Формування здорового способу життя молодших школярів

Формування здорового  способу життя молодших школярів

 

Зміст

 

 

 Вступ

 

 Розділ 1 Теоретико-методичні  основи здорового способу життя

 

1.1 Сучасні підходи до  визначення змісту і структури  здорового способу життя

 

1.2 Визначення поняття  «здоров’я» людини, його компоненти  та передумови

 

1.3 Визначення здорового  способу життя та шляхи його  формування 

 

1.4 Досвід вивчення здорового  способу життя

 

1.5 Формування здорового  способу життя засобами фізичної  культури

 

 Розділ 2 Методи та організація  дослідження

 

2.1 Методи дослідження

 

2.2 Організація дослідження

 

 Розділ 3 Рівень соматичного  здоров’я учнів початкових класів

 

 Розділ 4. Рівень фізичної  підготовленості учнів молодших  класів

 

 Загальні висновки

 

 Список використаних  джерел

 

Вступ

 

 

 Здоров’я є інтегральною  характеристикою особистості і  визначає якість життя. Сьогодні  в Україні фіксують високий  рівень захворюваності населення,  особливо серед дітей і підлітків.  Зокрема, за період навчання  у школі кількість здорових  дітей з першого до одинадцятого  класу зменшується у 3-4 рази [1, 2]. Тому збереження і зміцнення  здоров’я дітей, формування духовних  потреб і навичок здорового  способу життя (ЗСЖ) є пріоритетними  напрямами розвитку суспільства.

 

 За останні роки  проблема збереження здоров’я  дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика  найбільш розповсюджених „шкільних”  хвороб є предметом фундаментальних  наукових досліджень. Значення фізичного  виховання у формуванні соціально  активної особистості вивчали  фахівці у галузі педагогіки, фізичної культури і спорту 

 

 Проведені у цьому  напрямі дослідження дають змогу  констатувати, що основою ефективного  фізичного виховання у школі  повинна бути індивідуалізація  процесу навчання, орієнтована на  пріоритети особистості, інтереси  і потреби у вільному і самостійному  розвитку [3, 4, 5].

 

 Інтерес дітей до  фізичної культури належить до  мотиваційної сфери особистості.  Значна кількість досліджень  присвячені вивченню формування  здорового способу життя та  мотивації до нього у школярів  старших класів та студентів  [19, 43, 48]. Проблема виховання інтересу  до фізкультурно-оздоровчої роботи  у закладах освіти та мотивація  до ЗСЖ дітей молодшого шкільного  віку залишається актуальною  і потребує наукового обґрунтування.

 

 За енциклопедичним  визначенням здоров’я – це  природний стан організму, що  характеризується його врівноваженістю  із навколишнім середовищем та  відсутністю будь-яких хворобливих  змін. Здоров'я людини визначається  комплексом біологічних (успадкованих  та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе  значення у підтриманні стану  здоров'я або виникненні і розвитку  хвороби, що у преамбулі до  статуту Всесвітньої організації  охорони здоров'я (ВООЗ) записано: „Здоров'я – це стан повного  фізичного, духовного і соціального  добробуту, а не лише відсутність  хвороб та фізичних дефектів”.  Однак, те, наскільки широке соціологічне  визначення здоров'я є дещо  суперечливим, оскільки соціальна  повноцінність людини не завжди  збігається з її біологічним  станом. Взагалі, поняття здоров'я  є дещо умовним та об'єктивно  встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов [24, 37].

 

 Здоров'я необхідно  характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує  поняття про ступінь здоров'я,  який визначається шириною адаптаційних (пристосувальних) здатностей організму.  Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може  бути пов'язане з різними перехідними  станами і не мати чітких  меж. Стан здоров'я не виключає  наявності в організмі хвороботворного  начала, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у  самопочутті людини. У зв'язку  з цими властивостями виникло  поняття „практично здорова людина”,  за якого патологічні зміни,  що спостерігаються в організмі,  не впливають на працездатність  людини і її самопочуття. Разом  з тим, відсутність кричущих  порушень ще не свідчить про  відсутність стану хвороби, оскільки  перенапруження захисно-пристосувальних  механізмів, не порушуючи здоров'я,  може призвести до розвитку  хвороби в умовах впливу на  організм надзвичайних подразників.  До факторів, що визначають здоров'я  людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня, ступінь  інтенсивності та умов трудового  навантаження, наявність професійних  шкідливих умов, рівень та характер  харчування, житлові умови, стан  охорони здоров'я у даному регіоні  і, що, вкрай важливе – спосіб  життя, який обирає для себе  кожна людина самостійно. Однозначного  критерію, за яким можна було  б судити про стан здоров'я  населення, не існує, бо навіть  середня тривалість життя –  це недостатній критерій, якщо  не враховувати цілий комплекс  соціально-біологічних чинників. У  ХХ столітті ВООЗ були визначені  засади наукової організації  охорони здоров'я окремих осіб: підвищення захисних властивостей  людського організму, а також  створення умов, які попереджують  контакт людей з особливими  патогенними подразниками або  послаблюють їхню дію на організм [40, 54].

 

 Охорона здоров'я в  усьому світі, в тому числі  і в Україні, прагне розвивати,  охороняти та зміцнювати людське  здоров'я. Цьому сприяє профілактичний  характер сучасної медицини, розсповсюдженість  кваліфікованого безкоштовного  лікування, загальнодоступність  медицини, широка мережа лікувально-профілактичних  закладів (санаторіїв, профілакторіїв  тощо). Особливе місце у системі  охорони здоров'я належить фізичній  культурі та спорту, а отже, і  фізичному вихованню. 

 

 Фізична культура –  частина загальної культури суспільства,  одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров'я,  розвиток фізичних здібностей  людини. Основні показники стану  фізичної культури в суспільстві  – рівень здоров'я і фізичного  розвитку людей, ступінь використання  фізичної культури у сфері  виховання та освіти, у виробництві,  побуті, спортивні досягнення.

 

 Фізичне виховання  – це органічна частина загального  процесу виховання, соціально-педагогічний  процес, спрямований на зміцнення  здоров'я, гармонійний розвиток  форм і функцій людського організму.  Основні засоби фізичного виховання  – виконання фізичних вправ,  загартування організму, гігієна  праці та побуту [12, 27].

 

 На відміну від охорони  здоров'я, фізична культура не  має чітко визначеної області  дії, вона призначена для всебічного  розвитку людського тіла і  духу. Кажучи спрощено, якщо охорона  здоров'я бореться з наслідками  негативних процесів, то фізична  культура їй попереджає, допомагає  їх уникнути.

 

 Здоровий спосіб життя  є не лише невід'ємною складовою  частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою:  те, чи дотримуватися засад здорового  способу життя, чи ні – завжди  залежить від більш чи менш  свідомого вибору людини. Головними  «ворогами» здорового способу  життя можна назвати культурні  забобони, деякі соціальні чинники  (недостатня матеріальна забезпеченість  тощо), а також так звані «шкідливі  звички», які мають одночасно  психологічну, культурну і соціальну  природу. Фізичне виховання покликане  послабити та нейтралізувати  дію цих негативних факторів, які щороку призводять до зростання  смертності та погіршення загального  стану здоров'я населення України. 

 

 Те, що погіршення здоров'я  молоді – основного і найпродуктивнішого  носія генофонду нації – може  призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву.  Екологічна ситуація в Україні  склалася так, що дослідники  з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення  може бути визнане об'єктивно  здоровим. Отже, під переважну більшість  об'єктивно нездорових підпадає  і більша частина молоді.

 

 Ситуацію в Україні  неможна назвати винятково поганою.  Ані на Сході, ані на ідеалізованому  з деяких точок зору Заході  – ніде і досі не вдалося  досягти повної відмови від  шкідливих звичок та іншої  діяльності, що перешкоджає здоровому  способу життя. З об'єктивними  труднощами завжди необхідно  боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України  робить наголос на загальне, масове  фізичне виховання, яке сприймається  більшістю учнів як невиправдане  і необ'єктивне. 

 

 Що ж стосується  західного досвіду, то там майже  скрізь проблема фізичного виховання  вирішена за допомогою особистого  підходу до учнів, проектування  їхнього реального стану здоров'я  на комплекс заходів, що мають  бути щодо нього вжиті. 

 

 Основні підходи до  формування здорового способу  життя та зміцнення здоров’я  визначені Державною програмою  „Діти України”, де наголошується,  що здоров’я підростаючого покоління  – це інтегративний показник  суспільного розвитку, могутній  фактор впливу на економічний  і культурний потенціал країни. У науковій і методичній літературі  здоровий спосіб життя визначається  як комплекс оздоровчих заходів,  що забезпечують гармонійний  розвиток та зміцнення здоров’я [11, 23, 44, 45].

 

Об’єкт дослідження –  процес фізичного виховання молодших школярів.

 

Предмет дослідження –  процес формування здорового способу  життя молодших школярів.

 

Мета роботи – розглянути і виявити шляхи формування здорового  способу життя учнів початкових класів.

 

 Мета була реалізована  через вирішення завдань дослідження: 

 

1) Визначити теоретико-методичні  основи здорового способу життя.

 

2) Визначити засоби фізичної  культури для формування здорового  способу життя у дітей молодшого  шкільного віку.

 

3) Визначити рівень соматичного  здоров’я учнів молодших класів.

 

4) Визначити рівень фізичної  підготовленості учнів молодших  класів.

 

Практичне значення роботи полягає  у визначенні засобів фізичної культури для формування здорового способу  життя школярів молодших класів, визначенні рівня соматичного здоров’я учнів  молодших класів.

 

 Результати дослідження  можуть бути використані в  процесі фізичного виховання  учнів молодших класів.

 

Розділ 1. Теоретико-методичні  основи здорового способу життя

 

 

1.1 Сучасні підходи до  визначення змісту і структури  здорового способу життя

 

 

 Науковими дослідженнями  [7, 15, 16, 18] встановлено, що стан  здоров’я, у великій мірі, залежить  від способу життя людини. В  зв’язку з цим, у психолого-педагогічній  та спеціальній літературі ведеться  досить активна дискусія про  визначення й обґрунтування такого  способу життя, який би дав  можливість максимально підвищити  рівень здоров’я у дітей, молоді  та дорослих [33, 38, 52]. Це призвело  до виникнення терміну “здоровий  спосіб життя”.

 

 Аналіз наукової і  методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи  і засоби збереження та зміцнення  здоров’я виникли в глибокій  давнині. Вже в Стародавній  Індії, за шість століть до  н.е., у Ведах сформульовано основні  принципи дотримання здорового  способу життя, подано розумні  поради щодо збереження здоров’я  людини [19].

 

 Уявлення людей про  здоровий спосіб життя зустрічаються  в натурфілософських побудовах  лікарів Косської школи, яку  прийнято ототожнювати з іменем  Гіппократа. В його роботах здоровий  спосіб життя розглядається як  певна гармонія, до якої слід  прагнути шляхом дотримання цілої  низки профілактичних заходів.  Гіппократ пише: “Отже, відповідно  до віку, пори року, звички, країни, місцевості, будови тіла слід  влаштовувати і спосіб життя  так, щоб ми могли протистояти  і спекам, і холодам, бо тільки  таким чином досягається найкраще  здоров’я [57].

 

 Через всю наукову  творчість Гіппократа проходить  прагнення не нав’язувати організмові  необхідних, з точки зору лікаря, дій, а допомогти йому перебороти  хворобу суворо індивідуальними  оздоровчими діями.

 

 Висвітлення проблеми  здорового способу життя дістає  подальший розвиток у Давньому  Римі в працях римських філософів  Ціцерона і Галена [57].

 

 Цицерон, наприклад,  вважає, що “їжа та догляд за  тілом повинні бути спрямовані  на збереження здоров’я і сил,  а не насолоду. І якщо ми, крім  того, захочемо розглянути, в чому  полягає перевага та гідність  людської природи, то ми зрозуміємо, як ганебно впасти в розпусту  та жити розкішно й зманіжено  і як прекрасно в моральному  розумінні жити ощадно, стримано, суворо і тверезо” [57].

 

 Послідовник Гіппократа  римський лікар Гален, керуючись  натурфілософськими поняттями, прагне  охопити гігієнічними заходами  майже всі сторони людського  буття. У своїх трактатах він  також робить важливі практичні  висновки з медико-гігієнічних  поглядів Гіппократа про здоровий  спосіб життя.