Історія медицини та фармації України на світовому тлі

В роки першої світової війни  і доби революційних потрясінь та визвольних змагань українського народу (1914-1920) докорінно змінилось життя суспільства та визначились перспективи його подальшого розвитку на найближчі десятиліття.

Руйнівна дія війни  та політичних катаклізмів призвели до загального розладу життя, катастрофічного стану економіки та інших галузей господарства. Не стала винятком у цьому відношенні й система охорони здоров'я та аптечна справа, що зазнали особливого нищення і занепаду. Мережу цивільних лікувально-профілактичних і аптечних закладів, брак яких гостро відчувався і в мирний час, під час воєнних дій було фактично ліквідовано. Згідно законів воєнного часу лікарі, фельдшери та фармацевти підлягали обов'язковій мобілізації, а всі наявні запаси лікарських засобів – передачі до військових медико-санітарних частин. Цивільне населення практично було позбавлене будь-якої лікувальної і медикаментозної допомоги, хоча потреба у цих специфічних видах послуг у ті часи особливо зросла. Внаслідок війни різко погіршився санітарний стан України, колосально зросла захворюваність, особливо, інфекційна, яка прийняла характер епідемій з високою смертністю людей. У 1919-1920 р.р. епідемія тифу не лише забрала життя мільйонів людей, але й спричинила втрату боєздатності цілих армій (наприклад, в Українській Галицькій Армії пошесть вразила близько 90% рядового складу й старшин). Така ж доля спіткала й Дієву армію Української Народної Республіки. Загалом, у 1920 р. на висипний та поворотний тифи в Україні хворіло 4,3 млн. осіб. Значно зросла захворюваність на туберкульоз. Занепала медикаментозна допомога. Україна була позбавлена джерел поповнення медикаментами і використовувала виключно старі запаси, які в екстремальних умовах війни та голоду дуже швидко вичерпались. Відчувалась гостра нестача жарознижуючих, знеболюючих, дезинфікуючих засобів, шприців, бинтів, вати, інструментарію. Спроби відновити роботу закладів охорони здоров'я і аптек неодноразово робилися урядами Української Центральної Ради, гетьмана П.Скоропадського й Директорії УНР. Але внаслідок обмежених можливостей національної влади і поразки українських визвольних змагань, ці намагання не принесли відчутних результатів і залишились деклараціями та планами. З ініціативи гетьмана П.Скоропадського в травні 1918 р. було створено Міністерство народного здоров'я та суспільної опіки. Першим міністром став Всеволод Любинський, при Директорії цю посаду певний час займав Овксентій Корчак-Чепурківський - фундатор української соціальної медицини.

В період існування Західно-Української  Народної Республіки (ЗУНР) у Львові було організовано Державний Секретаріат охорони здоров'я (листопад 1918 р.), який очолив І. Куровець – відомий громадський і політичний діяч.

Відновлена українська державність проіснувала недовго. На черзі був тривалий період “совіцької”  влади, з 1920 до 1991 р.

Розділ 9

Світова медицина та фармація в ХХ столітті

Закінчилось останнє  століття другого тисячоліття. Воно було свідком неймовірних суспільних подій, інтенсивного розвитку технічних  і прикладних наук, інформаційного вибуху, швидкого зростання світової економіки, зміни умов життя людей. Особливо досягнуто значних успіхів в медицині. Науковцям, практичним лікарям вдалось проникнути в таємниці багатьох хвороб, створити ефективні хімічні, біологічні препарати по боротьбі з інфекційними хворобами, перемогти біль та бактеріальне забруднення під час хірургічних операцій, знайти та розкрити механізм дії важливих ліків, методи профілактики та лікування найбільш розповсюджених та загрозливих хвороб. Шлях, пройдений медициною, був тернистим і тяжким. Це був шлях пошуків і самовідданої праці дослідників різних професій: лікарів, фармацевтів, біологів, хіміків, яких об’єднала одна мета – створення засобів рятування людського життя.

 Медико-біологічні  науки, клінічна медицина, гігієна,  фармація та практична охорона здоров’я сягнули нових обріїв, на стан і рівень яких вплинули науково-технічний прогрес, спосіб виробництва, розвиток міжнародних зв’язків.

9.1 Медико-біологічні  дисципліни  Під впливом науково-технічного прогресу, досягнень природничих наук відбулись суттєві зрушення в розвитку медико-біологічних наук. З’явилось ряд нових, раніше невідомих розділів і напрямків. Це, перш за все, стосується обгрунтування та розвитку теорії спадковості, у витоків якої стояли праці чеського вченого Г.Менделя (1822-1884) та німецького біолога А.Вейсмана (1834-1914). Американський біолог Т.Морган (1866-1945) на початку ХХ ст. створив хромосомну теорію спадковості, обгрунтував, що незримий живий елемент під терміном “ген” забезпечує спадкову передачу окремих ознак. Дальші дослідження показали особливості морфологічної побудови хромосом, їх внутрішньої організації і поведінки на всіх стадіях розвитку. В 50-х роках були знайдені генетичні властивості хромосом та їх носія – дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), створена уява про генетичний код.

 У першій половині  ХХ ст. був впроваджений метод  культивування тканинних культур,  проведено прижиттєве вивчення  тканин організму, зокрема їх  життєдіяльності в часі.

 Експериментальні  роботи були присвячені вивченню  провідних механізмів старіння та пошуку методів і засобів впливу на продовження життя. Проводилась розробка препаратів, що нормалізують регуляцію обміну речовин в клітині, впливають на життєві процеси, попереджують ушкодження важливих молекул, затримуючи темп старіння. При цьому прагнули збільшити тривалість життя, розробити заходи, які б сприяли збереженню працездатності людини, продовженню творчого періоду, іншими словами, якості життя.

Видатних успіхів досягнула  фізіологія. Англійський фізіолог С.Шерінгтон (1859-1952) розглядав всі фізіологічні явища в широкому загальнобіологічному плані. Він створив вчення про рецептивні поля, розглядав організм як цілісне утворення. Німецький фізіолог М.Ферворн (1863-1921), будучи прибічником концепції Р. Вірхова про целюларну федерацію і морфологічну автономність клітин, вважав, що загальна фізіологія повинна стати фізіологією клітин. Одночасно з цією тенденцією в нього мали місце позитивні експериментальні дослідження функцій нервової системи головного мозку.

Видатний американський  фізіолог У.Кеннон (1871-1945) під впливом вчення І.Павлова створив сучасне вчення про функції вегетативної нервової системи. Він встановив, що єдина сисмпатична система підтримує стійкий стан організму (гомеостаз), обгрунтував фізіологічний механізм емоційних станів як рефлекторне збудження. При вивченні фізіологічних функцій центральної нервової системи було використано ряд нових приладів, розроблено більш досконалі методи дослідження. Електрофізіологічному вивченню механізмів рефлекторної діяльності центральної нервової системи і природи збудження і гальмування присвячені дослідження австрійського нейрофізіолога Д.Екклса, який з’ясував іонні механізми цього процесу.

 Англійський фізіолог  У.Уолтерс в 1935 році проводив  дослідження електричної активності  мозку в нормі і паталогії, одним з перших застосував кібернетичну методику в дослідженні нервової системи. В роботі “Живий мозок” (1953 р.) описав створені ним штучні моделі нерва і механізму мозку.

 Нарівні з вивченням  фізіології нервової діяльності  були продовжені дослідження з фізіології дихання, крові і кровообігу, травлення, м’язевої діяльності, органів внутрішньої секреції та інші. Англійський фізіолог Дж. Барктрофт (1872-1947) розробив вчення про дихальну функцію крові. Ним була запропонована методика визначення газів крові, вивчений механізм перенесення кров’ю кисню. В умовах хронічного експерименту ним показана роль селезінки як кровяного органу, вивчено механізм регуляції і з’ясовано значення депо в нормі та патології. Англійський фізіолог Дж.Халдейн (1860-1936) створив вчення про дихання людини в нормі і патології та гуморальну теорію регуляції дихання. Теорія м’язевого скорочення розроблена англійським фізіологом А.Хіллом (1886-1977). Згідно з нею, м’яз і нерв в спокійному стані споживають кисень, виділяючи тепло.

 Фізіологія відіграла  значну роль у встановленні  та розвитку нової науки –  космічної медицини. В її практиці  використовується цілий ряд фізіологічних  тестів, розроблених для відбору  та підготовки космонавтів, пов'язаних з вивченням серцево-судинної системи, водно-сольового обміну,вестибулярного апарату.

Космічною медициною, завдяки  глибокому пізнанню фізіології, відкриті значні внутрішні людські резерви,нагромаджений  великий досвід активного управління процесами адаптації організму  і стабілізації здоров’я людини в різних екстремальних умовах,що має значний інтерес для теорії і практики медицини.

 В кінці ХІХ ст. почалась розробка вчення про  фізіологію органів внутрішньої  секреції. У 1889-1890 р.р. П.Мерінг  і О.Мінковський встановили зв’язок між цукровим діабетом і порушенням секреції підшлункової залози. У 1901 р. російський вчений Л.Соболєв відкрив внутрішньосекреторну діяльність острівців Лангенгарса і намітив шлях одержання екстракта цієї секреції. Канадський фізіолог Ф.Бангтін (1891-1941) в 1921 році отримав в чистому вигляді гормон лангенгарсових острівців, – інсулін, який знайшов широке використання для лікуванні цукрового діабету. Протягом десятиліть продовжувались багаточисельні дослідження, внаслідок яких з’являються нові факти, розкриваються нові закономірності фізіологічних функцій живого організму. В Массачусетському технологічному інституті створено пристрій, який може виконувати функцію підшлункової залози, підтримуючи нормальний вміст цукру в крові при діабеті шляхом виділення виробленого ним інсуліну. Регуляторні системи організму функціонують з допомогою різних хімічних з’єднань – носіїв інформаційних молекул. В ході еволюції ці особливі молекули набули значення сигналів-індукторів різних біохімічних реакцій. Розкриття їх закономірностей дозволило конструювати і синтезувати нові аналоги гормонів, дія яких на декілька порядків більша, ніж їх природніх прототипів.

 Значні досягнення  фізіології сприяли розвитку  фармакології, біохімії, патології,  імунології, клінічних дисциплін  та гігієни. Одним із засновників сучасної експериментальної фармакології є О.Шмідеберг (1838-1921). Ним покладений початок фармакології вегетативної нервової системи, зроблено ряд важливих відкриттів.

 Одним із суттєвих  досягнень фармакології і терапії  був пошук і впровадження в практику хіміотерапевтичних засобів. Можливість впливу ліків на збудника в організмі було обгрунтовано німецьким вченим М.Ерліхом (1854-1915). Він зробив науково-обгрунтований висновок, що умовою впливу речовини на функцію клітини є їхня властивість зв’язуватись із життєво важливими структурами протоплазми. На цій основі М.Ерліх впровадив у практику ряд хіміо-препаратів. Особливе значення та ефект мало впровадження сальварсану для лікування сифілісу (1907 р.).

 Не дивлячись на  поповнення фармацевтичних засобів, до 30-их років бактерії залишались невразливими для хімічних препаратів. Якраз в цей час відбулося відкриття, яке започаткувало нову історичну епоху боротьби з бактеріями. В 1932 р. німецька фірма Фарбен-Індустрія запатентувала червоний барвник пронтозіл. Молодший лікар Герхард Домагк повинен був перевірити цю речовину на мишах,заражених стрептококом. Приречені на загибель миші,після того як їм ввели пронтозіл, не виявили жодних ознак хвороби. Домагк став першовідкривачем чудового засобу, яким стали успішно користуватись для лікування ангін, ревматизму, пологової лихоманки та інших захворювань, обумовлених стрептококом. Цей препарат отримав назву стрептоцид. До речі, перше випробування дії препарата Домагк провів на своїй доньці, в якої після незначної травми виникло зараження крові (сепсис). Надалі були синтезовані: в 1935 р. – сульфідін, в 1938 – сульфаниламід, в 1939 – сульфатіазол. Останій був в 50 разів ефективніший за початковий сульфідін.

 В 1939 р. Генріху  Домагку була присуджена Нобелівська  премія. Необхідно відмітити, що в роки другої світової війни сульфамідні препарати широко використовувались в арміях воюючих сторін. Завдяки їм було збережено життя сотень тисяч поранених.

 На відкриття радикальних  лікувальних засобів витрачається  багато років і інколи вони розпочинались і завершувались різними дослідниками. Повчальною є історія відкриття першого антибіотика пенициліна. У 20-их роках в Лондоні бактеріолог Флемінг ставив досліди з колоніями стрептококів на спеціальному середовищі. Він звернув увагу, що середовище забруднила цвіль,яка розчинила культуру стрептококів. Із цвілі дослідник здобув антибактеріальний фермент лізоцим. Продовжуючи досліди, Флемінг помітив, що зелена цвіль виділяє антибактеріальну речовину, яка пригнічує ріст багатьох бактерій. Цю речовину він назвав пеніцилін. Після ряду публікацій та доповіді на Міжнародному конгресі мікробіологів в 1936 р. відкриття, однак, не привернуло до себе уваги. Пізніше пеніцилін в чистому вигляді отримала група оксфордських вчених, яку очолили мікробіолог Г.Флорі (1898-1968) і біохімік Е.Чейн (1906-1979). Вперше його застосували 12 лютого 1941 р. в Лондоні. Промисловий випуск пеніциліну розпочався в 1943 р. в США. Від початку відкриття і до практичного втілення пройшло 20 років.

 Відкриття ще одного антибіотика – стрептоміцину – належить Зіновію Ваксману (1888-1973). Він, починаючи з 1939 р., дослідив понад 500 мікроорганізмі і в 1942 р. виділив стрептоміцин, що став могутньою зброєю в боротьбі з інфекціями, які викликаються гнильними бактеріями. Завдяки стрептоміцину вдалось досягнути значних успіхів у лікуванні туберкульозу.

 До 1946 р. грибки-продуценти  антибіотиків вирощували на поверхні  рідких середовищ в сотнях  тисяч пляшок з-під молока. Пляшки  мили в спеціальному апараті,  стерилізували, наповнювали стерильним поживним середовищем, засівали штамом необхідного грибка, чекали його розростання, після чого добували препарат. Відбувалось це на конвеєрах довжиною в декілька сот метрів. Такою була перша технологія отримання антибіотиків. Тепер грибки вирощують в спеціальних котлах, що вміщують 10 000 літрів середовища. Завдяки новій технології зросли кількість і якість отриманих антибіотиків. Надалі були внесені зміни в їхню хімічну структуру, розпочався синтез антибіотиків. Сім’я природніх пеніцилінів поповнилась низкою препаратів (ампіцилін, оксацилін, метицилін тощо). Тепер медицина щороку отримує на озброєння нові антибіотики.

 Поруч з хіміопрепаратами  та антибіотиками на основі  досягнень науки були розроблені  комплекси лікувальних засобів  рослинного походження. Сучасна фітотерапія широко використовується для лікування серцево-судинних захворювань, зокрема, гіпертонічної хвороби. Ефективність фітолікування підвищується комплексним використанням рослин. Розроблені різні композиції, що збагатило клінічну фармакологію.