Естетичне виховання учнів на уроках іноземної мови

Різноманітні  аспекти процесу естетичного  виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання висвітлюються у доробках І.Зязюна, М.Кагана, М.Киященко, Л.Когана, Л.Левчук, В.Скатерщикова, Л.Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов’язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

Естетичне виховання  в широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта  виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що  триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

У процесі естетичного  виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці). Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції: формування естетично-ціннісної орієнтації особистості та розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності. Естетичне виховання розкриває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Л.Артемова та О.Чинаєва  зазначають, що естетичне виховання – це: а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини; б)  залучення людини до художньої культури; в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [19,123].

На наш погляд, найбільш повним є визначення естетичного виховання С.Анічкіна, який вважає, що естетичне виховання – це: по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати, з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого – як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення. С.Анічкін  визначає, що естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку – це цілеспрямований процес формування у них естетичних якостей (здібностей до пасивної і активної естетичної діяльності, інтересів, потреб, умінь, навичок, художнього смаку) і є важливою складовою процесу загального розвитку сутнісних якостей особистості [22,253].

Слід відзначити, що у більшості  концепцій особливу увагу приділяють цілеспрямованості процесу естетичного  виховання і, як його результат, передбачають формування здатності сприймати, розуміти, оцінювати, зберігати, переживати і творити красу в повсякденному житті, в праці, в людських стосунках, мистецтві. Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно знайти дієві засоби реалізації гармонійної єдності соціального і індивідуального, впливу багатства художньої культури та всіх благ соціального процесу на формування людської особистості.

Таким чином, більшість  дослідників вважають, що система  естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів. На основі аналізу різних тлумачень поняття “естетичне виховання” ми дійшли висновку, що це поняття можна трактувати як педагогічний процес, спрямований на формування й розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне та творчо діяти у всіх сферах життя, зокрема й у мистецтві.

1.2.  Зміст, шляхи, форми й методи  естетичного виховання учнів

Зміст естетичного  виховання, орієнтованого на формування  естетичної культури школярів, передбачає розвиток у школярів здібності сприймати  в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним. Структурними компонентами естетичного виховання  є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по особливому бачить світ. Хоча естетичні  враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об’єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речі різні. Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження. Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні  не тільки сприймати прекрасне, але  й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей тощо, тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з  несміливих і часто безпідставних  “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово  набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна й закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі – основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет  не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з’являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини. Тому естетична діяльність – важливий компонент змісту естетичної культури особистості.

Обґрунтуємо вибір шляхів та  форм естетичного виховання школярів. Насамперед, ми виокремимо найбільш суттєві напрямки естетичного виховання. По-перше, оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів. Особливе навантаження лежить на предметах художнього циклу: музиці, живопису, літературі. Звісно, що предмети художнього циклу в цьому плані не рівноцінні. Особливе значення в естетичному виховання молодших школярів належить урокам художньої літератури (читання) – як за відведеним на них часом,  так і за впливом на загальний розвиток дітей. Слово – найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця (на відміну від  звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва.

Українські  письменники Б.Грінченко, М.Коцюбинський, О.Пчілка, Л.Українка, І.Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей. Так, М.Коцюбинський наголошував на тому, що дітей необхідно виховувати, передусім, за допомогою найкращих художніх творів української класики та дитячого фольклору. Б.Грінченко вбачав у народних казках й оповіданнях багатющий дидактичний матеріал для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні. Розуміючи, що художня творчість здатна виступати важливим чинником естетичного виховання молоді, І.Франко писав, що в цьому процесі мають формуватися естетичні смаки і почуття вихованців, виявлятися і розвиватися їхні здібності. Художня література, за І.Франком, повинна передусім учити читача розпізнавати прекрасне , піднесене і потворне, трагічне і комічне, добро і зло на землі. Завдання художньої літератури – впливати як “ на розум і переконання, так і на чуття, вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку” і виховувати людей, “готових служити всією силою для піддержання добрих і усунення злих боків життя”. Особливе значення для  естетичного виховання має такий жанр літератури, як поезія. Саме поезія, “властивими їй способами торкає всі наші замисли, розворушує всі наші вищі духовні сили, розбуркує чуття”. У рідній мові, усній народній творчості І.Франко вбачав могутній засіб навчання та виховання підростаючого покоління [9].

Леся Українка приділяла надзвичайно велику увагу  проблемі дитячої літератури, вважаючи її дійовим засобом виховання. З  допомогою віршів та казок письменниця намагалася “навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя”. Чимало з творів Лесі Українки не були написані спеціально для дітей, але можуть використовуватися для дитячого читання з метою формування естетичних смаків і почуттів дітей.

По-друге, серед різноманітних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К.Стеценко вважав, що музика – “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання  дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити  людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [14,30]. Перевагу музики над іншими видами мистецтва Г.Ващенко вбачав у тому, що вона, на відміну від живопису, скульптури та літератури, діє на почуття людини безпосередньо [14,30]. Значущість в естетичному розвитку дітей таких видів музичної діяльності, як співи та слухання музики, підкреслював дослідник українського фольклору та музичних ігор, автор оригінальної методики естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку В.Верховинець [14,31]. Український композитор, педагог К.Стеценко одним із головних завдань музичного виховання дітей вважав збудження в них “бажання краси, яка полягає у великій скарбниці української народної   творчості”, тому, як і М.Леонтович найбільшу роль відводив народній пісні, підкреслюючи, що вона має великий вплив на розвиток духовності та музичних здібностей, естетичних почуттів і смаків [14,31].

Образотворче мистецтво  відіграє не менш значущу роль в естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку. Воно дозволяє не тільки знайомити школярів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяльність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об’ємно-просторового зображення і художньої орієнтації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітектура). Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва історик, дослідник і педагог М.Даденков вважав необхідним етапом підготовки дитини до образотворчої діяльності. У своїй науковій статті “Естетичне виховання” він стверджував, що діти здатні тонко відчувати настрій художніх картин. Мета занять з образотворчого мистецтва, підкреслював педагог, має полягати в тому, щоб “навчити дітей милуватися творами живопису, а також розкривати перед ними закони побудови зображення предметів і явищ”. М.Даденков підкреслював доцільність використання в навчально-виховному процесі пейзажів, які передають красу природи рідного краю тощо [5,61]. Ф.Шміт підкреслював, що “малювання – це якась притаманна всім дітям потреба”, тому вчити малювати на його думку необхідно не тільки обдарованих дітей, “які в подальшому можуть стати професійними художниками, а по можливості, усіх” [5,61].