Художньо-естетичні принципи новелістики С. Моема

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Видатного майстра  оповідання і відомого англійського романіста УільямаСомерсетаМоема можна сміливо відносити до класиків європейської літератури 20-ого століття. Хоча ще півстоліття тому англійський письменник піддавався жорсткій критиці. Його називали циніком та мізантропом, докоряли за аполітичність та індиферентність, вважаючи, що його твори недовго будуть користуватися популярністю. Утім, їхні судження виявились хибними. Популярність Моема зростає з кожним роком. Його романи, новели та п’єси дедалі більше притягують увагу читачів з усього світу та знаходять позитивну оцінку сьогоднішніх літературознавців, які відзначають глибокий внутрішній зміст творів Моема. Зокрема, так про письменника пише літературознавець та публіцист Грета Іонкіс, яка вивчала англійську літературу першої половини ХХ століття.

Незважаючи  на це, творчість УільямаСомерсетаМоема, особливо, його новелістика, сьогодні маловивчена не лише в Україні, а й у всьому світі.

Новела - жанр, який часто ототожнюють з оповіданням, і хоч новела й має спільні  з оповіданням риси, насправді  вона суттєво відрізняється. І вже  в епоху Відродження,ця різниця була дуже помітною. Новелі цієї доби була притаманна динамічна інтрига та гостра несподівана розв’язка. В основі сюжету лежав анекдот.

Хоча зародження новели як самобутнього жанру з чітко  окресленим колом відмітних художніх ознак пов’язується з епохою Відродження, генезис цієї художньої форми, як вважають багато дослідників, сягає більш ранніх часів.

Остаточне жанрове  становлення новели відбувається в  Італії доби Відродження («Декамерон»  Боккаччо), де за новелою і закріплюється  жанрове визначення її як оповіді «анекдотичного» побутового змісту. Через Італію новела проникає в інші літератури Європи, однак розуміння жанру в кожній з них набуває національно-самобутнього характеру. Предмет зображення новелістичного жанру по-різному оцінювався його дослідниками, що пояснюється рухомістю жанрових ознак, за якими в різні епохи той чи інший твір відносили до певного жанрового типу. На початку XIX століття Ґете визначав новелу як невеликий твір, в основі якого лежить розповідь «про нечувану подію». У творчості романтиків (Гофман — «Золотий горщик», «Крихітка Цахес») новела заявила про себе як про жанр, героєм якого стала духовно щедра особистість, що живе у ворожому для неї світі.

З розвитком  реалізму в новелі спостерігається  поглиблення психологізму (Ґі де Мопассан, А. Чехов, Ε. Хемінгуей, А. Моравіа, Т. Манн). Дослідниця К. Фролова вважає, що сучасна «новела будується не те, що на одному епізоді, а на одній миті, в якій виражається парадоксальність явища буття».

І аби чіткіше розуміти сучасних новелістів, які безперечно спираються на класиків, варто заглибитись в процес творення новели реалістичної .

Одним з класиків реалістичної новели по праву вважається Уїльям Сомерсет Моем, - видатний англійський романіст, драматург і майстер короткої прози. Читачам завжди був цікавий цей письменник, адже способи, якими він намагався привабити читача були дуже різноманітними.

Новели Моема будують в уявічітку картину подій, даютьможливість самим добудовуватиобразигероїв, захоплюютьсвоєюдинамічністю і парадоксальністю. Інтерес до новелістики Моема лишаєтьсядосить великим і в наш час, особливо на батьківщиніписьменника. Щорокуз’являютьсяновімонографіїтанауковідослідженняжиття і творчостіавтора(Т.Морган, С.Хастінгс).Обмаль сучасних літературознавців заглиблюється у творчість письменника, аналізує тонку психологію героїв його новел та здатна пояснити мотиви їхніх, часто непередбачуваних, вчинків(Ф.Хутиз, І.Трикозенко). ВідтакактуальністьдослідженнязумовленанеобхідністюзагальногоаналізуновелістикиУ.С.Моема, художньо-естетичнихпринципів на основійого новел,зокрема.

Об’єкт дослідження:оповідання У. С.Моема «Дощ», «Падіння Едварда Барнарда»

Предмет дослідження: художньо-стилістичніособливості портретного опису в оповіданнях.

Метою даної роботи є: дослідження стилістичних особливостей портретного опису в оповіданнях У.С. Моема «Дощ», «Падіння Едварда Барнарда».

Для досягнення цієї мети були висунуті наступні завдання:

• з’ясувати тенденції розвитку англійської літератури кінця ХІХ – поч. XX ст.;
• охарактеризувати жанрові ознаки короткого оповідання;
• розглянути творчість У.С. Моема в оцінюванні літературних критиків;
• визначити своєрідність творчого методу УільямаСомерсетаМоема;
• сформулювати жанрову специфіку новел У.С. Моема;
• дати загальну характеристику оповіданням письменника;
• вивчити композиційні та художні особливості оповідань Моема («Дощ», «Падіння Едварда Барнарда»).

Теоретико-методологічну  основу дослідження складають праці відомих вчених, які займаються вивченням творчості У.С.Моема, передусім співвітчизників письменника Ентоні Кертіса, Томаса МакГриві, Річарда Олдінгтона, Джона Уайтхеда. Особливу увагу привернула праця «W. SomersetMaugham» CurtisAntony, JohnWhitehead (1997), а також біографія Моема, написана ТедомМорганом, де детально описується життєвий шлях письменника від народження до смерті. В бакалаврській роботі були використані праці науковців, таких як Г. Ионкис, Н. Михальська,  
В. Скороденко, С. Дитькова та Є. Гусєва.

Оскільки В.С.Моем сам є автором численних літературно-критичних  праць, у яких відображені його власні погляди на життя та літературу, то вони були взяті як одна з підвалин нашого дослідження. Найбільше уваги ми приділили таким книгам ,як «Підводячи підсумки» та «Нотатки письменника».

Методи  дослідження: теоретичний аналіз інформації та інтерпретація наукових фактів, що містяться в літературознавчих джерелах;текстуальний аналіз;компаративний метод;елементно-цілісний аналіз новел в єдності їх форми та змісту.

Наукова новизна дослідженняполягає у комплексному аналізі новел УільямаСомерсетаМоема; спробі компаративного аналізу новел УільямаСомерсетаМоема

Практична значущість даного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть використовуватися під час уроків з позакласного читання в середніх навчальних закладах, при ознайомленні школярів з теорією літератури та під час розробки спецкурсів, семінарів у ВНЗ України.

Структура дослідження:бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаноїлітератури. Загальний обсяг роботи 52сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ГАРМОНІЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ УЇЛЬЯМА СОМЕРСЕТА МОЕМА

1.1 Особливості розвитку  літератури Англії кінця XIX –  поч. XX ст.

 

Література  є певним дзеркальним відображенням  всього, що відбувається в тій чи іншій країні в той чи інший  період. І вплив історії на створення літератури дуже значний, саме в ході певних історичних подій завжди утворювались нові літературні течії та напрямки.

Наприкінці XIX ст. Англія пережила найбільш тривалу і  тяжку кризу, що з 1873 р. охопила промисловість, сільське господарство, торгівлю, фінанси. Впродовж 1870–1914 рр. вона втратила світову промислову монополію. Загальне промислове виробництво країни за цей час подвоїлося хоча в світі воно зросло в чотири рази. Замість третини світової індустріальної продукції, на частку Англії припадала тепер лише сьома частина. На початку 80-х рр. її обігнали США, на початку XX ст. – Німеччина. Англійські товари втратили конкурентоспроможність у змаганні з німецькими і американськими. Однак Англія ще займала перше місце в світі за обсягом вивезення капіталу, її торговельний флот залишався світовим перевізником (половина американських товарів перевозилася англійськими суднами), вона мала наймогутніший військово-морський флот. Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою

«Монополізація виробництва в Англії призвела до посилення експлуатації робітників і загострення соціальних проблем. Організатором руху робітників за поліпшення їхнього економічного становища були тред-юніони, що об'єднували висококваліфікованих робітників. Посилилася також боротьба неорганізованих робітників. У країні формувався «новий уніонізм» – тред-юніони низькооплачуваних, некваліфікованих робітників. 1893 р. виникла незалежна від тред-юніонів Робітнича партія, що вела боротьбу за обрання в палату громад представників робітничого класу» [10, с.48].

Ці та ще ряд  подій сприяли утворенню негативних настроїв в колах письменників і  поетів. Такі автори, як Діккенс і  Теккерей, були досить песимістично налаштовані, адже не розуміли визвольної ролі революційного  робочого руху, який щойно розпочався. Ці та інші письменники прагнуть зобразити повсякденність людського життя, об’єктивно і точно. Внаслідок цих прагнень виникають такі літературні течії, як критичний реалізм, натуралізм і символізм. І, якщо дві останні течії мають більш вузькі рамки, то реалізм бере свій початок ще з середини епохи Відродження, в першу чергу у М. Сервантеса і У. Шекспіра, особливо в зображенні характерів. А в конкретному значенні термін «реалізм» позначає напрям літератури і мистецтва, що виник у XVIII ст. Митці того часу зображають героя розумного гуманного, незіпсованого забобонами і гріхами, що панують у тогочасному суспільстві. Основним конфліктом виступає боротьба людини з природою (романи Д. Дефо та Дж. Свіфта).

Критичний реалізм, що виникає в 30-х роках 19 ст., вже кардинально відрізняється від реалізму просвітницького, «Провідним жанром реалістичної літератури залишається роман. Його дія концентрується навколо таких мотивів, як боротьба за самоствердження особистості в власницькому світі, махінації ділків, лиха знедолених. Реалізм показав розтлінний вплив матеріальних благ на звичаї, руйнування природних зв'язків між людьми, перетворення шлюбу в комерційну угоду. Критичний дух Реалізму в першій половині 19 ст. не означав, однак, відсутності позитивних ідеалів у письменників; сила їх критики зумовлена властивим їм гуманізмом і вірою в прогрес» [11, с. 102].

В середині XIX ст. реалізм змінюється, і якщо раніше герой міг протистояти світу, то зараз реалізм зображує переважно відчуження особистості, її нівелювання, втрату характеру, волі, опірності середовищу, що особливо виразно показано У. Теккереєм і Г. Флобером.

А наприкінці XX століття англійці взагалі були дуже розчаровані і не бажали приймати розруху як дійсність. «історичні зміни, які знаменувало собою 20 століття, ніде не викликали такої впертої протидії, як в Великобританії. Прихильність англійців до традицій – зовсім не міф. Література продемонструвала це дуже чітко» [12, с.32].

Наслідуючи  традиції минулого, в тому числі  аналітизм, інтерес до соціальної сфери, реалізм XX століття відрізняється за палітрою прийомів від реалізму століття минулого.

Реалізм XX століття має справу з принципово іншою соціальною дійсністю. Це війни та диктаторські перевороти, соціальні та національно-визвольні революції, ліві художні течії, авангардизм і ірраціоналізм. Він має справу і з іншим рівнем наукового осмислення світу і людини, враховує психоаналіз Фрейда і його послідовників, філософію екзистенціалізму, стикається з небаченим злетом віри в Людину і розчаруванням у просвітницькій формули гуманізму. Все це не може не впливати на реалістичний тип художнього мислення, не може не змінювати в реалізмі колишні стандарти та співвідношення описовості, наслідувальності й вимислу, індивідуалізації та типізації, критерії правди життя.

Письменники відмовилися від копіювання та дзеркального повторення дійсності у формах самого життя, від пріоритетності принципу мимесису і стали впроваджувати прийоми опосередкованого пізнання світу. В руслі оновленого реалізму починають з’являтись і нові літературні течії, такі як натуралізм, неоромантизм та декаданс. Представники натуралізму прагнуть бути об'єктивними і тим остаточно уподібнитися представникам точних наук. Вони прагнуть усунути не тільки ідеалізацію дійсності, але будь-який критерій морального і суспільного ідеалу з творчості художника, всяку оцінку дійсності. Натуралізм вже констатує нестійкість засад існуючого суспільства, навмисно утримуючись від оцінки цього факту, хоча мимоволі і висловлюючи те чи інше ставлення до нього[10, с.52].

Отже нестійкість тогочасного світу відображалась в творах тогочасних митців. Вони зображували героя реального розчарованого, не здатного боротися з довколишнім середовищем. Реалізм поступово змінював свою форму але деякі автори не бажали зраджувати класичних засад реалізму і лише доповнювали їх новими деталями.

 

1.2. Жанрові ознаки  короткого оповідання

 

Літературні жанри, як і усі суспільні явища, схильні до законів еволюції. Тому жанри словесності ніколи не будуть остаточно завершеними: вони знаходяться в постійній діалектичній зміні, при цьому зберігаючи певні жанрові особливості. Жанр - явище настільки складне, що його неможливо визначити навіть розгорнутою дефініцією. Жанри зливаються, перетинаються, і в будь-якому жанрі настає переломний момент, так звана "криза жанру", тоді відбуваються мимовільні зміни. Ці зміни неминучі, вони викликані різними причинами - історичними, соціально-політичними, художніми і іншими. Ці причини і обумовлюють становлення і розвиток кожного жанру.

Оповідання - мала форма епічної прози, співвідношувана з повістю як більш розгорнутою формою оповідання. Схоже до фольклорних жанрів (казки, притчі); як жанр відокремився в письмовій літературі; часто невідмітний від новели, а з XVIII ст. - і нарису. Іноді новелу і нарис розглядають як полярні різновиди розповіді[32].

Передусім нас цікавить питання про оповідання як про явище цілісне, таке, що завжди змінюється в часі, але в той же час стійкому. Які характерні ознаки, що дозволяють відрізнити оповідання від інших видів літератури? Пошуком відповіді на це питання літературознавці займаються вже давно. Проблема жанрової специфіки оповідання ставилася і вирішувалася в роботах І.А. Виноградова, Б.Н. Ейхенбаума, В. Б. Шкловского, В. Гоффеншеффера, і інших критиків ще в 20-і, 30-і роки XX століття.