Предмет політичної економіїі та її призначення

    Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке питання: що є критерієм правильності результатів  пізнання, узагальнень і висновків, до яких приходить політекономія? Вищим  критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя — поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам. 

2.2. Функції політичної  економії.

    Позитивна і нормативна політична економія. Економікс і політекономія.

    Функції політичної економії. Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

    Будь-яке  знання цінне тим, що може служити  керівництвом до практичних дій для  суспільства. Тому політична економія не повинна обмежуватися простою  констатацією фактів. Наука зобов’язана  відкривати закони, що управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання. Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов’язана її практична функція.

    Практична функція політичної економії полягає  в тому, щоб допомагати людям зрозуміти  наше суспільство: описати, пояснити і  спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально  орієнтованої економіки. Віддача від  політекономічних досліджень найбільша  тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії.

    Політична економія виконує також ідеологічну  функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити соціалістичну систему радянського зразка.

    Цілком  очевидно, що цю функцію політична  економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення. Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві недоліки чи вади, характерні для неї.

    Ще  одна функція політекономії —  методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент  цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою.

    Виникає запитання: чому теоретично-методологічною основою цих економічних наук є саме політична економія? Відповіді  на це питання такі:

    1. Політична економія досліджує  явища багатогранної економічної  дійсності не в локальному  розрізі (фінанси чи мікроекономіка), а в системній цілісності. На  відміну від усіх інших економічних  наук політична економія вивчає  не тільки функціональні зв’язки, на чому спеціалізуються конкретні дисципліни, а й соціальні зв’язки і відносини. Щоб дати визначення грошам, потрібно досліджувати всю економічну систему, всі провідні зв’язки, суперечності, стратегічні тенденції тощо. Це не може зробити жодна економічна наука, крім політичної економії. Ясна річ, що політична економія не відривається зовсім від галузевих чи функціональних економічних наук, які теж розробляють теоретичні положення щодо даних сфер знання. Це стосується тих фактів реальної дійсності, які політекономічна наука повинна узагальнювати і робити відповідні висновки (позитивні чи негативні).

    2. Політична економія — це така  наука, яка досліджує найбільш суттєве, найбільш глибинне в явищах і процесах економічного життя суспільства. Вона акцентує увагу не на одному явищі, а на безлічі, які є загальними або для всіх економічних наук, або для більшості з них. І ці загальні принципи чи закони, теорії чи моделі, що їх розробляє політекономія, стають позитивним надбанням для всього комплексу економічних наук.

    3. Ніяка галузева чи міжгалузева  економічна наука не може замінити політекономію в дослідженні сутності соціально-економічної системи суспільства, закономірностей її розвитку, властивих їй соціально-економічних суперечностей, причин відмирання та заміни її новою системою певного типу. Це безпосередньо є прямою функцією саме політичної економії.

    Хоча  політична економія є наукою, але  вона не є точною наукою. Економічні явища, на відміну від фізичних чи біологічних, не можна досліджувати в лабораторних умовах і точно  фіксувати кількісні та якісні величини чи зміни. Проте її узагальнення, що спираються на факти реальної дійсності, часто є досить точними. Наприклад, політекономія досить точно зафіксувала  появу капіталістичного способу  виробництва, фіксує конкретні етапи  його розвитку. Точними є висновки про наявність таких законів, як закон первісного нагромадження  капіталу, закон конкуренції, закон  вартості, основний закон капіталізму, закон зростання потреб та ін.

    Позитивна політекономія. Вивчаючи політичну  економію, треба бути уважним і  розрізняти позитивні (або фактичні) дані та нормативні твердження (або  оцінні судження).

    Позитивна політична економія описує факти, наявні процеси і відносини в даній економіці. Чому економіка розвивається циклічно? Що треба зробити, щоб підвищити попит на робочу силу, а безробіття знизити? Які особливості сучасної капіталістичної економіки? Ці питання розв’язуються за допомогою певної сукупності фактів. Питання можуть бути простими або складними, але всі вони належать до сфери позитивної політекономії.

    Недоліком позитивної політичної економії є те, що вона абс- 
трагується від значного впливу на поведінку людей, їх економічні відносини і виробничу діяльність низки позаекономічних факторів — політичних, релігійних, ідеологічних, національних тощо, чого політекономія як наука не має права ігнорувати, аби пізнати реальну дійсність і закономірності економічного розвитку суспільства.

    Нормативна  політекономія. На противагу позитивній політекономії нормативна політекономія  уособлює оцінні судження якихось людей  та позаекономічних теорій суспільного  життя щодо того, якою повинна бути економіка країни або яку конкретну політичну акцію слід рекомендувати, базуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах.

    Радянська політекономія в основному була нормативною, а точніше — нормативно-догматичною. Її основні положення розроблялися відповідно до вчення марксизму-ленінізму, рішення компартії були тими чинниками, які замінювали необхідність дослідження  фактів реальної дійсності. Замість  того, щоб розробляти теоретичні принципи і наукові рекомендації, радянська  політекономія виконувала функцію  апологетики моделі соціалізму, яка  із самого початку містила в собі тенденцію до виродження. Разом з  тим треба зазначити, що радянська політекономія мала наукові досягнення у розробці таких теоретичних проблем, як планомірність, економічні функції держави, механізм планового ціноутворення, безпосередньо суспільна праця, господарський розрахунок тощо. Багато з теоретичних розробок радянських економістів-теоретиків було використано в 30-ті та післявоєнні роки західними країнами та економістами-теоретиками. Проте в цілому радянська школа політичної економії не була самостійною і незалежною суспільною наукою (як і всі інші суспільні й конкретні економічні науки) від одержавленої марксистсько-ленінської ідеології. Тому вона зазнала краху разом з Радянським Союзом.

    Завдання  даного посібника з політичної економії полягає в гармонічному поєднанні раціональних елементів і позитивної та нормативної політекономії.

    Економікс і політекономія. На рубежі ХХ ст. виник  іще один напрям у політичній економіці, який одержав назву «економікс»  і став популярним у другій половині минулого сторіччя. У чому полягає  різниця між політекономією і  економікс як суспільними науками? У тому, що економікс є одним  з напрямів політичної економії як теоретичної економічної науки  в широкому смислі, він спеціалізується  на дослідженні функціональних зв’язків у економічній системі. Рідкість виробничих ресурсів і задоволення  потреб людей — саме та вісь, навколо  якої «крутяться» всі розділи  курсу з економікс.

    «Економікс  досліджує проблеми ефективного  використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини» (Макконнелл К. Р., Брю Ст. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика... — С. 18).

    Визначений  цими авторами предмет економікс  є дуже важливим, це не викликає заперечень, і цей бік економічного життя  політична економія теж традиційно досліджує з початку свого виникнення. Водночас політична економія в дослідженні особливу увагу звертає на пізнання сутності і ролі в економічному житті соціально-економічних відносин та їх системного функціонування — економічного ладу суспільства (капіталістичного, соціалістичного, соціал-ліберального та ін.). Варто зазначити, що пострадянська політична економія в Україні все більше уваги приділяє глибокому вивченню функціональних зв’язків у економічній системі суспільства, орієнтуючись на здобутки в цій сфері сучасної неокласичної політичної економії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Призначення  політичної економії

3.1. Призначення політичної економії.

    Предметом дослідження марксистської політекономії  у відповідності з класовим підходом до аналізу суспільного життя  були лише виробничі відносини, основу яких складали відносини власності. Це мало істотне значення, так як з системи виробничих відносин виводилися економічні законом, протиріччя, класові  конфлікти, необхідність диктатури  пролетаріату і панування адміністративно-командної  системи господарювання.

    Виробничі відносини - це об'єктивно складаються  відносини між людьми в процесі  виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ.

    Це  сама загальна характеристика виробничих відносин дає підстави стверджувати, що виробничі відносини є необхідна  сторона суспільного виробництва. "У виробництві люди вступають  у відносини не тільки до природи. Щоб виробляти, люди вступають у  певні зв'язки і стосунки, і тільки в рамках цих суспільних зв'язків  та відносин існує їхнє ставлення  до природи має місце виробництво ".

    Думка про те, що предметом політичної економії (теоретичної економіки) є  суспільні відносини, що створюються  працею, і закони, яким працю підпорядкований, була висловлена ще в XVIII столітті поряд  економістів, в тому числі Кокленом. Найбільшого поширення вона отримала серед російських економістів початку XX століття. Багато чого для цього  зробив Г. В. Плеханов. Він не тільки визначив предмет політичної економії як науки про розвиток виробничих відносин, але і вніс істотне уточнення, розрізняючи власне виробничі відносини - відносини соціально-економічні, майнові, відносини власності, і відносини  виробничо-організаційні, пов'язані  з громадської організації виробничих сил, виділяючи протиріччя усередині  системи громадських відносин виробництва.

    Таке  розуміння предмета політичної економії як науки ввійшло і в навчальну  літературу того і наступних періодів. Так, в "Нарисах політичної економії" В. Я. Железнов писав, що політична економія має предметом свого дослідження  суспільні відносини людей, що виникають  на грунті їх господарської діяльності, тобто зусиль, спрямованих на задоволення  різного роду потреб матеріальними засобами. М. І. Бухарін розглядав виробничі відносини як загальної категорії і визначав їх як "відносини між людьми в процесі суспільної праці і розподілу продуктів цієї праці", включаючи технічну організацію праці.

    На  рубежі 20-30-х років на сторінках  економічної літератури розгорнулася дискусія з питання про предмет  політичної економії, в якій взяли  участь Г. Абезгауз, А. А. Богданов, Б. С. Борілін, Н. І. Бухарін, С. Кривцов , І. І. Рубін, І. І. Степанов та багато інших. І. І. Рубін зазначав, що "політекономія  склалася як наука про систему  виробничих відносин". А. А. Богданов та І. І. Степанов запропонували розрізняти предмет політичної економії у вузькому сенсі, тобто соціально-трудові відносини  людей (відносини прямого і непрямого  співробітництва людей у виробництві, кооперацію, поділ праці тощо), і  в широкому сенсі , куди включалися ще й відносини привласнення, розподілу ...