МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПВНЗ  «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра менеджменту

Спеціальність : "Менеджмент організацій" 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

НА  ТЕМУ:

«Процес ефективного управління виробництвом на підприємстві» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента ________________________Сеника Олександра Володимировича 

Науковий  керівник _______________ к.е.н., доц. Шавальова В.І. 

Допущено  до захисту «____» __________________ 2011 р. 

Завідувач кафедри _______________________ професор Щербак В.Г. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

План

Вступ 3

І. Науково-теоретичні основи організації виробництва галузі рослинництва 5

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

      ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства 11

      ІІ.2. Ефективність використання виробничих ресурсів 16

      ІІ.3. Організація виробництва галузі рослинництва 27

      ІІ.4. Економічна ефективність виробництва  продукції рослинництва 32

ІІІ. Перспектива розвитку галузі рослинництва

      ІІІ.1. Планування посівних площ, урожайності  та валових зборів 34

      ІІІ.2. Планування затрат на виробництво 40

      ІІІ.3. Планування ефективності виробництва  основних видів сільськогосподарської  продукції 45

Висновки……………………………………………………………………………48

Список використаної літератури………………………………………………….51 
Вступ

    В умовах ринкової економіки аграрна  продукція повинна бути високоякісною  та конкурентноспроможною. Кожен суб'єкт  господарювання аграрної сфери має забезпечувати на основі цього одержання максимального прибутку. Тому організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинна здійснюватись на інноваційній основі з урахуванням останніх досягнень аграрної науки, вітчизняного і зарубіжного досвіду.

    Створені  агроформування ринкового типу (господарські товариства, сільськогосподарські виробничі  кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства та ін.), що функціонують на засадах  приватної власності на землю  і майно з використанням індивідуальних, сімейних та колективних форм організації  виробництва.

    Існують також і законодавчі передумови забезпечення рівноправного розвитку різних організаційно-правових форм господарювання ринкового типу, підвищення заінтересованості  сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшенні використання землі, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Успішне функціонування ринкового  господарства в системі АПК є  основою радикального розв'язання продовольчої проблеми, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною, розширення експортних потреб країни. Використовуючи принципово нові методи господарювання агропромислове виробництво повинне забезпечити насичення споживчого ринку товарами вітчизняного виробництва, збалансувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя населення.

    У розв'язанні проблем подальшого розвитку АПК України та його важливої складової  — сільського господарства велике значення мають організація і планування виробництва в основних його ланках — сільськогосподарських підприємствах та об'єднаннях. Виробництво на сільськогосподарських підприємствах має бути раціонально організоване і добре сплановане.

    Для якнайкращого функціонування підприємства необхідно проводити глибокий аналіз його виробничо-фінансової діяльності та обґрунтовувати шляхи подальшого високоефективного розвитку, приймати найбільш раціональні варіанти планових рішень, що забезпечують досягнення максимальної ефективності виробництва.

    В умовах ринкової економіки підприємства працюють самостійно, несуть відповідальність перед державою, партнерами по виробничо-фінансовій діяльності і працівниками. Тому вимагається глибока обґрунтованість планових рішень, постійний контроль за витратами і результатами діяльності підприємства та його окремих підрозділів, запровадження методів мотивації працівників та їх колективів, що спонукають до ефективної праці.

    Сільське  господарство, що є сукупністю галузей, має свої особливості порівняно  з іншими галузями суспільного господарства. Це треба враховувати при вирішенні  питань організації виробництва  в сільськогосподарських підприємствах  і об'єднаннях, розробленні планів його розвитку.

    Земля у сільському господарстві, на відміну від інших галузей, є головним засобом виробництва. В інших галузях народного господарства вона є лише просторовою основою, необхідною для здійснення виробничого процесу. Якщо інші засоби виробництва в процесі функціонування зношуються і замінюються, то при правильному використанні властивості землі не погіршуються, а навпаки, поліпшуються. Тому при складанні планів та їх виконанні слід добиватися максимального поліпшення та повного використання всіх земельних угідь господарства.

    У сільськогосподарському виробництві  економічний процес відтворення тісно пов'язаний з біологічним, у зв'язку з чим робочий період не збігається з часом виробництва, а, як правило, за тривалістю менший за нього. Це пояснюється тим, що природні умови зумовлюють сезонний характер сільськогосподарського виробництва в багатьох його галузях, особливо в рослинництві. Тому в організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах, зокрема під час розроблення планів його розвитку, визначають певне поєднання галузей і культур, створення підсобних підприємств та промислів для зменшення сезонності виробництва, забезпечення найкращого використання трудових ресурсів і засобів виробництва, більш рівномірного надходження коштів.

    Особливістю сільськогосподарського виробництва  є також використання створеної продукції як вихідного матеріалу в подальшому процесі виробництва.

    На  відміну від промисловості, в  сільському господарстві виробництво розосереджене на великій території, що призводить до додаткових витрат праці і засобів при виконанні різних виробничих процесів.

    Врахування  особливостей сільського господарства при організації і плануванні виробництва дає змогу більш  повно використати виробничі ресурси підприємств та об'єднань.

 

І. Науково-теоретичні основи організації  виробництва галузі рослинництва

    Рослинництво  є комплексною основною галуззю  сільського господарства, її продукція  становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності  її розвитку залежить забезпечення населення  продуктами харчування і промисловості сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі.

    Рослинництво, як комплексна галузь, складається  з кількох галузей: зерновиробництво, буряківництво, картоплярство, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Відповідно до цього створюються певні типи господарств, які відрізняються  один від одного технологією та організацією виробництва, характером виробленої продукції. У кожному з них створюється  науково-виробнича система з деталізацією виробництва певних видів продукції  галузей, що визначають його спеціалізацію.

    Завданням господарств, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур  і в яких для цього є найбільш сприятливі грунтово-кліматичні та економічні умови, полягає в раціональному використанні виробничого потенціалу шляхом впровадження інтенсивних технологій, наукових форм організації виробництва і праці, всього комплексу досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення виробництва високоякісної продукції в кількості, що забезпечує населення продуктами харчування, промисловості — сировиною за нормативних затратах праці і коштів. Оскільки виробничий потенціал включає в себе трудові й земельні ресурси, засоби виробництва, їх раціональне використання можливе при веденні господарства на основі науково-технічного прогресу, останніх досягнень науки, кращого досвіду інших країн, колективів у певних галузях. Особливої уваги заслуговують питання відновлення і підвищення родючості ґрунтів як основи всього виробництва і суспільного багатства.

    Основними шляхами збільшення виробництва  високоякісної продукції рослинництва, зменшення сумарних витрат на її одиницю  є:

    1. Науково обґрунтована система  ведення господарства відповідно  до природно-кліматичних та економічних  умов з урахуванням розвитку  на перспективу.

    2. Створення міцної матеріально-технічної  бази відповідно до обсягу  І структури виробництва продукції,  системи машин для забезпечення  комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу.

    3. Розроблення раціональної системи  хімізації у рільництві. Важливою  ланкою у цій системі є застосування  науково обґрунтованої системи  удобрення ґрунтів під кожну  сільськогосподарську культуру  відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу  в них поживних речовин, сортового  складу вирощуваних культур. Високі  врожаї господарства одержують  при внесенні добрив у певних  пропорціях відповідно до фаз  росту й розвитку рослин з  урахуванням погодних умов на  запрограмований рівень урожайності.

    У господарствах, які застосовують науково  обґрунтовану систему удобрення, витрати  за цією статтею становлять 18—20% загальних  витрат. Раціональне застосування пестицидів проти хвороб і шкідників сільськогосподарських культур, а також забур'яненості полів забезпечує їх високу ефективність, оскільки без застосування хімічних засобів господарства втрачають нерідко до 40% врожаю. За розрахунками, кожна гривня, витрачена на придбання і вміле використання пестицидів, дає додатково продукції на 8—10 грн. Однак при цьому слід пам'ятати, що від інтенсивної хімічної обробки посівів гинуть не лише шкідники і збудники хвороб, а й корисні комахи, птахи. Деякі хімікати, циркулюючи тривалий час у біосфері, забруднюють навколишнє середовище і нагромаджуються в ланцюгах харчування. Тому нині велика увага приділяється розробці альтернативних методів захисту рослин, передусім біологічних.

    Арсенал засобів захисту рослин розширюється за рахунок біологічно активних речовин-феромонів, гормональних та інших, за допомогою яких виявляють осередки шкідників, для дезорієнтації самців, заганяючи їх у пастки. При цьому кількість обробок хімічними препаратами скорочується з п'яти до двох, а економія коштів становить 80—90 грн./га.

    4. Меліорація земель. Проведення на  науковій основі зрошення, особливо  в степовій зоні, осушення, зокрема  в зоні Полісся, лісонасаджень  нерідко підвищує продуктивність  полів у 2—2,5 раза.

    5. Селекція і насінництво, тобто  виведення нових і поліпшення  районованих сортів культур, проведення  робіт для одержання високоякісного  насіння сільськогосподарських  культур. Високоврожайні, стійкі  проти засухи і хвороб сорти  дають значно вищі врожаї. Навіть  за однакових матеріально-грошових  витрат при цьому можна мати  більше високоякісної продукції.

    6. Впровадження науково обґрунтованих  систем землеробства. В останні  роки в сільськогосподарському  секторі АПК впроваджується нова  ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів.

    7. Усунення або максимальне зменшення  витрат при збиранні врожаю, транспортуванні,  зберіганні, переробці та реалізації  продукції. За рахунок цього  можна додатково одержати 30—40% продукції.  Особливо на низькому рівні  перебуває переробка продукції.  У розвинених країнах світу,  зокрема у СТА, вона становить  до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні —  не більше 30%. На зберіганні, наприклад,  коренеплодів цукрових буряків  у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні  рівнозначно 200 тис.т цукру. Це  річна норма вживання його  для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день).