Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

          КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА

                                     ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

Кафедра педагогіки початкової освіти та методик викладання природничо-математичних дисциплін

 

 

 

Допущено до захисту

                                                                   Кафедра педагогіки початкової освіти

                                                               та методик викладання природничо-

                                            математичних дисциплін

           Зав. кафедри __________ (Волинець К.І.)

                                                              Протокол № _____ від ________ 2011 р.

 

 

СУЯРКО Микола Вікторович

 

Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Бакалаврська робота

 

Напрям підготовки: 0101 Педагогічна освіта

Спеціальність: 6.010102 Початкова освіта

Освітньо-кваліфікаційний  рівень: «бакалавр»

Група: ПОб-2-06-5.0д

 

 

 

Науковий керівник:

                                                                                  Сіданіч Ірина Леонідівна,

кандидат педагогічних наук,

                                                                   доцент кафедри педагогіки початкової

 освіти та методик викладання

 природничо-математичних

 дисциплін

 

 

 

 

                                                 Київ – 2011

 

ЗМІСТ

ВСТУП  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ   .  .  .  . .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  7

1. Аналіз проблеми у психолого-педагогічній науці .  .  .  . .  7
2. Сутність і зміст казки як першооснови формування гуманного ставлення до людини   .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  20
3. Аналіз стану використання прислів’їв і приказок у гуманістичному вихованні молодших школярів   .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .    42

Висновки до першого розділу.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  . 45

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ НА ГУМАНІСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  46

2.1. Педагогічні умови формування у молодших школярів шанобливого ставлення до людей  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  46

2.2. Організація та методика експериментального дослідження   .  .  .  58

2.3. Результати експериментальної роботи  .  .  .  .  .  . .  .  .  .  .  .  .  .  .  59

Висновки до другого розділу  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . . .   72

висновки  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  .  .  .  .  . .  .  .  73

Додатки.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  74

Список використаних джерел  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 84

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, підвищили вимоги до виховання особистості, формування у неї системи ціннісних орієнтацій. Ще ніколи у нашому суспільстві так гостро не поставало питання морального виховання. Останнім часом досить часто в учнівському середовищі доводиться спостерігати прояви черствості, байдужості, невміння відчувати чуже горе, біль, виявляти діяльнісну турботу про інших людей. Усе це – надзвичайно сприятливий грунт для формування егоїзму, індивідуалізму, безвідповідальності, інших негативних якостей. Не випадково така ситуація свого часу хвилювала Айтматова І.: „ ... діти сьогоднішнього дня привертають увагу своєю жорстокістю, безсердечністю, пихою ... ” Відсутність потрібних моральних орієнтирів, зразків моральної поведінки, які закладаються в молодшому шкільному віці, у подальшому прирікають підлітка наслідувати зовнішні форми поведінки дорослих, які часто далекі від ідеальних.

Відомо, що у світі  протягом століть немає іншої  актуальнішої проблематики, ніж проблема людини, особистості. Це осмислення здійснюється в науці протягом століть. На думку багатьох  вчених, ХХІ століття стане століттям людини. З одного боку, це зумовлюється прогресуючим розвитком людинознавства як однієї з провідних сфер сучасної науки, а з іншого – дедалі зростаючим розумінням необхідності гуманізації людського життя, усіх суспільних процесів і відносин. Тому молоді люди, як стверджує Р. Арцишевський, як тільки-но вступають чи готуються до самостійного життя і яким належатиме активна роль у суспільстві перетвореннях першої половини нашого століття, повинні бути підготовлені до розуміння цих провідних тенденцій суспільного розвитку і розв’язання проблем, пов’язаних з гуманізацією усіх сфер суспільно життя. Усе це актуалізує проблему гуманістичного виховання, формування у кожного школяра ціннісного ставлення до людини.

Разом з тим, з-поміж чинників, що впливають на виховання особистості, саме усна народна творчість губиться серед таких, як музика, телебачення, комп’ютер. Втім відомо, що дієвим засобом соціально-педадогічного впливу на особистість, важливим фактором виховання гуманістичних відносин виступає усна народна творчість. Адже у доступній формі, яка відповідає віковим можливостям дітей, при засвоєнні й обговоренні змісту казкового твору, вони мають змогу наслідувати гідні дії персонажів.

Актуальність дослідження  зумовлена декількома суперечностями між: соціальним запитом суспільства на гуманну особистість і традиційною системою виховання; необхідністю виховання гуманних взаємин молодших школярів засобами усної народної творчості та послабленням виховної функції школи; визнання усної народної творчості важливим засобом виховання гуманних взаємин молодших школярів та відповідністю змісту і методів їх формування засобами усної народної творчості.

На важливе значення взаємовідносин у житті людини, їх визначальну роль у моральному формуванні особистості вказують сучасні педагоги і психологи: А. Бойко, О. Сидельковський, Л. Попович; особливості педагогічних умов вироблення в учнів навичок і звичок культурної поведінки відображені у працях Б. Азової, С. Крола, Р. Турової, С. Мельничука, Б. Бушелевої; вплив казки на процес соціалізації особистості досліджували у своїх працях: Л. Кириченко – Стасюк, Н. Лавриненко, Н. Жук, І. Карпова, Ж. Петрочко; психологічні аспекти гуманістичного виховання розкриті у працях І. Беха, О. Бодальова, М. Боришевського, Г. Костюка, О. Киричука [6; 7; 8; 12; 17; 18]

Результати аналізу  різноманітних наукових праць засвідчують про відсутність цілісного дослідження щодо виховання гуманних взаємин молодших школярів засобами усної народної творчості.

Отже актуальність проблеми, наявність суперечностей зумовили вибір теми нашого бакалаврського дослідження: „Гуманістичне виховання молодших школярів засобами усної народної творчості”.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови ефективного гуманістичного виховання молодших школярів засобами усної народної творчості

Об’єкт дослідження – процес гуманістичного виховання молодших школярів.

 Предмет дослідження – педагогічні умови гуманістичного виховання молодших школярів засобами усної народної творчості.

Завдання дослідження:

• проаналізувати зміст українських народних казок, прислів’їв та приказок;
• з’ясувати стан досліджуваної проблеми у педагогічній теорії та практиці;
• обґрунтувати педагогічні умови гуманістичного виховання молодших школярів засобами усної народної творчості;
• узагальнити і експериментально перевірити результати ефективного гуманістичного виховання молодших школярів засобами усної народної творчості.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної методичної літератури для визначення теоретичних основ дослідження; емпіричні: методи педагогічної діагностики (анкетування, проективні методики) задля дослідження гуманних взаємин у середовищі молодших школярів, впливу змісту казок на гуманістичне  виховання.

Експериментальна  база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у 2-4 класах середньої загальноосвітньої школи №35 міста Києва. До роботи було залучено 77 учнів і три вчителі початкових класів.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що: уточнено сутність і зміст казки як першооснови формування гуманного ставлення до людини; обґрунтовано педагогічні умови гуманістичного виховання молодших школярів засобами усної народної творчості.

Практичне значення дослідження полягає у дослідженні впливу засобів усної народної творчості на гуманістичне виховання молодших школярів. Результати дослідження можуть бути використані вчителями при організації навчально-виховного процесу в початковій школі.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

 

1. Аналіз проблеми у психолого-педагогічній науці.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – система світоглядних орієнтацій центром котрих є людина, її совість, високе призначення та право на вільну самореалізацію. Гуманізм визнає людяність нормою стосунків між індивідами, етнічними і соціальними групами, державами.

У вузькому розумінні гуманізм –  це культурний рух доби Відродження. Засадничі принципи гуманізму виразно  представленні у „Промові про гідність людини” (1496 р.) Піко делла Мірандоли. Видатними гуманістами цієї епохи були Леонардо да Вінчі, Кампанелла, Петрарка, Мор, Рабле, Коменський. В Україні видатними гуманістами ХV- поч. ХVІІ ст. були Станіслав Оріховський, Іван Добровольський.

На сучасному етапі  гуманізм передусім означає людяність, любов до людей, високий рівень психологічної терпимості, м’якість у людських відносинах, пошану до особи та її гідність. Зрештою поняття гуманізму оформлюється як система ціннісних орієнтацій, в центрі яких лежить визнання людини, як вищої цінності [10, 44].

За такого трактування гуманізм набуває значення суспільного ідеалу. Людина розглядається як вища мета суспільного розвитку в процесі якого забезпечується створення необхідних умов для повної реалізації всіх її потенцій, досягнення гармонії в соціально-економічній і духовній сфері життя. Таким чином, з позиції гуманізму кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожна людина могла стати повноцінним суб’єктом діяльності, пізнання і спілкування, тобто вільною самодіяльною істотою, відповідальною за все, що відбувається в цьому світі.

Змістовою стороною реалізації принципів  гуманізму у виховному процесі  є вияв загальнолюдських цінностей. Загальнолюдські цінності – це цінності, значущі не для якогось вузького кола людей, а те, що має значення для всього людства. Вони в тій чи іншій формі властиві всім соціальним спільнотам, соціальним групам, народам, хоча не у всіх виражені однаково. Особливості їх вираження залежать від особливостей культурно-історичного розвитку країни, її релігійних традицій, типу цивілізації.

За різних підходів віруючі і  невіруючі усвідомлюють, що загальнолюдські  цінності виступають як ідеал, зразок поведінки для всіх людей. Слід відзначити, що любов до батьківщини цілком вписується у систему гуманістичних цінностей. Загальнолюдські настанови не слід трактувати як якісь космополітичні цінності. У кожного народу вони виражені особливим чином. Це вираження залежить від особливостей культурно-історичного розвитку країни. Тому загальнолюдське завжди реалізується через конкретнолюдське. А кожна конкретна людина є громадянином конкретної держави, належить до певної нації. І загальнолюдські засади реалізуються в цих конкретних соціальних утвореннях. Тому виховання людини із загальнолюдських позицій – це виховання її як громадянина, патріота всієї Батьківщини. Отже, гуманізм означає і патріотизм, і любов до своєї Батьківщини, виховання громадської відповідальності, шанування звичаїв та законів своєї країни.

Гуманізм означає визнання певною особою самоцінності інших людей, любов до них і служіння їм. Не випадково під терміном „гуманізм” спочатку малося на увазі „людинолюбство”.

Щодо гуманних взаємин, то під цим  поняттям ми розуміємо: шанобливе ставлення  до себе та до інших людей прагнення  прийти на допомогу, захистити слабкого, творити добро на користь іншим, виявляти люб’язність, чемність, бути ввічливим, милосердним, вміти гармонійно поєднати позитивне ставлення до себе з доброзичливим ставленням до інших людей [10, 45].

Аналіз праць вітчизняних педагогів  показує, що в кінці другої половини ХІХ – на поч. ХХ ст. основою гуманістичних ідей в українській педагогіці була духовність, як процес вияву та розвитку людського духу через самовизначення, самотворчість та самоактуалізацію на основі ідей Істини, Добра і Краси. Залишаючись релігійною, парадигма духовності поступово трансформується, доповнюється спекулятивною суттю і змістом, зростає вагомість педагогічних аспектів, підвищується роль національних чинників. Духовність стає поняттям багатовимірним, багатоаспектним, багатогранним, але при цьому цілісно-синтетичним.

Базовою категорією, через яку І. Миропольський визначив сутність людини, була гуманність. Проблему духовності як методологічну основу гуманістичної педагогіки дослідив відомий філософ і педагог П. Юркевич. Для розуміння гуманістичної сутності педагогіки велике значення має його „філософія серця”, яка є основою теорії духовності. „Саме через серце відбувається об’єктивація духу. Серце є свого роду синтетичним „механізмом” духовних смислів – Істини, Добра і Краси, серце є духовним джерелом розвитку особистості”, - зазначає М. Прищак. К. Ушинський розглядав педагогіку як мистецтво, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини. За С. Русовою, духовність людини визначається „небесним”, „єдиним”, що є основою життя; на переконання Я. Чепіги, духовність – це „висока душа”, „божественна гармонія правди, краси і добра”. На запитання: „До чого ви готуєте свого сина ?” М. Пирогов і В. Сухомлинський відповідали: „Бути людиною”.