Музично-естетичне сприйняття музики

Кожний повинний погодитися з тим, що те судження про  красу, до якого домішується найменший  інтерес, дуже пристрасне і не є чисте  судження смаку.

Складність  розробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що суб’єктивність нерідко суперечить об’єктивності.

Судження про предмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той же час дуже цікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує інтерес: такі всі чисті моральні судження, але судження смаку самі по собі зовсім не обґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак, на все це розходження між приємним і гарним /перше те, що подобається зовнішнім почуттям у відчутті, друге те, що подобається за допомогою розуму через одне лише поняття/ вони сходяться в тім, що завжди зв'язані з зацікавленістю у своєму предметі.

Судження смаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням, тобто, будучи байдужим до існування предмета, лише зв'язує його властивості з почуттям задоволення і невдоволення.

Якщо прекрасне викликає в людині почуття чи задоволення невдоволення, то піднесене викликає в людині ідею об піднесеному Кант пише: "Звідси випливає, що піднесене треба шукати не в речах природи, а винятково в наших ідеях. У яких же ідеях воно укладено - рішення цього питання треба надати дедукції".

Домагання естетичного судження на загальзначимість для кожного суб'єкта, як судження, що повинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі /Апріорні принципи -/від латинського priori з попереднього/ - поняття логіки і теорії пізнання, що характеризує знання, що передує досвіду. У Філософії И.Канта апріорне знання - умова досвідченого знання, що додає йому оформлений, загальний і необхідний характер.

Хоча судження смаку претендує  на загальний характер, воно по природі  суб'єктивно. Це дуже добре просліджується на "критику". "Критики" створюють визначений кодекс правил, якими повинні керуватися люди в оцінці прекрасного, ці правила вони базують на логічних міркуваннях-поняттях, створюючи тим самим цілу науку про прекрасний, видаючи ці правила за об'єктивні. Хоча вони і засновують ці правила на особистих судженнях про прекрасний, але сам-те головне в тім, що і ці правила не можуть ста еталоном в оцінці прекрасного індивідуумом, тому що він сам виходить у цій оцінці зі своїх розумінь, вірніше, від рефлексії суб'єкта. "Таким чином, хоча критики, як говорить Кант, можуть філософствувати більш правдоподібно, чим кухаря, усе-таки доля і тих і інших однакова".

Хоча судження смаку не базується на логічних поняттях, але  має з ним одну загальну рису - домагання на загальність, але оскільки смак спирається не на поняття, а на почуття - вільна уява суб'єкта, те і судження смаку буде суб'єктивною загальністю, це можна пояснити тим, що ми вправі припускати, що в кожної людини ті ж суб'єктивні умови здатності судження, які ми знаходимо в самому собі.

Якщо судження, як реальне  сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно називається почуттєвим відчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/ можна назвати задоволенням насолоди, задоволення ж від якого-небудь учинку, у силу його моральних властивостей, є задоволення не насолоди, а самозаможності і відповідності її з ідеєю нашого призначення, почуття при цьому має моральний характер. Задоволення від піднесеного в природі вимагає власного зверхчуттєвого призначення і воно має моральну основу. Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі ні моральних законів, ні елемента споглядання, не носить навіть морального характеру, воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуття приймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося не стільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе на місце кожного. Отут три моменти:

1. Мати власне  судження, тобто, думка, вільне  від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розуму індивіда;

2. Думкою ставити себе  на місце кожного іншого, здатність  широкого напряму думок, тобто,  здатність зіставляти свої емпіричні  спостереження з загальною точкою  зору. Це і є здатність судження;

3. Завжди мислити в  згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдяки з'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перецти в навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше і багатообразніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, "коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як внутрішнє почуття доцільного стану душі".

Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона і не подобається з домаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деяке облагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до задоволення від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній мірці своєї здатності судження про достоїнство інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає повну волю уяви, суб'єктивний принцип судження про прекрасний стає загальним.

Прекрасне – категорія естетики, в якій знаходять відображення і оцінку явища дійсності і творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.

Возвишене –  естетична категорія, яка виражає  сутність явищ, подій, процесів, які  володіють великої суспільною значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як возвишені, естетично сприймаються людиною як протистояче всьому заземленому, примітивному, буденному. Возвишене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Возвишене тісно пов’язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Естетичні категорії  виступають своєрідним мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного  з нас так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героїчного чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати, визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами, близьке до ідеалу прекрасного і високого.

Отже, естетика як самостійна наука створюється вже не в античній Греції, а в Німеччині епохи Освіти. Творець естетики як особливої науки – Олександр Готліб Баумгартен (1714–1762). Баумгартен розумів під естетикою почуттєве пізнання світу, що протиставляв пізнанню розумовому і практичний (естетика, логіка, етика). Естетика А. Г. Баумгартена стала першою наукою об прекрасному, що оголосила себе самостійною дисципліною в складі філософії. Вона безпосередньо передує естетиці в складі німецької класичної філософії, родоначальником якої стає вже И. Кант (1724–1804).

Естетика - напрямок філософії, що стуляється з мистецтвознавством. Різниця між естетикою і філософією полягає в тому, що цілісне сприйняття світу естетика мислить у поняттях: прекрасне, потворне в який завжди предметно  втілені пропорції, співзвуччя квітів, тонів, фактур і ін. складові предметного дизайну. Від мистецтвознавства естетика відрізняється тим, що не ставить собі метою вивчення окремих естетичних об'єктів. Предмет естетики - світ естетичних об'єктів у цілому включаючи в себе і людину.

Список  використаної літератури

1. Філософський  словник. – М., 1998.

2. Загорівська  Г.М. та ін. Естетика: підручник  для Вузів. – К., 2000.

3. Машкевич С.І.  Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. – 1999. - №3.

4. Лосев А.Ф.  Две необходимые предпосылки для построения истории эстетики до возникновения эстетики в качестве самостоятельной дисциплины // Эстетика и жизнь. Вып. 6. М., - 1989.

5. Лукач Д.  Своеобразие эстетического. Т.1-4. М., 1985-1987.

Актуальність та доцільність дослідження. Становлення суверенної української держави, зміцнення її міжнародних позицій пов’язане не тільки з соціальними, політичними, економічними та культурними змінами, а й з удосконаленням самої людини. Нині суспільство ставить перед особистістю нові вимоги, передумовою виконання яких є її всебічний та гармонійний розвиток.

Зростання значущості національної культури в розвитку України та світової цивілізації зумовило проголошення принципів освітньої та культурної політики у законодавчих та нормативних документах про освіту: Національній доктрині розвитку освіти, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Концепції громадянського виховання особистості.

Соціальне замовлення суспільства спрямовує освіту на вивчення цілісної картини світу  – світу культури та людини, на формування гуманітарного мислення, розвиток творчих  здібностей особистості. Тому набуває  пріоритетного значення подальше вдосконалення естетичної культури особистості як невід’ємної характеристики спеціалістів з вищою освітою, що можливе лише за умови формування у студентської молоді необхідного складника творчої діяльності, стрижневого виду естетичної здібності – естетичного смаку, який поєднує чуттєві та інтелектуальні сили людини. Як свідчать документи всесвітніх і міжнародних конференцій, що проводяться під егідою ЮНЕСКО, останнім часом дедалі реальніший характер набувають процеси інтеграції та інтернаціоналізації у вищій освіті. Тому завдання сьогодення – формувати особистість громадянина європейської спільноти, що неможливо без міжнародних знань, володіння іноземними мовами та розуміння культури їх носіїв. У контексті глобалізації особливе значення надається розвиненому естетичному смаку особистості, адже завдяки йому відбувається диференційоване сприйняття й оцінювання естетичних об’єктів, яке уможливлює шанобливе ставлення до культурної спадщини інших народів. Важлива роль смаку в процесі ціннісного орієнтування особистості, можливість його розвитку протягом життя робить цю естетичну категорію об’єктом педагогічної уваги і впливу.

Філософсько-аксеологічний  аспект проблеми формування естетичного  смаку досліджували М. Афасижев, І. Зязюн, М. Каган, М. Киященко, Л. Коган, І. Коніков, М. Лейзеров, В. Панченко, Л. Столович, Р. Шульга, Є. Яковлєв; психологічний – Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, П. Симонов, Б. Теплов, Д. Узнадзе, Л. Фесенкова, П. Якобсон; соціально-психологічний – Н. Калашник, О. Молчанова, Л. Новикова, У. Суна, К. Шудря, В. Шинкарук; педагогічний – М. Каган, Г. Лабковська, Б. Лихачов, М. Овсянников, Г. Петрова, С. Раппопорт, В. Cамохвалова, О. Семашко, В. Сухомлинський, Т. Цвелих, Г. Шевченко.

Важливий внесок у вивчення проблеми естетичного виховання та формування його компоненту – естетичного зробили сучасні дослідники Т. Агапова (формування творчої активності студентів творами живопису в навчальному процесі), А. Ахмедов (роль естетичного виховання у формуванні та розвитку естетичного смаку), Н. Волошина (естетичне виховання учнів у процесі вивчення української літератури), Г. Іваненко (роль інтуїції у формуванні естетичного смаку), Т. Лісінська (формування естетичного смаку молодших підлітків), О. Шевнюк (формування художньо-естетичного досвіду майбутнього вчителя), Т. Філіп’єва (розвиток художнього смаку студентів гуманітарних факультетів педагогічних інститутів), О. Щолокова (система професійної підготовки студентів педагогічних вузів до художньо-естетичної освіти школярів).

Проблеми естетичного виховання привертають увагу українських науковців і на початку ХХІ століття: історико-педагогічній генезі формування естетичних смаків у процесі навчально-виховної діяльності присвячені праці Н. Калашник. Актуальною в контексті формування художньо-естетичного смаку як професійної якості майбутнього вчителя є дисертація В. Радкіної. Дисертаційне дослідження В. Мірошниченко порушує питання підготовки вчителів до естетичного виховання школярів у сучасному інформаційному просторі.

Деякі проблеми естетичного виховання висвітлюються в працях зарубіжних представників філософії освіти: в Росії – М. Киященком, І. Коніковим, В. Самохваловою, О. Шапінською; у США – Т. Манро, А. Тилем, Дж. Фіске; в Англії – Г. Ридом; у Німеччині – Г. Зелле, Г. Емером; у Франції – П. Бурд’є; в Японії – Я. Цунетомо.

Проте педагогічна  література та дисертаційні дослідження  не торкаються питань формування естетичних смаків у студентів вищих навчальних закладів засобами іноземних мов. Здійснений нами аналіз наукових джерел дає змогу констатувати, що актуальність означеної проблеми проявляється в соціальному, теоретико-методологічному та практичному аспектах.

Таким чином, соціальна  та педагогічна значущість проблеми, її актуальність та недостатнє розкриття  у науково-педагогічній літературі обумовили вибір теми дисертації: “Формування естетичного смаку у студентів вищих педагогічних навчальних закладів засобами іноземних мов”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексної теми “Морально-ціннісні особливості інноваційної поведінки молоді у сучасних умовах розбудови української держави” (0101U006684), яка досліджується кафедрою педагогіки факультету соціології і психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тему дослідження затверджено вченою радою університету (протокол № 11 від 23.03.2004), узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 5 від 25.05.2004 року).