Історичні регіони України

 У козацькій державі  діяла своя система судочинства.  Вона складалася з Генерального, полкових і сотенних судів.  У містах діяли міські, а також  церковні суди.

 

 

 

 

24.Переяславська  рада та березневі статті

Після численних звернень України до Росії щодо можливого  союзу, Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про  прийняття України під протекцію  Російської держави. Для проголошення цього акту на Україну було направлено повноважне посольство, яке очолив В. В. Бутурлін 8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася генеральна військова  рада, на яку прибули представники багатьох полків і станів (старшина, козаки, міщани, селяни, духовенство). На ній одностайно було прийнято рішення  про союз із Російською державою.

Конфлікт виник вже  в самому Переяславі: коли козацька старшина присягала царю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя завірили козаків  у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно України. Але  посли відмовились присягати  від імені царя, бо цар своїм  підданим не присягає. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу  на вірність Росії полковники Іван Богун і Іван Сірко, а також  полки Уманьский і Брацлавский. Але в цілому в 117 містах України  присяга пройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і  Боярська дума затвердили «Статті Богдана  Хмельницького» (так називані «Березневі статті»), що визначили положення  України в союзі з Росією:

а) гетьмана обирає військо  і тільки сповіщає царський уряд;

б) гетьман і військо  можуть мати відносини з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною — під контролем царської влади;

в) реєстр визначався в 60 тисяч;

г) про збір коштів на утримання  козацького війська й оплату старшини;

д) про збереження станів, світських і духовних;

є) про збереження в містах виборного управління.

Богдан Хмельницький фактично зберіг статус незалежного глави  держави. Сторони по-різному оцінювали  положення Переяславскої угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина сподівались на розширення і зміцнення  української автономії, то царський уряд прагнув розширити згодом свою участь у внутрішніх справах України, перетворюючи її поступово на звичайну провінцію Московської держави.

Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з  О. Кромвелем в Англії, козацькі літописці  вважали його «Мойсеєм, що вивів  український народ із єгипетської  неволі польської». Григорій Сковорода  називав Б. Хмельницького «героєм  і батьком вільності». Д. Дорошенко  головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в  середньовіччі нитку української  державності та створив українську козацьку державу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25.Політична діяльність  І Виговського. Гадяцька угода.

У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані  на традиціях козацтва. Серйозні зміни  вніс він і у зовнішню політику. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає  мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання сюзеренітету.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря  збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив  повстання і жорстоко покарав  його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені, і 16 вересня  підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство»  входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась  в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським  зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний  суд, військо, скарбницю, але при  цьому позбавлялася можливості міжнародних  стосунків. Урівнювалися права католицької  та православної церков, а в одному з варіантів угоди мова навіть йшла про ліквідацію унії.

Пропольська орієнтація Виговського  не знайшла підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну  проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання — під проводом І. Богуна та І. Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

Договір, укладений у Гадячі 16 вересня 1658 р., передбачав утворення в Речі Посполитій третьої складової частини федерації — Великого Князівства Руського (з Київського, Чернігівського й Брацлавського восводств), верховна влада в якому, як цивільна, так і військова, належала гетьманові, якого обирали пожиттєво. Законодавчу владу мали виконувати національні збори депутатів від усіх земель Князівства. Судочинством керував би свій судовий трибунал з українським діловодством, фінанси, включаючи й карбування монет, також передбачались самостійними. Військо мало налічувати ЗО тисяч козаків і 10 тисяч найманого війська. Щороку гетьман мав право подавати королю реєстр із 100 козаків з кожного полку для нобілітації (надання шляхетства). Унія мала бути скасована в усій державі, православ'я зрівнювалося з римсько-католицькою вірою, а митрополит отримував місце в сенаті. В галузі культури передбачалося заснування в Україні двох університетів, розгалуженої мережі гімназій, шкіл, друкарень.

 

 

 

 

 

26.Громадська війна,криза укр..козацької держави.

Проблема економічного розвитку України-Гетьманщини в кінці XVII —  на початку XVIII ст., а разом з тим  і питання про господарчу діяльність гетьмана Мазепи й досі ще залишаються  недостатньо опрацьованими. Щоправда, для цього вже зібрано чимало джерельного матеріалу, та й поодинокі  дослідники цікавилися цими питаннями. Але все ще бракує спеціальних  монографічних студій над окремими ділянками українського народнього господарства того часу. До того ж економічні явища, з природи речей, вимагають  довшого часу для свого повного  розвитку й не можуть бути вміщені  в рамки одного, хоч би й довгого  та визначного гетьманування. Деякі  факти українського економічного життя  доби Мазепи історично і генетично  пов’язані з часами Самойловича, а чимало наслідків економічних  подій мазепинської доби виявилися  уже в наступних десятиліттях.

Але на розвиткові українського господарства відбивалися не лише війни. Дуже докучали різні стихійні лиха — неврожаї, сарана, пошесті тощо.

Ріст української торгівлі продовжувався ще в ширших розмірах за гетьманування Мазепи, виявляючи  безперечну тенденцію до дальшого розвитку. Але загальнополітичні обставини, а зокрема економічна політика московського уряду, аж ніяк не сприяли мирному  розвиткові українського господарства, насамперед зовнішньої торгівлі.

Дуже важливим чинником економічного піднесення Гетьманщини в кінці XVII — на початку XVIII ст. була могутня  хвиля колонізації Лівобережжя  у другій половині XVII ст.

Та найкращим доказом  особливої уваги Гетьмана до справ  господарських є сотні гетьманських універсалів, виданих Мазепою (їх було, звичайно, значно більше), більшість  яких так чи інакше стосується землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловості та різних соціально-правових питань, з тим пов’язаних.

Українська промисловість за часів  Мазепи широко розгортається як на півночі, так і на півдні Лівобережжя. Можна відзначити два моменти  значного промислового піднесення: перший — І пол. 1690-х років; другий —  початок XVIII ст. — був перерваний воєнними діями на території України 1708—1709 рр. Скрізь — у гетьманських, старшинських, монастирських маєтках, на козацьких та міщанських хуторах, на вільній заїмці зайшлого промисловця, часто чужинецького походження —  з’являються нові промислові заклади, поширюються старі й навколо  них ростуть нові й нові оселі. Український уряд і особисто сам  Гетьман сприяють вільному розвиткові промислового підприємництва, заохочуючи ініціаторів та організаторів його різними пільгами економічного й  правового характеру.

Перше місце, безперечно, належало різним галузям сільськогосподарської  промисловості, головне млинарству та ґуральництву. Засипання греблі, будування млина, заснування коло нього  слободи (чи хутора) — звичайне явище  на Гетьманщині того часу. Оскільки млинарська техніка була пов’язана з різними видами промислового виробництва (млини на збіжжя, круподерні, валюші, тартаки, напірні, порохові млини, рудні та гамарні), зріст млинарства яскраво свідчив про загальний розвиток української промисловості того часу.

Ще масовіший характер мав розвиток ґуральництва. Практично  виробництво горілки (для власного вжитку) здавна існувало майже в  кожному козацькому господарстві, становлячи один з основних економічних привілеїв  цієї верстви. Але зріст горілчаної промисловости на Гетьманщині в  кіпці XVII — на початку XVIII ст. був  викликаний головне вимогами експорту. Отож, збільшуються кількість і розміри  ґуралень по маєтках старшинських та монастирських.

А втім, у кінці XVII ст. інтенсивно розвиваються й інші галузі промисловості, що вимагали і спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших  грошових вкладів. Це стосується насамперед селітряного виробництва на півдні й поташного виробництва на півночі  Лівобережної України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

27.Гетьман І.Мазепа

Коломацький переворот і  початок гетьманування Мазепи відбулися  в умовах війни, яку Росія і  Україна, як союзник її, провадили  з Кримом і Туреччиною. Воєнні дії  українського й московського військ на півдні були пов’язані з ширшими  планами антитурецької коаліції — Священної Ліґи. Це не могло  не відбитися на українській політиці, і новий уряд Мазепи протягом наступного десятиліття (до 1700 р.) приділяє велику увагу питанням зовнішньої політики, ба навіть ширше — міжнародним  проблемам тогочасного європейського  Сходу, зокрема чорноморській проблемі. Це було не тільки наслідком Коломацької  угоди 1687 р., але насамперед було пов’язане  з основними політичними та економічними інтересами України.

В українській політиці кінця XVII — початку XVIII ст. існували дві  основні концепції інтересів  України в Чорноморському басейні  і взаємин з чорноморськими країнами. Перша, стара концепція часів  гетьмана Петра Дорошенка (а власне, ще Богдана Хмельницького і навіть старіша), — концепція рівноваги  сил на Чорноморщині, що спирається на порозуміння з Туреччиною і  Кримом (або ж, як за часів П. Дорошенка, з самою Туреччиною), з використанням  їхньої політичної і мілітарної допомоги проти Польщі чи проти Московщини або ж проти цих обох держав водночас. Вплив цієї концепції помітний у політиці гетьманів Брюховецького (після розриву з Москвою), почасти  Многогрішного і особливо Самойловича. Ця концепція була дуже популярна  в Запоріжжі (з його ідеєю невтралітету й торговельного миру з Кримом) і на півдні Гетьманщини (зокрема  в Полтавському полку). Зрештою, це була концепція мирного розв’язання чорноморської проблеми. Своє завершення в добу Мазепи дана концепція знайшла в українсько-кримському союзному договорі Петра Іваненка (Петрика) 1692 р. Немає сумніву, що гетьман Мазепа, колишній дорошенківець і прихильник чорноморської політики Самойловича, яка й формувалася, мабуть, великою мірою під його впливом, співчував цій концепції. І саме його впливові можна завдячити тим відносним спокоєм, який запанував на півдні після великих, але невдалих кримських походів 1687 і 1689 рр. — аж до середини наступного десятиліття. Хоч війна тривала й далі, але в цей час впадає в око офензива Криму супроти дефензиви України й Московщини.

У 1660 р. був підписаний із поляками Слободянщенский трактат, що підтвердив відрив України від  Росії і відновлення панування  шляхетській Польщі на українських  землях. Польщі вдалося захопити Правобережну Україну (без Києва). Війна за Лівобережжя  продовжувалася. Казацька Україна, що розривається на шматки Росією і Польщею, соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася  на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: Юрій Хмельницкий (1659—1663 р.), Павло Тетеря (1663—1666 р.), Петро Дорошенко (1666—1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677—1681 р.). На Лівобережжі: Іван Брюховецкий (1663—1668 р.), Дем'ян Многогрішний (1668—1671 р.), Іван Самойлович (1672—1687 р.), Іван Мазепа (1687—1708 р.).

28. Конституція  П.Орлика

Після смерті І.Мазепи 5 квітня 1710 р. в Бендерах відбулася козацька рада. На ній було обрано нового гетьмана, найближчого сподвижника Івана  Мазепи, генерального писаря його уряду  Пилипа Орлика. Під час козацької  ради 5 квітня було прийнято написаний  ним документ "Пакти й конституції  законів і вольностей Війська  Запорізького" (пізніше цей документ отримав назву "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція"). Основу "Пактів і конституції" становила угода між гетьманом  і козацтвом, яке виступало від  імені українського народу. Саме це відрізняло прийнятий документ від  традиційних гетьманських статей, які  грунтувалися на угодах між гетьманом  і монархом-протектором. Уперше новообраний  гетьман укладав зі своїми виборцями  офіційну угоду, де чітко зазначалися  умови, за яких він отримував владу. Документ складався зі вступу й 16 статей. У ньому проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз з Кримським ханством; територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. ; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Покрову, Великдень; справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; встановлювалася виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом; спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.Таким чином, проголосивши фактично Україну незалежною республікою, "Конституція Пилипа Орлика" стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі. Жодна з країн на той час не мала подібних документів.Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної Ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу виконавчої та судової влади, впроваджувалась виборність посад.