Особливості управління малим (приватним, спільним) підприємством

           Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

           Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

          Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

          Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

          Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

          Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

 

1.2.2. Створення приватного підприємства.

Установчі документи та Державна реєстрація приватного  підприємства.

 

         Становлення Української державності перед усім великою мірою залежить від її економічного базису. В умовах ринкової економіки підприємницькі кола складають основу

існування господарського комплексу  країни.

 

Підприємства можуть створюватися для здійснення підприємницької  та некомерційної господарської  діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб’єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні.

До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми.

Спеціальні – це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності.

Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Для початку визначимо суб’єктів, що можуть заснувати приватне підприємство.

Відповідно до чинного законодавства, підприємницькою діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи – засновника приватного підприємства. Засновниками приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.

Створення приватного підприємства повинно  відповідати вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.

За загальним правилом створення  юридичної особи проводиться  в розпорядчому, нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності від порядку і проводиться створення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Таким чином, порядок визначає зміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.

Створення юридичної особи передбачає ряд послідовних дій, здійснення яких призводить до створення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, учасника цивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення кола засновників, порядку та напрямів діяльності

Ініціатива виходить від власника – фізичної особи, яка вирішила реалізувати свою підприємницьку правоздатність, або від юридичної особи.

На цій стадії необхідно розробити  бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та інші фактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження та виявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництва та доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збір відомостейпро наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, що пропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби.

 

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменуванняпідприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови йогореорганізації та ліквідації.

 

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та

ліквідації відповідно до закону.

 

Статут приватного підприємства повинен  містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону. Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова "приватне підприємство".

 

Управління приватним підприємством  здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

 

Для керівництва господарською  діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

 

Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто підтвердження державою законності входження суб’єкта господарювання (у нашому випадку приватного підприємства) у господарський оборот. Для позначення даної процедури вживається поняття легітимації. Проте легітимація це не лише державна реєстрація суб’єкта господарювання, а й отримання дозвільних документів на право здійснення окремих видів підприємництва, тобто ліцензування та патентування.

 

Законодавством закріплено проходження певних процедур, таких як, державна реєстрація, отримання ліцензій та патентів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, як умову здійснення підприємництва.

 

Відповідно до Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” під державною реєстрацією розуміють - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

 

  Цей Закону визначає її порядок, до якого, зокрема, відноситься наступне:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

 

1.2.3. Припинення діяльності приватного підприємства

 

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням

суду.

 

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

 

Причиною припинення підприємницької  діяльності багатьох суб’єктів підприємництва є не лише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту від тиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущення прорахунків на етапі підприємництва.

1.3. Управління приватним підприємством

Час, в який ми живемо, - епоха змін. Наше суспільство здійснює важку, багато в чому суперечливу, але історично неминучу і необхідну перебудову. У соціально-політичному житті це перехід від тоталітаризму до демократії, в економіці - від адміністративно-командної системи до ринку, у житті окремої людини - перетворення її з "гвинтика" в самостійного суб'єкта господарської діяльності. Такі зміни в суспільстві, економіці, у всьому нашому життєвому укладі складні тим, що вони вимагають зміни нас самих. Подібну ситуацію, американці звиклі до різких поворотам долі, до конкуренції, визначають словом "виклик". За їх поняттю, кожен виклик таїть у собі для особистості, організації, країни, як можливості, так і загрози. Щоб справитися з цим безпрецедентним у житті нинішніх поколінь викликом, нам, крім усього іншого, потрібно опановувати новим знанням, навчитися користуватися ними на практиці. Важлива частина цих знань, як показує світовий досвід, - збагнення науки і мистецтва менеджменту.З легкої руки американців це англійське слово стало відомо сьогодні практично кожній освіченій людині.

У спрощеному розумінні, менеджмент - це вміння домагатися поставлених цілей, використовувати працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

Менеджмент у перекладі з  латинської "управління" - функція, вид діяльності по керівництву людьми в найрізноманітніших організаціях. Нарешті, менеджмент як збірне від менеджерів - це певна категорія людей, соціальний шар тих, хто здійснює роботу з управління.Значимість менeджмента була особливо ясно усвідомлена в тридцяті роки. Вже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася в професію, область знань – у самостійну дисципліну, а соціальний шар - у дуже впливову суспільну силу. Зростаюча роль цієї суспільної сили змусила заговорити про "революцію менеджерів", коли виявилося, що існують корпорації-гіганти, володіють величезним економічним, виробничим, науково-технічним потенціалом, порівнянним по мощі з цілими державами. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежать уряду, багато з них мають транснаціональний характер, простягаючи свої виробничі, сервісні, розподільні, інформаційні мережі по всьому світу. А значить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів. Але в ринковій економіці не менш важливий і малий бізнес. За значенням - це найбільша наближеність до повсякденних потреб споживачів і в той же час полігон технічного прогресу та інших нововведень. Для більшості населення - це ще й робота. Уміло керувати в малому бізнесі - значить вижити, устояти, вирости.