Площу під кукурудзу на силос розраховують так. Спочатку визначають скільки силосу можна заготовити із гички цукрових буряків і кормових коренеплодів. При цьому слід врахувати, що коефіцієнт виходу готового силосу із 1 ц зеленої маси гички становить 0,6 , а з кукурудзи — 0,75. Потім від загальної потреби в силосі віднімають кількість силосу, яку одержують із гички, і цю різницю ділять на плановий вихід готового силосу з 1 га.

    Визначений  таким чином обсяг насіннєвого  матеріалу додають до загального обсягу продукції по всіх інших фондах і діленням на заплановану урожайність  розраховують посівні площі по культурах і підприємству. Потім необхідно уточнити посівні площі шляхом розміщення їх у полях сівозмін.

    Для визначення посівних площ другим способом використовують схему чергування культур у полях сівозмін, прийняту в підприємстві.

    Розміри посівних площ культур, розрахованих двома  способами, порівнюють між собою  і коригують їх з метою відповідності  результатів обчислень. Якщо частина  площі певної культури, розрахованої за потребою в продукції, не вписується в сівозміну, то її замінюють іншою  культурою, яка дає споріднену продукцію  і не порушує сівозміну. Усунути невідповідності розмірів посівних площ, розрахованих двома способами, можна в такий спосіб:

• підвищення планової врожайності культур за рахунок проведення додаткових агротехнічних заходів;
• зменшення потреби в певних видах продукції за рахунок збільшення обсягів виробництва спорідненої (взаємозамінюючої) продукції;
• планування придбання продукції на ринку для внутрішньогосподарських потреб;
• збільшення площ посівів найбільш ефективних культур;
• розширення виробництва на орендованих землях тощо.

    Планування  обсягів виробництва продукції  рослинництва здійснюється на основі запланованої врожайності і посівних площ. При цьому валовий збір основної продукції зернових і технічних культур визначають у початково-оприбуткованій масі і масі після доробки або заліковій масі. 

 

ІІІ.2. Планування затрат на виробництво

    Перш  ніж визначати потребу в насіннєвому  матеріалі підприємство повинне  забезпечити сортооновлення. Сівбу  потрібно проводити насінням не нижче  п’ятої репродукції.

    Потребу в насіннєвому матеріалі обчислюють виходячи з планових посівних площ і вагових норм висіву на 1 га. Необхідно забезпечити При сівбі оптимальну густоту рослин. що залежить від сорту, строків і способів посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, грунтово-кліматичних умов.

    Норму висіву насіння обчислюють за формулою:

    

, де

    А — маса 1000 насінин, г;

    К — кількість схожих насінин на 1 га. млн. шт.;

    Ч — чистота насіння, %;

    С — схожість насіння.

    Норма висіву озимої пшениці 200 кг/га.

    Основний  насіннєвий фонд по культурі визначають множенням норми висіву на загальну площу посіву цієї культури. Насіннєвий фонд господарства по озимій пшениці  становитиме 14000 кг.

    Озима пшениця вимоглива до умов живлення, бо її коренева система характеризується невисокою здатністю засвоювати поживні речовини з важкорозчинних сполук у ґрунті.

    Живлення  озимої пшениці характеризується двома  періодами. У перший період для доброго  росту та перезимівлі рослини  мають бути забезпечені помірним азотним живленням та підвищеним фосфорно-калійним. У другий період рослини чутливі до азотного живлення.

    Для основного удобрення використовують усі форми азотних, фосфорних  та калійних добрив. А от під час  сівби рекомендовано вносити  гранульований суперфосфат, амофос, або нітроамофоску. Під живлення найкраще застосовувати аміачну  селітру. Нормативні норми внесення добрив під озиму пшеницю становить  N₈₀P₅₀K₅₀.

    Тепер визначимо кількість добрив, що плануємо внести на всю площу, що буде зайнята  під озиму пшеницю у ПСП  «Надія» 
 
 
 

    Таблиця ІІІ.1.

    Вартість  та кількість добрив, що планується внести під озиму пшеницю у  ПСП «Надія» в 2005 році

    Соціально-економічний  розвиток кожного підприємства в сучасних економічних умовах значною мірою залежать від обґрунтованості планування витрат і рівня рентабельності виробництва, оскільки ці показники суттєво характеризують результати господарювання. Вибір типу підприємства, форми організації, спеціалізації, кооперування, агропромислової інтеграції виробництва при ринкових відносинах зумовлюються об'єктивними факторами, насамперед грунтово-кліматичними, водно-меліоративними, екологічними умовами, обсягом і структурою ресурсного потенціалу, якісним складом, професійними та особистими якостями працюючих.

    При аналізі показників структури, динаміки собівартості за передплановий період у процесі складання технологічних карт необхідно виявляти резерви зниження собівартості продукції, підвищення її якості як умови зростання рівня рентабельності виробництва.

    В умовах ринкових відносин зниження собівартості продукції та підвищення рівня рентабельності виробництва досягають за рахунок:

    - самоорганізації ресурсного потенціалу на основі всебічної оцінки використання його в передплановий період та раціонального розміщення, спеціалізації, кооперування і розширення інтеграційних зв'язків;

    - дослідження перспектив збуту продукції поточного асортименту з урахуванням її собівартості та якості;

    -  організації самоконтролю, саморегулювання на підставі планово-облікових, розрахунково-договірних та інших діючих на підприємстві цін;

    - поточного аналізу окупності витрат по всіх структурних ланках виробництва і реалізації продукції;

    -  освоєння виробництва нових видів продукції на діючих підприємствах, у фермерських, орендних та інших типах господарств;

    - аналізу виробництва всіх видів товарної продукції, з’ясування впливу закону попиту і пропозиції на рівень рентабельності;

    -   контролю перспективних і поточних  видатків, витрат ресурсів.

    Науково обґрунтована технологічна карта являє  собою важливий документ з планування й організації виробництва, в якому передбачається не тільки сучасна передова технологія виробництва продукції рослинництва, а й формування всіх прямих витрат, пов'язаних з умовами і характером виробництва, її зміст, розробка та виробниче впровадження спрямовані на підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зростання продуктивності праці, зменшення витрат на 1 га посівної площі та зниження собівартості продукції.

    Кваліфіковано розроблена технологічна карта на 100, 10 або на 1 га посівної площі не викликає потребу в щорічному складанні, а лише вимагає уточнення, перегляду. Технологія, види робіт залежать від конкретних умов вирощування певних сільськогосподарських культур. Обсяг робіт у фізичному і умовному обчисленні визначають з урахуванням групи господарства за умовами виконання тракторних робіт (згідно з паспортизацією полів, класом ґрунтів, питомим опором на оранці). При цьому для встановлення конкретної норми виробітку враховують якість виконання робіт — глибину оранки, культивації, норми внесення добрив, дози обприскування та обпилювання культур та ін. Всі розрахунки по кожній культурі виконують у технологічній карту.

    Собівартість  продукції являє собою грошовий вираз затрат праці і матеріальних ресурсів на виробництво продукції. Зниження собівартості продукції - одне з головних джерел збільшення прибутків. Тому при плануванні необхідно врахувати резерви зменшення витрат по кожній культурі.

    В основу калькуляції собівартості на плановий період повинні бути покладені  розрахунки по кожному виду продукції. Для правильного визначення собівартості продукції велике значення має дотримання певної послідовності розрахунків як по галузях і видах продукції, так і по статтях витрат. Спочатку складають технологічні карти по кожній культурі або групах культур з однорідною технологією, під урожай планового і окремо під урожай майбутнього року (незавершене виробництво).

    Визначені суми відрахувань відносять на собівартість основної, супутньої та побічної продукції. Урожай сільськогосподарських культур страхують н, випадок загибелі чи пошкодження внаслідок посухи, вимерзання, вимокання, випрівання, градобою, бурі, урагану та ін., а також хвороб, шкідників рослин і пожежі, а продукцію, матеріали, сировину — на випадок загибелі від урагану, бурі, повені, зливи, граду, обвалів, селю, пожежі землетрусу.

    Суми  страхових платежів підприємства планують відповідно до ставок, встановлених страховиками, та вартості продукції чи майна (засобів). Наприклад, тарифні ставки страхових платежів встановлено в процентах від вартості врожаю сільськогосподарських культур. Страхові платежі по окремих культурах обчислюють раз на рік за даними звітності, їх визначають з певної вартості врожаю сільськогосподарських культур виходячи з середньої врожайності за останні п'ять років і діючих цін з розрахунку на площу, яка була зайнята в господарстві під культурою за попередній рік.

    Суму  страхових платежів по кожній культурі обчислюють множенням вартості врожаю за 5 останніх років на ставку.

    Потребу в матеріальних і трудових затратах на вирощування кожної сільськогосподарської культури відповідно до вибраної агротехніки обчислюють на підставі технологічних карт і зводять в узагальнюючому кошторисі витрат на виробництво продукції рослинництва.

    Плануванню  витрат на виробництво передує аналіз змін собівартості продукції у звітному, передплановому періодах по елементах  витрат і техніко-економічних факторах. У процесі аналітично-планової роботи використовують такі показники: натуральні й вартісні, кількісні і якісні, абсолютні та відносні, синтетичні й часткові. Використовуючи систему показників, затрати праці і фонд її оплати визначають з урахуванням обсягів відповідних видів робіт, послуг, продукції.

    Організація використання ресурсного потенціалу насамперед передбачає раціональне його витрачання по кожній з вирощуваних сільськогосподарських  культур.

    Для планової калькуляції собівартості продукції рослинництва використовують кошторисний метод обчислення сукупних витрат по культурах на основі статей витрат, грн.:

    1. Витрати на оплату праці.

    2. Насіння та посадковий матеріал.

    3. Паливо та мастильні матеріали.

    4. Добрива органічні і мінеральні.

    5. Засоби захисту рослин.

    6. Роботи та послуги.

    7. Витрати на ремонт необоротних  активів.

    8. Інші витрати на утримання  основних засобів.

    9. Інші витрати.

    10.     Загальновиробничі витрати.

    Всього  витрат на культуру (сума рядків 1-10). Загальновиробничі витрати розраховуються орієнтовно в розмірі 40% до суми оплати праці і відрахувань на ремонт необоротних активів та інших витрат на утримання основних засобів.

    До  інших витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом певного виду продукції і не передбачені жодною із вище наведених статей витрат і плануються на рівні 4% від загальної суми витрат.