Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій  ситуації діти беруть на себе певні  ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого – він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує  можливість учителя щодо організації  спеціальних занять із застосуванням засобів усної народної творчості. Тому тут за допомогою йому слід звернутись перш за все до соціального педагога, котрий завдяки вмінням і навичкам зможе за допомогою різноманітних форм та методів роботи організувати і дозвілля і виховний захід. До простих форм роботи соціального педагога з дітьми відносять: бесіду, диспут, вікторину; до складних – усний журнал, літературне свято, літературний конкурс.

Окрім того, слід по можливості організовувати конкурси на кращого  знавця прислів’їв і приказок, на кращу зіграну казкову роль, на кращий костюм казкового героя. Ще педагоги можуть пропонувати читати казку по ролях, використовувати малюнки, музичний супровід. Та особливо ефективною формою роботи є інсценування казок, бо тоді дитина має змогу найкраще відчути почуття, свого героя.

Мета проведення різноманітної  роботи з прислів’ями не полягає  лише у визначенні і вивчені конкретних правил культурної поведінки (формування інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання: Чому саме таке правило зафіксовано в прислів’ї? До чого може призвести порушення правил? Чому необхідно його виконувати? За допомогою подібних запитань з’ясовується причинно-наслідковий зв’язок, який міститься в прислів’ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції.

Нижче, ми хочемо вказати  список казкових творів, під час  вивчення та інсценізації яких доцільно поглиблювати знання школярів про моральні норми та виховувати культуру людських взаємин.

Українська народна  казка „Коза-дереза”: порядність, щирість, люб’язність, чуйність, товариськість, повага до друзів.

Українська народна  казка „Цап та баран”

Доброта, порядність, щирість  у стосунках, дружелюбність, поступливість.

Українська народна  казка „Лисичка та Журавель”

Доброта, порядність, товариськість, щирість, гостинність.

Українська народна  казка „Телесик”

Любов та повага до батьків, порядність, чуйність, сміливість, мужність.

Українська народна  казка „Кирило Кожум’яка”

Повага до старших, доброта, чуйність, відвага, взаємодопомога, товариськість.

Українська народна  казка „Котигорошко”

Шанобливе ставлення  до матері, любов до землі, порядність, чуйність, хоробрість, мужність.

Українська народна  казка „Дідова дочка та бабина дочка”

Доброта, співчуття, щирість, щедрість, працьовитість, чуйність.

Українська народна  казка „Мудра дівчина”

Любов та повага до батьків, доброта, мудрість, щирість, чуйність, порядність.

Українська народна  казка „Названий батько”

Доброта, правдивість, чуйність, щедрість, щирість, повага до старших, порядність, співчуття.

Таким чином, саме особливості  казки визначаються тим, що вона несе не  просто певне інформацію, а  викликає в дитини емоційні переживання. Взагалі, художнє слово стає тоді витвором мистецтва, коли містить у  собі естетичну цінність, коли між  казкою та учнем виникають естетичні взаємини. Саме завдяки цьому контакту відбувається емоційне переживання.

Кожний казковий твір викликає у дитини певні емоції (радість, сум, ненависть, обурення, переживання, біль). Це не просто здатність людини передати ці відчуття, а здатність казки викликати ці почуття. Взагалі, будь-яке мистецтво неможливо оцінити без пережитих емоцій. Емоції – це внутрішній стан, сила, смерч. Читаючи казку, дитина входить у фантастичний світ, починає жити описано дійсністю, життям свого героя. І сприймає це все по-справжньому.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Організація і методика дослідження

У молодшому шкільному  віці необхідно прищепити дітям  прості норми моральності гуманності, культури поведінки. Адже без таких  рис, як ввічливість, повага і доброта  до оточуючих, вміння і бажання прийти на допомогу, захистити слабкого, виявлення чемності, вміння бути милосердними не може бути й мови про вироблення складніших моральних якостей і норм.

Учителю початкових класів важливо придивлятись і вивчати всі можливі прояви моральних якостей дітей, взаємовідносин у колективі і визначити методи впливу на формування позитивних якостей і гуманних взаємин. Безумовно, що у цьому процесі важлива роль (зважаючи і на специфіку віку) належить усній народній творчості, казкам, зокрема.

Для того, щоб з’ясувати як діти оцінюють взаємини у класі, в якому навчаються, як розуміють, що добре, а що погано і взагалі чим живуть та які цінності сповідують ми провели анкетування, в якому взяла участь 28 учнів 2 класу, 26 учнів 3 класу та 23 учня 4 класу школи № 35 міста Києва (Додаток Б).

Також ми запропонували  дітям продовжити дві фрази: „Добре було б, якби всі люди ...” та „Погано, що є люди котрі ...”

Ще ми застосували  методику „закінчи історію”, яка призначена для вивчення усвідомлення дітьми моральних норм. Інструкція методики передбачала зачитувати історії і діти повинні їх закінчити. (Додаток В)

Інший опитувальник, який ми застосували у роботі, призначений  для того, щоб з’ясувати, які казки  прочитані і популярні серед  дітей, які казкові персонажі є привабливі, а які на та чому. (Додаток Д)

І, звичайно ж, на декілька запитань ми попросили відповісти і  педагогів у цих класах. (Додаток З)

Слід зауважити, що діти і учителі із задоволенням погодились допомогти нам у роботі.

 

2.3. Результати експериментальної роботи

Учителю початкової школи  досить складно виявляти недоліки з  розвитком, зокрема у моральному розвитку вихованців, тому що педагог  – великий авторитет для дітей  і вони поводяться так, як би хотів  учитель. Тому проводити опитування, анкетування, застосовувати методики слід психологу і соціальному педагогу, які вчасно зможуть виявити і нейтралізувати негативні прояви поведінки школярів. Зокрема, ці недоліки починають проявлятись у підлітковому віці. Можна впевнено сказати, що молодший шкільний вік є визначальним у вихованні людяності, гуманності, поваги, культури поведінки, тому що у молодших класах дитина відчуває себе частинкою тієї групи, спільноти, саме у цьому віці починає найбільш активно,  ніж раніше спілкуватись, вчаться розуміти і допомагати один одному. Відхилення у моральному розвитку є вже у цьому віці. Такі негативні риси як агресивність, жорстокість заздрість зароджуються саме в молодшому шкільному віці. І причина їх появи перш за все в тому, що неправильно складаються відносини дитини з однолітками в школі, з рідними та близькими у сім’ї. Важливо, щоб уважність, турбота, великодушність, товариська підтримка, повага один до одного стали як удома, так і в школі природними нормами взаємовідносин. Носіями цих відносин виступають батьки, родичі, вчителі.

Провівши опитування серед школярів, ми для початку  з’ясували, що у всіх 28 учнів 2-А класу  школи № 35 м. Києва склалися добрі та позитивні взаємовідносини з однокласниками, та всі вони допомагають один одному. З 26 учнів 3-А класу, восьмеро учнів відповідають, що з деякими однокласниками у них склалися не дуже добрі взаємини. Причини: вони дражняться, обзиваються, штовхаються. Відповідно, коли ці діти просять про допомогу, отримують негативні відповіді.

5 учнів з 23, 4-Б класу  теж вважають, що з деякими однокласниками у них не дуже добрі стосунки, бо ті б’ються, заважають на уроці працювати, не допомагають у навчання, хвалькуваті.

Оскільки важливою складовою  людяності, гуманності є суспільно  корисна праця взаємодопомога, з  метою виявлення рівня уміння і бажання працювати вдома, в школі, ми попросили дітей відповісти на запитання щодо доручень, які вони виконують. І дізнались, що другокласники вдома виносять сміття, замітають, підливають вазони, миють підлогу, доглядають молодших братиків та сестричок, прибирають у себе в кімнаті, дехто навіть приносить дрова. У основному всім подобається вдома працювати і батьки заохочують таким чином, що: „хвалять”, „щось купують”, „добре ставляться”, „не сваряться”.

Учні третього класу  вдома прибирають, застеляють ліжко, ходять в магазин за продукти, дехто годує кішку, собаку, папугу. Заохочення ті ж. Не вся робота подобається, але батьки просять, тому виконують.

Щодо четвертокласників, то вдома вони із задоволення гуляють  з собакою, підливають вазони, годують папуг, кішку рибок, доглядають за братиками, сестричками і з меншою охотою чистять клітку папуг, складають одяг. Більшій половині учнів не хочеться вдома нічого допомагати, але батьки кажуть, що треба і заохочують цукерками, прогулянками.

У школі учні виконують однакові доручення, такі як: миють дошку, підмітають, приносять воду, підливають вазони, витирають пилюку з парт і підвіконників. 50 % усіх школярів 2, 3, 4, класів з радістю відмовились би це виконувати. Четверть учнів пишуть, що не мають доручень, а це свідчить, що в школі недостатньо продумана система трудового виховання. Це дещо невтішно, адже у праці виховується доброта, уважність, вміння допомогти, поспівчувати.

Звичайно позитивних є те, що вдома діти доглядають рослини, тварин, адже моральний вплив на молодших школярів виявляє спілкування з прекрасним, яке формує і дітей добрі гуманні почуття, бо одержані враження від прекрасного входять у той духовний фонд, який робить душу дитини чутливішою, ніжнішою, добрішою. Прекрасне завжди здатне пробудити в дитини добре. переправити грубість у гуманність, жорстокість у чуйність і турботу про інших. В. О. Сухомлинський підкреслював, що виховувати в дітей любов до всього живого – це означає посіяти зерна гуманізму, людяності, моральної краси.

Також ми з’ясували, що у 2 класі діти позитивними рисами характеру вважають такі як: доброта, чесність, сміливість та товариськість; у 3 класі: щирість, ввічливість, доброзичливість, дружелюбність, життєрадісність, добрі манери, акуратність, повага до старших, кмітливість; у 4 класі: щедрість, справедливість, правдивість, почуття гумору, врівноваженість, мудрість, наполегливість, співчутливість, лагідність.

Негативними рисами характеру  другокласники вважають: хитрість, сварливість, хвалькуватість, недружелюбність; третьокласники вважають, що риси характеру, які не прикрашають людину є: злість, жадібність, лінь, неохайність, брехливість, неуважність; на думку четвертокласників негативні риси характеру є: нечемність, похмурість, сварливість, грубіянство, балакучість, крикливість, невихованість, підступність, владність, вразливість.

Ще ми попросили школярів написати, як вони розуміють фразу  „добре відноситися до інших”. Другокласники  відповіли, що це означає: не ображати, допомагати, не кричати, дружити; учні третього класу розуміють дану фразу так: поважати, розуміти проблеми інших, ділитись, співчувати, коли станеться горе, не залишати в біді, не сваритися; у 4 класі думки наступні: допомагати в скрутний час, вміти розвеселити, не дратувати один одного, підтримувати в тяжких ситуаціях, не залишати в біді, поважати, не насміхатися з невдач, бути добрим, чесним до інших.

Завдання „Недописана  теза”, яке ми запропонували дітям  виконати, дало можливість виявити, чим  живуть у даний час діти, як вони розуміють сучасне життя, добро та зло.

Тезу „Добре б було, якби всі люди ... ” учні дописували по-різному. Менше половини другокласників (близько 40 %) розуміють дану тезу, як  „були здоровими і щасливими”, „були щедрими”, „допомагали один одному”, „не билися”, ще 25 % „Добре б було, якби всі люди ... ” трактують „були ласкавими”, „не знали горя”, „не ображали один одного”, „ділились один з одним”, „дружили”, „були чемними і ввічливими”, дехто дописав: „щоб жили добром”, „жили довго і щасливо”, „були культурними і охайними”, „ситими і щедрими”, „робили добро”.

Для 50 % учнів третього класу було б добре, якби всі люди: „дружили”, „допомагали”, „були щасливі, чесні, добрі”, „поважали один одного”, „були ввічливі”, „були чемні  і справедливі”; 30 % дітей вважають, що було б добре, якби люди турбувались не лише один про одного, а щоб подумали про екологію та „братів наших менших”: „допомагали тваринам”, „доглядали і шанували природу і рослини”, „не смітили”, „зробили центр для бездомних тварин”, декого зачепила проблема безробіття: „мали роботу”, „не були голодні”.

Велика частина четвертокласників (70 %) хотіли, щоб усі люди: „розуміли  один одного”, „дружили”, „не билися і не сварилися”, „були ввічливими, щедрими, добрими”, „були спокійні і щирі”, декого також цікавить потреба  екології: „не смітити”, „любити природу і чистоту”. Отже, дану тезу „Добре б було, якби всі люди ... ” діти розуміють кожен по-своєму. Однак у всіх висловлюваннях так чи інакше проявляються взаємовідносини між людьми, між природою та людьми, між тваринами та людьми. Тобто діти розуміють, що якби всі люди стали добрішими і старались добре відноситись один до одного, то жити стало б краще і легше. Діти відображають різні сторони добрих відносин своєрідно, по-дитячому дещо, проте підмічають їх особливості.

Дописуючи тезу: „Погано, що є люди котрі ...” 45 % другокласників вважають, що „б’ються, сваряться”, „крадуть, вбивають”, „роблять зло”, „жадібні, злі, хитрі”, „обманюють”, „не допомагають один одному”; 30 % „не дружать”, „роблять погані вчинки”; решту 25 % думки розбіглися: „не виховані”, „п’ють горілку”, „смітять”, „розкидають бруд”, „не прибирають за собою”.