Мистецтво як засіб естетичного виховання

Мистецтво Нового часу (кінець XVI — перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов'язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класицизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає поштовх до об'єднання у межах конкретно-історичного періоду художньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.

Мистецтво другої половини XIX — XX ст. Цей період позначений інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

Закономірності  розвитку мистецтва грунтуються  на принципі історизму, що відкриває можливість показати логіку формування його основних структурних елементів, підкреслити їхній безпосередній зв'язок з конкретним історичним періодом, наголосити на тому, що поняття «канон» пов'язане з добою середньовіччя; поняття «стиль» виникає у часи Відродження; «художній образ» стає наріжним поняттям у мистецтві XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюється із строкатим мистецьким рухом XX ст.

    Мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.

 

 

 

 

 

Види  мистецтв як шляхи естетичного виховання

Архітектура

Архітектура, чи зодчество (від грец. агсhitektoп — будівельник), — мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас  зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві архітектури виділяють три основні роди:

 

АРХІТЕКТУРА		Об'ємних споруд
			Ландшафтна
			Містобудівництво

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять жит 
лові, громадські та промислові будівлі.

2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово- 
   паркового комплексу.
3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, 
   а також реставрацією та оновленням старих районів.

 

 

 

 

 

Скульптура

   Скульптура, чи ваяння (від лат. sсиlро — висікати, вирізати), — вид мистецтва, пов’я-     заний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі.

    Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета.

 

    Мистецтво скульптури вибирає своїм

об'єктом переважно  людину, іноді — тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше — натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва.

    Скульптура — один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.

Всесвітньо  відомі шедеври давньоєгипетської скульптури — статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.

Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури — мистецтво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких майстрів скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини.

Саме тому митці Стародавньої Греції активно  використовували у своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: побутовий, ню (оголений) та анімалістичний.Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів — статуї Афіни та Зевса (скульптор Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніки Самофра-кійської (Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор скульптор невідомий), так і звичайних людей — статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Ааокоона, не порушує загальної

гармонії  образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас  до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя  скульптура активно взаємодіє з  архітектурою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені скульптурними зображеннями, що передавали напружене духовне життя. Цей принцип у подальшому буде цікаво використаний при спорудженні Собору Паризької Богоматері.

Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386— 1466) — статуї пророка та полководця Гаттамелати — і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті — «Вакх», «Давид», «П'єта» — є шедеврами світової скульптури.

                   Твори провідних митців італійського Відродження мали значний вплив    на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у ХVI ст. в Україні набуває великої популярності скульптурний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам'ятників і тісно пов'язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К. Острозького: князь у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних левів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Ванька Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін.   Бароко. Виникнення цього напряму пов'язано з XVI — XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598—1680), зокрема в його відомих роботах — статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

                     Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741— 1828) — автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716—1791), який створив пам'ятник Петру І, так званого «Мідного вершника».

Однією з  найяскравіших постатей скульптурного  мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753—1802) — автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі — «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

 

 

 

 

 

 Живопис

 

    Живопис — вид образотворчого мистецтва, специфічною особливістю якого є відтворення художніх образів на площині.

    Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і оперувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична палітра» та ін.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Фреска — живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена.

Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відомі фрески Софійського собору у Києві, «Таємна вечеря» Леонар-до да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані та «Страшний суд» Мікеланджело у Сікстинськш капелі у Ватикані.

Мозаїка — різновид живопису, який грунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла — смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення — мозаїчне панно.

Фресковий і  мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд (всесвітньо відоме панно «Ма-рія-Оранта» у Софійському соборі у Києві).

Олійний розпис — різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV—XV ст. у країнах Західної Європи. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями грунту. Здебільшого це трапляється з темногрунтовими полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове багатство.

Тампера — різновид живопису, назва якого походить від назви фарби. Основу фарби складає полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове яєчний жовток. В основному цю технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунтованих дерев'яних дошках. У подальшому тамперою писали і на полотні, спираючись на принципи олійного живопису.

Акварель — різновид живописного мистецтва, яке використовує водяні фарби. Специфічною особливістю акварелі є її здатність до «кольорової асиміляції». Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим і вологим.

Пастель — це малюнок, виконаний кольоровою крейдою. Як і акварельний живопис, пастель часто ототожнюють з графікою. Її характерною особливістю є здатність створювати відчуття оксамитовості зображуваного.

Витоки  мистецтва живопису сягають у  глибину століть — у доісторичний період людської цивілізації. Вони пов'язані з так званим печерним розписом, зразки якого було знайдено у печерах Ласко та Кастільо (Франція), а також з кольоровими зображеннями тварин на скелях Скандинавії, плато Тассилі (Африка), капової печери (Урал). Саме з цих наскельних малюнків і починається формування жанрово-родової специфіки майбутнього мистецтва живопису.

Необхідно наголосити, що доісторичний печерний, а згодом і давньоєгипетський настінний розпис ніс важливе смислове навантаження, адже картина являла собою своєрідне оповідання, що складалося з кількох малюнків, пов'язаних між собою. Отже, для давнього художника, який ще не володів законами перспективи, малюнок виконував певну знакову функцію. Ця сама тенденція мала свій розвиток у мистецтві давньогрецького вазопису, коли на поверхні старовинних амфор та інших посудин зображувалися фрагменти давньогрецької міфології та історії.

    Розвиток живописного мистецтва середньовіччя передусім пов'язаний з розквітом іконопису. На зміну чуттєвим образам античного мистецтва прийшли релігійно-канонізовані зображення, що водночас вражали своєю духовно-психологічною насиченістю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

 

Музика

    Музика (від грец. тиsіkе — мистецтво муз) — вид мистецтва, художні образи якого створюються завдяки звукам.

    Музичний образ позбавлений смислової конкретності слова та візуальної природи архітектурного, скульптурного, живописного, хореографічного, театрального та кінематографічного мистецтв.

Музика —  найбільш абстрактний вид мистецтва. Мабуть, не випадково засновник абстракціонізму В. Кандінський (1866—1944) експериментував у галузі музики і створив оперу під назвою «Жовтий звук».

Як і інші види мистецтва, музика має свою жанрово-родову специфіку. Виділяють два її основні роди, які відповідно мають свою жанрову структуру і репрезентують мистецтво музики в усій його повноті та розмаїтті:

 

МУЗИКА
Вокальна			Інструментальна
Романс			Камерна			Симфонічна
Кантата			Соната			Симфонія
Ораторія			Сюїта			Симфонічна  фантазія
Опера			Прелюдія			Концерт
Пісня			Ноктюрн
			Варіації