Мистецтво як засіб естетичного виховання

Меморіальна дошка — рельєфне зображення, установлене на архітектурній споруді (будинку) й присвячене конкретній історичній особі чи події.

Декоративна (паркова) скульптура — зображення, яке прикрашує парк, алею, сквер¹, сад, інтер'єр приміщення.

За  жанрами скульптуру поділяють на історичну, побутові, анімалістичну, портретну.,

Для виконання скульптурного зображення майстри використовують різноманітні матеріали, які вони обирають згідно із задумом,— гіпс, бетон, камінь, глину, дерево, метал, скло та ін. У деяких країнах взимку проводяться конкурси скульптури, де матеріалом для об'ємних творів служить лід.

Класичними  зразками об'ємної скульптури є пам'ятники, установлені в столиці України місті Києві:

—пам'ятник  Б. Хмельницькому (скульптор М. Микешин, архітектор

В.Ніколаєв, 1888 р.);

— пам'ятник  київському князю Володимиру Святославовичу (скульптори П.Клодт, В. Демут-Малиновський, архітектор О.Тон,1853р.);

-пам'ятник  великій княгині Ользі, святому  апостолу Андрію Первозванному, святим рівноапостольним Кирилові та Мефодієві (автор проекту І. Кавалерідзе, П. Сніткін, архітектор В. Риков, 1911р.).

    На території нашого населеного пункту також установлені скульптурні зображення, присвячені певним людям або подіям, які відбувалися на цій території. Пригадайте та охарактеризуйте їх.

3. Перегляд наочних матеріалів
4. Завершення уроку.

 

 

 

 

 

 

    

 

 

    _{Додаток №2}

 

     _{ЖИВОПИС}

Тема.   Види та жанри живопису.

Мета: сформувати уявлення про види й жанри живопису та його виражальні засоби.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами або репродукції відомих творів живопису і робіт Т. Шевченка й імпресіоністів; творчі роботи учнів. Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Хід уроку

І Активізація уваги учнів.

Оголошення  теми та завдань уроку. II.    Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

   

Живопис— вид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню: папір, картон, тканину, метал, дерево, штукатурку тощо.

    У  творах живопису переданий весь  багатогранний світ природи, людських почуттів, характерів.

    Виражальними засобами живопису  є рисунок, колір, світлотінь, мазок, фактура. Вони дозволяють втілювати все кольорове різнобарв'я довколишнього світу, його об'ємність, матеріальність, лінійну та повітряну перспективу.

    Митець відображає суспільні  погляди, процеси та явища,  що відбуваються в світі. Це зумовлено тим, що митець усе, що відбувається навколо нього, пропускає через своє серце, душу. Втіленням його світосприйняття є твір. Не випадково царський режим так боявся творів Тараса Шевченка, що навіть заборонив йому писати й малювати.

    За практичним призначенням живописні  твори поділяються на такі види:

станкові (твори, призначені для експонування на виставках, конкурсах, у музеях, приватних колекціях тощо);

монументально-декоративні (твори, призначені для оздоблення інтер'єрів приміщень, фасадів будинків, культових споруд: панно, розпис тощо);

театрально-декораційні (твори, призначені для оформлення масових заходів, вистав, концертів);

іконопис (релігійні твори, виконані для культового призначення); мініатюра (станкові твори малих розмірів).

    Так  само, як і в графіці, твори  живопису поділяються на жанри: історичний, побутовий, портретний, батальний, пейзажний, натюрморт.

Головним  виражальним засобом живопису є  колір. Він створює неповторну атмосферу  для глядача, який сприймає твір. У  живопису виконуються роботи й одним кольором (гризайль), але такі твори можна зустріти дуже рідко.

Кожен справжній майстер має власну техніку та манеру. По манері виконання робіт мистецтвознавці визначають не тільки автора, але й те, в який період творчості митця їх було написано.

Для виконання  живописних творів використовуються різноманітні фарби: темпера, акварельні, гуашеві, олійні.

    Фарби  на поверхню роботи накладаються  пастозне (товстим шаром) або тонким прозорим чи напівпрозорим шаром. Техніка нанесення прозорого шару фарб на поверхню сухої роботи називається  лісируванням. Накладаючи таким чином шари фарби один на один майстер досягає враження легкості та звучності кольорів тонів.Найбільшого розквіту лесирувальний живопис зазнав у ХІІІст. в творах майстрів французького рококо.

    Наміри  майстрів живопису передати світлоповітряне  середовище спричинилося до появи вальорного живопису. Вальор-відтіновка кольору, який у взаємодії з іншими відтінками відображає певне співвідношення світла й тіні та дозволяє якнайкраще змалювати об'єкти в повітряному середовищі.

    У  другій половині ХІХ ст. виникла  техніка живопису окремими мазками різного кольору. Накладалися мазки поруч один із одним і були розраховані на оптичне зміщення кольорів, які глядач сприймає на відстані. У цій техніці виконували свої роботи французькі імпресіоністи, які відмовилися від сухих академічних правил, установлених до ХІХ ст. художники Ж.Сера й П.Сіньяк на полотно наносили фарбу крапочками. Ця техніка пізніше отримала назву пуанталізм або девізіонізм. Сприймаються такі твори тільки на відстані.

3. Перегляд наочних матеріалів.
4. Завершення уроку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №3

ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО

Тема. Декоративно-прикладне мистецтво.

Мета: ознайомити з декоративно-прикладним мистецтвом

і його видами.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами, репродукції, копії, оригінали виробів народних умільців.

 Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва

 

Хід уроку

 

І. Активізація уваги учнів

Оголошення  теми та завдань уроку

ІІ, Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

    Декоративно-прикладне мистецтво – вид образотворчого мистецтва, який об'єднує твори, виконані на предметах, матеріалах, що використовуються в побуті, або ж самі ці предмети та матеріали.

    До видів декоративно-прикладного мистецтва ми відносимо: вишивку, розпис, килимарство, ткацтво, різьблення, писанкарство, гутництво, гончарство, ковальство, витинанку, лозоплетіння, флористику; народне малярство (лубок).

    У кожному з перелічених видів використовуються різноманітні матеріали (глина, тканина, метал, папір, дерево, нитки, мінеральні фарби тощо).

    Вплив народного мистецтва відчувався в оформленні житла й свідчив про смаки його господарів — розпис печі, сволоків, виготовлені власноруч килими, доріжки, ліжники, рушники, скатерті, подушки.  Прикрашали народні  майстри й одяг.  Лави,  столи,  ложки, ліжка,   мисники,   скрині,   тарелі   прикрашалися   різьбою.   З   глини виготовляли глечики, чаші, миски, куманці, підсвічники.

За  допомогою фарб народні умільці  створювали неперевершені ікони, картини.

Учитель     супроводжує     виклад     демонстрацією     наочних     мате ріалів.

На  теренах України працює чимало народних майстрів різних напрямів декоративно-прикладного мистецтва, вироби яких користуються величезною популярністю.

    Кожен майстер використовує власну техніку, підбирає кольори та рисунки. Завдяки цьому й кожний регіон країни вирізняється своєю самобутністю, неповторністю, має своє «обличчя».

    Вироби народного художника є його «візитною карткою». І свої вміння та секрети він передає наступному поколінню.

    Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу в XX ст. витіснив частину народних промислів, що призвело до їх занепаду або зникнення (гутництво, лозоплетіння).

    Проте з 90-х рр. XX ст. відбувається ренесанс народного мистецтва, відкриваються нові відділи з різних напрямів декоративного мистецтва в навчальних закладах. Із народним мистецтвом знайомляться учні в школах, відкриваються нові експозиції в краєзнавчих музеях, відновлюються народні промисли.

    В історію народного малярства золотими літерами вписані імена Катерини Білокур та Марії Приймаченко, у неперевершених творах яких розкрились у всій красі душа українського народу, її багатогранність і любов до рідного краю.

    І донині в багатьох Місцевостях України плідно розвиваються народні промисли, вироби народних майстрів відомі далеко за межами країни (Петриківка, Умань, Косів, Опішня, Яворів).

Для оздоблення виробів умільці використовують символи-обе-реги, які, за повір'ями, захищають їх власника від злих сил і поганого ока, наговорів.

    Умовно ми розподіляємо обереги на геометричні, рослинні, тваринні, із зображеннями людини. Для кожного свята народні умільці виготовляли спеціальні вироби й оздоблювали притаманними тільки їм символами-оберегами.

3. Перегляд наочних матеріалів
4. Домашнє завдання

Записати  розповідь бабусі чи дідуся, іншої  літньої людини про те, які види декоративно-прикладного мистецтва були розвинуті у нашому населеному пункті.

V. Завершення уроку

 

 

 

 

 

 

 

                                     

 

 

 

 

Додаток №4

ГРАФІКА

 

Тема.   Види та жанри графіки.

Мета:   навчальна — сформувати уявлення про графіку, її види та жанри;

розвиваюча — розвивати відчуття пластичності лінії.

Тип уроку:   комбінований.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами чи ілюстрації найвідоміших творів графіки, творчі роботи учнів

Матеріали:   олівець, папір, вугілля, соус, сангіна, ластик.

 Техніка: лінійна графіка.

Місце проведення:   кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Додатковий теоретичний матеріал для вчителя

Види графіки: лінійна, силуетна, тонова, світлотіньова.

Жанри графіки: портретний, пейзажний, побутовий, історичний, батальний, анімалістичний.

Фреска - - техніка живопису, в якій зображення виконується фарбами по сирій штукатурці.

Гобелен - - витканий вручну твір мистецтво.

Хід уроку

Активізація уваги учнів

Оголошення теми та завдань уроку.

II.    Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

   Одним із видів образотворчого мистецтва є графіка. У перекладі з грецької цей термін означає «пишу», «креслю». Графіка включає малюнок, виконаний олівцем, пензлем, вуглиною на папері, або друковані художні твори, що ґрунтуються на малюнку. Вона має власні зображальні засоби.

Термін  «графіка» спочатку використовувався лише щодо письма та .каліграфії. Нове значення він отримав наприкінці XIX — на початку XX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком промислової поліграфії, яка дала змогу відтворювати рисунки в багатьох екземплярах за допомогою як різноманітних рукотворних технік, так і за допомогою машин.

Паралельно  з викладом нового матеріалу вчитель  демонструє графічні твори, виконані художниками, учнями школи.

    Графіка є одним із найстаріших видів образотворчого мистецтва— пригадайте наскельні рисунки первісної людини. Графіка розвивалася паралельно зі скульптурою, декоративно-прикладним мистецтвом.

   Як самостійний вид мистецтва рисунок існує з кінця XV — початку XVI ст.

   Ставлення до графіки спочатку було як до підготовчого етапу в роботі над картиною, фрескою, гобеленом.

    Але згодом, у процесі історичного розвитку, в графіку почав проникати колір, і вже ми до неї відносимо рисунок, виконаний кольоровою крейдою, пастеллю, кольорову графіку, кольорову гравюру, живопис акварельними та гуашевими фарбами.

Рисунок, виконаний  художником-графіком,— явище унікальне. За допомогою друкованої графіки можна отримати багато однакових рисунків.

Залежно від  техніки виконання графіка розподіляється на такі види:

лінійна — основну роль відіграє лінія;

силуетна — основну роль відіграє силует (абрис) об'єктів;