Предмет політичної економіїі та її призначення

    Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

    У другій половині ХХ ст. неокласичну  політекономію успішно розробляє  видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол  Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується  як «неокласичний синтез». Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно  викладені в підручниках, які  мають назву «Економікс» або  «Економіка».

    Представники  економікс уважають його предметом  дослідження «проблеми ефективного  використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою  досягнення максимального задоволення  матеріальних потреб людини». (Макконнелл К. Р., Брю Ст. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика / Пер. с англ. — В 2 т. — М., 1992. — Т. 1. — С. 18.)

    Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

    З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейганомікою», значною мірою спирався на погляди монетаристів.

    За  своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він поєднує  у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксистського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії

    У ньому використовуються досягнення економічної теорії, викладені в  працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрідмена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобутки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнення політекономії радянських економістів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ  ІІ. Методи та функції  політичної економії

2.1. Методи політичної  економії.

    Загальнонаукові методи пізнання. Спеціальні (конкретні) методи пізнання.

    Загальнонаукові методи пізнання. Щоб політична економія повною мірою могла виконувати свої завдання як наукова дисципліна, вона має застосовувати ті методи досліджень, які дають їй можливість розкривати сутність економічних явищ і процесів, поглиблювати розуміння закономірностей розвитку економіки та їх особливостей на певних етапах, історичних періодах. Головною метою політекономічних узагальнень є розкриття основних напрямів розвитку економічної системи на передбачувану перспективу.

    Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

    Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

    Діалектичний  метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

    1) перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;

    2) має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і  суперечність, конфліктність;

    3) розвивається, що означає відмирання  старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв’язання  суперечностей та повне утвердження  нового.

    Джерело розвитку економіки, всіх її складових  діалектика вбачає в єдності і  боротьбі протилежностей.

    Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв’язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх .

    Західними економістами активно використовується емпіричний метод пізнання. За цим методом усі науки — емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

    При дослідженні розвитку виробничих відносин застосовується формаційний метод  пізнання. Він дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

    Кожен дослідник використовує той метод  пізнання, якому він довіряє. Практика показує, що кожен загальний метод  дає досліднику можливість досягти  позитивних результатів. Проте жоден  з них не захищає дослідника від  недоліків, а то й глибоких помилок.

    Спеціальні (конкретні) методи пізнання. Наука  розробила і застосовує різні  конкретні способи і прийоми  пізнання дійсності. До них належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного  й історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні методи і т. д. Математика потрібна при збиранні та систематизації фактів, для обробки кількісних величин, складання моделей, графіків, числових і алгебраїчних прикладів тощо. Усі вони не протистоять тому чи іншому загальному методу пізнання, а є їх конкретизацією стосовно того чи іншого методу пізнання. Ці способи і прийоми пізнання використовуються як у природничих, так і в суспільних науках.

    Розглянемо  деякі з названих методів дослідження.

    У політичній економії велике значення має такий метод поглибленого пізнання дійсності, як метод наукової абстракції. Абстрагування означає  очищення наших уявлень про процеси  від випадкового, минулого, одиничного і виокремлення в них сталого, стійкого і типового. Саме завдяки  методу абстракції вдається виявити  сутність явищ, від сутності одного рівня переходити до сутності вищого рівня, описувати закони і категорії  науки, що виражають ці сутності. При  застосуванні цього методу пізнання повинна братися до уваги вся  сукупність явищ, що стосується даної  галузі, а не окремі факти.

    У результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові  поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна). Подальше поглиблення пізнання дозволяє формулювати економічні закони, які характеризують найбільш стійкі залежності і взаємозв’язки в економічних процесах.

    Але і цим процес пізнання не завершується. Абстрактний метод пізнання повинен  поєднуватися з іншими методами пізнання, які доповнюють один одного.

    У дослідженні проблем політекономії  має велике значення збирання фактів. Спочатку економіст виявляє і  збирає факти. Він активно використовує статистичні дані і спостереження. Це завдання іноді називають описовою, або емпіричною економічною наукою. Досліджений матеріал використовується для виведення економічних принципів, тобто узагальнень окремих сторін реальних відносин (поведінки) людей та інститутів.

    У більш чіткому викладі це означає, що економісти застосовують також дедуктивний  та індуктивний методи. Індукція —  це форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. У результаті індукції досягається той самий результат, що і при абстракції — «викристалізування», або виведення принципів, законів  і категорій із фактів. Пізнання починається з нагромадження  фактів, котрі потім систематизуються і аналізуються таким чином, щоб  можна було вивести узагальнення, принципи чи закони. Отже, індукція іде  від окремого до загального.

    Дедукція  означає перехід від загального до окремого. Дедуктивний метод бере своїм початком узагальнення чи теорію. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень істинних і реальних з необхідністю виводиться нове істинне положення. Дедуктивний  метод є водночас і гіпотетичним. Таким чином, економісти можуть опиратися  на випадкове спостереження, умовивід, логіку чи інтуїцію, щоб сформулювати попередній, неперевірений принцип, що називається гіпотезою. Правильність гіпотези потім повинна бути перевірена систематичним і багатократним  вивченням відповідних факторів. Гіпотеза — це припущення про ймовірність  зміни економічного явища і спосіб його пізнання, одне з можливих розв’язань економічної проблеми.

    Дедукція  та індукція являють собою не протилежні один одному, а взаємодоповнюючі методи дослідження. Сформульовані дедуктивним  методом гіпотези є для економіста орієнтирами при збиранні і систематизації емпіричних даних. У свою чергу відомі уявлення про факти дійсності, про  реальний світ є передумовою для  формування досить змістовних гіпотез.

    Терміни і поняття. Політична економія, пізнаючи явища і процеси, дає їм певну назву. Виникає велика система термінів. Найчастіше економісти використовують такі поняття, як «закони», «принципи», «теорії», «моделі». Усі ці терміни фактично близькі за змістом, вони означають узагальнення або констатацію закономірностей в економічних відносинах чи поведінці людей та інститутів. Термін «економічний закон» передбачає високий ступінь точності, загальності його використання і навіть етичної справедливості. У реальній же дійсності, як буде показано при подальшому вивченні дисципліни, економічний закон не абсолютно точне явище. Він, скоріше, виступає як стійка тенденція.

    Дещо  меншою мірою це стосується терміна  «принципи». Принцип у політичній економії — це першооснова, те, що лежить в основі певного явища. Будь-яка економічна система ґрунтується на принципах, пов’язаних між собою. Теорія про якесь явище теж може бути теорією певного закону чи принципу, хоча часто термін «теорія» означає спрощення картини дійсності, абстрактне узагальнення дійсної поведінки відповідних економічних явищ.

    Узагальнення, припущення та спрощення. Політична  економія доводить свої дослідження  до узагальнень, які застосовуються при утворенні понять, суджень, теорій. Економічні узагальнення мають у собі дещо неточні кількісні визначення. Приміром, вираз: «середньомісячна заробітна плата в Україні досягла в 1999 р. 178 гривень» — є неточним у тому розумінні, що одні працівники мали середньомісячну зарплату в декілька разів нижчу, а інші — у десятки разів вищу від загального середнього рівня.

    Економісти  в дослідженнях використовують припущення та спрощення. Так, узагальнення будуються  за припущенням, що «всі інші фактори  незмінні», тобто «за інших рівних умов». Отже, такий метод спрощує  аналіз зв’язку чи процесу.

    Графіки і таблиці. У наукових працях з  політичної економії, підручниках і  навчальних посібниках активно використовуються графіки, таблиці, формули тощо. Графіки  і таблиці мають велике значення для ілюстрування зроблених у політичній економії висновків щодо законів, економічних явищ чи процесів. Політична економія як наука використовує також такі методи пізнання, як експеримент, економіко-математичні методи. Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу. Кількісні характеристики є невід’ємною частиною політекономічного дослідження. Точний кількісний аналіз дозволяє досліднику глибше розкрити суть економічних процесів, тенденцій розвитку економіки. Процес виявлення тенденцій економічного розвитку зумовлює широке впровадження математичних прийомів пізнання (формули рівностей, нерівностей, функцій, графіків, інтегралів тощо) та використання їх у підручниках з політичної економії.

    Збирання  та узагальнення фактів. Конкретним прийомом пізнання дійсності є збирання фактів. Це безмежно складне завдання. Світ економічної дійсності заповнений безліччю різних фактів: реальних і нереальних, закономірних і випадкових, довго і короткострокових, макро і мікроекономічних. Збираючи факти, варто визначити, котрі з них стосуються конкретної проблеми, яка розглядається, а котрі ні. Оскільки факти відображають економічну дійсність, то їх збирання і систематизація має велике значення для з’ясування сутності певних економічних явищ і процесів.

    Завдання  політекономії полягає в тому, щоб привести в систему зібрані  факти, дослідити їх, виявити суттєві  риси явища, тенденції його руху, вивести  економічний закон. Закономірності і закони — центральна ланка політекономічного  дослідження. Вони пояснюють чинники  буття фактів економічної дійсності, їх сутнісні риси, взаємозв’язок між  ними та джерела їх руху. Теорія спирається на факти, без фактів це — лише гіпотеза.