Художньо-естетичні принципи новелістики С. Моема

В своїх публіцистичних працях автор розповідає про те що кожен письменник використовує прототипи: «Деякі автори стверджують, що їхні персонажі  взагалі не мають жодних реальних прототипів. Думаю, що вони помиляються. Просто вони не дають собі уважно розглянути свої запаси спогадів та вражень, що послужили матеріалом для створення літературних образів, народжених, як їм здається, виключно їх фантазією. А якби придивилися трохи краще, напевно знайшли б якого-небудь знайомого, або зустрічного, або кілька знайомих і зустрічних, пам'ять про яких послужила їм відправною точкою при створенні того чи іншого персонажа - якщо, звичайно, він не взятий з прочитаної книги, що теж трапляється досить часто».

Моем пояснює, що письменникові доводиться рахуватися з марнославством людського роду, з його схильністю до зловтіхи, цим  самим ганебним і низьким гріхом. Люди з радістю впізнають в  літературному герої свого знайомого, автор, можливо, його і в очі-то ніколи не бачив, а вони неодмінно побіжать до нього з книжкою, особливо якщо зображення невтішне.

Підсумовуючи  все вище викладене,можна сказати,що Моем зібрав все найкраще у визнаних світовим суспільством новелістів і  створив з цих рис власний, синкретичній творчий метод, у якому переплелись реалізм із рисами неоромантизму та натуралізму. Його герой не ідеальний, зі своїми вадами та перевагами,у ньому дивно гармоніюють добре й погане начала. Говорити правду про те, що знаєш, було для нього основною творчою заповіддю. « Я завжди писав з живої натури. Пам'ятаю, як одного разу на заняттях з анатомії керівник запитав мене назву якогось нерва, і я не зміг відповісти. Він мені сказав, я став сперечатися, тому що нерв знаходився не там, де йому належало. Він же наполягав, що це той самий нерв, який я марно шукав. Я обурився такою ненормальністю, на що він з посмішкою зауважив, що в анатомії незвичайна скоріше норма. У той час це мене тільки розлютило, але слова його запали мені в пам'ять, а пізніше я прийшов до висновку, що їх можна віднести не тільки до анатомії, але і до людини взагалі. Норма - це те, що зустрічається лише зрідка. Норма - це ідеал. Це портрет, який складають з характерних рис окремих людей, але ж важко очікувати, що всі ці риси можуть з'єднатися в одній людині. Ось такі-то фальшиві портрети і беруть за зразок письменники, і від того, що вони беруть явища настільки виняткові, вони рідко досягають враження правди. Егоїзм і добросердечність, високі пориви та чуттєвість, марнославство, боязкість, безкорисливість, мужність, лінь, нервовість, впертість, невпевненість у собі - все це уживається в одній людині, не створюючи особливої дисгармонії. Знадобилося чимало часу, щоб переконати в цьому читача»[22, с.145].

Моем – тонкий психолог,зображуючи характерологічні деталі,він створював цілісну особистість. Герой письменника не ідеальний, з неординарною долею, цікавим життям. Письменник завжди вірний життю, реалістичний, він захоплює читача, не створюючи нічого над незвичайного. Його мова звичайна, жива, не перенасичена пафосом. Обсяг новел, як зазначав сам письменник, близько 12000 слів.  

Названі художні  принципи У.С.Моема знайшли чи не найповніше втілення у малій прозі.

РОЗДІЛ ІІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ  ПИСЬМЕННИКА В ЙОГО НОВЕЛІСТИЦІ

2.1.  Жанрова специфіка новел У.С. Моема

Уільям Сомерсет Моем був людиною самокритичною, він не підносив себе, роздумуючи що робить художника не просто майстром, а великим художником, майстром на всі часи. Сам був готовий задовольнятись званням професійного письменника без претензій, ось його слова: «в творах моїх нема І не може бути тієї теплоти, широкої людяності й душевної ясності, яку ми знаходимо лише у великих письменників» [26, с.9].

Але попри все  не брати до уваги глибину його творів неможливо. Говорити правду про те що знаєш було для нього основною творчою заповіддю. «Я завжди писав з живої натури. Пам'ятаю, як одного разу на заняттях з анатомії керівник запитав мене назву якогось нерва, і я не зміг відповісти. Він мені сказав, я став сперечатися, тому що нерв знаходився не там, де йому належало. Він же наполягав, що це той самий нерв, який я марно шукав. Я обурився такою ненормальністю, на що він з посмішкою зауважив, що в анатомії незвичайна скоріше норма. У той час це мене тільки розлютило, але слова його запали мені в пам'ять, а пізніше я прийшов до висновку, що їх можна віднести не тільки до анатомії, але і до людини взагалі. Норма – це те, що зустрічається лише зрідка. Норма – це ідеал. Це портрет, який складають з характерних рис окремих людей, але ж важко очікувати, що всі ці риси можуть з'єднатися в одній людині. Ось такі-то фальшиві портрети і беруть за зразок письменники, про яких я говорив, і від того, що вони беруть явища настільки виняткові, вони рідко досягають враження правди. Егоїзм і добросердечність, високі пориви та чуттєвість, марнославство, боязкість, безкорисливість, мужність, лінь, нервовість, впертість, невпевненість у собі – все це уживається в одній людині, не створюючи особливої дисгармонії. Знадобилося чимало часу, щоб переконати в цьому читача»  – каже письменник.

Саме тому герой  письменника не ідеальний багатоплановий, неординарність доль героїв, їх життя, є однією з основних рис його творів.

Також новелам  притаманна нечітка композиція, іноді  вони починаються з кульмінації, а іноді нею закінчуються («Дощ», «Джейн»). Їм властива психологічна напруга впродовж всього перебігу історії, читач не знає чого чекати від сюжету, адже кінцівка, найчастіше цілком непередбачувана. Але все ж автор дає можливість заглибитись у внутрішній світ своїх героїв завдяки деталям.

Моем був  незвичним, він мав сміливість говорити про те про що інші вважали з  краще мовчати: «Шкала цінностей  Моема дійсно відрізнялася від загальновизнаної: наприклад він замірявся на родинні підвалини, традиції. Англійське прислів’я «у кожній сім’ї є свій скелет у шафі» він зробив підзаголовком до роману «Радощі життя», висловлюючи думку, що в кожній сім’ї є неприємна таємниця яку старанно приховують» [14, с.26].

Невизначеним  є жанр Моемівських, як він сам їх називав, «shortstories». В сучасних рецензіях на його твори, використовується дві назви – оповідання та новела. Який же жанр влучніше відображатиме наповнення цих творів? В нашому дослідженні будемо використовувати термін новела, адже згідно з Літературознавчими словниками новела це – «невеликий прозовий епічний твір, в якому висвітлюється незвичайна подія або переживання, настрої персонажа; завершується несподіваним фіналом; має напружену дію. Новелі притаманні лаконізм, економність, точність зображально-виражальних засобів, її композиція може обмежуватись кульмінацією за усіченої зав’язки та розвитку дії…».

А оповідання –  «невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. 
Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.)» [8, с.37].

Отже оповідання має чітку композицію чого може не мати новела і чого часто немає  в малих прозових творах митця. В  новелі персонажі як правило чітко  сформовані, потрапили в незвичні обставини («Дощ»; «За годину до файв-о-клоку»), в оповіданні частіше зображується низка подій, або ж одна подія в житті людей в звичних для них умовах. Новелі притаманний психологізм, в оповіданні він присутній значно рідше.

В англійському варіанті книги підводячи підсумки Моем називає цей вид власної прози «shortstory» Отже можна сказати, що автор сам визначив жанр своїх творів, назвавши їх новелами, адже згідно з літературознавчою енциклопедією під.ред. Ю. Коваліва визначення «Shortstory» перекладається як новела. А також, якщо звернути увагу на нечітку композицію прози, внутрішній конфлікт головних героїв, і часто несподіваний фінал, легко дійти до висновку і відповісти на поставлене нами раніше запитання про жанр яким доцільніше називати малі прозові твори У.С. Моема. хоч часто можна зустріти термін оповідання, коли йдеться про його твори, але це можна трактувати як невірний переклад, недослідженість новел, або ж ототожнення оповідання з новелою[16, с.348].

Моему властиве парадоксальне поєднання речей  які важко з’єднати, різка іронія. Він і сам був певною мірою гармонійним поєднанням непоєднуваного, скептик який вважав що люди його не цікавлять, він завжди ставив добро і милосердя понад усе і болісно приймав критичні відгуки про власну творчість.

Варто чітко  окреслити визначені нами принципи новел: нечітка композиція, стислість, звернення до деталей, психологізм.

2.2 Загальна характеристика оповідань письменника

Як уже зазначалося У.С.Моем,  відомий своєю малою прозою, передусім – новелами, або, як він сам їх назтвав, «shortstories».  В сучасних рецензіях і перекладах щодо цих творів використовуються дві назви - оповідання та новела. Яка ж із них більше відповідає характеру і сутності творів Моема?

В нашому дослідженні  користуємось терміном «новела», мотивуючи  це наступним чином.

По-перше, літературознавчою енциклопедією під.ред. Ю.Коваліва визначення «Shortstory» перекладається як новела[16, с.348].

По-друге, порівняймо дефініції новели та оповідання. Згідно з літературознавчими словниками, новела це – «невеликий прозовий епічний твір, в якому висвітлюється незвичайна подія або переживання , настрої персонажа; завершується несподіваним фіналом; має напружену дію. Новелі притаманні лаконізм, економність, точність зображально-виражальнх засобів, її композиція може обмежуватись кульмінацією за усіченої зав’язки та розвитку дії…» [16, с. 375].

А оповідання –  «невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.)»[16, с. 522].

Отже оповідання має чітку композицію, чого може не мати новела і чого часто немає в малих прозових творах У.С.Моема. В новелі персонажі, як правило, чітко сформовані, потрапили в незвичні обставини («На окраїні імперії»; «За годину до файв-о-клоку»). В оповіданні частіше зображується низка подій, або ж одна подія в житті людей в звичних для них умовах. Новелі притаманний психологізм, в оповіданні він присутній значно рідше.

В англійському варіанті книги Підводячи підсумки Моем називає цей вид власної  прози «shortstory».

Якщо звернути увагу на нечітку композицію прози, внутрішній конфлікт головних героїв і часто несподіваний фінал, легко  дійти до висновку і відповісти на поставлене нами раніше запитання. Є вагомі підстави називати малі прозові твори У.С.Моема новелами.

За п'ятдесят  років творчої діяльності У.С. Моем написав більше ста творів малої  прози. За життя митця в Англії вийшло дванадцять збірок його новел, серед яких такі шедеври, як «Дощ», «Безволосий мексиканець» «Непідкорена». Новелістика У. С. Моема цікава, перш за все, особливостями його творчого методу митця, де переплелися риси реалізму, натуралізму, неоромантизму, про що вже йшлось у попередньому розділі.

При детальному аналізі малої прози Моема  можна прослідкувати, де автор слідує традиціям жанру новели і де вносить  своє.

Замість експозиції у новелах прозаїка часто зустрічаються  філософські роздуми, які безпосередньо  стосуються ситуації. Ці уривки невеликі, але в них у сконцентрованій формі від імені оповідача висловлюються погляди автора на життя, людей і стосунки між ними. Наприклад, у новелі «Друзі пізнаються в біді»: «Ось уже тридцять років я вивчаю моїх ближніх. Не так-то багато я про них дізнався. Напевно, я не зважився б найняти слугу, довіряючи тільки його зовнішності, а між тим, мені здається, в більшості випадків ми саме за зовнішнім виглядом судимо про людей. Дивимося, якої форми у людини підборіддя, який у неї погляд, як окреслено рот, - і робимо висновки. Не впевнений, що ми частіше буваємо праві, ніж помиляємося. Романи і п'єси нерідко фальшиві і нежиттєві тому, що їх автори наділяють героїв цільними, послідовними характерами, втім, мабуть, вони не можуть інакше, адже якщо зробити характер суперечливим, він стане незрозумілий. А тим часом майже всі ми повні суперечностей. Кожен з нас - просто випадкова мішанина несумісних якостей». Центральна ситуація новели може або підтверджувати ці погляди ("Друзі пізнаються в біді", "Видимість і реальність"), або контрастувати з ними ("Щаслива людина", "Людина, яка жила собі на втіху", "Мейх'ю")

В більшості  новел прослідковується чітка динаміка сюжету («За годину до файв-о-клоку») Основні події обмежені короткими  часовими рамками ,як от в новелі «Дощ» де дія відбувається протягом двох тижнів. І фінал,або ж розв’язка має незвичайне,непередбачуване забарвлення[30].

Оскільки автор  прагне зберегти об'єктивність і не давати прямої характеристики своїм  героям, він широко використовує характерологічні деталі, наприклад: "Не wasdressedin a bluesuit a gooddealworseforwear. Itwasbagkneesandthepocketsbulgeuntidily" [29] - (На ньому був синій дуже зношений костюм. Брюки були мішкуваті на колінах і кишені неохайно випиналися"); "Hergreatwhitehatwithitsvulgarshowflowerswasanaffront". "Її величезний білий капелюх з вульгарними крикливими квітами був образливим". Для опису капелюшка підібрані епітети, які відповідають і характеру героїні; або: ".. herskinwasyellowandmuddyunderherpowder..." [29] "...її шкіра під шаром пудри була жовтою і брудною...", що наводить читача на думку про неохайність героїні.