8. Спеціалізація сільськогосподарського  виробництва як умова концентрації  фінансово-матеріальних і трудових  ресурсів на виробництві основних  видів продукції, оптимізації  галузевих пропорцій і розмірів  як господарства в цілому, так  і його підрозділів. Наукова  організація виробництва і раціональна  система матеріального та морального  стимулювання є основою підвищення  продуктивності праці в сільському  господарстві.

    9. Створення інформаційно-обчислювальної  системи планування, обліку, звітності  та оперативного управління сільськогосподарським  виробництвом у кожному підприємстві  на базі сучасної комп'ютеризації.

    10. Впровадження інтенсивних технологій  і в цілому процесу інтенсифікації  виробництва при додаткових капітальних  вкладеннях на одиницю площі.  Ефективність цих заходів досягається  тоді, коли вартість додатково  отриманої продукції значною  мірою перевищує суми додаткових  капітальних вкладень.

    Інтенсифікація  сільськогосподарського виробництва  визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва  на базі комплексної механізації  процесів праці, кількістю і якістю внесених у ґрунт добрив, щільністю  поголів'я тварин, тобто витратами  на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації  праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість  продукції з меншими витратами  на її одиницю.

    Суть  інтенсивних технологій полягає  в тому, що виробництво продукції  здійснюється на основі новітніх досягнень  науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає:

• розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих попередників;
• висівання  стійких проти засухи  і  полягання,  хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;
• застосування науково обґрунтованої системи удобрення відповідно до грунтово-кліматичних умов на запрограмований рівень урожаю;
• застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами;
• застосування комплексу науково обґрунтованих меліоративних заходів;
• здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці;
• виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

    Особливого  значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці, дотримання календарного графіка виконання  всіх організаційно-технологічних  операцій на кожному полі.

    Важливими є якісне виконання механізованих  робіт, ефективна організація використання засобів механізації. Для цього  необхідно встановити найбільш раціональний режим роботи за погодинним графіком, а для усунення холостих переїздів  дотримуватись графіка-маршруту агрегатів. Найраціональнішим в організації  роботи агрегатів є груповий метод, за якого технічні засоби зосереджуються на одному полі. Це полегшує процеси  матеріального забезпечення, технічного обслуговування, забезпечує умови для  взаємодопомоги механізаторів, належного  побуту.

    При впровадженні інтенсивної технології на частині площі результати виробництва  можна порівняти з результатами, отриманими за звичайної технології. Можна також порівнювати показники, одержані при вирощуванні сільськогосподарських  культур за інтенсивною технологією  із середніми даними за попередні 3—5 років при застосуванні звичайної  технології.

    Виконуючи ці завдання можна досягти значного збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, а також набагато зменшити сумарні витрати на її одиницю.

    Крім  того повному і раціональному використанню виробничих ресурсів підприємств сприяє впровадження науково обґрунтованої системи господарства.

    Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку.

    Класифікація  систем господарства здійснюється: 1) за регіональними рівнями (для країни, зони, області, району, підприємства); 2) за галузевим принципом (системи рослинництва, системи тваринництва, системи допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства); 3) за технологічною ознакою (системи землеробства, системи удобрення, системи годівлі худоби, системи машин, системи оплати праці та ін.); 4) за структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

    Поняття науково обґрунтованої системи  господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення.

    На  формування системи господарства аграрного  підприємства, її розвиток впливає сукупність факторів і умов виробництва. Головним із них є ресурсний потенціал господарства, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства (рис. 1).

    До  раціональної системи господарства ставляться такі основні вимоги: виконання договірних зобов'язань з виробництва певних видів товарної продукції, вдосконалення спеціалізації виробництва, правильне поєднання галузей, найбільш повне і раціональне використання ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних та оборотних фондів), зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року, підвищення ефективності всіх галузей.

    Система господарства розробляється для  кожного конкретного підприємства. При цьому широко використовуються рекомендації наукових установ, кращі досягнення підприємств та їх виробничих підрозділів, нормативні матеріали та ін.

    Обґрунтування системи господарства в конкретному  підприємстві пов'язане з проведенням  певної аналітичної роботи, а також розробленням різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу. Порядок роботи при цьому може бути таким: аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їх подальшого розвитку; уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації та автоматизації виробництва; система обслуговуючих і підсобних виробництв; система організації та оплати праці і баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.

    Особливо  важливим у проектуванні системи  господарства є оптимізація виробничої структури підприємства, а також  обґрунтування систем рослинництва і систем тваринництва.

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

    Кожне підприємство характеризується своєю  спеціалізацією, розміром, структурою управління, наявністю галузей та підгалузей, виробничим типом та ін.

    Дане  дослідження має на меті розглянути виробничу діяльність ПСП «Надія». Це приватне підприємство з орендними відносинами, яке здійснює виробничу і комерційну діяльність на базі як власного, так і орендованого майна і землі з метою одержання прибутку. Розташоване ПСП «Надія» у с. Велика Дорога Ніжинського району Чернігівської області. Спеціалізується переважно на тваринницькій галузі, зокрема на виробництві м’яса ВРХ. Проте разом з тим дуже розвинене рослинництво, що займає значну питому вагу у виробництві.

    Розташування  ПСП «Надія» вигідне, оскільки воно знаходиться у зоні Полісся і має у розпорядженні високо родючі ґрунти. Клімат м’який помірний з достатньою кількістю вологи, що сприяє вирощуванню більшості сільськогосподарських рослин. Тому підприємство має значний потенціал у одержанні великого врожаю, та не потребує значних затрат на проведення таких специфічних заходів, як зрошення чи осушення ґрунтів. Тривалість вегетаційного періоду для даної території становить 195—198 днів.

    Підприємство  знаходиться недалеко від основних шляхів сполучення. Зокрема має важливі дорожні та залізнодорожні шляхи. Має сполучення з місцями приймання та переробки сільськогосподарської продукції, а також з місцями одержання необхідних господарству матеріалів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Структура управління ПСП «Надія» зображена на рис. 2.

    Рис.2. Структура управління ПСП «Надія»

    З розміщенням сільського господарства пов'язані його спеціалізація і поєднання галузей. Спеціалізація — це якісний бік розміщення. Здійснюючи її, у зонах, районах, господарствах виділяють основні товарні культури або галузі при одночасному розвитку інших галузей, культур у певних пропорціях. Таким чином, спеціалізація — це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції. Спеціалізація визначає виробничий напрям господарств, районів, зон, їх місце у загальному обсязі виробництва певних видів товарної продукції.

    Поєднання галузей — це кількісний бік розміщення. За його допомогою визначають співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах.

    Подальше  зростання продуктивних сил суспільства  зумовлює поглиблення поділу праці як між галузями народного господарства, так і в окремій галузі. Вдосконалення процесу поділу праці — один з найважливіших факторів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва І перетворення його на високопродуктивну галузь. При цьому виникають нові форми організації і управління виробництвом — формуються міжгосподарські і агропромислові підприємства та об'єднання.

    Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

    Виробництво в сільськогосподарських підприємствах поділяється на ряд галузей. В основі цього поділу лежить характер продукції, яка виробляється в господарстві. Під галуззю сільськогосподарського підприємства розуміють частину його виробництва, яка характеризується певними предметами і засобами праці, професійними якостями працівників, технологією, організацією виробництва і кінцевим продуктом. Галузі сільськогосподарських підприємств поділяються на дві великі групи: рослинництво і тваринництво. До рослинницьких галузей належать рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Серед тваринницьких галузей виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін.

    У кожному господарстві тієї чи іншої  природно-економічної зони визначають такий склад галузей, який забезпечив би одержання максимального прибутку. Цього досягають здійсненням економічно найбільш вигідної спеціалізації сільськогосподарських підприємств у кожній природно-економічній зоні країни.

    Залежно від економічного значення галузі в  сільськогосподарських підприємствах поділяють на головні, додаткові і підсобні. До головних належать галузі, частка продукції яких найбільша у товарній продукції господарства, затратах праці і коштів. У сільськогосподарських підприємствах є переважно від однієї до трьох галузей, які визначають спеціалізацію господарства.

    Головні галузі визначають переважно і виробничу  структуру господарства, його сівозміни, структуру засобів виробництва, характер будівництва, спеціалізацію кадрів тощо.

    Додатковими є галузі, частка яких у товарній продукції господарства теж велика, проте менша, ніж головних (головної) галузей, наприклад, свинарство у скотарсько-льонарських господарствах. Певне поєднання додаткових галузей з головними забезпечує раціональну виробничу структуру господарства, сприяє успішному розвитку головних галузей, більш повному використанню землі, робочої сили, засобів виробництва.

    Підсобними є галузі, питома вага яких у товарній продукції господарства невисока, їх створюють для більш повного використання природно-економічних умов господарства. Такими галузями у багатьох сільськогосподарських підприємствах є садівництво, овочівництво, бджільництво, рибництво, шовківництво та ін. У сільськогосподарських підприємствах є також допоміжні та обслуговуючі виробництва.