психологічний, особистісний
– здоров’я є не відсутністю
хвороби, а скоріш запереченням
її, тобто переборенням.
І.І. Брехман дає
визначення, виходячи з концепції
“людина в потоці інформації”,
“здоров’я людини – її здатність
зберігати відповідно віку стійкість
в умовах різких змін кількісних
та якісних параметрів триєдиного
потоку сенсорної, вербальної
та структурної інформації” [15].
Розглядаючи питання
про здоров’я, багато авторів
вживають термін “здорова людина”.
Цей термін, так як і термін
здоров’я, носить відносний, абстрактний
характер. Воно є конкретним тільки
тоді, коли прив’язане до конкретного
індивідуума.
Г. Сигерист дає наступне
визначення здорової людини: “здоровою
може вважатись людина, яка характеризується
гармонійним фізичним та розумовим
розвитком і добре адаптована
до навколишнього фізичного та
соціального середовища. Вона повністю
реалізує свої фізичні й розумові
здібності, може пристосуватись
до змін у навколишньому середовищі,
якщо вони не виходять за рамки
норм і вносять посильний вклад у благополуччя
суспільства, що відповідає його здібностям”
[54].
Е.Н. Кудрявцева виділяє
декілька типів здорових людей,
маючи на увазі те, що їх
всіх об’єднує, – повноцінне
та ефективне виконання соціальних
функцій:
1. У повній мірі здорова
людина повноцінно та ефективно
виконує соціальні функції.
2. У даний момент здорова,
але на протязі року перенесла
респіраторне захворювання без
ускладнень. Це захворювання не
відобразилося на можливостях
індивідуума повноцінно виконувати
соціальні функції.
3. Здорова, але має вогнища
хронічної інфекції (карієс зубів,
вогнища інфекції в мигдалинах
та інше), які викликають зниження
функцій і не заважають повноцінному
виконанню соціальних обов’язків.
4. Вважає себе здоровою,
і за об’єктивними даними у
лікаря теж здорова, хоча час
від часу має ті чи інші
скарги, які свідчать про можливу
наявність нерозпізнаного преморбідного
стану, але всі свої соціальні
функції виконує досить повно.
5. Здорова, але інколи
відчуває недомагання, які пов’язані,
наприклад, з процесом акліматизації,
з перебуванням у стресовій
ситуації.
6. Умовно можна віднести
до здорових індивідуумів і
тих, хто на думку лікарів
і за особистою оцінкою здоровий,
повноцінно та ефективно виконує
свої соціальні функції, але
одночасно має порушення в
способі життя (курить, дуже часто
вживає алкоголь, не виконує необхідних
гігієнічних вимог до режиму
дня, харчування, відпочинку і
т.д.). Хоча такий тип індивідуума
у даний момент є здоровим,
потенційно він не здоровий, оскільки
перераховані порушення є фактами
ризику, що можуть призвести до
того чи іншого захворювання [34].
М.М. Амосов запропонував
поняття “кількість здоров’я”
і технологію визначення суми
“резервних потужностей основних
функціональних систем організму”
[3]. Слід відмітити, визначення
рівня здоров’я за резервом
функціональних систем не підходить
до людей, які займаються спортом.
Дослідження свідчать, що з підвищенням
рівня підготовленості спортсмена,
а з ним і суми “резервних
потужностей” збільшується кількість
захворювань за рахунок пригноблення
оптимального функціонування імунної
системи.
Аналізуючи здоров’я
індивідуума і його мінливості
під дією середовища існування
(природного і соціального), важливо
виділити найбільш інформативні
критерії, які змогли б у сукупності
відобразити процес адаптації,
тобто, щоб можна було в певних
умовних межах встановити зміни
здоров’я і характеризувати його
як поліпшення або погіршення
[2,3].
С.М. Громбах (1965) запропонував
для оцінки здоров’я дітей
і підлітків використовувати
щонайменше 4 критерії:
наявність (або відсутність)
у момент обстеження хронічних
захворювань;
рівень функціонування
основних систем організму;
ступінь опірності
організму до несприятливих впливів;
рівень досягнутого
фізичного розвитку і ступінь
його гармонійності.
Ці критерії, на думку
А.Г. Сухарєва, (1991) потрібно конкретизувати:
вони повинні відображати динамічність
процесу і давати можливість
кількісно оцінювати рівень здоров’я
індивідуума. Такими критеріями
є досягнутий на момент обстеження
рівень фізичної працездатності
і морфо функціонального розвитку,
детермінований біологічними факторами
та реально існуючими соціальними
умовами. Крім того, критеріями
оцінки здоров’я повинні служити
не тільки наявність або відсутність
хронічних захворювань, але й
фізичних дефектів, що обмежують
соціальну дієздатність дітей
та підлітків. Для оцінки здоров’я
дітей і підлітків пропонується
використовувати чотири критерії:
відповідність процесу
росту й розвитку індивідуума
біологічним законам і соціальним
потребам суспільства;
досягнутий рівень
фізичної працездатності, що відображає
функціональні можливості організму;
наявність хронічних
захворювань і фізичних вад
(дефектів);
ступінь резистентності
організму.
Визначення співвідношення
процесів росту й розвитку
віковим закономірностям і тим
самим соціальним вимогам, які
ставляться до дітей і підлітків,
є досить складним і відповідальним
процесом.
Важливим показником,
що відображає соціальне благополуччя
дітей, є рівень фізичного і
нервово-психічного розвитку. Без
включення цих показників оцінка
стану здоров’я буде неповною.
Оцінка досягнутого
рівня фізичного розвитку і
ступеня його гармонійності проводиться
шляхом співставлення отриманих
даних з регіональними стандартами.
Визначення фізичної
працездатності дозволяє кількісно
оцінити рівень здоров’я людини,
ступінь розвитку функціональних
можливостей різних систем організму
і, в першу чергу, енергетичної
(яка забезпечує транспортування
кисню до тканин). Її функціональні
можливості можуть бути виявлені
під час максимальної роботи.
У відповідності із
запропонованою НДІ гігієни дітей
і підлітків схемою, діти, в залежності
від сукупності показників здоров’я,
поділяються на 5 груп. Перша група
– це особи, у яких відсутні
хронічні захворювання, не хворіли,
або рідко хворіли в період
спостереження і мають нормальний,
що відповідає вікові, фізичний
та нервово-психічний розвиток (здоров’я
без відхилень). Другу групу складають
діти та підлітки, які не страждають
хронічними хворобами, але мають
деякі функціональні й морфологічні
відхилення, а також часто (не
менше 4-х разів на рік) або
тривалий час (більше 25 днів по
одному захворюванню) хворіли (здоров’я
з морфологічними відхиленнями
та пониженою опірністю). Третя
група об’єднує осіб, що мають
хронічні захворювання, або вроджену
патологію у стані компенсації,
з рідкими й неважкими ускладненнями
хронічних захворювань, без вираженого
порушення загального стану і
самопочуття (хворі в стані
компенсації). До четвертої групи
відносяться діти й підлітки
з хронічними захворюваннями, вродженими
вадами розвитку в стані субкомпенсації,
порушеннями загального стану
й самопочуття після загострення,
із тяжким періодом реконвалесценції
після гострих інтеркуррентних
захворювань (хворі у стані
субкомпенсації). П’яту групу складають
хворі з тяжкими хронічними
захворюваннями у стані декомпенсації
із значним пониженням функціональних
можливостей (хворі в стані
декомпенсації). Як правило, такі
хворі не відвідують дитячих
і підліткових закладів загального
профілю і не проходять медичного
огляду.
Таким чином, у сучасній
науково-методичній літературі немає
загальноприйнятого визначення
здоров’я та критеріїв його
оцінки. Досить часто навіть оцінка
ефективності засобів фізичної
культури проводиться за критеріями
захворюваності. Тому значна частина
фахівців з фізичного виховання
не володіє методами й критеріями оцінки
здоров’я і, часто, працюють наосліп, без
належного усвідомлення механізмів дії
фізичних вправ, що використовуються [21].
Розвиток ідей здорового
способу життя вимагає визначення
основних його компонентів. Більшість
науковців і практиків вважають,
що здоровий спосіб життя включає
трудову діяльність, оптимальний
руховий режим, відмову від
шкідливих звичок, особисту гігієну,
загартування, раціональне харчування
[38 47].
Дещо подібні компоненти
здорового способу життя подають
американські фахівці Р.С. Паффенбаргер
і Е. Ольсен: регулярне трьохразове
харчування, щоденний сніданок, регулярна
рухова активність середньої
інтенсивності, повноцінний сон
(7-8 годин), відмова від паління,
підтримка оптимальної маси тіла,
невживання або обмежене вживання
алкоголю. До цих компонентів
вони ще додають додаткове
вживання вітамінів А, С, Е
і бетакаротіна, зниження стресу
й залучення до громадської
діяльності.
Здоровий спосіб життя
також передбачає визначення
і виконання оздоровчої технології
індивідуальної оздоровчої системи
(масаж, дихальні вправи, аутогенне
тренування тощо). Є декілька принципів
активного життя:
знати, яку користь
дають фізичні вправи. Найбільш
ефективна мотивація залучення
до активного способу життя;
не звертати увагу
на досить розповсюджену точку
зору про закономірності процесу
старіння;
бути досить гнучким
і, навіть, обережним на шляху
до здорового способу життя.
Не відмовлятися від інших
видів діяльності, які приносять
радість (наприклад, відвідування
театру). Якісний аспект життя
такий же важливий, як і кількісний;
використовувати для
зниження маси тіла ефективний
метод контролю – поєднання
раціонального режиму харчування
з виконанням фізичних вправ.
Корекція маси тіла тільки
дієтою низькоефективна, оскільки
надлишкова маса швидко відновлюється;
забезпечення регулярного
виконання фізичних вправ [36].
В останній час, враховуючи
індивідуальні особливості людей,
введено термін “стиль здорового
способу життя”, що обумовлений
особистісно-мотиваційним втіленням
своїх соціальних, психологічних
і фізичних здібностей та можливостей
[3]. Це поняття об’єднує такі
компоненти діяльності:
усвідомлення цілеспрямованого
застосування для відпочинку
різноманітних форм фізкультурної
активності;
цілеспрямоване навчання
і виховання гігієнічних норм
та навичок охорони здоров’я;
навички використання
природних факторів для зміцнення
здоров’я і цивілізованого відношення
до оточуючого середовища;
створення і корекція
нормальних психологічних умов
на виробництві та в побуті;
боротьба із шкідливими
звичками;
пропаганда і впровадження
здорового способу життя серед
дітей.
Як показують наукові
дослідження, ведення здорового
способу життя прямо впливає
на збереження, зміцнення і відновлення
здоров’я і опосередковано –
на успіх у навчанні, сприяє
інтелектуальному й духовному
розвитку особистості. Він впливає
на фізичний стан організму,
сприяє гармонійному розвитку
тіла людини та високому рівню
функціонування систем організму.
Людина, яка веде здоровий спосіб
життя, вільніше долає психоемоційні
труднощі, стресові ситуації. Здоровий
спосіб життя позитивно впливає
на духовну сторону здоров’я:
на ціннісні орієнтири, оптимізм,
моральні й вольові якості.
Враховуючи велику
соціальну і особистісну користь
ведення здорового способу життя,
в сучасних умовах проводиться
його широка пропаганда [45].
У Великобританії суспільну
думку про користь хорошої
форми і здоров’я формує Рада
по здоровому вихованню (заснована
у 1968 р.). Члени цієї Ради спільно
з Радою по спорту розробили
й опублікували декілька програм
виховання здорового способу
життя. Зокрема, широкого розповсюдження
набули програми “Слідкуй за
собою”, “Проект здорового і
фізичного виховання”, “Програма
фізичної активності учнів початкових
шкіл”.
У журналі американського
міжнародного союзу охорони здоров’я
“Наше здоров’я” (весна 1996) подається
опис програми партнерства та
взаємодії цього союзу зі школами,
установами, храмами, домами престарілих
і суспільством в цілому з
метою дотримання здорового способу
життя всіма, і в перспективі
піднесення “Міста здорового
способу життя”. Програма “Місто
здорового способу життя” прийнята
в Бостоні (штат Массачусетс,
США), Джундіаї (Бразилія), Загребі (Хорватія),
Печі (Угорщина), Санкт-Петербурзі (Росія),
Саут Бенді (Штат Індіана, США),
Торонті (Канада) [101].
В багатьох країнах
у навчальних планах шкіл передбачено
заняття з питань здорового
способу життя. Наприклад, у
США, Канаді і Японії – курс
“Навчання здорового способу
життя”, у Фінляндії – “Формування
навичок здорового способу”, в
Австралії – “Навчання раціонального
використання дозвілля”.
Наукові дослідження
доводять, що переважна більшість
дітей, молоді й дорослого населення
в Україні не дотримуються
здорового способу життя, що
призводить до різноманітних
захворювань [11, 17].