Розвиток  і поглиблення спеціалізації  сільського господарства виявляються в різних формах, основними з яких є: зональна (територіальна), господарська, внутрішньогосподарська, внутрішньогалузева (технологічна).

    Зональна (територіальна) спеціалізація передбачає поділ праці між зонами, економічними районами, областями, адміністративними районами при переважному виробництві певних видів товарної продукції в тій чи іншій адміністративно-територіальній одиниці.

    Господарська спеціалізація полягає в зосередженні господарської діяльності підприємства на виробництві певних видів (виду) продукції, відповідно до попиту на них та з метою найбільш повного використання місцевих природно-економічних умов і одержання максимального прибутку.

    Внутрішньогосподарська  спеціалізація передбачає раціональне розміщення виробництва певних видів продукції або виконання певних технологічних стадій виробництва у виробничих підрозділах господарства. Вона полягає в раціональному зосередженні виробництва певних видів продукції в тих чи інших підрозділах з урахуванням специфічних умов кожного з них. Здійснення внутрішньогосподарської спеціалізації передбачає доведення виробничих підрозділів до оптимальних розмірів, вдосконалення управління ними, визначення раціональних науково обґрунтованих внутрішньогосподарських зв'язків.

    Внутрішньогалузева (технологічна) спеціалізація — це виділення окремих етапів виробництва продукції в закінчені технологічні цикли (одержання молока, відгодівля худоби, одержання приплоду, вирощування нетелей або корів-первісток) при міжгосподарському кооперуванні підприємств. Наприклад, молочне господарство продає телят в ранньому віці господарству, яке займається дорощуванням і відгодівлею молодняку великої рогатої худоби; господарство, що спеціалізується на вирощуванні корів-первісток, продає їх молочним господарствам. Розміри спеціалізованого виробництва при цьому мають бути раціональними.

    Усі форми спеціалізації тісно пов'язані  між собою і перебувають у постійному розвитку. Подальший розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва, переведення його на індустріальну основу є одним з найважливіших шляхів прискорення темпів його інтенсифікації. Про це свідчать досягнення свинарських господарств, птахофабрик, господарств з відгодівлі великої рогатої худоби та Інших, виробнича діяльність яких спрямована на переважний розвиток головної галузі.

    Таблиця ІІ.1.

    Обсяг і структура товарної продукції  господарства ПСП «Надія»

    Як  видно з таблиці дане господарство спеціалізується переважно на

тваринницькій галузі, проте рослинництво в ньому  займає не останню роль. Значну частину прибутку дає ВРХ та вирощування зернових (жито, овес), картоплі. Наочніше питому вагу галузей розглянемо на рис.3 та рис.4.

Рис.3. Питома вага галузей у ПСП «Надія» у 2004 році

Рис.4. Питома вага продукції галузі рослинництва у ПСП «Надія»

    Отже, зважаючи на місце розташування господарства можна сказати про те, що по своїй  суті спеціалізація цілком відповідає тим умовам, у яких воно знаходиться.

ІІ.2. Ефективність використання виробничих ресурсів

    Основним  засобом виробництва є земля. Раціональне використання землі є однією із складових загальної системи заходів щодо високоефективного ведення господарства. Різні земельні угіддя використовуються не з однаковою інтенсивністю. Окремі ділянки взагалі не мають цінності з точки зору виробничого використання. Якщо найбільш продуктивною є рілля, то чагарники, заболочені ділянки та інші не використовуються у виробничому процесі. Кожне підприємство прагне поступово перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні. При складанні плану економічного і соціального розвитку слід передбачити переведення непридатних чи мало продуктивних земель у придатні або високопродуктивні, виходячи із своїх матеріально-фінансових і трудових можливостей, намітити переведення одних видів угідь в інші (наприклад, чагарників після їх розкорчовування в ріллю, сіножаті чи пасовища), що спрямоване на більш продуктивне їх використання і називається трансформацією. Підприємство має постійно дбати про поліпшення земельних угідь. При цьому основну увагу приділяють правильній системі обробітку й удобрення ґрунту, меліорації, вапнуванню кислих і гіпсуванню солонцюватих ґрунтів.

    Розміщення  угідь на території господарства визначається: умовами виробництва  в галузях, вимогами різних культур  до ґрунтів (вміст поживних речовин, вологи), особливостями окремих ділянок та іншими факторами. Всі ці питання вирішуються у кожному господарстві стосовно конкретних умов, залежно від спеціалізації, структури посівних площ, розміщення населених пунктів тощо.

    Рівновеликість  полів. Поля мають бути рівновеликими, кожна ділянка повинна бути правильної форми, без перетинання ярами, балками, річками, дорогами, відхилення за площею від середнього поля може становити не більше 3—5%.

    Розміщення  полів з урахування рельєфу. Рельєф впливає на продуктивність машин і витрати пального. Схили обробляють у поперечному напрямі, тому відповідно розміщують і поля. Якщо рельєф неоднаковий, то поля обробляють частинами.

    Розміщення  полів відносно садиби господарства. Краще, щоб вони мали вихід до садиби, це скорочує транспортні витрати. Але так буває рідко. Тому при нарізанні полів враховують розміщення лісосмуг, доріг, ярів, річок та інші умови.

    При розміщенні бригадних ділянок, якщо сівозміна закріплюється за двома і більше бригадами, поля пропорційно розподіляють за кількістю членів бригад. Можна одній бригаді виділити парні поля, а іншій — непарні.

    Полезахисні лісосмуги запобігають водній і вітровій ерозії ґрунтів. Основні лісосмуги розміщують (по довжині поля) перпендикулярно або під кутом 45° до напряму панівних вітрів. Ширину між цими лісосмугами визначають з урахуванням сили вітрів та висоти лісосмуг. Поперечні лісосмуги називаються допоміжними.

    Проектування  польової дорожньої мережі. Кожне поле має бути зв'язане короткою дорогою з господарським центром. Дороги влаштовують по межах полів з підвітряного боку. Густота дорожньої мережі визначається величиною вантажоперевезень. При проектуванні сівозмін враховують напрям магістральних доріг. Вони мають проходити по межах полів.

    Розміщення  водних джерел. Вода потрібна для побутових потреб, заправляння машин і т. ін. Перед тим як розмістити споруди для водопостачання, підраховують потребу у воді на добу, без урахування води, яку можна одержати з природних джерел (річок, струмків та ін.). При цьому вода повинна бути придатною для споживання.

    Дані  про склад і структуру земельних  угідь в досліджуваному господарстві наведемо у таблиці.

    Таблиця ІІ.2.

    Структура землекористування ПСП «Надія»

     Як ми бачимо землі ПСП «Надія» характеризуються великою розораністю. Це на 100% сільськогосподарські угіддя. З них рілля складають аж 73% цих угідь. Проте, як видно з рис. 5, кількість землі, зайнятої у виробництві зменшується по всім показникам. 

    Рис.5. Структура земельних угідь у  ПСП «Надія»

    Крім  земельних угідь сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відповідних засобів виробництва і насамперед засобами праці, які називають основними засобами виробництва. Вони беруть участь у виробництві протягом кількох робочих циклів або років, і їх вартість переноситься на собівартість виробленої продукції або виконаної роботи відповідними частинами, хоча вони до кінця використання зберігають свою натуральну форму.

    Предмети  праці називають оборотними засобами. Вони беруть участь у виробництві протягом лише одного виробничого циклу і їх вартість переноситься на собівартість продукції або виконаних робіт повністю (корми, насіння, нафтопродукти тощо). Для наступного виробничого циклу оборотні засоби повинні бути поновлені в натуральній формі.

    У грошовому виразі основні та оборотні засоби становлять виробничі фонди. Між основними та оборотними фондами у кожному господарстві має бути раціональне співвідношення для здійснення нормального виробничого процесу.

    Існує єдина класифікація основних фондів у сільськогосподарських підприємствах. Вони, зокрема, поділяються на виробничі й невиробничі фонди (будівлі житлового і культурно-побутового призначення та ін,). Основні виробничі фонди, у свою чергу, складаються з фондів сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення (промислових виробництв, торгівлі, будівництва тощо). Особливе значення для виробництва в сільськогосподарських підприємствах мають основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення. Вони поділяються на:

    1) будівлі (тваринницькі, ремонтна  майстерня і т. ін);

    2) споруди (меліоративні споруди,  греблі, дороги тощо);

    3) передавальне устаткування (наприклад,  трубопроводи);

    4) машини і обладнання, в тому числі: силові машини і обладнання (трактори, силові установки); робочі машини і обладнання (комбайни, сільськогосподарські машини, обладнання тваринницьких ферм, ремонтних майстерень, гаражів і т. ін.); вимірювальні прилади і лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; інші машини і обладнання.