Формування здорового способу життя молодших школярів

 

 Гален виділив проміжний  стан між здоров’ям і хворобою  – “третій стан” організму,  який став об’єктом пильної  уваги лише в наш час. На  його думку, здоров’я – це  стан, за якого тіло людини  по натурі й сполученню частинок  таке, що всі дії, які відбуваються, здійснюються суворо та повністю. У здоров’ї він бачить стан, протилежний хворобі. Третій стан визначає як “ані здоров’я, ані хвороба”. Галену також належить ряд важливих вказівок про використання фізичної праці в лікувально-профілактичних цілях. Його праці містять прогресивні для того часу рекомендації щодо застосування гімнастики, дієти й масажу в лікуванні та профілактиці захворювань [58].

 

 Мислителі античного  періоду намагаються виділити  в понятті “здоровий спосіб  життя” людини специфічні його  елементи. Так, наприклад, Гіппократ  акцентує увагу на фізичному  здоров’ї людини. Демокріт, зі свого  боку, найповніше описує духовне  здоров’я людини, що становить,  на його думку, “благий стан  духу”, коли душа перебуває  у спокої та рівновазі, не  непокоїться через будь-які страхи, забобони та інші переживання  [58].

 

 Стобей першим намагається  розкрити способи досягнення  гармонії між різними видами  стану людського організму і  вказує на обов’язкову наявність  міри в різних видах діяльності  людини. Він пояснює: “Той, хто  прагне благого стану духу, не  повинен понад міру займатися  приватними чи громадськими справами, а в своїй діяльності не  брати на себе нічого понад  свої сили та природні здібності.  Навпаки, слід виявляти велику  обережність, і навіть якщо  доля пошле йому щастя, що  спроможне, вочевидь, дати більше  можливого, він повинен ухилитися  і не братися за те, що понад  його сили” [15].

 

 Велика увага здоров’ю  і шляхам його зміцнення надавалася  в античній цивілізації. В цей  час здоровий спосіб життя  обов’язково включав систематичне  виконання фізичних вправ. У  цей період закладаються принципи  управління процесом формування  здорового способу життя людей,  що набули подальшого розвитку  в пізніші часи. Так, Піфагор  створює відому Піфагорську спілку, спосіб життя членів якої грунтується  на необхідності дотримання особливих  вимог – “акусмата”. Основні  положення їх зводяться до  такого: “Підкорення індивіда цілому, повага до традиційних звичаїв,  шанування богів, батьків, наставників  та старших, уміння підкорятися,  самовладдя, відповідальне ставлення  до своїх обов’язків, вірність  у стосунках із друзями, що  межує із самопожертвою, фізична  витривалість, відраза до чуттєвих  насолод, простота в одязі,  помірність в їжі, а також  прагнення до одухотворення життя  і до гармонійного розвитку  фізичних та духовних сил” [57].

 

 Специфіка становлення  механізму саморегуляції явища  “здоровий спосіб життя” людини  в даний період полягає в  тому, що вона йде від моралі  до державного управління і  від нього повертається до  повсякденних норм і побуту  людей.

 

 В античному світі  формуються перші концепції здорового  способу життя. Одна з них  – це “пізнай самого себе”,  друга – “піклуйся про самого  себе”.

 

 Отже, в античному періоді  простежується наявність усіх  цікавих для нас аспектів досліджуваної  проблеми. Вперше у науковий обіг  тут запроваджується поняття  “здоровий спосіб життя” людини, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів структури явища “здоровий спосіб життя”. Досить різноманітною є географія виявлених джерел про мету, способи, критерії та провідні тенденції ведення розумної життєдіяльності людей [57].

 

 Специфіка даного періоду  полягає в тому, що на перший  план виходить фізичний компонент  здорового способу життя, духовний  і соціальний – лише починають  прокладати собі дорогу до  життя. Уявлення про них поки  що хибують на надмірну наївність  і прямолінійність, а також  мають переважно міфологічний  характер, що пояснюється недосконалістю  суспільної й наукової свідомості.

 

 У середні віки на  передній план виходить духовний  компонент структури здорового  способу життя. В розвитку духовного  світу людини в цей період  найсильнішою виявляється теологічна  лінія. Церква прагне монополізувати  формування світогляду людей.  Фактично загальна релігійність  стає могутнім спонукальним механізмом  до виконання всіх релігійних  ритуалів, в тому числі оздоровчих  і гігієнічних правил. Біблія, як  основа християнства, виступає своєрідним  проповідником здорового способу  життя людини. В ній відображено  спосіб життя давніх народів,  обов’язковість дотримання ними  постів, що становлять перевірені  життєвою практикою рекомендації  підтримання в нормі людського  організму.

 

 У ранньому середньовіччі  трансформація уявлень про здоровий  спосіб життя здійснюється в  наукових школах мусульманського  Сходу, який після занепаду  культури античного світу стає  місцем розвитку великих наукових  центрів. Нагромадження античності  відбувається тут у спеціальних  школах-академіях (найбільша з  них Гундишапурська), де праці  Гіппократа, Галена та інших мислителів  перекладаються з грецької та  латинської на арабську мову. Через це основні уявлення  про здоров’я, здоровий спосіб  життя тут тотожні розглянутим  вище і зводяться до такого: “Здоров’я – це є стан, у  якому тіло людини є природним  і за поєднанням частинок є  таким, що всі дії, які спричиняються  ним, здійснюються свідомо й  повністю [57].

 

 На думку інших дослідників,  здоровий спосіб життя – це  спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін  життєдіяльності, який склався  у людини, що дозволяє в певній  мірі реалізувати свій творчий  потенціал [3, 33, 38].

 

 В.П. Горащук здоровий  спосіб життя розглядає як  діяльність, спрямовану на формування, збереження, зміцнення і відновлення  здоров’я людей як умови і  передумови здійснення, розвитку  інших сторін і аспектів способу  життя [24].

 

 В поглядах науковців  можна виділити два основні  підходи до змісту здорового  способу життя. Представники першого  підходу розглядають цей термін  глобально, тобто як форми людської  життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами [3, 9, 13, 51].

 

 Ці вчені визначають  здоровий спосіб життя як спосіб  біосоціальної діяльності людини, який безпосередньо зміцнює її  здоров’я. Вони виходять з методологічної  установки, що здоровий спосіб  життя не можна відривати від  його умов. Умови вони розуміють  як властивості самого суб’єкта, які по відношенню до здорового  способу життя виступають як  зовнішні потенціали життєдіяльності,  що можуть бути реалізовані  в ній. Під змістом здорового  способу життя дослідники розуміють  як саму життєдіяльність, так  і умови її функціонування.

 

 Згідно з другим  підходом, здоровий спосіб життя  автори розглядають як відносно  окрему частину життя людини, на яку відводиться певний  час [15, 36, 29].

 

 Прихильники цього  підходу висловлюють протилежну  думку щодо включення до структури  здорового способу життя його  умов, вважаючи, що він є конкретною  діяльністю.

 

 Спільною рисою у  визначенні здорового способу  життя є його спрямованість  на формування здорової людини. Він виступає як дієвий і  надійний засіб збереження та  зміцнення здоров’я, є основою  первинної профілактики захворювань,  однією з найбільш ефективних  форм їх запобігання [14, 41, 49].

 

 Потрібно зазначити,  що відсутність загальноприйнятого  визначення змісту і структури  здорового способу життя, як  це не парадоксально, обумовлене  відсутністю добре розробленої  теорії здоров’я. Тобто, для розуміння  змісту і структури здорового  способу життя необхідно визначитися  з поняттям “здоров’я”.

 

 Немає у людини цінності  більшої за здоров’я. Здоров’я  людей належить до числа глобальних  проблем, що мають життєво важливе  значення для всього людства.  Саме тут загострення сьогоденних  та майбутніх протиріч може  призвести в перспективі до  катастрофічних наслідків [23].

 

 Здоров’я – це не  відсутність хвороби, а фізична,  соціальна, психологічна гармонія  людини, доброзичливе, спокійне відношення  з людьми, з природою, з самим  собою. Наука, і в першу чергу  філософія, розробляє методологію  та світоглядні аспекти глобальних  проблем, та головне – вона  вирішує задачі їх правильної  постановки [55]. Автори по-різному  формулюють глобальну проблему  здоров’я людей; від часткової  задачі ліквідації небезпечних  інфекційних захворювань до алормістських  (від фр. аlarme – тривога, хвилювання) постановок, зв’язаних з “виживанням”  людства на планеті. Академік  П.Л. Капіца включає інтереси  людства в рішення будь-якої  глобальної проблеми: “Зараз визначаються  три основних аспекти глобальних  проблем: 

 

 техніко-економічний,  пов’язаний з виснаженням природних  ресурсів земної кулі;

 

 екологічний, пов’язаний  з екологічною противагою людини  та живої природи при глобальному  забрудненні навколишнього середовища;

 

 соціально-політичний, оскільки  ці проблеми пов’язані з необхідністю  їх вирішення у масштабі всього  людства”.

 

 На думку П.Л. Капіци, однією з найбільш важливих  глобальних проблем, які визначають  долю людства, є проблема “якості”  народонаселення, під якою він  розуміє “комплекс медико-генетичних  та соціально-психологічних характеристик  життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних  здібностей, психофізіологічний комфорт  життя, механізм відтворення інтелектуального  потенціалу суспільства і т.д.  В той же час загально визнаного  наукового підходу до рішення  цієї проблеми ще немає” [31].

 

 Проблема здоров’я  людини – одна з найбільш  складних комплексних соціально-філософських  проблем сучасної науки. Дослідженню  різноманітних сторін здоров’я  індивідуума, різних соціальних  та статево-вікових груп, а також  всього населення присвячено  велику кількість праць. В одних  працях обговорюється саме поняття  “здоров’я”, в інших досліджуються  клінічні аспекти здоров’я (вірніше  патології), а ще інші присвячені  дослідженню факторів, що визначають  здоров’я. Самостійну групу представляють  праці, що розглядають шляхи  та засоби охорони здоров’я  населення. Частину досліджень  складають теоретичні, фундаментальні  розробки, які вирішують філософсько-методологічні  питання здоров’я, інші ж носять  більш прикладний характер і  широко використовуються в практиці.

 

 Все частіше ті чи  інші види досліджень здоров’я  об’єднуються в комплексні, міждисциплінні, що багато в чому підвищує  їх ефективність в теоретичному  та практичному плані. При цьому  в проблемах дослідження здоров’я  разом з вченими-медиками беруть  участь представники суспільних  наук. Разом з тим, для більшості  робіт, що присвячені здоров’ю, притаманна одна особливість.  При розгляді того чи іншого  аспекту здоров’я індивідуума  чи населення, воно характеризується  за допомогою показників, які  відображають не стільки здоров’я, скільки його патологію. Тобто  аналізується у більшості випадків  негативна сторона діалектичної  єдності “хвороба – здоров’я”.  В той же час прямі характеристики  здоров’я використовуються недостатньо,  що призводить до однобічного  тлумачення людського здоров’я  та його чинників. Недаремно існує  думка, що медицина, вихідною точкою  якої є хвороба, буде тільки  допомагати “латати прогріхи”  в здорової людини, але ніколи  не навчиться керувати життєдіяльністю  організму [32].

 

 Для вирішення всіх  наукових і практичних питань  здоров’я, важливе значення має  сучасне визначення самого поняття  здоров’я. В літературі можна  зустріти дуже багато визначень  здоров’я. За даними Е.Г. Булич,  Г.В. Муравова [16], у науковій літературі  існує 99 визначень поняття здоров’я.

 

 Для філософського  розгляду здоров’я, на думку І.І.  Брехмана, важливо розуміти, що воно  відображає необхідність сутності  явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру.  Здоров’я слід розглядати не  в статиці, а в динаміці змін  навколишнього середовища і в  онтогенезі. В цьому відношенні  заслуговує уваги твердження, що  здоров’я визначається процесами  адаптації. Це не результат  інстинкту, а чергова реакція  на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість  пристосуватись до зміннного  навколишнього середовища, до росту  та старіння, до лікування при  порушеннях, стражданнях та мирному  чеканню смерті [15].

 

 А.Я. Іванюшкін розглядає  “здоров’я” з точки зору наукового  його змісту та цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей: 

 

 біологічний – початкове  здоров’я припускає досконалість  саморегуляції організму, гармонію  фізіологічних процесів і як  наслідок максимум пристосування;

 

 соціальний – здоров’я  є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини  до світу;