Формування здорового способу життя молодших школярів

 

Харчування. Це поняття розглядається  не тільки утилітарно, як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної  підтримки життєдіяльності організму. Воно включає забезпечення широким  верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості  вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я  і протидіє природному процесу старіння.

 

Прибуток. Передбачається наявність  фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві  послуг і товарів, необхідних для  здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.

 

Стабільна екосистема. Мається  на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої  виробничої діяльності, а й відновлення  пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для  існування людства.

 

Сталі ресурси. Поняття містить  не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничої сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така - чим більше всіляких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більше потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи стосовно здоров`я [53, 54].

 

 

1.3 Визначення здорового  способу життя та його формування

 

 

 У філософському розумінні  спосіб життя – це синтетична  характеристика сукупності типових  видів життєдіяльності людей  (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя  суспільства. Спосіб життя охоплює  всі сфери суспільства: працю  і побут, суспільне життя і  культуру, поведінку (стиль життя)  людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль  життя, є одним з найважливіших  елементів способу життя в  цілому, який не може не впливати  на здоров’я окремої особи  або на здоров’я тих чи інших  соціальних груп населення [8, 14, 26, 33].

 

 Поведінка є однією  з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно  перевищує вплив багатьох інших  детермінант. За визначенням М.  Лалонде (M. Lalonde) 12, вона разом з  біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем відноситься до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров’я [55]. Результати спеціальних досліджень, проведених у 70-х роках у США з метою кількісної оцінки впливу різних чинників на здоров’я виявили, що група чинників названих „біхевіоральними” (поведінковими) постійно випереджувала інші.

 

 Найважчі хвороби у  розвинутих країнах у наш час  пов’язані з індивідуальними  звичками, особливо постійними, які  у сукупності часто називають  способом життя. 

 

 Звіт ВООЗ про здоров’я  у світі 1995 року підтверджує  ці дані і свідчить, що захворювання  та стани, пов`язані із способом  життя людини, є причиною 70-80% смертності  у розвинутих країнах і приблизно  40% - в країнах, які розвиваються. Передбачається, що і в країнах,  які розвиваються, ситуація погіршуватиметься.  Кількість захворювань, пов`язаних  із способом життя, зростатиме  через те, що мають місце негативні  зміни в харчуванні та поведінці  середнього класу. Розвиток цивілізації  породжує такі зміни в способі  життя, які підвищують ступінь  ризику виникнення так званих  „хвороб сучасної цивілізації”, що найбільш розповсюджені в  індустріально розвинутих країнах.  Це, зокрема, захворювання серцево-судинної  системи, окремі типи онкологічних  захворювань та ожиріння. Багато  з них зумовлені цілою низкою  чинників [54].

 

 Поведінкові чинники  можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров’я, що залежить від вибору способу  життя конкретною особою. Поведінка  людини важлива для здоров’я, оскільки впливає на нього  безпосередньо через спосіб життя  або опосередковано – через  економічні чи соціо-економічні  умови, які, безперечно, є основною  детермінантою здоров’я. Щоб вплинути  на поведінку людини, необхідні  зусилля з боку самої людини, сім’ї та суспільства [54]

 

Поняття здорового способу  життя. З позицій викладеного  розуміння феномена здоров’я людини походить визначення поняття здорового  способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

 

 Складові ЗСЖ містять  різноманітні елементи, що стосуються  усіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної  питної води, необхідної кількості  вітамінів, мікроелементів, протеїнів,  жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів  і харчових добавок), побут (якість  житла, умови для пасивного  і активного відпочинку, рівень  психічної і фізичної безпеки  на території життєдіяльності), умови  праці (безпека не тільки у  фізичному, а й психічному аспекті,  наявність стимулів і умов  професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт,  використання засобів різноманітних  систем оздоровлення, спрямованих  на підвищення рівня фізичного  розвитку, його підтримку, відновлення  сил після фізичних і психічних  навантажень) [55, 60].

 

 Для усвідомлення ЗСЖ  важливі проінформованість і  можливість доступу до спеціальних  профілактичних процедур, що мають  уповільнювати природний процес  старіння, наявність належних екологічних  умов, інших складових ЗСЖ, що  стосуються переважно не тільки  фізичного і психічного, а також  соціального і духовного здоров’я.

 

 Проблема формування  здорового способу життя досить  ретельно висвітлюється в багатьох  соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика  набула у другій половині ХХ  століття як у світі в цілому, так й в Україні. 

 

 Тенденції розвитку  країн колишнього Радянського  Союзу протягом 80-90-х років змусили  суспільство по-новому поставитись  до складових здоров’я та формування  здорового способу життя, зокрема  молодого покоління. Слід підкреслити,  що цим питанням приділяють  увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична  культура і валеологія. Формуванню  здорового способу життя в  учнівської молоді, формуванню ціннісних  орієнтацій підлітків на здоровий  спосіб життя, організації здорового  способу життя школярів, медико-біологічним  та психолого-педагогічним основам  здорового способу життя, принципам  формування здорового способу  життя молоді присвячені наукові  праці та посібники [46, 52]. У  більшості шкіл викладається  курс валеології – наука про  здоровий спосіб життя. 

 

 Наш підхід розглядає  формування здорового способу  життя молоді як важливу складову  молодіжної та соціальної державної  політики. Втім, вона передбачає: по-перше  – вивчення уявлень молоді  про здоровий спосіб життя  та розробку методів оцінки  здоров’я індивіда; по-друге –  формування свідомості та культури  здорового способу життя; по-третє  – розробку методик навчання  молоді здоровому способу життя;  по-четверте – впровадження соціальних  програм культивування здорового  способу життя та збереження  здоров’я; по-п’яте, – розробку  та впровадження системи скринінгу  і моніторингу здорового способу  життя молоді.

 

 Ми акцентуємо увагу  на формуванні здорового способу  життя саме молоді, оскільки саме  у молоді роки відбувається  сприйняття певних норм та  зразків поведінки, накопичення  відповідних знань та вмінь,  усвідомлення потреб та мотивів,  визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень. 

 

 

1.4 Досвід вивчення здорового  способу життя

 

 

 Викладене трактування  ЗСЖ дозволяє більш широко  висвітлили досвід соціологічних  досліджень у близьких сферах. Як зазначалось, один з багатьох  дослідницьких підходів розглядає  здоров’я і добробут у контексті якості життя. Але й визначення поняття та складових якості життя є однією з дискусійних тем наукових досліджень. Одну з концепцій якості життя розроблено в Центрі здоров’я Торонтського університету (Канада) у межах проекту Міністерства громади та соціальних послуг м. Онтаріо. Концепція ґрунтувалась на визначенні „якості життя” в психології, соціології та філософії. Як результат, побудовано модель якості життя, що складається з дев’яти сфер, об’єднаних у три більш загальні категорії: „стан особистості” (фізичний, психологічний та психічний стани), „оточуюче середовище” (соціальне оточення, екологічне оточення, локальна громада), „наявна інфраструктура” (можливості власного розвитку, проведення вільного часу, наявність роботи та можливість працевлаштування). Кожна з цих складових розглядається як пропозиція певних „можливостей” для індивідів. А індивід може максимально скористатися такими можливостями заради досягнення добробуту. Таким чином, якість життя визначається як „ступінь задоволеності індивідом важливими можливостями його життя” [50, 54, 58].

 

 Зваживши всі аспекти  у межах цієї парадигми щодо  здорового способу життя, слід  зазначити важливість таких питань:

 

- чи має індивід знання  про здоровий спосіб життя; 

 

- чи існують можливості  отримати ці знання;

 

- чи знає індивід, де  отримати необхідні або додаткові  знання;

 

- чи доступні ці джерела  для кожного; 

 

- чи достатній рівень  його підготовки, щоб скористатися  знаннями;

 

- порівняння свого життя  із принципами здорового способу  життя; 

 

- самооцінка необхідності  змін у своєму житті та усвідомлення  цієї необхідності;

 

- оцінка наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу  життя; 

 

- оцінка наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей  для здорового способу життя; 

 

- оцінка спроможності  змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне  сам індивід до цих змін, які  умови необхідні, щоб змінити. 

 

 Для кожної з трьох  зазначених вище категорій моделі  якості життя є досить розроблені  індикатори здорового способу  життя: 

 

1) задоволеність своїми  даними:

 

 зовнішність; 

 

 тіло;

 

 успішність або виконання  службових обов`язків порівняно  з іншими;

 

 своїм статусом у  колективі (виробничий, друзів, однодумців  тощо);

 

 своїм статусом у  сім`ї; 

 

 своїм сприйняттям  світу. 

 

2) задоволеність соціальним  оточенням: 

 

 сприйняття соціальних  проблем; 

 

 сім`я; 

 

 сусіди;

 

 родичі;

 

 колеги;

 

 товариші у закладі  освіти;

 

 рівень соціальної  напруженості;

 

 політична ситуація;

 

 довіра до керівних  органів; 

 

 рівень безпеки. 

 

3) задоволеність можливостями:

 

 рівень зарплатні; 

 

 житло; 

 

 предмети довготривалого  користування;

 

 престижні речі;

 

 одяг;

 

 харчування;

 

 транспорт; 

 

 освіта;

 

 робота;

 

 медичне обслуговування;

 

 культурні запити;

 

 заняття спортом; 

 

 проведення вільного  часу (наявність закладів, їх доступність  за цінами);

 

 спілкування; 

 

 отримання інформації;

 

 сексуальні стосунки;

 

 громадська активність.

 

 Такий підхід дозволяє  розглядати індивідів у контексті  оточення та умов життя, узагальнювати  на рівні однорідних утворень, конкретних населених пунктів  чи мікрорайонів [34, 44, 45].

 

 Певний досвід вивчення  соціального самопочуття населення  накопичений і українською соціологічною  наукою. Найбільш ґрунтовні напрацювання  зроблені протягом останніх років  у межах дослідження суспільства,  що трансформується. Аналіз соціального  самопочуття людей як їхньої  реакції на соціальні зміни  увійшов у практику емпіричних  соціологічних досліджень в Україні  всупереч невизначеності теоретичної  інтерпретації категорії „соціального  самопочуття”. Найбільш важливим  є те, що соціальне самопочуття  розглядається як інтегративний  показник, що відбиває головні сфери життєдіяльності людини та емоційну оцінку людиною соціальної дійсності та власного місця в ній. Серед ґрунтовних наукових досліджень слід зазначити роботу Глушкова Е.К., Попової Н.М., Улицкої Е.М. [22]. Перелік емпіричних індикаторів умовно поділений на 11 сфер соціальної діяльності індивіда, кожна з яких обмежується рівним числом індикаторів: сфера соціальних відносин; сфера соціальної безпеки; сфера національних відносин; соціально-політична сфера; професійно-трудова сфера; інформаційно-культурна сфера; рекреаційно-культурна сфера; матеріально-побутова сфера (1-й рівень необхідності); матеріально-побутова сфера (2-й рівень – тобто предмети не першої необхідності); сфера міжособистісних стосунків; особистісна сфера (якості особи).