Мистецтво як засіб естетичного виховання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хореографія

 

    Хореографія (від грец.choreia – танець і grapho – пишу) інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.

    Хореографічне  мистецтво – це дуже об’ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного, сучасного танцю.

    Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого  створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов’заний з ритмом.

    Специфічною  особливістю мистецтва хореографії  є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову. При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв’язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв’язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з’являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.

 

 

 

Театр

    Театр (від грец. ікеаігоп — місце для видовищ, видовище) — це вид мистецтва, що образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії.

    Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури, живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною  творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості у театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб:

 Драматург — Режисер — Художник — Композитор — Актор

    І тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у твір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.

Зв'язуючою  ланкою між драматургом і режисером  є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє  його переважно від усіх видів мистецтва (виняток — хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима.

Естетичний  вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії — співпереживання у глядача, приводить його до катарсису — духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

 

 

 

Кінематограф

 

   Кінематограф (від грец. kіпета — рух і grарhо — зображення) — наймолодший вид мистецтва, виникнення якого безпосередньо пов 'язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії.

    Водночас кінематограф жодною мірою не можна назвати «технічним» мистецтвом. Споконвічна потреба людини в образному осмисленні дійсності породила цей масовий вид мистецтва.

    Кіно — синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

    Література (від лат.— буква) — форма художньої діяльності людини, яка естетично опановує світ через слово.

Класична  література має свою жанрово-родову специфіку, що розвивалася впродовж усього періоду її існування. Основу літератури складають три її роди, кожен з яких формує власну жанрову структуру:

				Епос
	Література			Лірика
				Драма

 

 

 

Поряд з класичною  літературою існує фольклор (від англ. folklore — народна мудрість) — народна творчість, з якою безпосередньо пов'язані героїчний епос, казки, легенди, пісні, прислів'я тощо.

   Водночас з розвитком драми у давньогрецькій літературі важливе місце посідає лірика (від грец. lyrikos — виконаний під акомпанемент ліри), що фактично є провісницею віршотворчих розмірів. З лірикою пов'язані імена відомих давньогрецьких поетів, серед яких особливої  
уваги заслуговує доробок Тертея (VII ст. до н. є.) та Анакреонта  
(бл. 570 — 478 до н. є.).

    Важливе місце у розвитку літератури посідають давньоруські літописи. Виникнення цього оригінального явища пов'язане з X— XI ст. і безпосередньо асоціюється з ім'ям Володимира Мономаха    (1053—1125).  Проте вершиною давньоруської літератури  безперечно є «Слово про Ігорів похід», присвячене подіям 1185 р.  — походу князя Ігоря на половців.  

    Реалістичний рух подарував світові визначних письменників: О. Пушкіна, М. Гоголя (1809—1852), Ф. Достоєвського, Л. Толстого (1828—1910) — Росія; Т. Шевченка (1814—1861), П. Мирного (1849—1920), І. Карпенка-Карого (1845—1907), О. Кобилянську (1863—1942), Л. Українку (1871—1913), М. Коцюбинського (1864—1913) — Україна; Ф. Стендаля (1783—1842), О. де Бальзака (1799—1850), Г. Флобера (1821—1880) — Франція; Ч. Діккенса (1812—1870), В. Скотта (1771—1832) — Англія та ін. Перелік імен можна продовжувати, адже література XIX ст. — це література «видатних персоналій».  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  Висновок

   Важливою  складовою всебічного гармонійного  розвитку особистості є естетичне  виховання. Джерелами естетичного  виховання є твори образотворчого мистецтва, музика, література, театр, кіно, телебачення. Вони розвивають емоційно-чуттєву сферу людини, інтелект учнів, почуття прекрасного.

   Під  час написання курсової роботи  мною визначено:

• актуальність теми. Ця тема досить актуальна на етапі підготовки майбутніх спеціалістів до педагогічної практики і роботи в школі. У сучасній літературі є кілька поглядів на значення мистецтва як засобу естетичного виховання, тому я вирішила опрацювати та об’єднати передовий досвід про мистецтво як засіб виховання та найактуальніші види мистецтва;
• об’єкт дослідження: мистецтво у середніх загальноосвітніх навчальних закладах;
• предмет дослідження: мистецтво як естетичне виховання;
• мета дослідження:

 –     розкрити поняття естетичного виховання та шляхи його формування;

 – розкрити історичні  закономірності розвитку мистецтва  та основні види                                     мистецтва як шляхи естетичного виховання;

• підбір виховних годин та проблемних завдань, які сприяють естетичному вихованню.
• методи дослідження: аналіз, синтез, проблемно-пошуковий метод, дослідницький метод.

   Опрацювавши таку  літературу, як Фіцула “Педагогіка”, Левчук “Основи естетики” та інші підручники, я поглибила свої знання з педагогіки, методики, естетики, мистецтвознавства.

   Основною складовою  естетичного виховання в школі  є навчальна робота. Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика).

   У пунктах “Історичні закономірності розвитку мистецтва” та “Етапи розвитку мистецтва” показано шість основних етапів розвитку, які проходить мистецтво від доісторичного до Нового часу.

   У розділі “Види мистецтва як шляхи естетичного виховання” розкриті основні види мистецтва та їх значення для всебічного розвитку особистості (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, хореографія, кінематограф, театр).

   У додатках  подані виховні години, проблемні  завдання з естетичного виховання,  які допоможуть керівникам і  педагогам у навчально-виховній  роботі.

   4.1 Тема: Виховна  година «Види та жанри скульптури»

Мета: сформувати уявлення про види та жанри скульптури.

Тема: « Види та жанри живопису»

Мета: сформувати уявлення про види й жанри живопису та його виражальні засоби.

Тема: «Декоративно-прикладне  мистецтво»

Мета: ознайомити з декоративно-прикладним мистецтвом та його видами.

Тема: « Види та жанри графіки»

Мета: сформувати уявлення про графіку, її види та жанри; розвивати  відчуття пластичності лінії.

Тема: Позакласний виховний захід «Етика українців»

Мета: знайомити учнів  з основними чинниками народної моралі; вчити оцінювати добро  і зло, красиве і потворне з позицій національної етнопедагогіки та християнської моралі, поважати звичаї і традиції свого народу.

Тема: Виховна година «Катерина Білокур: Я хочу стати  художником»

 Мета: ознайомити учнів  з фрагментами життєвого та  творчого шляху видатної української художниці Катерини Білокур. Вчити знаходити в тексті уривки, що говорять про етапи становлення її творчості. Вчити розрізняти елементи опису. Розвивати вміння правильно сприймати і розуміти зміст картини. Вчити вдало висловлюватися про побачене. Розвивати вміння самостійно підбирати кольори і їхні відтінки для вдалого відтворення краси квітки у малюнку. Розвивати естетичні смаки. Виховувати почуття глибокої поваги до творців прекрасного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №1

 

СКУЛЬПТУРА

 

Тема.   «Види та жанри скульптури».

Мета: сформувати уявлення про види та жанри скульптури.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Наочні   матеріали:   гіпсові   копії   античних   скульптур;   фотокопії   пам'ятників

Володимиру Святославовичу, Богдану Хмельницькому,  княгині Ользі (м.Київ), найвидатніших творів світової скульптури.

 Місце проведення:  кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Хід уроку

I. Активізація уваги учнів

Оголошення теми та завдань уроку.

II. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

    У 5 класі на уроках образотворчого візуального мистецтва ми з вами ознайомились із видами образотворчого мистецтва, у яких твори виконуються на площині — графіка, живопис. Сьогодні ми дізнаємось іще про один вид, роботи якого виконуються в об'ємі.

Скульптура — об'ємно-просторовий вид образотворчого мистецтва.

За  об'ємом скульптуру поділяють на два  види:

об'ємну (тримірну) — скульптурні зображення, які можна сприймати з різних боків: у фас, профіль, три чверті;

площинну (рельєфну) — скульптурні зображення, які ми сприймаємо тільки у фас.

Учитель супроводжує розповідь демонстрацією наочних ма теріалів.

    Скульптурні зображення ми можемо  побачити на вулицях, у скверах, парках, на площах, цвинтарях. За призначенням скульптура розподіляється на декілька видів.

     Якщо скульптурне зображення  невеликих розмірів і призначене для експонування на виставках, конкурсах, у музеях, виставкових залах, ми називаємо його станковим.

    Якщо скульптурне зображення  великих розмірів і встановлене  на честь видатних осіб або знаменних подій, ми його відносимо до монументального.

Якщо скульптурне  зображення малих розмірів і виконане з дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів, ми його називаємо гліптикою.

     У    свою    чергу    монументальна    скульптура    розподіляється    на підвиди:

   Монумент — скульптурне зображення великих розмірів узагальненого образу людини, події.

   Пам'ятник — скульптурне зображення великих розмірів кон- кретної особи, події.

      Обеліск — меморіальна споруда у вигляді кам'яного стовпа, який звужується доверху, із загостреною верхівкою.