Естетичне виховання школярів засобами літератури

Курсова робота

“Естетичне виховання школярів засобами літератури”

 

 

Зміст

Вступ

Розділ перший. Теоретичні основи естетичного виховання.

Концепція естетичного виховання.

а) Концепція естетичного  виховання за Ф. Шіллером (з оглядом відповідних аспектів теорії І. Канта).

б) Концепція естетичного  виховання з сучасного погляду: мета та сутність.

Мистецтво найважливіший  засіб естетичного виховання.

а) Культурно-виховне значення мистецтва.

б) Виховні можливості художньої  літератури.

в) Мистецтво (зокрема художня  література) і ціннісні орієнтації особи.

Розділ другий. Методично-практичні  засоби естетичного виховання.

2.1. Специфіка, методи та  засоби естетичного виховання.

2.2. Роздуми щодо актуальності  застосування засобів літератури  та зацікавлення нею школярів.

Висновки

а) до першого розділу.

б) до другого розділу.

Список використаних джерел.

 

 

Вступ

Дане дослідження присвячене проблемі естетичного виховання  школярів засобами літератури. Проблема ця видається важливою і актуальною особливо у наш час, коли нові покоління  перебувають у тривалому процесі  так званої “переоцінки цінностей” так званому, оскільки далеко не завжди даний процес призводить до результатів, які були б бажані.

У час телебачення і  комп’ютерних технологій, які досягли не очікувано високого рівня розвитку часто можна спостерігати ситуацію, при якій молодь та, особливо, діти, приділяють менше, а то й взагалі мало уваги книзі, забуваючи при цьому, яким безцінним скарбом вони наділені, настільки звичайною і, можливо, “ відсталою ”, несучасною здається нам книга. Здається, в якості носія інформації вона вже відіграла або невдовзі перестане відігравати свою роль.

Часто можна спостерігати ситуацію, при якій діти проводять  безліч часу біля екранів комп’ютерів, прищеплюється думка, нібито таким чином можна замінити (хоча радше “ підмінити ”) розвиток особистості, закріпити у свідомості певні ціннісні орієнтації.

Часто можна зіткнутися з  проблемою, коли учень практично  не орієнтується у здобутках світової літератури. І, що найгірше, не прагне цього, оскільки йому це видається занадто  несучасним, зайвим, можливо досить складним і деякою мірою моралізаторським. Він може не вбачати потреби у  книзі оскільки, як йому здається має   чим замінити її, чим заповнити  порожнечу власної душі, яка, зазвичай, просто-напрсто, стає ще глибшою від вживання “сурогатів”, хоча це не завжди є помітне одразу...

У світі вищесказаного  об’єктом дослідження даної роботи є естетично-виховний вплив мистецтва взагалі, і художньої літератури зокрема, на особистість.

Метою дослідження є продемонструвати унікальний і незамінний вплив мистецтва  і художньої літератури на розвиток особистості і її ціннісних орієнтацій, необхідність естетичного виховання  як такого, методи та засоби, які дозволяють досягнути вищевказаної мети на практиці.

Дану мету планується висвітлити:

а) давши уявлення про  концепцію естетичного виховання  у її розвитку;

б) аналізуючи культурно-виховне  значення і можливості мистецтва  і художньої літератури, їхній  вплив на розвиток морально-естетичних цінностей особи.

в) окреслюючи методи та засоби естетичного виховання;

г) роздумуючи про можливості та доцільність застосування методів  естетичного виховання засобами літератури на практиці.

Виходячи з цього, структура  даної курсової роботи містить у  собі вступ, два розділи, перший з  яких є присвячений теоретичним  основам естетичного виховання, другий – методично-практичним засобам (розділи містять у собі підрозділи, в яких конкретизуються певні аспекти теми, яка аналізується), висновки (окремо – по кожному розділу), список використаних джерел.

 

 

Розділ перший. Теоретичні основи естетичного виховання.

Концепція естетичного виховання.

“Ми прагнемо того, що здається нам

прекрасним, а найвищою метою

прагнення є те, що справді  прекрасне”.

“Приємні речі дають задоволення, а

з прекрасним одні приємні, інші

вартісні самі по собі”.

Арістотель

“метафізика” ХІ, 7.

“Риторика” 1, 6.

а) Концепція естетичного  виховання за Ф. Шіллером (з оглядом відповідних аспектів теорії І. Канта).

Значний внесок у розроблення  проблем естетичного виховання  було зроблено видатним представником  німецької культури кінця ХVІІІ  ст. поетом, філософом та істориком  Фрідріхом Шіллером (1759-1805  рр.).

Власне, Ф. Шіллер і ввів сам термін “естетичне виховання”. Його творчість входить до золотого фонду просвітительської культури, німецької класичної філософії. Вона посідає чільне місце в історії світової естетики.

Провідна роль, яка належить у теоретичному   доробку Ф. Шіллера питанням естетичного виховання, зумовлювалася загальними  особливостями його філософсько-естетичного світогляду, який сформувався в руслі традицій просвітительського моралізму під впливом англійської моральної філософії ХVІІІ ст., а також німецької філософії, зокрема філософської системи Канта.

Коротко розглянемо основні  аспекти естетичної концепції Канта. Кант вважав, що в основі естетичної насолоди лежить чиста форма доцільності  як такої « доцільність без цілі»

Це твердження Канта згодом виникло чимало критичних зауважень  і нарікань. І все ж як вираження  позиції, що історично протистоїть  не менше однобічними намаганнями  безпосередньо “пристосувати” естетичне і художнє начало для обслуговування виключно тих чи інших конґюнктурних цілей, вказана точка зору має бути врахована. Тим більше, що концепція “доцільності без цілі” безпосередньо вводить до естетичного розгляду такий феномен, як гра, позитивний культуротворчий і виховний потенціал, якого слідом за Кантом був яскраво висвітлений уже якраз в естетиці Ф. Шіллера.

Разом з цим зведення мистецтва  й естетичного відношення загалом  тільки до гри, як своєрідного втілення принципу формальної доцільності має  і небезпечні, негативні сторони  саме з точки зору морально-естетичного  розвитку особистості.

Кант, на відміну від численних  буржуазних естетиків культурологів  це прекрасно усвідомлював. Тому він  не зупиняється на суто “ігровому”, формалістичному розумінні естетичного відношення, а встановлює більш глибокий “прообраз смаку” щоправда не для “чистого”, а лише для “інтелектуалізованого” естетичного судження. Таким прообразом, на думку Канта, виступає ідеал прекрасного, який на відміну від суто формальної (“чистої” або “вільної”) краси, має вже безпосереднє відношення до цілей та ідей людського розуму.

Оскільки ж розум, а  не розсудок Кант розглядає насамперед як джерело моральності, не дивно, що й ідеалом краси, на його думку, може виступати тільки людина, причому  лише тоді, коли в її образі домінує  моральне начало. Це вчення про естетичний ідеал, закономірно випливає з найглибших філософських   підвалин кантівської  естетичної концепції, яскраво виражає  її загальний етико-гуманістичний  пафос.

Додамо, що найбільшою мірою  це вчення вплинуло на розроблену Кантом концепцію мистецтва як такого. Мистецтво, за твердим переконанням філософа, належить цінувати не тільки за суто естетичну  насолоду, яку воно дає, а й згідно з його моральним змістом, його здатністю  формувати своєрідну культуру людської душі.

Ще одним вартим уваги  моментом естетичного судження, за Кантом, є його модальність. Вона полягає  в тому, що відносно прекрасного  можна припустити, ніби його відношення до почуття насолоди є необхідним. Чим прекрасне відрізняється  від просто приємного, в насолоді від якого ще немає ніякої необхідності.

З-поміж інших ідей концепції  естетики, які вплинули на подальший  розвиток європейської і світової естетичної думки, слід ще відзначити розроблену Кантом концепцію художнього “генія” особливого типу творчої обдарованості, який полягає у вмінні давати мистецтву правило, свого роду взірець, висувати й обґрунтовувати певну мистецьку теорію. Оскільки ж подібне правило породжується лише творчою діяльністю самого “генія”, суттєвою рисою останнього, за Кантом, має бути його оригінальність.

Важливі й такі встановлені  Кантом ознаки “генія”: по-перше, джерелом тих правил і взірців, які він створює, виступає “природа”, при чому вже не в традиційному кантівському розумінні “світу явищ”, а як своєрідна надчуттєва основа людської діяльності взагалі “річ у собі”, за термінологією Канта.

По-друге, оскільки сам “геній” зрештою виявляється тільки знаряддям або ж провідником цієї “природи”, він у принципі не може пізнати, усвідомити й переказати іншим, яким чином він створює свої шедеври. Таким чином, обстоюється погляд на мистецтво як на глибоко індивідуалізовану діяльність, де суттєва роль належить факторові несвідомого.

Розглянута концепція  згодом глибоко вплинула на діячів романтизму (зокрема на такого видатного  його представника, яким був Шіллер), які висунули поняття “генія”, художньо обдарованої індивідуальності, в центр свого світобачення.

Важливо однак підкреслити  деяку   відмінність за внесений романтиками відтінок “обраності”, вищої духовної сили, яка начебто піднімає художнього генія над “натовпом, юрбою” і надає усій його поставі певного аристократизму, тверезий та етично орієнтований німецький мислитель ніяк відповідати не може.

Принципова цінність людської особистості незмінно визначалася  для нього моральним законом, об’єктом якого вона є. Лише в світі цього переконання філософа можна, зрештою, адекватно зрозуміти і всю систему його естетичних поглядів.

Повернемось, однак, до ідей Ф. Шіллера.

Творчість Ф. Шіллера представника радикального крила ідеологів німецької буржуазії – відбила в собі особливості тогочасної німецької філософії і поезії, на які справили вплив великі всесвітньо-історичні події, передусім французька буржуазна революція 1789 р. і глибока відсталість економічного, суспільно-політичного життя країни. Німеччина кінця ХVІІІ ст. являла собою конгломерат кількох сотень формально самостійних королівств, курфюрств, князівств, графств, “вільних” імперських міст.

Безперервні міжусобиці та релігійні чвари перетворили  її у найубогішу та найвідсталішу  країну Європи. Слабка німецька буржуазія, яка ще не визріла як клас, нездатна була рішуче порвати з пануючою феодальною верхівкою.

Це й зумовило соціально-компромісний характер усієї німецької культури доби Просвітництва з притаманною  їй спробою звести всі політичні  та соціальні проблеми до моральних. Шіллер відбив у своїй творчості особливості епохи, до якої він належав.

Головне місце в його філософії  посідає проблема людини. З позицій  обґрунтованого ним ідеалу всебічно, гармонійно розвиненої особи він  піддає гострій критиці сучасну  йому дійсність.

Яскравим втіленням протесту проти системи відносин, панівної в тогочасній Німеччині, стає художня  творчість митця. Його кращі твори  співзвучні ідеям французької революції, з огляду на які Шіллер здійснює суд над сучасною йому німецькою дійсністю.

П’єсу Ф. Шіллера “Підступність і кохання” Ф. Енгельс розцінював як першу німецьку політично тенденційну драму ( Маркс К. “Енгельс Ф // Твори Т. 36. С. 315).

За оцінкою І. Франка, кращі  п’єси Ф. Шіллера були   “ огнистою проповіддю думок Великої французької революції, сталися самі революцією в Німеччині” (Франко І. // Зібр. Тв.: у 50 т. К., 1980. Т. 27. С. 120).

Доля людини в оточуючій  її дійсності, на думку великого німецького гуманіста, глибоко трагічна (це можна  побачити вже на прикладі аналізу  тієї ж “Підступності і кохання”).

Людина лишається наодинці зі своєю долею, з своєю провиною перед світом, сповненим суперечностей  ідеального і дійсного, духу і тіла, форми і матерії, звідси формується головна мета, до реалізації якої спрямована вся творчість Ф. Шіллера обґрунтувати шляхи до подолання розірваності світу, що суперечить сутності людини, її природи, і винайти засоби для формування вищого типу людини, “прекрасна душа” якої досягне гармонії й цілісності.

Вирішальним педагогічним засобом  у реалізації завдань  формування гармонійної людини є, на думку Ф. Шіллера, мистецтво, а тому питання естетичного виховання набирають в його уяві виняткового значення.

Вже в ранньому вірші “Митці” він обстоює думку, що мистецтво і краса являють собою єдино можливий шлях, яким людство йде до істини. Прагнучи в цей час поєднати мистецтво з життям, політикою, він надає йому значення “школи практичної мудрості, путівника по громадському життю, надійного ключа до найпотаємніших закутків людської душі” (Шіллер Фрідріх. Естетика. К., 1974. С. 8).

Саме так він розуміє, зокрема, функцію театру в щойно  цитованій статті “Погляд на театр як на виховну установу” (1785 р.). Порівнюючи театр, мистецтво в цілому з релігією, мораллю, правом, Ф. Шіллер підкреслює більш значний вплив на людину мистецтва щодо інших форм суспільної свідомості.

Сцена, за Шіллером, починає свій суд над проблемами людського буття там, де кінчається сфера цінності світських законів, і продовжує його там, де виявляється безпорадним закон та релігія.

Більш значна виховна роль мистецтва зумовлюється згідно з  Шіллером, також глибиною і тривалістю впливу, який справляє   воно на людину. Адже зриме зображення, роз’яснює він, завжди вражає більше, ніж мертва літера чи холодна розповідь.

Сцена є засобом естетичного  виховання та інтелектуального вдосконалення  людини. Мистецтво формує дух нації, передаючи здобутки її кращої, мислячої частини всьому народові.

Пробуджуючи в душі людини прагнення до пізнання істини і життя  відповідно до людської сутності, мистецтво  заохочує до участі в суспільному  житті. Мистецтво, робить висновки Ф. Шіллер, приводить людину до певного середнього стану, в якому поєднуються крайнощі розумової та фізичної діяльності, сприяючи створенню гармонії думки і почуття, душі і тіла.

З часом у творчості  Шіллера зростає тенденція до абстракції ролі мистецтва, естетичного виховання як чи не єдиного фактора формування цілісної, гармонійно розвиненої людини, вважаючи його за достатню умову для докорінних соціальних переживань, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв’язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

Починаючи з 90-х років  він поступово відходить від  прагнення безпосередньо служити  ідеї політичної боротьби, революційної перебудови суспільства. Це було зумовлено, з одного боку, усвідомленням безперспективності політичної боротьби в сучасній йому Німеччині. З другого боку, Шіллер розчаровується в наслідках французької буржуазної революції, на яку він покладав великі сподівання.