до вчинків, що мають яскраво виражений високоморальний характер”.

На думку педагога, у вихованні почуття людяності  велике значення має свідома праця на користь людей. „Уже на першому році навчання в школі наші вихованці закладають маленьку діброву – садять жолуді. Працюючи діти думають про те, що дубки виростуть через п’ятдесят років, що вони принесуть щастя людям майбутнього”.

Проаналізувавши та узагальнивши досвід вищезазначених педагогів, ми обґрунтували педагогічні умови формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей.

Ми вважаємо, що молодший шкільний вік є сприятливим для  формування у дітей шанобливого  ставлення до людей. Діти цього віку більш свідомо, ніж дошкільники, спроможні сприймати вимоги щодо своєї поведінки. До того ж вони характеризуються підвищеною сприятливістю до зовнішніх впливів, здатністю до зовнішніх впливів, здатністю до наслідування, що вимагає від учителя бути прикладом для них у всьому. Власний моральний досвід молодших школярів недостатній, тому вони вірять у істинність того, що говорять дорослі, насамперед учитель, у безумовність і необхідність моральних норм. Саме це і відіграє вирішальну роль при виробленні у дітей шанобливого ставлення до людей.

Працюючи з учнями, не можна забувати, що досвід моральної  поведінки, набутий ними до школи, різний. Тому вчитель молодших класів у перші  дні перебування дітей у школі  повинен вивчити рівень їхньої вихованості. Результати вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи зі школярами з урахуванням індивідуальних особливостей.

Важливою умовою для  успішного формування у молодших школярів шанобливого ставлення  до людей є продумана система  діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза їхньою увагою і не засвоюються ними. Відомо, що знання, які подаються без необхідного логічного зв’язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються [6, с. 17].

Часто діти знають, як себе вести, але на практиці так не поводяться. Це відбувається насамперед тому, що дорослі  обмежуються словесними формами  виховання, мало вправляючи дітей, не вимагаючи від них правильної поведінки. Головним у виробленні шанобливого ставлення до людей має бути прагнення до того, щоб дитина гарно себе поводила не заради власного задоволення, радості від розуміння своєї необхідності людям, відчуття совісті, провини за неправильний вчинок, за завдані товаришам неприємності.

Істотною особливістю  мислення учнів 1-4 класів є його конкретність, ситуативність. Тому в роботі з ними не можна обмежуватись абстрактивними повчаннями. Слід не тільки ставити  вимоги щодо формування шанобливого ставлення до людей, а й конкретизувати їх, роз’яснювати і показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях. Дитина повинна чітко уявляти, чого саме вимагають від неї у тих чи інших ситуаціях. Ми пропонуємо такі методи і прийоми формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей: бесіда на морально-етичні теми; читання книжок і обговорення кінофрагментів; пояснення і показ способів поведінки в тих чи інших конкретних ситуаціях; розбір реальних та уявних ситуацій із життя.

Поряд із зазначеними методами і прийомами, варто запровадити систему вправ, під час яких навички шанобливого ставлення до людей закріплюються, конкретизуються. Ці вправи ознайомлюють дітей із способами поведінки у різних життєвих ситуаціях, збагачують їх досвід. Форми організації таких вправ можуть бути найрізноманітнішими, зокрема: інсценізація художніх творів; постановка дитячих вистав; рольові ігри, правила яких передбачено шанобливе ставлення до людей; вправи, що сприяють формуванню поведінки у життєвих і спеціально створених ситуаціях [42].

Серед предметів, які  сприяють вихованню етичних норм і формуванню культури особистості  можна назвати такі як:

• „Читання ” (Усна народна творчість, 2 кл. „У колі рідної сім’ї”, „Світ у мені і в світі я”, „”В рідній школі”, „Буду я природі другом”, „У дружньому колі”. 3 кл. „Похвала книгам”, „Сторінки для допитливих”, „Оповідання про справи твоїх ровесників”, „Усна народна творчість”. 4 кл. „Рости книголюбом”, „Біблійні легенди”, „А дружити треба вміти”, „Літературні казки”)
• „Основи здоров’я” (1 кл. „Ти ростеш” (твоя постава, зовнішній вигляд) Настрій і здоров’я (Правила спілкування), безпека життя (поведінка вдома, на вулиці, в школі). 3 кл. (Настрій і здоров’я), („Поведінка і здоров’я”, корисні  і шкідливі звички).
• „Я і Україна”, „Я і Суспільство” 2 кл. „Сімейний календар”, „Про акуратних”, „Про турботливих і лінивих”, „Як поводитися за столом”, „Кому – „ти”, а кому „Ви””, „Як треба вітатися”, „Школа ввічливості”, „Як поводитьсь у громадських місцях”, „До природи не неси шкоди”. 3 кл. „Людина серед людей”, „Про культуру зблизька”, „Правила гостинності”, „Передбачай наслідки своїх вчинків”.

Приходячи до першого  класу діти відкривають для себе новий світ. Все для них тут нове – і розпорядок дня, і обставини, і обов’язки. Отже, насамперед важливо показати й пояснити дітям, як вони повинні поводитись в нових в нових умовах. Напрям роботи, який охоплює всі ці питання, можна об’єднати загальною темою: „Ви тепер не просто діти, ви – школярі”. Цю загальну тему потрібно розділити на окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.

У перший же день занять варто організувати бесіду „Наш клас”, у ході якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за партою, заходити до шкільної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша, дотримуватись чистоти тощо. Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати, що вчителя і всіх дорослих треба називати на „Ви”, звертатися до них по Імені й по батькові, вітатися першими.

На одному із занять дітей  необхідно ознайомити з правилами ввічливості. Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова „будь-ласка”, „дякую”, „пробачте”, „дозвольте”, показати, як виконувати правила ввічливості поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими поняттями, нормами, вимогами.

Наприклад, у 1 класі доцільно ознайомити учнів з такими правилами: „Як поводитись у класі”, „Чарівні слова”, „Як поводитись в їдальні”, „Бережи навчальні та особисті речі”, „Що значить поважати старших”. У 2 класі можуть бути опрацьовані такі теми: „Будь уважним до товаришів”, „Що таке ввічливість”, „Навчитися правильно, культурно поводитись на вулиці, у транспорті”, „Як поводитися вдома”. У 3 класі тематика стає більш складною – „Навчися культурно поводитись у театрі, кіно, в гостях”, „Будь скромний”, „Будь точним”, „Учись культурно говорити”, „Будь уважним і чуйним”, „Ввічлива людина завжди уважна до тих, хто її оточує”.

У практиці багатьох освітніх закладів застосовують різноманітні методи і форми роботи по засвоєнню учнями ввічливості, такі як етичні бесіди та збори, читання й обговорення творів дитячої художньої літератури, перегляд відповідних кіно фрагментів та діафільмів, інсценізування творів і постановка п’єс, проведення рольових ігор, правилами яких передбачено дотримання норм ввічливості: „У магазині”, „Ми прийшли до бібліотеки”, „На пошті”, „Зустрічаємо гостей”, „Мандрівка по місту ввічливих”, „Чарівні слова”, „Хто більше знає ввічливих слів”. Наприклад, при проведенні етичної бесіди „Поговоримо про ввічливість” школярі дізнаються, що ввічливість – це вміння поводить так, щоб іншим було з тобою приємно. Ввічливий учень завжди привітний до своїх товаришів та інших людей, при зустрічі вітається, за допомогу і піклування дякує, не забуває попрощатися. Йдучи з дому, обов’язково говорить, куди йде і коли повернеться, Щоб рідні не хвилювалися, повертається вчасно. Не капризуй, щоб не зіпсувати іншим настрій. Ніколи й нікуди не спізнюється, береже свій і чужий час. У транспорті, не чекаючи прохань, поступається місцем старшим. Допомагає піднятися, якщо хтось упав, перейти вулицю тим, хто цього потребує. Під час бесіди у пригоді стануть такі твори дитячої художньої літератури, як „Чарівне слово” В. Осеевої, „Великий і малий” В. Бичка, „Букет” А. Дублянського „Урок Ввічливості”, „Отак буває із хвальком” Д. Ткача, „Найстрашніше” Є. Перм’яка, „Ти думав школа не вокзал” С. Маршала, та ін. До кожного твору вчитель має продумати ряд питань, які б допомогли учням правильно зрозуміти й усвідомити прочитане.

У роботі з дітьми молодшого  шкільного віку особливе значення має  наочність. Тому вчитель, готуючись  до проведення роботи по прищепленню  учням правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу – картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Важливою умовою формування у молодших школярів шанобливого  ставлення до людей є тісна  взаємодія сім’ї і школи. Роботу, яку здійснює школа з прищеплення норм, правил на закріплення практичних навичок шанобливого ставлення до людей, повинні продовжувати батьки у сім’ї. Вони мають пам’ятати, що завжди є прикладом і взірцем для своїх дітей.

Проаналізувавши досвід виховної роботи відомих педагогів, ми дійшли висновку, що для формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей необхідні: систематичність і цілеспрямованість; позитивний приклад і авторитет вчителя; використання спеціальних вправ, що супроводжуються приємними переживаннями; вирішення школярами моральних завдань; конкретизація кожної вимоги, оскільки це пов’язано із віковими особливостями учнів; творчий підхід до вибору засобів і прийомів виховання. Разом із тим ми рекомендуємо проводити індивідуальні змістовні бесіди з батьками; організувати батьківський лекторій з питань виховання; скликати батьківські збори, попередньо запропонувавши підготувати виступ одному з батьків. Учителю варто запрошувати на бесіди, вправи, ігри, які він буде проводити з метою формування у дітей шанобливого ставлення до людей. Важливо, щоб батьки побачили, як учитель працює з учнями, які використовує прийоми, як проводить бесіди з дітьми, які факти із життя класу обговорює, які методи виховання є найбільш ефективними. Батьки, в свою чергу, мають порівняти побачене з тим вихованням, яке вони здійснюють у сім’ї, і зробити певні висновки.

Лише постійна праця  в учнівському колективі, роз’яснювальна робота з батьками, спрямована на закріплення  навичок, набутих у школі, дасть  змогу досягти позитивних результатів щодо формування в молодших школярів шанобливого ставлення до людей.

Особлива роль, зважаючи на вік, у вихованні культури поведінки, засвоєнні моральних норм поведінки, засвоєнні ставлення до людей  належить застосуванню у роботі засобів усної народної творчості, зокрема, у ігровій формі.

Українські народні  казки містять відомості про  форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм. Іншими словами, можна  сказати, що в прислів’ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.