Історичні регіони України

Інший шлях реалізації потенціалу козацтва обрав видатний діяч вітчизняної  історії — гетьман П. Сагайдачний. Народився він на Самбірщині, освіту здобув в Острозькій школі та в  школі Львівського братства. Уславився  як видатний організатор козацьких  походів проти татар і турків.

Спершу П. Сагайдачний  проводив політику мирних угод і компромісів  для захисту прав України. Він  зі своїми козаками брав участь у війні  польського короля Сигізмунда III з Росією. Але найвизначнішу роль Військо  Запорізьке відіграло під час  Хотинської війни.

 

У 1620 р. Туреччина організувала 150-тисячний похід з метою остаточно  розбити Польську державу. Польща змогла виставити лише 40-тисячне військо  і тому змушена була звернутися по допомогу до козаків, пообіцявши їм поступки у релігійному питанні та значну платню. Але вирішальним тут було інше: Сагайдачний чітко усвідомлював, що агресія Туреччини не обмежиться Річчю Посполитою, а продовжиться вже проти України. В Хотинській битві брало участь 40-тисячне  козацьке військо, що стало важливим фактором перемоги поляків (жовтень 1621 р.). Але за умовами Хотинського  миру козакам було заборонено плавати  Дніпром у Чорне море і здійснювати  походи до турецьких берегів. Кордон між Туреччиною і Польщею встановлювався по Дніпру.

Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ'я в Україні. Він залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти, все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.

Помер П. Сагайдачний від  рани, одержаної у Хотинській війні, 10 квітня 1622 р. По його смерті прокотилася  нова хвиля козацьких повстань.

У 1625 р. після повстання  на чолі з М. Жмайлом польський  уряд змушений був підписати Куруківську  угоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6 тис. у складі шести  полків — Київського, Корсунського, Канівського, Черкаського, Білоцерківського, Переяславського, але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи.

Приводом для наступного заворушення стали суперечності між реєстровими і нереєстровими  козаками. В 1630 р. запорожці під орудою Т. Федоровича (Трясила) виступили з  Січі. Незабаром повстання охопило  Лівобережжя і частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив  коронне військо під Переяславом  і змусив Річ Посполиту шукати компромісу. Нова угода збільшувала  реєстр до 8 тис. осіб, зберігалися привілеї козацької старшини. І хоча Федорович  з частиною козаків повернувся на Запоріжжя, селяни, міщани та нереєстрові  козаки ще якийсь час продовжували боротьбу. Широкий суспільний рух  в Україні змусив королевича Владислава у 1633 р. затвердити на сеймі «Статті  для заспокоєння руського народу», які легалізували існування православної церкви і повертали їй частину  майна. Але вже у 1634 р., після закінчення польсько-російської війни, в якій на боці Польщі воювали й козаки, уряд Речі Посполитої знову урізає права та вольності українців.

Щоб нейтралізувати Січ, польський  уряд будує у 1635 р. на Дніпрі фортецю  Кодак, але того ж року козаки під  командуванням І. Сулими розгромили кодацьку залогу та зруйнували фортецю.

У 1637—1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом П. Бута (Павлюка), Д. Гуні та Я. Острянина. Тут  знову показала себе проблема суперечностей  між реєстровим і нереєстровим козацтвом, що й стало однією з причин поразки  у 1638 р. Це дало можливість Польщі в  тому ж році нав'язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, яке перебуває на службі Речі Посполитої». В ній реєстр обмежувався до 6 тис., на чолі козаків затверджувався польський комісар, заборонялася виборність, відновлювалася фортеця Кодак.

Період козацької активності змінився десятиліттям так званого  «золотого спокою». Але козацько-селянські  повстання підготували грунт  для розгортання широкого національно-визвольного  руху середини XVII ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21.Причини та  рушійні сили Визвольної війни  під керівництвом Хмельницького.

Наприкінці 16 ст. загострилася класова боротьба в Україні, викликана  посиленням польського кріпосницького, національного і релігійного  гніту (1569 р. — Люблінська унія, за якою українські землі потрапили під  владу Польщі; 1588 р. — введення кріпосного права на Україні; 1596 р. — Брестська  унія і насильницьке окатоличення українців). Однією з передумов були селянські  повстання. Найбільші з них:

• повстання 1591—1593 р. під проводом запорізького гетьмана Криштофа Косинського;
• повстання 1594-1596 р. під проводом Северина Наливайка;
• 1630 р. — повстання під керівництвом гетьмана нереєстрового козацтва Івана Федоровича (Трясили);
• 1635 — повстання під керівництвом гетьмана нереєстрового козацтва Івана Михайловича Сулими.

Причини визвольної війни формувалися з кінця 30-х і протягом 40-х рр. XVII ст. Серед них можна виділити такі:

1. Соціально-економічні:

1) Перетворення Польщі  на основного постачальника хліба  в Європі призвело до зміцнення  земельної власності феодалів  та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5—6 днів на тиждень, збільшилися також натуральні та грошові податки.

2) Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що перебували у приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різну роботу на користь власника міста. У містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.

3) Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 30-х рр. XVII ст. Польський уряд видав у 1638 р. «Ординацію Війська Запорозького реєстрового». Цей документ скорочував козацький реєстр до 6 тис. осіб, перетворював не записаних до реєстру козаків на кріпосних селян, забороняв козакам обирати гетьмана, зменшував територію мешкання та пересування реєстрового козацтва.

2. Політичні: відсутність в Україні власної держави призвела до масового ополячення української правлячої верхівки (магнатів, шляхти).

3. Національно-релігійні: перебування українців у масовому релігійному та національному гнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.

За характером війна була національно-визвольною, антифеодальною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих польських землевласників (магнатів) зумовили початок визвольної війни.

Періоди війни:

1. 1648—1650 рр.:

а) 5—6 травня 1648 р. — битва  на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг  поляків);

б) 15—16 травня 1648 р. — битва  під Корсунем (зустрілися головні  сили, Хмельницький майже дощенту  розбив поляків);

в) 12—14 вересня 1648 р. — битва  під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті);

г) 18 серпня 1649 р. — підписано  Зборівський світ.

2. 1651—1654 рр.:

а) 29 червня 1651 р. — битва  під Берестечком (поразка козаків);

б) 28 вересня 1651 р. — Білоцерківський  світ;

3. г) 1 травня 1652 р. — битва під Кийком (перемога козаків).

 

Наприкінці 16 в. загострилася класова боротьба на У, викликана  посиленням польського кріпосницького, національного і релігійного  утиску (1569 р. - Люблинская унія, по якій укр. землі потрапили рід влада  Польщі; 1588 р. - уведення кріпосного права  на У (20-літнього терміна розшуку  беглых); 1596 р. - Брестська унія і насильницький  переклад українців під владу  католицтва й ін.). Однієї з передумов  були селянські повстання. Найбільші  з них: повстання 1591 - 1593 р. під керівництвом запорізького гетьмана Криштофа Косинского; повстання 1594-1596 р. під проводом Северіна Наливайка. Посилення народних прямувань  у 20-30-х р. 17 сторіччя було викликано  посиленням польського національного, феодального і релігійного утиску після закінчень Хотинской війни. Замість обіцяних під час війни потураннянів, Промова Посполитая розправлялася із селами, що вводили козацькі порядки, заборонила козакам приймати втікачів, підтримувати зв'язку з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати православну церкву і т.п. 1630 р. - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Федоровича (Трясилы). 1635 - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Михайловича Сулимы. Причини поразки повстань: були погано підготовлені; селяни і городяни погано збройні (вилами, косами, дрюками); не завжди козаки виступали єдиною силою з іншим населенням; нерішучість козацької старшины, що боялася загубити свої привілеї; укр. повстання не підтримувалися польським і литовським населенням, через що уряд міг стягати сили з інших областей для придушення повстань і т.п. Значення повстань - стримували посилення польського національного, феодального і колоніального утиску (тому що польський уряд і магнати пам'ятали, чим це могло закінчитися); домоглися відновлення православної церкви на У; виростили козацькі привілеї (ріст реєстру, платні і др); народні маси накопичували досвід національної й антифеодальной боротьби. Братерства - організації православного укр. населення, виникнули після прийняття Люблинской унії 1569 р. Спочатку, організовані православною магнатско-шляхетской опозицією на чолі р князем Острожским, боролися за культурно-релігійну автономію У в складі Промови Посполитой, для чого подавали петиції королю і сейму, вели культурно-просвітню роботу, виступали за відновлення православної церкви після 1596 р. и т п. Навесні 1648 р. на У спалахнуло грандіозне народне повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, що змінило політичні відношення в Східної Європі, а в історії укр. народу стало моментом переломного значення. Причини визвольної війни: посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків, старостів і орендарів-євреїв; насильство польської адміністрації над міщанами і дрібнопомісної укр.ой шляхтою; невдоволення реєстрових козаків утиском старшины; утиск православ'я і поширення унії і католицтва на У. Движущие сили війни: козацтво, селянство, міщани. У січні 1648 р. Б. Хмельницький утікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в спілку з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Смердоти надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол. .). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. - битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. - битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. - підписано Зборівський світ. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. - битва під Берестечк (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. - Білоцерківський світ; г) 1 травня 1652 р. - битва під Кийком (перемога козаків).

 

 

22.Хід Визвольної  війни.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни: Б. Хмельницький, козацька старшина та українська знать  хотіла вигнати магнатів та шляхту з території України та зайняти  їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід України зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники прагнули тільки змінити політичну систему  Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити українське козацтво.

Селяни та козаки мріяли здобути свободу, землю, звільнитися  від шляхти, ліквідувати кріпацтво  в Україні. Але були й спільні  інтереси. Всі вони мріяли позбутися  польського національного та релігійного  гноблення. Із самого початку цілі війни  не були визначені чітко, в ході війни  вони дещо змінювалися.

У січні 1648 р. Б. Хмельницький тікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає у союз із кримським  ханом у боротьбі проти поляків. У той час надсилають загін  під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол.).

Очолив національно-визвольну  війну українського народу гетьман  Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595—1657 рр.).

У перших же битвах з поляками виявився талант полководця Б. Хмельницького. Були здобуті перемоги в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, що мали величезне значення для розгортання Визвольної війни. Український народ збирався під знаменами Б Хмельницького.

Уже влітку 1648 р. велика територія України була звільнена від поляків (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства).

У грудні 1648 р. Хмельницький приїздить із військом до Києва, де його зустрічають як національного героя. Саме в Києві відбувається зміна поглядів Б. Хмельницького на кінцеву мету війни. Спочатку він намагався шляхом повстання примусити Річ Посполиту зробити поступки, надати права та привілеї козацькій старшині. Тепер гетьман вирішує звільнити Україну від «ляхів» та створити Українську державу.

Б. Хмельницький був видатним дипломатом та політиком. Він зумів уникнути соціальних протиріч між реєстровими та нереєстровими козаками, запорожцями, селянами та об'єднати їх у боротьбі за спільну справу — звільнення України від панування Речі Посполитої. Б. Хмельницький розумів, що в боротьбі з Польщею потрібні союзники. Він мав активні дипломатичні стосунки з Туреччиною, Кримом, Молдовою, вів переговори з правителями дунайських держав, підтримував дипломатичні зв'язки зі Швецією, сподіваючись, що вона почне війну проти Польщі.

Великі надії Б. Хмельницький покладав на союз з Московською державою як союзником через єдину віру, схожі культури, традиції. Між Москвою  та Б. Хмельницьким починається обмін  посольствами, що продовжувалося аж до 1654 р.

 

 

 

23. Становлення  української козацької держави  в ході визвольної війни.

Визвольна війна сприяла  розбудові української держави. На звільнених землях 1648 р. було утворено центральні і місцеві органи влади, запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ. Особливістю козацької держави  був її військовий характер. Він  зумовлювався необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська  Запорізького. Найвищим законодавчим органом була Генеральна Рада —  загальна рада всього війська. Виконавча  і судова влада зосереджувалася  в руках гетьмана. Він скликав  Генеральну та старшинську ради, видавав  універсали, брав участь у судочинстві, організовував фінансову систему, за рішенням ради розпочинав війну, вів  переговори, керував дипломатичними зв'язками, був головнокомандуючим збройних сил. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.

 Територія козацької  республіки згідно з умовами  Зборів-ського договору складалася  з Київського, Чернігівського й  Брацлавського воєводств (200 тис.  кв. кілометрів). Населення становило  близько 1,4—1,6 млн. осіб. Столицею  й гетьманською резиденцією було  м. Чигирин. Уся територія поділялася  на 16 полків. Полки — на 10—20, а  часом більше сотень. Міста мали  Магдебурзьке право. У селах  справами відали старости, яких  обирала селянська громада, а  справами козаків — обрані  ними отамани. Військове-адміністративну  владу на території полків  І сотень здійснювали полковники  і сотники, яких обирали ради. Було ліквідовано велике І  середнє землеволодіння, фільварко-панщинну  систему господарства, кріпацтво. Формувалася козацька, селянська і державна власність на землю. Було проголошено особисту свободу абсолютної більшості селян і міщан, які мали змогу вільно вступати до козацького стану.

 Гетьманська держава  мала сильну армію. Її було  створено в перший рік війни  шляхом об'єднання розрізнених  селянських і козацьких загонів.  Армія налічувала близько 60-80 тис. козаків і була організована  за полково-сотенним територіальним  поділом: певна територія виставляла  кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Військо складалося з різних верств населення, більшу частину становило «покозачене» селянство і міське населення. Проте ядром армії було реєстрове й запорізьке козацтво.

 У козацькій державі  функціонувала своя фінансова  система. Керівництво здійснював  Б. Хмельницький. Головними джерелами  прибутку держави були земля,  сільськогосподарські промисли  та їх оренда, торгівля, загальні  податки, якими обкладали (крім  козаків) населення. Серед грошових  знаків в обігу були польські  монети, пізніше — московські  й турецькі гроші. У 1649 р., на  думку дослідників, розпочалося  карбування національної монети.