Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови

ЗМІСТ

 

Вступ …………………………………………………………………….....…..3

Розділ 1

Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1. Сутність  поняття “виховання”, “естетичне виховання” ………………..6

2. Зміст, шляхи, форми й методи  естетичного виховання учнів...……...13

Розділ 2

Процес вивчення іноземної мови та вибір оптимальних шляхів підвищення ефективності естетичного виховання дітей у середніх навчальних закладах

2.1. Аналіз можливостей уроку англійської мови для культурно-естетичного виховання учнів ……………………………………….……………………..21

Висновки ……………………………………………………………………..28

Список використаних джерел ………………………………………………31

Додатки ……………………………………………………………………....33

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою всебічного розвитку особистості. А тому нагальним на сьогодні є питання естетичного виховання й культурного розвитку підростаючого покоління. У зв’язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань цього напрямку виховання й естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування культури особистості.

У Національній доктрині розвитку освіти України в  ХХI столітті визначено основну мету, що спрямована на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та художньо-творчих здібностей.

У процесі становлення  особистості з найдавніших часів  особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати й творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Естетичне ставлення людини до світу формується й розвивається  протягом усього життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку.  Багато письменників, педагогів, діячів  культури (К.Ушинський, Л.Толстой, В.Сухомлинський, Д.Кабалевський, Б.Неменський та ін.) констатують особливе значення цього питання у вихованні дітей шкільного віку. Особливості цього періоду дитини найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Прогалини в естетичному розвитку школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.

Проблема естетичного  виховання у естетико-педагогічному  аспекті широко репрезентована у спадщині видатних педагогів та діячів освіти: Є.Водовозової, П.Каптєрєва, С.Лисенкової, С.Русової, Е.Михєєвої. Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю.Борєва, І.Гончарова, М.Киященка, В.Ядова. Психологічні  основи  естетичного  виховання розкрили Б.Ананьєв, Л.Божович, Л.Виготський, І.Кон, Б.Теплов.

Видатні    вчені,  естети  й  педагоги  О.Буров,  Л.Волович, І.Долецька,  М.Каган,  В.Розумний,  В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров,  А.Макаренко,  О.Семашко,  В.Шестакова зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання. Важливі питання теорії й методики естетичного виховання підростаючого  покоління висвітлюються в працях Л.Коваль, В.Передерій, Ю.Фохт-Бабушкіна, Т.Цвілих, Г.Шевченко, А.Щербо та ін.

За  останні  роки  опубліковано  багато  праць,  в  яких    вирішуються  питання  значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні школярів; розкриваються механізми творчості; закономірності взаємозв’язку творчої діяльності з відтвореною дійсністю; сформульовані основні принципи формування творчої особистості (Ф.Говорун, Б.Коротяєв, В.Лєвін, В.Моляко, Ю.Петров, П.Підкасистий, Я.Пономарьов, В.Романець, В.Цапок). Значний внесок у розв’язання проблеми розвитку естетичної культури зробили зарубіжні й вітчизняні вчені: М.Аріарський, Г.Єскіна, Г.Загадарчук, В.Кірсанов, О.Миронюк, І.Петрова, Ф.Соломонік, які розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії й краси.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі й мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості. Соціально-психологічна значущість цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження – “Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови”.

Мета – дослідити та аргументувати вибір форм і методів естетичного виховання школярів в процесі вивчення іноземної мови.

Об’єкт -  естетичне виховання школярів.

Предмет - форми й методи естетичного виховання школярів в процесі навчання.

Завдання  дослідження:

• на основі вивченої психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи естетичного виховання школярів;
• визначити критерії сформованості естетичних якостей школярів при вивченні іноземної мови.

 Методологічною основою дослідження стали наукові положення гуманістичної філософії та естетики про сутність мистецтва як специфічної форми відображення суспільної свідомості, провідні концепції психології та педагогіки про художньо-естетичне виховання як духовний процес, а також теоретичні дослідження сучасних педагогів про розвиток школярів засобами художньої творчості.

Теоретичне  значення дослідження полягає у  тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна  використовувати у навчально-виховному  процесі як засіб його удосконалення  естетичного виховання учнів.

 

 

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1. Сутність понять “виховання”, “естетичне виховання”

 

Сутність поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих та попередніх поколінь. Г.Гегель у “Філософії права” висвітлює думку про те, що “…людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості”. Інакше кажучи, кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін. Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки [22,14].

Виховання в широкому педагогічному значенні – процес цілеспрямованого впливу на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи. Виховання у вузькому педагогічному значенні – спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

І.Харламов визначає виховання як цілеспрямований процес організації та стимулювання різноманітної й активної діяльності учнів, на оволодіння суспільним досвідом, тобто знаннями в різних сферах їхнього життя, практичними вміннями й навичками, способами творчої діяльності, соціальними й духовними відношеннями. За Я.Коломинським “... виховання являє собою ніщо інше як спеціально організовану, міжособистісну взаємодію дорослих з дітьми й дітей між собою”. “Виховання – це організація діяльності школярів як активної форми виявлення їх відношень до оточуючого світу” – визначала Н.Щуркова [10,38].

 Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації. Особливо значна роль виховання :

• по-перше, це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;
• по-друге, воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно – пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.

Виховання значним  чином впливає на взаємодію особистості й середовища, бо середовище – це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає  можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В.Шацька розглядає естетичне  виховання як сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів,  який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й володіння вмінням активно творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [1,41].

П.Блонський  зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов`язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації [1,42].

У “Короткому словнику з  естетики” поняття “естетичне виховання” розкривається як цілеспрямована система  дієвого формування людини, здатної  сприймати,  оцінювати, усвідомлювати  естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

Поняття “естетичне виховання” у педагогічній літературі розкладається  як невід’ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково вмотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті й мистецтві, але й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Д.Кабалевський вважав, що є  всі реальні можливості для побудови науково обґрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі. А в процесі формування особистості він надав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також композитор наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім`ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття (кіно, радіо, телебачення, театр) [14,29].

У своїх працях та особистій педагогічній діяльності велику увагу питанням естетичного  виховання приділив С.Шацький [10,124]. Він розглядав естетичне виховання у нерозривному зв’язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво – велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується. А.Макаренко, [10,124] розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя. З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання, яке подає О.Буров: “...цілеспрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності” [10,125]. Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити “за законами краси”, а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання [10,125] Т.Аболіна  та Н.Миропольська вважають, що головним в естетичному вихованні є відтворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу  [10,126].

Автор багатьох праць з естетики В.Скатерщиков  подає декілька визначень естетичного  виховання, зокрема : “Естетичне виховання  – це цілий комплекс заходів, які  спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури…” “Естетичне виховання – це цілеспрямована діяльність” [22,34].

На думку  Г.Ріда, естетичне виховання –  це виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже інтелект, і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом , формується особистість у всій її повноті [16,3]. Розглядаючи компоненти структури естетичного виховання, Л.Чуриліна також наголошує на значенні формування естетичних почуттів. На думку В.Розумного, суть естетичного виховання полягає в активному цілеспрямованому формуванні і удосконаленні системи естетичних потреб особистості у тій сфері її духовного життя, яку узагальнено прийнято називати естетичною культурою [19,117]. О.Радугін дійшов висновку, що естетичне виховання – це цілеспрямоване формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Він вважає, що виховання красою та через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках, поведінці і , звичайно, у мистецтві [19,120].