Предмет політичної економіїі та її призначення

    На  жаль, сьогодні серед прихильників розуміння предмета політичної економії як виробничих відносин немає повної єдності. При цьому, так як політична  економія склалася як наука про капіталістичних  виробничих відносинах, її оголосили  політекономією у вузькому сенсі, а  політична економія у широкому сенсі, вважалося, вивчає економічні відносини  не тільки капіталізму, але й інших  способів виробництва.

    Якщо  ж ми звернемося до світової літератури минулого і сьогодення, то ми побачимо ще більше розбіжність у тлумаченні предмета теоретичної економіки (політичної економії).

    Так наприклад, у представників першої школи політичної економії - меркантилістів, що відображають інтереси торговців  епохи первісного накопичення капіталу, предметом наукових досліджень було багатство. Джерелом багатства оголошувалася  торгівля, саме ж багатство ототожнювалося ними частіше з грошима. Школа  фізіократів перенесла предмет  політичної економії - національне  багатство - зі сфери обігу в сферу  виробництва. Це було найбільшим досягненням  економічної науки, хоча фізіократи помилково вважали джерелом "багатства" тільки сільське господарство.

    Представники  англійської класичної школи  політичної економії розширили предмет  політичної економії до дослідження  умов виробництва та накопичення (Сміт), а також розподілу (Д. Рікардо) національного  багатства, створюваного в усіх галузях  матеріального виробництва, куди включалися: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство та ін.

    Аналогічної думки про предмет політичної економії дотримуються окремі і сучасні  західні економісти, розглядаючи політичну економію як науку про виробництво, розподілі та споживанні національного багатства. Але розуміння останнього в процесі історичного розвитку економічної думки змінювалося. Спочатку національне багатство представляли у вигляді грошей, потім у вигляді результату виробництва, а сьогодні в національне багатство включають і самої людини, його розум, його інтелект, інформацію як джерело подальшого розвитку суспільства.

    Економічна  думка минулого зберегла й інше розуміння  політичної економії як науки про  народну або громадському господарстві. Німецькі економісти В. Рошер і К. Бюхнер оголосили предметом політичної економії народне господарство, під  яким ними розуміються відносини  людей до зовнішньої природи. А. Богданов та І. Степанов свого часу відзначали, що увійшло до підручників визначення політичної економії як "науки про  громадському господарстві ... цілком неточно і ненауково", бо "у поняття про громадському господарстві входить і вся техніка виробництва", останнє ж не вмикається в предмет політекономії.

    У відомому всьому світу підручнику М. Самуелсона "Економікс" серед  безлічі визначень предмета теоретичної  економіки (політекономії) вказується, що економікс - наука про повсякденну  ділову життя і діяльності людей.

    Ще  раніше А. Маршалл визначав предмет  теоретичної економіки або політичної економії як дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства: дослідження багатства і частково людини, точніше стимулів до дії  та мотивів протидії. У цьому визначенні підкреслюється роль людини в економіці.

    У сучасній економічній літературі поширене розуміння предмета теоретичної  економії як вивчення "рідкості", обмеженості ресурсів. Так, Дж.Робінсон пише, що політична економія - це наука, яка вивчає поведінку людей як зв'язок між цілями і обмеженими засобами, що мають альтернативні  шляхи застосування. І в російській економічній літературі з'являються  визначення теоретичної економіки  як науки про те, як люди прагнуть використовувати обмежені ресурси  у виробництві товарів і послуг, раціонально розподіляючи і обмінюючи  їх, намагаючись задовольнити свої безмежні потреби з метою всебічного розвитку здібностей та розширення можливостей  людини.

    Перелік визначень теоретичної економіки  можна було б і далі продовжити, але в цьому, здається, немає необхідності. Має сенс погодитися з П. Самуельсоном в тому, що всі визначення теоретичної  економіки (політекономії) як науки  розкривають її предмет з різних сторін, бо беруться різні аспекти  життєдіяльності людини, в тому числі  й економічний, що не дозволяє дати йому короткий і в той же час всеосяжне визначення.

    І все-таки, якщо взяти до уваги, що більшість  сучасних економістів світу визнає теоретичну економіку універсальної  наукою про проблеми вибору ресурсів і економічній поведінці людини, то найбільш загальним (збірним) і правильним можна вважати визначення теоретичної  економіки, дане доктором економічних  наук, професором А . І. Добриніним.

    Загальна  економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає поведінку людей і  груп у виробництві, розподілі та споживанні матеріальних благ з метою  задоволення потреб при обмежених  ресурсах (розуміючи це не у фізичному  сенсі, хоча він має місце, а як неможливість повного задоволення  потреб усіх членів товариства одночасно  і повно), що породжує конкуренцію  за їх використання.

    Характеристика  предмета загальної теоретичної  економіки як вивчення поведінки  людей та їх груп не означає відмову  від дослідження виробничих відносин. Це ті ж виробничі відносини, де акцент робиться не на об'єкт відносин (засоби виробництва, предмет споживання), а  на суб'єкт цих відносин - людини. Такий акцент надзвичайно важливий для соціально орієнтована ринкового  господарства, до формування якого  спрямовані сучасні перетворення в  Росії.

    Теоретична  економіка структурно включає в  себе мікроекономіку (поведінка окремих  економічних суб'єктів) і макроекономіку (поведінка або функціонування національної економічної системи в цілому), а також можна виділити мезоекономіку (поведінка певних підсистем національної економіки або галузей народного  господарства) і супермакроекономіку (поведінка світової економіки в  цілому).

    При вивченні предмета теоретичної економіки  з метою більш чіткого його осмислення доцільно виділяти: сферу  дослідження - економічне життя або  середовище, в якій здійснюється господарська діяльність; об'єкт дослідження - економічні явища; суб'єкт дослідження - людина, група людей, держава; предмет дослідження - життєдіяльність "економічного людини ", групи людей і держави, їх економічну поведінку у зв'язку з тією економічною середовищем, в якій вони знаходяться. При цьому важливо підкреслити, що основне завдання теоретичної економіки - дати не просто опис економічних явищ, а показати їх взаємозв'язок і взаємозумовленість, тобто розкрити систему економічних явищ, процесів і законів.

    Ще  представник історичної школи Карл Менгер наголошував, що економічне знання дає не одна теоретична економіка, а  ціла мережа самостійних конкретних економічних дисциплін з особливими завданнями, предметами і логічними  прикладами. Конкретні економічні дисципліни виробляють систему правил, необхідних для практичної діяльності, а тому відносяться не до області загальної  теорії, а мистецтва в господарській практиці. Найважливіше завдання теоретичної економіки - бути "несучою конструкцією" не тільки всієї системи економічних наук, але і навчальних дисциплін, що є основою всієї вищої економічної школи.

    Отже  можна охарактеризувати такі завдання вітчизняної політекономії. З точки зору актуальності можна виокремити основні блоки завдань української політекономії як аналітичної науки і навчальної дисципліни.

    1. Дослідження проблем ефективного  використання обмежених виробничих  ресурсів і управління ними  з метою досягнення максимального  задоволення потреб людини, у  тому числі й проблем, «що,  як, для кого і скільки виробляти?».

    2. Розкриття суті і тенденції  розвитку соціально-економічних  відносин у їх взаємозв’язку  з продуктивними силами. Важливо  при цьому розкрити і описати  перспективну модель економічної  формації України.

    3. Вивчення системи законів, які  управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних  благ як у ринковій, так і  в інших економічних системах, а також дослідження поведінки  індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням продукції.

    4. Дослідження змісту і стратегічних  тенденцій еволюції соціально-економічних систем в останні століття та на рубежі ХХІ ст.

    Вивчення  цих глобальних проблем вимагає  використання в навчальному курсі цивілізаційного методологічного підходу в поєднанні з діалектичним, формаційним і технологічним. Це допомагає більш глибоко і всебічно вивчати закономірності зміни соціально-економічних формацій, пропонувати перспективи розвитку соціально-економічної системи тієї чи іншої країни, групи країн або всього співтовариства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

   Як вважають багато авторитететних учених, основи наших сьогоднішніх уявлень «сидять у минулому». І ці уявлення та ідеї минулого не належать виключно історії; вони несуть елементи наших сьогоднішніх і завтрашніх нерідко, майбутніх поглядів.

   Ми звертаємося до концепцій, положень, висновків, і помилок економістів і політиків минулого вже тому, що хочемо глибше зрозуміти й осмислити наші сьогоднішні проблеми, звільнитися від застарілого. Для цього недостатньо знайомства з якою-небудь однією концепцією або системою поглядів, які б популярні вони не були.

   Економічні школи і теорії, так чи інакше, відбивають складність і суперечливість господарської практики. Вони, ці школи і теорії, розвиваються, переживають періоди популярності, еволюції, трансформації. Разом з тим економічні вчення самі «виходять» з минулого, органічно зберігаючи зв'язок з патріархами економічної науки, часом досить міцно і в той же час суперечливо.

 Під впливом,  яких чинників трансформуються  погляди і концепції економістів?

Відповідаючи  на це та подібні питання, важливо уникнути двох крайностей.

   З одного боку, не можна визнати правомірним проведення прямого і безпосередного зв'язоку між зміною соціально-економічних умов і відображенням цих умов і відповідних інтересів в економічних теоріях і концепціях. Цей зв'язок існує, але він не носить прямого, «жорсткого» характеру.

   З іншого боку, при розгляді об'єктивних основ появи тієї чи іншої концепції не слід абсолютизувати значення якогось одного фактора. Взаємозв'язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями досить багатогранна, суперечлива, мінлива. Тай самі теорії, в тому числі погляди теоретиків, при-належних до однієї школи, далеко не однозначні. 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

    1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

    2.Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе- 
ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

    3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994.

    4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

    5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

    6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

    7.Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29.

    8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

    9.Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6.