Історія медицини та фармації України на світовому тлі

 Завдяки мікрохірургії  отримали друге народження майже  всі традиційні операції на  очах. Вони стали набагато ощадливішими  та ефективнішими. Відкрились  принципово нові можливості впливу  на мікроструктуру очей, розробку  нездійснених раніше втручань.

 Довгий час заповітною мрією хірургів була безкровна операція. Це сталося з впровадження в хірургію винаходу ХХ ст. – лазерного променя.

 Лазерний скальпель  розсікає тканину і одночасно  зупиняє кровотечу. Крім того, промінь забезпечує ідеальну  стерильність розрізу, чим виключає можливість виникнення набряків і запалень. Лазерний промінь виявився перспективним в хірургії паренхіматозних органів завдяки його здатності “запаювати” кровоносні та лімфатичні судини, жовчні протоки і протоки підшлункової залози.

 Під сучасну пору для хірургії немає заборонених зон в людському тілі. Вона стає гуманнішою, постійно нарощуючи фізіологічну обгрунтованість, терапевтичну доцільність, функціональну спрямованість, косметичне удосконалення.

 Невирішеною проблемою  в ХХ ст. залишилася проблема раку, що не мала собі рівних за складністю. Онкологічні захворювання займають друге місце серед причин смертності в розвинених країнах. Наступ на рак іде багатьма шляхами. Один із ключових – рання діагностика захворювань. Створено десятки методів, багато з яких володіють високою точністю ( до 80 %) виявлення пухлин на ранній стадії. Для лікування використовуються хірургічні методи, променева терапія і, певною мірою, ефективні ліки. Значна роль в боротьбі з пухлинами належить створенню нових ефективних ліків. Одна із ідей для їхнього пошуку – це ідея використання згубних для ракових клітин речовин. Отримано препарат – сарколізин. Співпрацею хіміків, біологів та фармацевтів створені нові препарати рослинного походження, як ханерол, хризомалін, антибіотик дактиноміцин тощо. Важливими шляхами є вивчення канцерогенезу та епідеміології раку. Можливо, перше століття нового тисячоліття стане вирішальним у вирішенні проблеми раку. Особливі перспективи пов’язуються з генною інженерією. Вже сьогодні розроблені “генетичні” методи лікування раку. Французські вчені ввели в уражені тканини клітини-вбивці, які знищують гени-носіїв хвороби. Потім спеціальний вірус, який не порушує здорової тканини, доставляє клітини-відновлювачі. Визначено більше 30 генів, що “програмують” спадкову схильність до тих чи інших ракових захворювань. Заміна “хворих генів” здоровими, скоріше всього, визволить людство від онкологічних захворювань. З’являються ліки для паралізованих внаслідок травм хребта. Вони впливають на ген, який паралізує клітини спинного мозку, недаючи можливості їм відновлюватися.

 Метод клітинної  терапії має велике майбутнє  у лікуванні захвороювань. Він  дає позитивні результати навіть  тоді, коли діагноз звучить як  вирок: цироз печінки, хвороба  Дауна, СНІД, рак. Клітинна терапія буде використана як засіб відновлення життєво важливих функцій організму, зокрема, для продовження молодості. Вчені вважають, що ця технологія збереже життя мільйонам людей третього тисячоліття.

 Завдяки новітнім  вакцинам буде повністю переможено поліомієліт, а діти перестануть хворіти кором. Поступово щезатимуть інші інфекційні хвороби. Вакцини нового покоління врятують людство від СНІДу і гіпертонії. Новітнє досягнення – клонування – допоможе медикам вирощувати людські “запчастини” – органи для трансплантації, що дозволить відмовитися від донорських органів.

 

Розділ 10

Українська  медицина, фармація та охорона здоров’я в 

ХХ сторічі

Українські вчені-медики та організатори охорони здоров’я внесли достойний вклад в скарбницю  медицини ХХ сторіччя.

Видатний український  анатом, представник харківської  школи анатомів Володимир Воробйов (1876-1937) ввів макро- та мікроскопічний підхід в анатомії. Він описав іннервацію шлунка (1913) та поверхневе (Воробйовське) нервове сплетіння серця. В 1934 р. Воробйов опублікував капітальну працю українською мовою “Анатомія людини” (т. 1), а вже після його смерті вийшов п’ятитомний “Атласс анатомии человека” (1946-1948). Коли в 1924 р. помер вождь світового пролетаріату В. Ульянов (Ленін), в Москві не знайшлося анатома, здатного набальзувати його тіло. Це зробив В.Воробйов.

Український фізіолог Володимир  Правди-Неминський (1879-1921) першим в 1913 р. записав електроенцефалограму на собаці за допомогою стрілкового гальванометра. Ганс Бергер у 1924 р. записав електроенцефалограму у людини.

В 1928 р. Юліан Валявський (1898-1975) відкрив ентерогастрон в  тонкій кишці, – гормон, що зменшує  шлункову секрецію та скорочуваність, – і запропонував теорію походження виразки шлунка, базуючись на функції  ентерогастрону.

Основоположні роботи з теорії стресу були виконані Олександром Богомольцем (1881-1946). Він встановив роль кори надниркових залоз в регуляції захисних реакцій проти інфекційних та хімічних подразників (1933-1936). Він розвинув вчення про ретикулоендотеліальну систему, показав захисну і трофічну функції сполучної тканини, а також отримав антиретикулярну цитотоксичну сироватку (1941-1945). Його учень Микола Сиротинін (1896-1977) запропонував практичні рекомендації при гіпоксії в космічній медицині (1973).

Яків Парнас (1884-1949) вніс вагомий внесок у розкриття послідовності обміну глюкози (шлях Ембдена-Мейєрхофа-Парнаса, 1935).

Видатні відкриття в  галузі біохімії здійснені Олександром  Палладіним (1885-1972). В 1938 р. він першим синтезував вітаміни. Вивчав функції  м’язів, біохімічну топографію, обмін білків, нуклеотидів, карбогідрофосфатів та іонів в нервовій системі під час роботи та спокою.

Олег Горникевич (н. 1926) виявив нестачу допаміну в смугастому тілі при хворобі Паркінсона (1960) та запропонував L-допа для її лікування.

В 1906 р. Данило Заболотний в докторській дисертації підтвердив відкриття Фрітца Шаудінна та Еріка  Гоффмана, що сифіліс викликається Treponema pallidum (1905). В 1912 р. він першим лабораторними  дослідженнями довів роль диких  гризунів (ховрахів, тарабаганів) у збереженні і розповсюдженні чумних паличок та їхній ролі у виникненні чумних епідемій.

Олександр Безредка (1870-1940) в 1903 р. відкрив антивіруси, сформулював  теорію місцевого імунітету (1925), описав пробу відхилення комплементу при  туберкульозі (реакція Безредки) та ввів метод десенсибілізації при щепленні правцевим анатоксином та імуноглобуліном (1930).

В 1938 р. Ростислав Кавецький (1899-1978) сформулював принцип взаємодії  між пухлиною та організмом. В 1969 р. він першим запровадив використання лазера в онкології.

Євген Завойський (1907-1976) в 1944 р. відкрив ядерний магнітний  резонанс.

В 1909 р. Василь Образцов (1849-1920) та Микола Стражеско (1876-1952) першим поставили  клінічний діагноз гострого інфаркту міокарду внаслідок тромбозу вінцевої артерії.

Леонід Дмитерко (1875-1957) описав м’які серцеві шуми при  ендокардиті.

В 1939 р. Володимир Василенко  разом з Миколою Стражеско  розробили клінічну класифікацію серцевої недостатності.

В 1973 р. Олександр Грицюк (1923-1990) описав перехід підендокардіального інфаркту міокарда у внутрішньостінний, а в 1975 р. Євген Газов (н. 1929) ввів внутрішньосерцевий тромболіз при інфаркті міокарду.

В 1910-11 р.р. Володимир Шамов (1882-1962) застосував електрокоагуляцію  для руйнування злоякісних пухлин. В 1928 р. він успішно перелив трупну кров, довівши, таким чином, можливість пересадки трупних органів.

Значний вклад в пластичну  та очну хірургію зробив Володимир  Філатов (1876-1956). Він розробив клапоть  на ніжці (1917), використав трупну рогівку  при кератопластиці (1931), обгрунтував теорію тканинної терапії (1933).

Теодор Гринчак (1889-1952) запропонував надлобкову простатектомію з первинним закриттям ложа передміхурової залози і сечового міхура (простатектомія Гринчака).

В 1929 р. Юрій Вороний (1895-1961) встановив, що відторгнення пересадженої нирки має імунологічний механізм, і описав комплемент-зв’язуючі антитіла, що з’являються після експериментальної пересадки. Йому вдалося розкрити імунологічну основу відторгнення. Він виконав першу пересадку нирки людині в 1933 р. жінці, яка помирала від гострої ниркової недостатності після отруєння сулемою. Пересаджена нирка була від чоловіка, що загинув від травми мозку; пересадка була виконана до стегнової артерії та вени під місцевим знеболюванням. Хвора померла через 48 год. без ознак функціонування пересадженої нирки. Під час операції Вороний застосував подвійно-голковий судинний шов.

Микола Амосов (н. 1913) ввів застосування механічних швів в грудну хірургію (1957), запровадив медичну кібернетику (1960), удосконалив апарат штучного кровообігу (1962), сконструював двохстулкові клапани для мітрального положення (1962).

В 1960 р. Павло Джуль (н. 1921) заклав основи мікрохірургії середнього вуха. Він запропонував внутрішньопорожнинне лікування раку верхньої щелепи (1967). Очолює Всесвітню федерацію українських лікарських товариств.

Любомир Кузьмак (н. 1931) розробив пристосовуване кремнійне тасьмування  шлунка при важкому ожирінні (1983-86).

В 1949 р. психоневролог  Костянтин Платонов (1877-1966) описав психотерапевтичну підготовку вагітних до пологів. Він написав працю “Слово як фізіологічний та лікувальний фактор” (1957).

Валентин Грищенко (н. 1928) запропонував гіпотермію та кріохірургію в акушерстві та гінекології, а також  електрокардіографію для виявлення  аномалій серця плоду (1977-78).

В 1874 р. перший з’їзд дікарів  Херсонської губернії сформулював  засади громадської організації  медицини, цебто такої медицини, яка опікувалась не індивідуальним, а громадським здоров’ям. Була створена перша в світовій практиці система громадської медицини, яка поставила собі за мету поліпшення здоров’я людської спільноти. Ця система являла собою мережу дільничних лікарень, які мали надавати меличну допомогу населенню, що проживало на певній території (дільниці). Медична допомога мала бути доступною для кожного мешканця дільниці, відповідати останнім досягненням медичної науки, мати профілактичний (попереджувальний) характер, бути безоплатною для пацієнтів. Її утримання мали взяти на себе органи місцевого самоврядування. Кожен випадок звертання пацієнта за допомогою мав реєструватися на спеціальній карті. Лікар, що працював у лікарні, надавав усі види медичної допомоги, був фахівцем-універсалом, хоча й мав певні уподобання, передусім в хірургії.

Реєстрація захворювань  і смертей сотень тисяч людей дозволила встановити закономірності громадського здоров’я, встановити причини захворюваності і смертності, проводити цілеспрямовані профілактичні і лікувальні заходи, планомірно розвивати мережу лікарських дільниць.

В 1913 р. в Україні існувало більше 1000 дільничних лікарень, радіус дільниці становив 20 км, а чисельність жителів на дільниці складала пересічно 28 тисяч мешканців.

Вивчення закономірностей  громадського здоров’я стало предметом  нової науки, яка отримала назву  “громадська гігієна”, пізніше “соцільна гігієна”. Її фундатором став видатний український громадський лікар, академік Овксентій Корчак-Чепурківський. Він перший у світовій практиці у 1906 р. прочитав систематизований курс нової науки.

Розвиток громадських  засад в медицині призвів до утворення перших державних органів організації і управління медичною справою. В 1917 р. вперше в історії медицини в Австро-Угорщині створюється Міністерство народного здоров’я. Першим міністром охорони здоров’я став видатний український вчений-біохімік Іван Горбачевський.

В 1918 р. в складі українського Гетьманату утворюється Міністерство народного здоров’я і опікування. Міністром призначено видатного  українського вченого в галузі медицини В.Любинського.

З 1920 р. подальша доля української  медицини і охорони здоров’я пов’язується з двома державами – Радянським Союзом і Польщею.

До 1936 р. Україна в складі Радянського Союзу користувалась  певною автономією, зокрема, охорона  здоров’я знаходилась в її підпорядкуванні. В епоху т. з. українського Відродження, пізніше названого розстріляним, на Україні народились основні організаційні форми медичної допомоги, які отримали широке розповсюдження у світі.

Окрім дільничної засади організації медичної допомоги, було теоретично обгрунтовано і реалізовано  на практиці диспансерний метод обслуговування пацієнтів. Він став практичним втіленням профілактичної засади охорони здоров’я, його суть полягає в активному виявленні і оздоровленні хвороб. Створюється широка мережа спеціалізованих диспансерів і диспансерних пунктів. В 1925 р. на Україні виникають санітарно-епідеміологічні станції, що взяли під контроль охорону довкілля, праці, навчання і попередження інфекційних хвороб. В 1932 р. на Україні створюються перші медико-санітарні частини, що почали надавати допомогу працівникам підприємств за виробничим принципом.

До 1949 р. була створена трьохрівнева система організації здоровоохорони, що включала дільничні – районні, міські і обласні лікарні.

В 1979 р. спеціальна Асамблея ООН ухвалила концепцію розвитку первинної медико-санітарної допомоги як основи раціональних систем охорони здоров’я тобто отримала міжнародне визнання та система медичної допомоги, яка була створена на Україні більше 100 років тому.

 

Деякі історико-медичні  події та науково-медичні відкриття  українських вчених

1063 - Введення ігуменом  Києво-Печерської Лаври Феодосієм  Печерським першого в Україні  монастирського статуту, яким  передбачалась, зокрема, організація  при монастирях опіки хворих  та калік 

1073 - Складання для  князя Чернігівського та Київського  Святослава рукописного перекладу з грецької мови «Ізборника Святослава» — своєрідного збірника енциклопедичних, в тому числі і медичних знань того часу

1478 - Захист першим  вихідцем з України Георгієм  Дрогобичем-Кодтермаком (1450—1494) докторської  дисертації в Болонському університеті

1483 «Прогностическое  суждение текущего 1483 года Георгия  Дрогобича с Руси, доктора медицини  Болонского университета» — перша  в історії друкована праця  українського вченого

1538 - Притулок — шпиталь  при церкві Богоявлення у Львові