Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови

Особливе місце  в системі естетичного виховання  займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духовним надбанням народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями. Так, “могутнім фактором художньо-естетичного виховання” і “найпершим фактором пробудження художнього почуття у дітей” С.Русова вважала національним мистецтво. Вона вказувала, що дитину необхідно виховувати на “рідному матеріалі краси, розуму, естетики, вікової творчості”, який “найкраще приймається в душі дитини, бо він простий у своїй красі, легше розбуджує її власні творчі сили, бо говорить до неї... лініями орнаменту, мелодіями пісень, фарбами, рухами”.  Педагог підкреслювала, що “музикування на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання їх у певну систему занять – все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує художній хист”. Визначаючи виховну цінність народного   образотворчого мистецтва, вона зауважувала, що  “українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити,  будувати” [19,118].

Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс “Світова художня культура”, в якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв’язки між предметами гуманітарного циклу, визначати роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

Основні завдання позакласної та позашкільної роботи – це: а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх з творами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми  роботи охоплюють великі групи учнів, інші – задовольняють їх індивідуальні  запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв. Одні форми тісно пов’язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є новими : календарні українські свята, різноманітні ярмарки, “козацькі змагання” тощо.

Важливу, значущу роль у розвитку естетичної культури школярів  має сім’я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

Виходячи з  вище зазначеного, спонукання школярів до естетичного самовиховання може здійснюватися через твори мистецтва, художню літературу, фольклор, природу, красу оточуючого світу та побуту, участь людини в різних видах діяльності. Щодо застосування методів виховання, слід враховувати фактори, які визначають їх  вибір. Зазначимо найсуттєвіші з них:

1)Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Хто добре вивчив дитину, може вирішувати як її виховувати.

2) Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

3) Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

4) Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

5) Особливість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

6) Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

В.Рогожкін виділяє  групу методів виховання почуттів. Серед них автор називає методи: - спеціальна опора на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів;- вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога;- залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння;- вплив на почуття школярів емоційністю обстановки;- вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми;- збудження почуттів фізичним впливом на дитину (тактильний метод) [21,7].

Отже, як підкреслюють соціологічні дослідження та висвітлено у теоретичному розділі, одним з головних завдань суспільства виступає естетичне виховання школярів шляхом розвитку їх людських якостей. Мається на увазі, формування здібностей грамотно сприймати, розуміти, обґрунтовано оцінювати твори мистецтва з точки зору загальнолюдської моралі; будувати своє ставлення до навколишнього світу на засадах його законів. Саме залучення учнів до духовної скарбниці врятує молодих людей від хаосу сьогодення.

Розділ 2 Процес вивчення іноземної мови та вибір оптимальних  шляхів підвищення ефективності естетичного  виховання дітей у середніх навчальних закладах

2.1. Аналіз можливостей уроку англійської мови для культурно-естетичного виховання учнів

Зміст освіти має важливу особливість: до нього додаються принципово нові компоненти, такі як досвід творчої діяльності, досвід емоційно- ціннісного ставлення до навколишнього світу тощо. В цьому плані виховний потенціал предмета “Англійська мова” у школі представляється невичерпним. Метою даного розділу є висвітлення виховних можливостей уроку англійської мови у школі для культурно-естетичного виховання дитини.

Насамперед  зазначимо загальне виховне значення процесу вивчення іноземної мови в школі. У педагогічній спадщині В.Сухомлинського значне місце посідають питання розвитку мовлення учнів. Він розглядав слово як один із основних елементів знань у навчальній діяльності учнів: “У початкових класах уже з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навколишній світ, який виражається в слові...” [3,40]. У мові великий педагог вбачав могутній чинник становлення всебічно розвиненої особистості. Вивчення рідної мови у школі завжди було в центрі уваги В.Сухомлинського. Але його слова про викладання мови можна сміливо віднести і до іноземної, тому що вивчення мови це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це, передусім, виховання, формування строю мислення, духовний розвиток людини.

Основний шлях вивчення іноземної мови можна уявити як двобічний комунікативний процес засвоєння іноземної культури в процесі використання мови як засобу спілкування й оволодіння мовою як засобом спілкування на основі засвоєння реалій іноземної культури. Культура через мову, мова через культуру – формула, яку запропонував Ю.Пассов. І ця взаємодія відбувається в діалозі культур – іноземної і рідної. Саме в такому діалозі культур формуються уміння пізнавати власну культуру і культуру інших народів, тому що пізнати “чужу” культуру можливо лише через власну, а бачення своєї культури через призму іншої дозволяє розкрити у власній культурі нові сторони і глибше її зрозуміти [13,82].

Здатність взаємодіяти  в ситуаціях міжкультурного спілкування  передбачає знання мовленнєвого етикету  народу, мова якого вивчається, і володіння культурою спілкування, прийнятою в сучасному цивілізованому світі. Формуючись як особистість у процесі засвоєння англійської мови, школярі з готовністю та інтересом сприймають інформацію про культуру спілкування, наприклад, про те, що слід бути уважним до співрозмовника, поважати його, бути правдивим, стриманим в оцінках та судженнях (за правилами британського етикету), пам’ятати, що за сучасним етикетом першим вітається молодший зі старшим.

Виховні можливості закладені також у темах ситуацій спілкування. В школі вони охоплюють соціально-побутову сферу (знайомство з англійським ровесником; розповідь про себе та своїх друзів; обмін з англомовним ровесником про свою родину тощо), навчально-трудову сферу (розповідь про школу, про уроки, про свій розпорядок дня тощо), соціально-культурну сферу (обговорення своїх захоплень; обмін повідомленнями про святкування Різдва; розповідь про улюблених літературних героїв тощо). Практика доводить можливість моделювання цікавих для школярів ситуацій, побудованих за принципом діалогу культур і на елементарному мовному матеріалі курсу. Взаємодія в них не тільки формує культуру спілкування і вихованість дитини, а й закладає основи гуманізації людських стосунків, розширює кругозір, створює радісну і приємну атмосферу навчання, спонукає до використання інформації з інших шкільних предметів, формує естетичні смаки.

Успішність естетичного виховання в школі залежить від врахування розумових можливостей і психологічних особливостей учнів різного шкільного віку, характеру та інтенсивності їхніх пізнавальних інтересів. Особливу увагу хочеться приділити казці. Казковий світ дитинства існує за своїми законами та правилами. Саме казка однією з перших розкриває перед дитиною все багатство людських взаємин, ставлення людини до самої себе, до навколишнього світу природи. На прикладах казкових героїв діти вчаться оцінювати свої дії та дії інших. Через казкові образи дитина пізнає навколишній світ, залучається до справ і піклувань дорослих. Казкові сюжети, побудовані на протиставленні добра і зла містять яскраві приклади гуманної поведінки. Казка як одна з ігрових форм діяльності найбільш цікава, доступна й приваблива, має великі потенційні можливості у формуванні естетичного розвитку школярів. Казка – животворне джерело дитячого мислення. “Естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення... Під впливом почуттів... дитина вчиться мислити словами... В казкових образах – перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного... Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем” [12, 176].

Використання  казки на уроках англійської мови мають свої особливості. По-перше, можна залучати до роботи українські народні казки та казки народів світу англійською мовою, представлені в доступній для дітей лексичній та граматичній формі. Інсценування казок, виставки дитячих малюнків допоможуть у вирішенні виховних завдань. По-друге, великий інтерес діти виявляють до граматичних казок, які пояснюють граматичний матеріал у простій та звичній для дітей формі казки рідною мовою, роблять складні граматичні явища простими та зрозумілими. Дуже важливо на такому уроці передати атмосферу казки і переконати дітей, що це справді дуже просто. Такі уроки повинні відрізнятися від усіх інших, діти мають чекати на них, готуватися до них. Схильність до перевтілення та багата уява учнів допоможуть провести цікавий урок [12,177].

Досвід показує, що це дуже нелегке завдання, особливо, коли йдеться про складання казки  іноземною мовою. Та цей вид роботи є посильним для школярів, але, звісно, під керівництвом вчителя. Отже, використання казки на уроці англійської мови, творча робота не тільки досягають мети збагачення словникового запасу учнів, правильної побудови ними речень, послідовної розповіді, а й посідають особливе місце у розвитку уяви, образності мислення, емоційному, розумовому, естетичному вихованні учнів.

Дуже важливим джерелом естетичного розвитку дитини є природа. Організація роботи над темою “Природа” має формувати в учнів почуття естетичного задоволення й захоплення від різноманітності рослинного світу, тому теми природи є провідними під час початкового етапу вивчення іноземної мови. Та не можна перебільшувати ролі природи, сам факт її існування ще не є виховним фактором. “Природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою в причинно-наслідкові зв’язки” [12,129]. Допомагати пізнавати навколишнє середовище, навчити любити й оберігати природу – один із значущих напрямків у естетичному вихованню підростаючого покоління.

Підсиленню естетично-виховного впливу процесу вивчення англійської мови в школі сприятиме проведення інтегрованих уроків, наприклад, англійська мова і малювання, англійська мова і музика, англійська мова і література тощо. Взагалі, нетрадиційні уроки бажані у навчанні дітей шкільного віку. Нетрадиційний урок можна провести у формі прес-конференції, першої ділової гри, мовного випробування, яке дасть учням зрозуміти, що вони вже можуть спілкуватися іноземною мовою. Наприклад, свято закінчення навчального року – це вітання дітей з успішним завершенням навчання, ствердження найбільш життєвих цінностей – родини, миру, сім’ї, друзів, навколишнього світу тощо. І уроки іноземної мови з можливістю використання на них різноманітних віршів, пісень, римівок відкривають для естетичного виховання широкі перспективи.

 Аналіз теорії та практики естетичного виховання у середніх школах України свідчить, що найважливішою причиною його недостатнього рівня у школярів є те, що вчителі-предметники не завжди приділяють увагу факультативам з мистецтва, аналізу мистецьких творів на уроках та у позакласній роботі, часто недостатньо володіють вмінням створити емоційно-естетичну атмосферу в класі, забезпечити естетично-виховний вплив свого предмету.

Існуючі науково-педагогічні праці, які були присвячені цій проблемі, висвічували лише окремі її сторони та не могли створити комплексну систему естетичної підготовки учнів, яку на сьогоднішній момент могла би взяти за основу вища педагогічна школа. Проте необхідно відзначити, що у сучасний період демократичних змін у суспільстві цьому питанню стали надавати значно більшого значення, про що свідчать нові монографічні збірки, проведення науково-практичних конференцій та семінарів тощо.