Мистецтво як засіб естетичного виховання

Зміст

 

Вступ. Поняття  естетичного виховання.

 

1.Шляхи естетичного  виховання:

   1.1. Джерела естетичного  виховання.

   1.2. Навчальна робота  як головний шлях естетичного  виховання в школі.

   1.3. Позакласна  виховна робота з естетичного  виховання.

2.Мистецтво як естетичне явище:

   2.1. Історичні закономірності  розвитку мистецтва.

   2.2. Етапи розвитку  мистецтва.

3.Види мистецтв  як шляхи естетичного виховання:

   3.1. Архітектура.

   3.2. Скульптура.

   3.3. Живопис.

   3.4. Музика.

   3.5. Хореографія.

  3.6. Театр.

   3.7. Кінематограф.

   3.8. Література.

4.Методичні рекомендації  по плануванню виховної роботи  з естетичного

   виховання:

   4.1. Виховні години  в початковій школі.

   4.2. Проблемні завдання з естетичного виховання.

 

Висновок.

Список використаної літератури.

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття естетичного  виховання

 

 

   Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

    Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

    Методологічною засадою естетичного виховання є етика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

    У процесі  естетичного виховання формуються  естетична свідомість і поведінка  школяра.

    Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

    Естетичні почуття – особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

    Естетичний  смак – здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

    Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

    Естетична поведінка – риси прекрасного у вчинках і діях людини, у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

    У процесі  естетичного виховання важливо  навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишитися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

    Під час  естетичного сприймання виникають різні емоції. Завдання виховання – створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

    Складною є проблема  формування сприймання мистецтва. 

    Щоб сприймати  художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

    Сформовані  естетичні смаки та естетичний  ідеал і розвинена здатність  оцінювати прекрасне дають людині  змогу зрозуміти суть прекрасного.

    Сприймаючи  прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим  раніше, вона дає йому повну  оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислитель ні операції.

    Поряд із  розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків  у процесі естетичного виховання  в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам’ятками культури, а й берегти і захищати їх.

    Важливе значення  має виховання у школярів естетики  поведінки – акуратності в  одязі, красивої постави і манер,  уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов’язані з моральністю особистості учня.

 

   Працюючи над  курсовою роботою, мною визначено актуальність даної проблеми: ця тема є досить актуальна на етапі підготовки майбутніх спеціалістів до педагогічної практики і роботи в школі. У сучасній літературі є багато поглядів на значення мистецтва як засобу естетичного виховання,

тому я вирішила опрацювати та об’єднати передовий досвід про мистецтво як засіб виховання та найактуальніші види мистецтва.

   Мною також  визначено:

Об’єкт дослідження: мистецтво у середніх загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження: мистецтво як естетичне виховання.

Мета дослідження:

 –     розкрити поняття естетичного виховання та шляхи його формування;

 – розкрити історичні закономірності розвитку мистецтва та основні види мистецтва як шляхи естетичного виховання;

– підбір виховних годин та проблемних завдань, які сприяють естетичному вихованню.

 Методи дослідження: аналіз, синтез, проблемно-пошуковий метод, дослідницький метод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шляхи естетичного  виховання

 

    Джерела естетичного виховання

 

   В естетичному  вихованні школярів використовують  різні джерела: 

а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відражаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-чуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література – важливий засіб розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх утому, що, крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв ( літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); г) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту ( залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

 

 

 

 

Навчальна робота як головний шлях естетичного виховання  в школі

 

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

 

 

 

 

 

Позакласна  виховна робота з естетичного  виховання

 

 На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мистецтво як естетичне явище

 

Історичні закономірності розвитку мистецтва

 

Логіка еволюції мистецтва пов’язана  з конкретно-історичними періодами розвитку цивілізації. Мистецтво проходить  шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини ХІХ – ХХ  ст.

Доісторичне мистецтво. До питання виникнення мистецтва зверталися представники різних галузей науки – історики, археологи, філософи, мистецтвознавці. Їхні наукові інтереси зосереджувалися на різних аспектах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово  важливими. Перша проблема була пов'язана з питанням часу виникнення мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної людини ототожнюються з 40—20 тис. до н. є. Друга проблема — це причина появи мистецтва. З цього приводу існує значна кількість теоретичних міркувань, зокрема концепція Г. СПЕНСЕРА (1820—1903), що отримала назву «теорії надлишкової енергії». Англійський філософ порівнював поведінку тварин, їхні забави з діями доісторичної людини. Тваринні забави, на думку Г. Спенсера, стимулюють «надлишок» енергії. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини. Аргументи дослідника дещо дискусійні, адже не можна не враховувати складність умов життя доісторичної людини, внаслідок чого її вік ледь переходив межу 30 років, але «теорія надлишкової енергії» посідає важливе місце в структурі існуючих з цього приводу концепцій.

Велике значення в контексті європейської естетики має точка зору відомих німецьких дослідників первісної культури Е. Гроссе і К. Бюхера, які вважали тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання джерелом походження мистецтва і вибудовували своєрідний ланцюг етапів творчої діяльності людини доісторичної доби:

До ідей Е. Гроссе і К. Бюхера звертався Г. В. Плеханов у

дослідженні «Листи без адреси», в якому підкреслював роль і значення утилітарної практично-корисної необхідності мистецтва як своєрідного засобу пізнання, виховання і формування почуттєвої природи людини.

Феномен доісторичного  мистецтва був об'єктом теоретичного аналізу у працях Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави»; 3. Фрейда «Тотем і табу», «Невдоволеність культурою»; Е. Б. Тай-лора «Первісна культура» та інших, де з різних методологічних позицій було розглянуто проблему походження мистецтва.

Специфічна  особливість мистецтва доісторичної доби — це його синкретичний характер, що поєднував водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною* метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етапи розвитку мистецтва

 

Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов'язаний з історією           стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах

стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної  функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього  світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм давньогрецької та давньоримської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

Мистецтво середньовіччя (IX—XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.

Мистецтво Відродження (XIV—XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов'язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого — це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досягнення у галузі живопису — розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Відродження було зумовлено його надзавданням — абсолютизацією людської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтворенням емоційно-чуттєвого стану суб'єкта.