Музично-естетичне сприйняття музики

 

ПРОБЛЕМА МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО  СПРИЙНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА  НА СУЧАСНОМУ УРОЦІ МУЗИКИ В СТАРШИХ  КЛАСАХ

 

Одне із основних завдань  музичної педагогіки полягає в тому, щоб переживання учнів, які виникають  в ході опанування музичного досвіду, що історично склався, відповідали сучасним вимогам національного виховання та були зорієнтовані на загальнолюдські цінності: “Уроки музики мають забезпечити формування духовної культури особистості в тісному зв’язку з культурою її народу. Вони повинні готувати дітей до життя та творчості в умовах певних традицій, що склалися історично” [1, c.3]. Музично-естетичне виховання повинно бути спрямоване загалом на виховання емоційного відношення до музики шляхом “переведення з області незначимих і незрозумілих, або тих, які мають негативну значимість саме в силу своєї “незрозумілості” і складності, творів великої музики в розряд естетично значимих, емоційно усвідомлених” [2, c.85-86]. Тому що вони своєю високою ідейністю і духовністю здатні позитивно впливати на емоційно-ціннісне відношення учнів до свого народу, Батьківщини та до всього світу. Адже, як справедливо відмічає В.І. Дряпіка :”При взаємодії суб’єкта з об’єктом в мистецтві відбувається формування людини як суб’єкта певного творчого процесу, а в деякій мірі і як суб’єкта культурно-історичного процесу” [3, c.6].

 

Проблема сприйняття музики є однією із ключових в системі  музичного виховання, на що неодноразово вказували у своїх працях Д.Б.Кабалевський, О.А.Апраксіна, І.М.Гадалова, А.Г.Болгарський, Л.Г.Коваль, Г.М.Падалка, О.П.Рудницька. Сприйняття музики є естетичним за своєю природою і наближається до процесу мислення здатністю трансформації образу з метою надання йому вигляду, придатного для прийняття рішення. Такі перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню завдань, які стоять перед суб’єктом. Таким чином, сприйняття – це не пасивне копіювання миттєвої дії, а живий творчий процес пізнання. О.П.Рудницька, досліджуючи процес сприйняття музики, наголошує на тому, що повноцінне музичне сприйняття не є апріорно властиве особистості. Воно являє собою синтез “розвинених перцептивних уявлень, сенсорної чутливості, тонкої спостережливості, специфічних інтелектуальних та творчих якостей” і відбувається “протягом тривалого часу в процесі цілеспрямованої педагогічної роботи” [4, c.52]. Тобто в сам процес сприйняття обов’язково включається життєвий досвід, індивідуальні психологічні якості особистості, наявні смаки та, загалом, духовний світ індивіда.

 

Сьогодні, враховуючи досвід таких наук як естетика, педагогіка, психологія, науковці виділяють такі ступені розвитку естетичного сприйняття:

 

Безпосереднє, емоційне сприйняття музичного твору.

 

Сприйняття в єдності  змісту та форми.

 

Узагальнене судження про  твори мистецтва.

 

Така поетапна структуризація може сприяти виявленню оптимальних шляхів та засобів для розвитку естетичного сприйняття підлітків за умови активного включення самої структуризації в повсякденну музично-педагогічну практику.

 

Музика потребує від  сприймаючого здатності відчувати  красу мистецьких образів і осмислювати свої переживання, тобто вести з музикою своєрідне діалогове спілкування. Наявність такої діалогічної основи сприйняття сприяє формуванню у слухача оригінального стилю мислення, яке характеризує і відношення до мистецького твору, і переконструювання його (слухача) емоційної сфери та свідомості. М.М.Бахтін зазначає, що музику, як і людину, неможливо зрозуміти та сприймати з позицій нейтрального аналізу - її осягнення потребує звернення до “Я” та до спілкування з ним [5, c.112]. Таким чином, повноцінне спілкування з музикою є нездійсненним без “включення в роботу” самосвідомості. Ідеальні уявлення, ціннісні орієнтації, погляди, судження не можуть скластися без емоційної естетичної значимості для особистості тих чи інших явищ, тобто, коли ці явища не викликають музично-естетичних емоцій, почуттів, не отримують потім певних смакових переваг. Іншими словами, сприйняття музики тісно пов’язане із завданням формування музично-естетичного смаку. Під естетичним смаком ми розуміємо здатність чуття, розуміння і оцінки естетичних явищ. Він являє собою діалектичну єдність і взаємодію розуму та почуттів, що опирається на певні уявлення про мистецтво та світ і ґрунтується на відповідному суспільно-естетичному ідеалі. Свобода смаку пролягає в межах цих уявлень і зумовлена своєрідністю життєвого досвіду, характеру особистості тощо. О.А.Апраксіна у своїй праці “Методика музичного виховання в школі” відмічала: “Добрий музичний смак означає, що його володар здатен відчувати естетичну радість, насолоду від дійсно прекрасних творів. Інші твори можуть викликати активну неприязнь (якщо вони претендують на свою значимість) або сприйматися, не залишаючи жодного помітного сліду в душі слухача” [6, c.174]. Стосовно підлітків варто зазначити, що саме в цьому віці відбувається активне формування музичних смаків та інтересів. На це вказують у своїх працях А.Г.Болгарський, Л.Г.Коваль, О.Г.Костюк: “У підлітковому віці рівень нормативного відношення до мистецтва визначається характером інтересів і потреб учнів у спілкуванні з мистецтвом” [7, c.207]. Характер же інтересів і потреб підлітків обмежується, як правило, легкою, естрадною музикою. Вона простіша для сприйняття, адже не вимагає серйозних розумових витрат, а тому, за твердженням мистецтвознавця О.Г.Костюка, не здатна повною мірою сприяти повноцінному естетичному розвитку особистості. Аналізуючи процес сприйняття музичних творів та поділяючи його за характером на два типи (пісенний та сонатно-симфонічний), вчений зазначає: “людина, яка володіє мисленням “пісенного складу” в своєму сприйманні сонатно-симфонічних творів…шукає пісню, пристосовує відношення художніх образів до закономірностей пісенного мислення” [8, c.57], а, отже, свідомо чи несвідомо “збіднює” власний музично-естетичний досвід. Ось чому музично-естетичний розвиток у підлітковому віці потребує цілеспрямованого керування, оскільки, як справедливо стверджує І.С.Кон, “підлітковий вік – це один із найяскравіших, насичених періодів життя, і неправильна спрямованість його – непоправна втрата для суспільства, особливо в даний час” [9, c.57]. Музика як мистецтво “інтонуючого смислу”, як “процес інтонаційного мислення”(Б.В.Асаф’єв) безпосередньо виражає відношення людини до світу, стан її світовідчуття і світорозуміння. Тому гуманістичний зміст у музиці варто розглядати як елемент принесений ззовні. Виступаючи невід’ємною якісною стороною музичних образів, їхнього суттєвою основою, морально-гуманістичний зміст музичних творів здатен творити диво одухотворення буття і морального збагачення індивіда в цілому. В.О.Сухомлинський підкреслював: “Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури” [10, c.553]. Отже, створюючи в музиці художню творчість, моральне і прекрасне володіють особливою силою впливу на людину. У центрі мистецтва завжди стоїть людина – вона є головним предметом його дослідження. У процесі пізнання світу крізь призму мистецтва в підлітка розвивається оцінювальне світосприймання, художньо-образне мислення, уявлення, формуються естетичні почуття.нутрішнього світу, активному ставленні до творчої діяльності.

 

Важливим засобом розвитку в підлітка естетичних почуттів є  література та мистецтво. Твори живопису, поезія, музика захоплюють підлітка, викликають почуття радості. В літературі та мистецтві поєднується духовне та естетичне, моральне і красиве. В.О.Сухомлинський теоретично й практично довів, що добре нерозривно пов’язане з красою.

 

З педагогічного погляду  важливо відмітити не лише значення естетичних переживань та усвідомлення вражень від них, а й здатності проникати у світ почуттів, образів, асоціацій, що, власне кажучи, і робить людину людиною. К.Г.Стеценко твердив: “Почуття прекрасного, прагнення до нього – це моральна потреба людини – може бути розвинене й виховане музикою і поезією, які годні досягти вищої краси, роблячи з художніх творів модель-зразок… абсолюта – бо художні твори дійсно уявляють з себе ті продукти людської діяльності, які найбільш наближаються до цього абсолюта“ [15, c.302]. Музика, з одного боку, знаходиться над людиною, з іншого, людина сама відкриває себе музичному світові. Такий спосіб рефлексивного пізнання стає надзвичайно актуальним у процесі подальшого розвитку педагогічної теорії і практики. В мистецтві суспільні ідеали зливаються з естетичними – вони являють собою цілісну єдність і входять у діяльну структуру особистості. В цьому плані мистецтво виконує тільки йому притаманні та нічим не замінні функції. Тому не можна допустити втрати довіри учнів до пізнавальної цінності мистецтва, його духовного багатства. Крім того, музичне мистецтво служить своєрідною зв’язуючою ланкою між минулим і сучасним, воно виховує здатність не тільки до сприйняття нових творів, але й до сприйняття та усвідомлення історичного минулого свого народу, його звичаїв, традицій тощо. Виступаючи основою духовного життя суспільства, національне мистецтво виражає потреби цього суспільства, його домагання в сфері матеріального і духовного виробництва, політики, науки релігії. Воно служить джерелом:

 

виховання історичної пам’яті;

 

знання про народ, життєвий уклад українців, його культуру;

 

формування національних ідеалів і сподівань (національна  ідея);

 

непереможного прагнення  до волі й ненависті до рабства  й неволі;

 

щирого патріотизму  й любові до України;

 

любові й пошани до батьків, родини, роду, народу;

 

чистоти й щирості  почуттів, людяності, працьовитості.

 

Тому використання в  педагогічному процесі творчої  спадщини народу та його яскравих представників  сприяє втіленню в життя національної ідеї, основних ідеалів добра та краси, гармонійному розвитку особистості.

 

Передова педагогіка довгий час працює над вирішенням питання про естетизацію викладання музики, щоб “дослідження взаємозв’язку  мистецтв були не випадковими і забезпечували  порівнянність результатів” [11, с.105]. Тому мета сучасних уроків музики в 5-8-их класах – організація комплексної дії музики на школярів, “при якій музика викликала б душевний відгук, кликала до роздумів…щоб кожен міг знайти співзвучне своїй індивідуальності” [12, c.252]. На наш погляд, в основу музично-педагогічної науки повинні лягти такі філософсько-методологічні принципи, як культуровідповідність, природовідповідність, діяльність, відображення і цілісний розвиток особистості, оскільки виховання – це, насамперед, цілісний процес. “Людина, на думку М.І Болдирева, виховується як цільна особистість. Не можна спочатку формувати музичні якості, а потім привчати до праці, спочатку займатися естетичним вихованням, а потім переходити до фізичного…Особистість розвивається не частинами, а цілісно” [13, c.11]. Тому, як слушно стверджує Д.Б.Кабалевський, завданням музичного виховання в загальноосвітній школі є “не тільки вивчення музики само по собі, а вплив через музику на весь духовний світ учнів, перш за все на їх моральність” [14, с.2]. Отже, уроки музики, позакласна музично-виховна робота виступають складовою частиною загальної системи національного виховання.

 

Мистецтво, що відображає людське життя, в усій його красі  й розмаїтті, викликає в нас естетичні  переживання, котрі мають свої особливості. Адже ми розуміємо, що в творах мистецтва сприймається не саме реальне життя, а його відображення. Складність естетичного почуття пояснюється і його більш пізньою, у порівнянні з іншими почуттями появою, у дітей. Чим старшою стає дитина, тим складніші її естетичні судження, тим сильніше її бажання пізнати сутність краси. Перед педагогом постає завдання поетапного розвитку естетичних інтересів та потреб, активізації учнів, їх тенденції до самостійності, виховання здатності до узагальнення та підвищення рівня самосвідомості. Тому важливо створювати сприятливі умови для формування у підростаючого покоління високих естетичних ідеалів, повноцінних критеріїв оцінки музичного твору, вміння узагальнювати естетичні судження, виробляти ціннісне ставлення та високі ціннісні орієнтації, а також для створення можливостей національної ідентифікації особистості, яка здійснюється в процесі емоційного спілкування з національним музичним мистецтвом, стимулює особистість кожного учня в емоційному вдосконаленні в

 

 

 

 

 

Аннотация к работе:

 

Савчук І.В. Формування естетичних смаків учнів 5 – 9 класів на уроках трудового навчання засобами декоративно-ужиткового мистецтва. – Рукопис.

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата  педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія та методика трудового навчання. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, Чернігів, 2008.

 

Дисертація присвячена дослідженню проблеми формування естетичних смаків школярів засобами декоративно-ужиткового мистецтва. Проаналізовано різні підходи до тлумачення дефініції „естетичний смак” та суміжних понять, стан художньо-трудової підготовки учнів у загальноосвітніх закладах України, розкрито психолого-педагогічні основи організації творчої художньо-трудової діяльності школярів.

 

Визначено, що формування естетичних смаків учнів буде здійснюватися при наявності педагогічної системи школи, де виконуються наступні умови: відбувається широке залучення учнів до різних видів декоративно-ужиткового мистецтва; використовується дидактично обґрунтований зміст художньо-трудової діяльності; здійснюється педагогічна взаємодія навчальної і позаурочної форм організації навчально-виховного процесу.

 

Обґрунтовано підходи  до відбору змісту художньо-трудової підготовки учнів, запропоновано методичні  рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу й експериментально перевірено їх ефективність. Відібрано критерії та рівні сформованості естетичних смаків школярів й адаптовано до навчально-виховного процесу методику їх діагностування.

 

Результати проведеного дослідження можуть бути використані як науково-методична основа для управління процесом художньо-трудової підготовки учнів загальноосвітніх шкіл.

 

За результатами нашого дослідження, метою якого було розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити зміст і педагогічні умови формування естетичних смаків учнів у процесі художньо-трудової підготовки, можна стверджувати таке:

 

1. Аналіз трактування  поняття „естетичний смак” у  філософській, соціологічній, психологічній  та педагогічній науках уможливлює ствердження, що ця категорія розглядається науковцями, з одного боку, як здатність особистості відбирати об’єкти та явища на підставі власних естетичних орієнтацій, уподобань, уявлень про прекрасне, з іншого – як духовна якість особистості, завдяки якій здійснюється емоційно-образне сприйняття навколишньої дійсності, її естетична оцінка та творче практичне перетворення. Становлення та розвиток естетичного смаку залежить передусім від конкретного соціокультурного середовища й зумовлене психофізіологічним і загальнокультурним розвитком особистості. Формування смаку передбачає створення об’єктивних умов для розвитку суб’єкта та виховання його індивідуальності через залучення до творчої предметно-перетворювальної діяльності.