Методи управління підприеством

 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП………………………………………………………………………..….3 РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ

ПІДПРИЄМСТВОМ   …………………………………………………………5

1.1. Особливості сучасного управління підприємством  …………………..5

1.2. Система методів управління підприємством  …………………………7

1.3. Використання сучасних методів управління економічною

діяльністю  підприємства ……………………………………………..………12

РОЗДІЛ 2.  АНАЛІЗ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ  ПІДПРИЄМСТВОМ

ПП  «КАРТЕС»…………………………………………………………..…….20

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства …………..……..20

2.2. Аналіз системи менеджменту та методів управління на

підприємстві………………………………………………………….………..29

РОЗДІЛ 3.  ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

НА  ПІДПРИЄМСТВІ ПП «КАРТЕС»……………………………..………44

3.1. Розробка  дерева цілей для підприємства……………………..…………44

3.2. Удосконалення  структури управління підприємства………..………..45

ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ  …………………………….……………..52

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………54

ДОДАТКИ ………………………………………………………………..…….57 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Аналіз  функціонування українських підприємств і організацій в умовах ринкової економіки показав, що крім нових проблем, сучасному бізнесу доводиться вирішувати й відомі завдання. До їхнього числа відноситься завдання оптимального використання методів управління підприємством, підвищення рівня ефективності організаційної структури підприємства тощо.

     Ринкова трансформація України до світового  економічного простору обумовлює необхідність опанування принципово нових для  вітчизняних підприємств “правил” взаємодії із зовнішнім оточенням. А це потребує, перш за все, застосування сучасних підходів, принципів, ефективних методів, інструментів в управлінні підприємством для забезпечення його успішного функціонування в конкурентному ринковому середовищі.

     Головною  особливістю управління підприємством  за сучасних умов є те, що ефективна система управління – це, перш за все, система, що здатна забезпечити швидку адаптацію підприємства до змін його бізнес-середовища за умов максимально можливого врахування запитів і задоволення потреб потенційних споживачів. Отримання прибутку має розглядатися виключно як результат ефективного функціонування такої управлінської системи. З погляду на наведене, постає актуальним дослідження методів управління підприємством та можливих напрямів їх удосконалення.

    Предмет курсової роботи – система методів управління підприємством.

    Об’єкт  курсової роботи – шляхи збалансування методів управління на сучасному підприємстві.

    Задачі  курсової роботи:

    1. Дослідити особливості сучасного управління підприємством.

    2. Проаналізувати систему методів управління підприємством.

    3. Визначити особливості використання  сучасних методів управління  економічною діяльністю підприємства.

    4. Проаналізувати систему менеджменту та методів управління на підприємстві ПП «Картес».

    5. Розробити заходи щодо удосконалення системи управління на підприємстві

    Теоретико – методологічна база дослідження. У процесі написання курсової роботи автором використовувались  матеріали наукових публікацій вітчизняних  та зарубіжних науковців з питань стратегічного менеджменту, виробничого та операційного менеджменту, економіки підприємства та ін. повний перелік використаних джерел наведено наприкінці роботи у списку використаної літератури.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ 

     1.1. Особливості сучасного управління підприємством 

     Ринкова трансформація України до світового  економічного простору обумовлює необхідність опанування принципово нових для  вітчизняних підприємств “правил” взаємодії із зовнішнім оточенням. А це потребує, перш за все, застосування сучасних підходів, принципів, ефективних методів, інструментів в управлінні підприємством для забезпечення його успішного функціонування в конкурентному ринковому середовищі.

     Головною  особливістю управління підприємством  за сучасних умов є те, що ефективна система управління – це, перш за все, система, що здатна забезпечити швидку адаптацію підприємства до змін його бізнес-середовища за умов максимально можливого врахування запитів і задоволення потреб потенційних споживачів. Отримання прибутку має розглядатися виключно як результат ефективного функціонування такої управлінської системи.

     Проблемам управління та функціонування підприємств  в умовах ринку – мікроекономіці – присвячені більшість сучасних праць іноземних науковців. Так, на думку, Я. Корнав, “економіка є реальною наукою, завдання якої полягає в тлумаченні економічної дійсності, а критерієм її достовірності є порівняння отриманих результатів з реальною практикою господарювання” [1].

     В ході еволюції теорії і практики менеджменту  в процесі управління підприємством, на перший план висувались то одні, то інші проблеми. Так, в 50 – 60-ті роки в центрі уваги перебувала організаційна структура управління. В 60 – 70-ті роки – відпрацьовувалися питання стратегічного планування. З початку 80-х років для провідних західних підприємств був характерний перехід від стратегічного планування до стратегічного управління.

     Порівняно новим етапом в розвитку менеджменту  стало поєднання теорії управління та теорії маркетингу, що поклало фундамент для становлення ринкової концепції управління підприємством за сучасних умов господарювання.

     На  сьогоднішній день майже всі колишні  державні підприємства втратили практику планової роботи (стратегічного передбачення на строк більш ніж півроку), а в новоутворені комерційні структури не мають достатнього досвіду подібного характеру. Якщо за умов централізовано-планової економіки підприємства розробляли п’ятирічні плани, комплексні програми науково-технічного прогресу на двадцятирічний період, то на сьогоднішній день більшість сучасних українських підприємств взагалі відмовилась від планових процедур.

     Об’єктивним в сьогоднішньому відставанні підприємств в підготовці до переходу на ринкові відносини відзначилась затримка щодо розробки і прийняття відповідних державних нормативно-законодавчих актів, їх обмеженість та нестабільність. Саме тому, більшість підприємств, а особливо ті, що ще перебувають в державній власності, не поспішають розробляти адаптаційні моделі поведінки і не усвідомлюють, що структурні зрушення в економічному житті країни по-перше, незворотні; по-друге, системні, тобто деформують традиційні цілі господарюючих об’єктів, перетворюють зовнішнє середовище, змушують переосмислювати ціннісні характеристики відносин об’єктів ; в-третіх, є слабо регульованими.

     Водночас необхідно зазначити, що сьогоднішній етап розвитку української економіки як ніколи раніше надає керівнику підприємства зростаючу ступінь свободи творчого мислення при виборі тих чи інших моделей поведінки. При всій недосконалості прийнятих законів, вони означають без взірцеву санкціоновану перебудову основ виробничих відносин, а саме відносин власності. Керівники підприємств, разом з трудовими колективами отримують право обирати передбачену законом форму власності, вводити адекватну систему оплати праці і матеріального стимулювання, на власний розсуд розпоряджатися чистим прибутком, створювати без попередніх узгоджень нові структури управління [2].

     Характерною особливістю сучасної системи управління промисловим підприємством має  стати безумовно корисний та актуальний для вітчизняних підприємств досвід вдосконалення системи управління в провідних американських компаніях, який базується на здійсненні реорганізації підприємства, як планового постійного процесу управління розвитком підприємства в сучасних ринкових умовах [3].

     Отже, головна проблема, що постала перед  всіма вітчизняними підприємствами в умовах адаптації до ринку полягає  в тому, щоб чітко визначити  профіль своєї діяльності, своє місце  в конкурентному середовищі і  свій стиль поведінки (манеру адаптації до змінних факторів оточуючого середовища). На відміну від минулого досвіду, сучасний перехід до нових систем управління підприємством не може бути регламентованим затвердженим “центром” планом дій. Мова має йти лише про кардинальну зміну і реформування не лише принципів і методів господарювання сучасних підприємств, але, й головним чином, про формування нового виключно “ринкового” мислення на всіх рівнях ієрархії управління на підприємстві. Такий процес реформування має охоплювати всі аспекти господарської діяльності підприємства без виключення, розпочинаючи з реформування виробничо-кадрового потенціалу, організаційно-управлінської структури, правової форми, завершуючи реформуванням механізму господарювання підприємства в цілому. 
 

     1.2. Система методів управління підприємством   

     Під методами управління розуміють способи  впливу на окремих працівників (членів трудового колективу) чи трудові  колективи в цілому, необхідні  для досягнення поставлених цілей  підприємства. При цьому слід чітко  усвідомлювати призначення делегування повноважень і відповідальності, які несуть всі члени трудового колективу підприємства.

     Повноваження  об'єднують вище керівництво з  нижчими рівнями працюючих і  забезпечують можливість розподілу  та координування завдань.

     Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень, є делегування. Організаційний процес неможливо зрозуміти без попереднього розгляду делегування та пов'язаних з ним повноважень і відповідальності. Делегування представляє собою передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання. Якщо завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати його самостійно.

     Отже, делегування є дією, яка перетворює людину в керівника.

     Відповідальність  – це зобов'язання виконувати поставлені завдання та відповідати за їх наслідки. Відповідальність означає, що працівник  приймає всі ризики за неналежне  виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

     Делегування реалізується лише у випадку прийняття  повноважень, проте відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмежовувати відповідальність, передаючи  її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена відповідальність за вирішення певного завдання, не обов'язково повинна виконувати його особисто, вона залишається відповідальною за якісне завершення роботи.

     Повноваження  – це обмежене право щодо використання ресурсів організації та спрямування  зусиль підлеглих працівників на виконання певних завдань. Повноваження делегуються посаді, а не особі, яка займає її в даний момент. На підприємстві межі повноважень визначаються політикою, процедурами, правилами та посадовими інструкціями, викладеними письмово або переданими підлеглому усно. Межі повноважень поширюються в напрямку вищих рівнів управління і визначаються традиціями, культурними стереотипами та звичаями. Ці фактори, з одного боку, обмежують повноваження, а з іншого, – створюють їм міцне підґрунтя.

     Повноваження  та владу частково ототожнюють. Повноваження визначається як делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право на використання ресурсів підприємства. На відміну від цього, влада –  це здатність діяти або можливість впливати на ситуацію (тобто, можна мати владу, не маючи повноважень). Іншими словами, повноваження засвідчують, що особа, яка обіймає певну посаду, має право робити певні дії. Влада визначає, що вона дійсно може їх здійснити.