Особливості управління малим (приватним, спільним) підприємством

Як це зробити - теж питання ефективного  менеджменту.

У культурі розвинених капіталістичних  країн поняття менеджмент дуже часто межує з поняттям бізнес. 

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення і реалізації певної продукції чи послуг. 

"Управління бізнесом" (business management) - це управління комерційними, господарськими організаціями. Успіх і провал фірм і компаній мають одну загальну особливість. Всі вони є організаціями. Організація складає основу світу, вона є причиною, 
бумовлює існування менеджменту.

Опис підприємства

Організація - ця не просто люди, це група, яка повинна відповідати декільком обов'язковим вимогам: 
1. Наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи

2. Наявність принаймні однієї мети (тобто бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну всі члени даної групи.

3. Наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти 
значимої для всіх мети.

Поєднавши в одну ці істотні характеристики, ми отримуємо важливе визначення: 
Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

Для нас, сьогодні, інтерес представляє стиль управління на приватному підприємстві. 

Цілі функціонування

Первинна мета яку переслідує засновник  при створенні підприємстві – це отримання прибутку та участь в управлінні юридичної структури. Але є й інші цілі які породжуються і переслідуються в процесі бачення господарської діяльності.

ЦІЛІ ЗАГАЛЬНІ. Відображають концепцію розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу і визначають основні напрями програми розвитку підприємства. Тут відбувається ранжування за принципом пріоритетності за такою схемою:

 

а) Забезпечення максимальної рентабельності при наявному наборі видів діяльності, що визначається наступними показниками: обсяг продажу, рівень і норма прибутку, темпи щорічного приросту обсягу продажів і прибутку, дохід на одиницю вкладеного 
капіталу, частка на ринку, структура капіталу, рівень дивіденду, сума виплаченої зарплати, рівень якості продукції,

б) забезпечення стійкості положення підприємства як цілий глобальної політики за наступними напрямками: 
- витрати на дослідження і розробку нових видів діяльності;

- потенціал конкурентоспроможності;

- інвестиційна політика;

- кадрова політика;

- рішення соціальних питань;

в) Розробка нових напрямів розвитку, нових видів діяльності підприємства, що передбачає розробку структурної політики, включаючи диверсифікацію продукції, вертикальну інтеграцію, придбання та злиття; розвиток інформаційних систем; визначення і контроль конкретних 
фірм з подібними видами діяльності.

 

СПЕЦИФІЧНІ МЕТИ. Розробляються в рамках загальних цілей з основних видів діяльності в кожному виробничому відділенні підприємства і можуть виражатися в кількісних і якісних показниках:

 

а) Визначення рентабельності по кожному окремому напрямку (підрозділу), виступаючому центром прибутку. Рівень прибутку може встановлюватися в абсолютних показниках (зазвичай у валюті країни базування) і у вигляді планових завдань на кожен рік або на кінець планового періоду. Першорядне значення надається нормі прибутку. При розрахунку цього показника на 
інвестований капітал останній визначається по-різному:

 

1) власний капітал за вирахуванням зобов'язань;

2) власні кошти плюс довгострокових борг,

3) основні засоби за вирахуванням  амортизації. 

 

У зіставленні з даними минулих років цей показник виступає найважливішим не тільки в плануванні, а і в контролі, і грає вирішальну роль як у визначенні цілей, так і в оцінці результатів і ефективності діяльності підприємства. Рентабельність може встановлюватися як на рівні вищої ланки, так і на нижньому рівні управління;

 

б) Інші специфічні цілі. Носять характер підцілей і зазвичай встановлюються не тільки в абсолютних планових показниках, а й шляхом визначення напрямів розвитку у функціональних областях (по маркетингу, в галузі наукових досліджень і розробок, з торгівлі, в галузі фінансів. 

На сучасному етапі розвитку зростаюче значення набуває вдосконалення економічних методів управління. У зв'язку з цим все більше значення надається розробці глобальної стратегії фірми, 
заснованої на довготривалій і стабільної орієнтації виробництва конкретних видів продукції на певні ринки, тобто стратегічного планування.

 

1.3.1. Сутність труктура управління підприємством, виконавчі ланки

 

Виробничо господарська діяльність кожного  підприємства, його права і обов'язки регулюється законом про підприємницьку діяльність.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його Статуту. 
Підприємство є юридичною особою, користується правами і виконує 
обов'язки, пов'язані з його діяльністю.

 

             Управління підприємством здійснюється на базі певної організаційної 
структури. Структура підприємства та його підрозділів визначається підприємством самостійно. При розробці організаційної структури управління необхідно забезпечити ефективний розподіл функцій управління за підрозділами. 

               При цьому важливо виконання таких умов: рішення одних і тих же питань не повинно знаходитися у відання різних 
підрозділів всі функції управління повинні входити в обов'язки керівників підрозділів 
на даний підрозділ не повинно покладатися вирішення питань, які ефективніше вирішувати в іншому.

              Структура управління може змінюватися відповідно до динаміки масштабів і змісту функцій управління. Між окремими співробітниками підприємства існують вертикальні і горизонтальні зв'язки.

 

ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКУ - це зв'язки між  керівництвом і підлеглими, в основному зв'язок між директором підприємства та виконавцями.

 

ГОРИЗОНТАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКУ-це зв'язки кооперацій рівноправних елементів, наприклад зв'язку між виконавцями одного рівня.

 

В основу структури управління покладена  певна система. Відомо три основні системи управління: 
- Лінійна

- Функціональна

- Змішана

 

ЛІНІЙНА - являє собою схему безпосереднього підпорядкування за всіма питань нижчестоящих підрозділів вищестоящим. Це система досить проста і ефективна, якщо не велике число розглянутих питань і по них можуть бути дані рішення директором або уповноваженими особами.

 

ФУНКЦІОНАЛЬНА - система являє собою  схему підпорядкування нижчестоящого підрозділи ряду функціональних підрозділів, які вирішують окремі питання управління - технічні, планові, фінансові та т. У цьому випадку зазначення надходять більш кваліфіковані і їх кількість велика, тому підлеглі підрозділи не завжди знають, як узгодити отримані вказівки, в якій черговості їх виконувати. У чистому вигляді ця система використовується дуже рідко.

 
                Найбільш поширені змішані система, в якій поєднується лінійна і функціональна системи. У цьому випадку рішення, підготовлені певними виконавцями розглядаються і затверджуються директором, який передає їх виконання цим або іншим виконавцям. 
Управління підприємством в сучасних умовах має здійснюватися на основі поєднання принципів самоврядування трудового колективу і прав власника на використання свого майна. 

 

У даному випадку власник і директор підприємства представлені в одній особі. 
Апарат управління підприємством повинен бути побудований таким чином, що б забезпечити в технічному, економічному та організаційному відношеннях взаємозалежне єдність усіх частин підприємства, найкращим чином використовувати трудові та матеріальні ресурси. 
Загальна структура апарату управління розглянутого підприємства показана на рис. 
нижче.

 

  Підприємство очолює директор, який організовує всю роботу підприємства і несе повну відповідальність за його стану і діяльність перед державою і трудовим колективом. Директор представляє підприємство у всіх установах і організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори, видає накази по підприємству, відповідно до трудового законодавства приймає та звільняє працівників, застосовує заходи заохочення і накладає стягнення на працівників підприємства, відкриває в банках рахунки підприємства.

Технічний диспетчер забезпечує контроль і налагодження технологічного 
обладнання, проводити всі види ремонту і сервісу, а також монтаж нового і демонтаж застарілого обладнання.

Бухгалтерія здійснює облік коштів підприємства і господарських операцій з матеріальними та грошовими ресурсами, встановлює результати фінансово-господарської діяльності підприємства, виробляє фінансові розрахунки із замовниками та постачальниками, пов'язані з реалізацією продукції, придбанням необхідної сировини, палива, матеріалів і тд. У завдання цього відділу входить також отримання кредитів у банку, своєчасне повернення позик тощо. 
         Секретар діловод керує організацією праці і заробітної плати та відділом кадрів, формує штатний розклад, розробляє заходи щодо підвищення продуктивності праці, розробляє положення про освіту та витрачання фонду матеріального заохочення, розробляє технічно 
обгрунтовані норми виробітку і проводить аналіз їх виконання, організовує і бере участь у розробці питань організації праці.

          Застосування колективної відповідальності приводить до істотного зниження втрат робочого часу, плинності кадрів.

 
  

              Для того щоб організація змогла домогтися реалізації своїх цілей, завдання повинні бути скоординовані шляхом «вертикального» поділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Навіть у великих організаціях, приватного бізнесу, більшість керівників виконує часто роботу, не пов'язану з координуванням роботи інших. Таке спостерігається і в розглянутому підприємстві. Керівник сам дзвонить клієнтам або виходить у відділ збуту для того щоб зберегти зв'язок з клієнтами, відчути їхні потреби. Фактично все управління постачанням представлено на сьогоднішній день одним керівником підприємства.

               Керівнику часто доводиться виконувати завдання поставлені перед відділом продажів. Однак у всіх організаціях, навіть у найменших, управління займає так багато часу, що стає все важче здійснювати його мимохідь.

               У міру розростання організації співробітникам складніше орієнтуватися, від кого вони повинні безпосередньо брати вказівки. На цьому рівні, для того щоб організація могла діяти успішно, робота з управління повинна бути чітко відділена від неуправлінського роботи, тобто директор повинен призначати керівників і визначати коло їхніх обов'язків і відповідальності, сам при цьому здійснювати контрольну функцію і втручатися тільки в разі необхідності. Фактично, суперкрупние організації сучасного суспільства стали можливі тільки тоді, коли стала чітко відчуватися необхідність відділення управління від комерційної або технічної діяльності. 
             Саме плануючи укрупнення підприємства зажадало змін в структурі управління. На принципі поділу управлінської та неуправлінського роботи, а також принципі делегування повноважень і планується будувати роботу підприємства.   З голови представництва були зняті вирішення питань, які не впливають на стратегію підприємства, що дозволило зосередити й активізувати дії з розробки нових стратегічних планів.

1.3.2.  Поняття та класифікація методів управління приватним підприємством

Методи  управління - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених цілей. За їх допомогою орган управління впливає на окремих працівників і приватне підприємство у цілому.

Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі строки за умов раціонального використання всіх видів ресурсів.

За змістом методи управління ідентифікуються з основними функціями управління: плануванням, організуванням, мотивуванням, контролюванням та регулюванням. Відповідно до цього є наступні основні групи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі (адміністративні), соціально-психологічні, правові ідеологічні та технологічні. Між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість. Кожний метод має елементи заохочення і покарання.

Класифікація методів за спрямованістю дії заснована на характері впливу їх на мотиви діяльності окремих працівників і трудового колективу організації в цілому. Мотиви діяльності ґрунтуються на реальних матеріальних і духовних потребах. Направленість методів характеризується тим, на які конкретно мотиви вони впливають. Виходячи з цього, виділяють чотири групи методів - матеріальної, соціальної, психологічної та владної мотивації.

За організаційними формами дії виділяють методи прямого (безпосереднього) впливу, постановки мети, створення стимулюючих умов.